Общество

Путін вимагає, щоб користувачі інтернету почали плакати

Російська пропагандистська машина стала масово генерувати плаксиві історії про бойовиків. Головне завдання - змусити українців говорити про те, що по той бік барикад не подонки, а діти, брати, батьки...

Фото: kurier.com.ua

Останнім часом у різноматінтих ЖЖ, соцмережах і просто в коментарях під статтями стали масово з'являтися сентиментальні історії про бойовиків. Всі вони написані за одним і тим самим шаблоном: хтось в когось закохався (написав чутливого листа матері чи подрузі), потім заприсягнувся у вірності справі свободи Новоросії (виніс пораненого, прикрив у бою), а потім героїчно загинув, хоча неймовірно хотів жити. Але перед смертю знищив десятки "укропів". Важливо зазначити, що всі ці історії дуже короткі (не більше 3-4 тисяч знаків), щоб читав дочитав до кінця і не стомився. Написані дуже простою мовою, з обов'язковими зменшувально-пестливими іменами, які мають розчулити читача. При цьому - абсолютна більшість історій людей безіменна, а якщо бути точнішим - вигадана. Героїв цих історій немає, не було і не буде в 99 випадках зі ста.

Для наочності дозволю собі навести один із зразків такої творчості, взятий з коментаря одного з ботів під російським ніком Джон на сайті "ДС".

"Дневник погибшей 17-летней ополченки Саши. В ополчение девочка пришла сама, и её просто не смогли выгнать - настолько упёртая оказалась. Махнули рукой на возраст, выучили на снайпера.
Воевала, говорят, отлично, бесстрашная была совершенно.
Убита 1 октября 2014 года в бою за Луганск.
"Сегодня 2 сентября 2014 года. Мне понравился Ваня.
Он назвал меня Солнышком, а я его Тучичкой.
И он сказал, что Солнце и Туча должны быть всегда вместе!
Ты всегда будешь в моём сердце. Когда я тебя вижу, я всегда влюбляюсь и хочу поцеловать. Когда ты не рядом, я плачу и скучаю... Я хочу приехать к тебе домой и обнять тебя крепко крепко... Ты меня поцелуешь, а у меня внутри всё горит, по дороге я куплю пицу и клубнику, и мы сядем кушать. Когда мы будем жить вместе, всегда в Новый Год под ёлку я буду оставлять тебе подарок и каждый год писать, что я благодарна судьбе за тебе. Мы будем во дворе с детишками нашими лепить снеговичка и играть в мячик.
Ты всегда будешь моим королём, самый сильный и самый классный, а я всегда буду твоей зайкой ну или солнышком, как захочешь. Я тебя люблю.
Без даты. Последняя запись в дневнике.
В квадрате 25-88 с 14.00 до 16.00 отрабатывались вражеские окопные позиции огнём 120 миномётов. В результате отработки вражеских позиций были уничтожены несколько десятков боевых тон и около (зачёркнуто) множество укропов". *Орфография сохранена.
"

Головне питання, чому ж не показувати про живих чи хоча б про мертвих, але реальних персонажів? Відповідь на це дуже проста - це набагато складніше

Вся ця історія - сентиментальна дрянь, розрахована на не дуже освіченого, але чутливого, стомленого від війни читача. Кампанія по написанню подібних історій - фонова, а не магістральна в пропагандистській машині Кремля. Власне, на найвищому рівні вона запущена з моменту одруження Мотороли. Знову ж таки, на найвищому рівні вона зараз розкручується завдяки вагітності його дружини, завдяки сюжетам про те, як він в повному камуфляжі і бронежилеті приїздить в місто Ухта республіки Комі і сідає їсти супчик, який йому приготувала його дружина. На щастя для Мотороли, пропагандистська машина Кремля ще не потребує його смерті. А помре він тоді, коли треба бути ткнути в ніс Гіркіну, як той втік із Слов'янська, а простий пацан Моторола до останнього патрона відбивався і вбив один, як Рембо, тисячу укропів.

На низинному рівні, в інтернеті будуть з'являтися десятки історій про вигаданих і вже мертвих ополченців. Головне питання, чому ж не показувати про живих чи хоча б про мертвих, але реальних персонажів? Відповідь на це дуже проста - це набагато складніше. А плюс, викличе роздратування росіян, які все більше асоціюють війну на Донбасі з Афганістаном. А тому на одного реального Моторолу буде з'являтися кілька десятків вигаданих.