Общество

Путін позбавляє росіян Батьківщини

Як російськомовні всього світу стають ворогами у власних країнах

Сусіди Росії чимдалі тим більше хвилюються з приводу власного етнічного російського та російськомовного населення. Спокійно не чуються не тільки Білорусь з Казахстаном, а навіть країни ЄС. Цими днями до тих, хто виявив "глибоке схвилювання" додалися Естонія та Латвія.

В країн Прибалтики є привід для хвилювання. І справа тут, швидше за все, навіть не в наявності потенційних "підзахисних" Володимира Путіна і російської армії на їхніх територіях. А в тому, з якою нехіттю ставляться ЄС та НАТО до ідеї дати відсіч агресору на території України. У країн Прибалтики виникає підозра, що якщо у Путіна виникне ідея зробити "коридор" до Калінінградського анклаву, і він згадає про "етнічних росіян" Прибалтики, відповідь західних партнерів може бути така сама, як у випадку з Україною. Але ж Естонія чи Латвія - це навіть не Україна. В них зовсім немає ресурсів на самостійну оборону. Якщо до Києва Путін збирається, за його власним зізнанням, іти два тижні, то у випадку з Прибалтикою, в разі відсутності блискавичної реакції НАТО, за два тижні він окупує її цілком.

На відміну від європейських партнерів, колишні радянські республіки знають за власним досвідом, як легко Росія ковтає все те, що вважає за легку здобич. І ніякі вмовляння, погрози чи навіть економічні санкції не змусять її відмовитися від того, що, на її думку, "погано лежить". Панічні вимоги розгорнути бази НАТО на їхній території, чи, принаймні, десь поблизу розташувати сили швидкого реагування - те, що ще недавно задавалося "занадто" і партнерам з ЄС, і керівництву НАТО - має підґрунтя у історичному досвіді і розумінні своєї вразливості.

Нині Прибалтика рахує, скільки на її території знаходиться "етнічних росіян" і які в них настрої. Задавалося, ще недавно настрої росіян не дуже цікавили прибалтів. Але тепер жорстку політику щодо громадянства для "російськомовної" частини населення їм можуть згадати. Розуміючи це, міністр освіти Естонії навіть заради експерименту склав іспит на отримання громадянства - і визнав, що скласти його може тільки людина з доброю освітою. Інша справа, що це право суверенної країни - виставляти умови для отримання власного громадянства. І чому б країні не надавати перевагу людям з доброю освітою?

За багато років в Прибалтиці навряд чи залишилася дуже велика кількість росіян (чи, швидше, "російськомовних"), незадоволених своїм становищем. В Естонії нарахували усього 7% громадян, які відмовилися від громадянства, аби мати можливість їздити до Росії без віз.

Втім, хто сказав, що "запрошувати Путіна" будуть саме і тільки вони? Адже і в Україні, де підтримка російських ініціатив була куди як вищою, ніж у Прибалтиці, довелося працювати "засланим козачкам", і на більшості територій, на які розраховували у Кремлі, ідею "запросити Путіна" агресивно не підтримали. Насправді, мізерна підтримка Росії - не зважаючи на колосальні ресурси, які були на це витрачені протягом двох десятків років - от про що свідчить нинішня війна на Донбасі.

Але тим гірше. Адже відсутність "гуманітарних" важелів впливу на колишні провінції і ставить руба питання про військове втручання. Як, власне, і сталося на Сході України. І приводом для цього кровопролиття став саме "захист прав та інтересів етнічних росіян".

Риторика "захисту росіян" очевидним чином погіршує становище росіян в довколишніх країнах. Вони перетворюються якщо не просто на "внутрішнього ворога", то, принаймні, на внутрішню загрозу безпеці власної батьківщини. Те, що більшість цих росіян - принаймні, у європейських країнах, хоч і в Білорусі до цього недалеко - добре інтегровані у місцеві спільноти і знаходяться за півкроку до асиміляції, тільки погіршує їхнє становище. Бо якщо вони раптом, стараннями російської пропаганди, перетворяться на "внутрішнього ворога", втікати їм нікуди - бо Росія не є їхньою країною. Тобто Путін у своїй політиці "захисту російського населення" не просто ставить росіян під удар - він позбавляє росіян, що живуть поза межами Росії, батьківщини взагалі.

Втім, з точки зору хворої кремлівської уяви це, мабуть, правильно і виправдано - адже ці напівасимільовані росіяни, що стали патріотами інших країн, є "зрадниками" Великої Росії. То нехай страждають.

Наразі Кремль дає нам цікавий приклад "етнічної політики" по-перше, в часи, коли ідея протистояння імперського і національного вже майже вмерла, по-друге, у виконанні держави, в якої титульна нація не є етносом взагалі. Адже питання про етнічну приналежність "росіянин" поки що залишається не вирішеним. Тому замість "росіянина" кремлівським мрійникам про відродження імперії доводиться вдаватися до іносказань на кшталт "російськомовний". Для "внутрішнього" використання "росіяни" - це всі, хто живе на території Росії, з кавказцями та китайцями включно. Тобто це політична нація - але зовсім не етнос. Але для "зовнішнього" використання росіяни виявляються саме "етносом". Тобто "етнічні росіяни", так виглядає, живуть виключно поза межами Росії. І не дивно, що вони потрапляють у фокус уваги саме тоді, коли треба їхніми "етнічними" інтересами виправдати чергову політичну авантюру Кремля.

Щоправда, поки що ніхто, здається, не побачив живого "етнічного росіянина" на "неросійській" території, який був би щасливий від того, що Путін захистив його інтереси. Може, тому, що немає специфічних "російських інтересів" в громадян України, незалежно від їхньої етнічної чи мовної приналежності - так само як у громадян Прибалтики, Казахстану, Білорусі, які наразі в черзі на "кремлівський захист". А ще тому, що будь-яка турбота Путіна, як і будь-якого іншого "кремлівського мрійника" до нього, не приносила дотепер жодного добра громадянам колишніх провінцій. Яка б етнічна приналежність в них не була.