Общество

Сепаратисти-священники почали втікати з України

В таких умовах поділ на "УПЦ" і "МП" може пройти майже безболісно

Мало-по-малу до україно-російського кордону посунули православні діячі України. "Першою ластівкою" став отець Андрій Новіков, колишній секретар Одеської єпархії. Він повідомив що йому ніяк не прижитися в "Одесі, якою вона стала". Інша справа - Білокам'яна, де для о.Новікова, наче з рукава, вийняли парафію і заодно поставили духовно опікуватися путінськими "православними байкерами". Тепер о.Андрій має можливість на весь голос оплакувати біди "Новоросії". З Воробйових гір Новоросію видно краще, ніж з Одеси.

Від'їзд о.Андрія Новикова подиву не викликав - близькість до митрополита Одеського Агафангела і власні публіцистичні досягнення не залишали ані найменших сумнівів у тому, на кого о.Андрій працює. Не викликав його від'їзд і жалю. Майже не знайшлося тих, хто пустив скупу сльозу щодо того, "які кадри втрачаємо".

Як це сталося з іще одним священиком, який відбув у тому самому напрямку - протоієреєм Андрієм Ткачовим. Популярний проповідник, зірка телеекрану, блискучий публіцист, загалом, священик, щедро наділений всілякими талантами - не дивно, що звістка про його від'їзд викликала стільки суперечливих суджень у навколоцерковних ЗМІ та соцмережах.

Втім, здивування і тут не висловив майже ніхто - о. Андрій Ткачов ніколи особливо не приховував своєї приналежності до "руського мира" і скепсису щодо "українського проекту". Здивувати могло хіба те, що втік він саме тоді, коли почалося найцікавіше. Не схотів додивитися до кінця черговий акт історичної п'єси. Тобто цей "проект", швидше за все, його не цікавив, не входив в його плани і взагалі, його місія в якості "українського священика" закінчена. Або, швидше, провалена.

А по суті, цим від'їздом він зізнався в тому, що "українським священиком" він ніколи насправді й не був. Не тільки "українським" - і взагалі священиком, раз з такою легкістю кинув свою паству в той момент, коли прийшли справжні випробування і навіть, як стверджується в сусідській пресі, "гоніння на Православ'я".

У російській пресі тема гонінь шалено популярна. Там можна знайти, наприклад, інформацію про "чорні списки батюшок, що підлягають знищенню". Втім, о.Андрію Ткачову треба віддати належне: на питання про те , як саме його "переслідували", він у різкій формі відмовився відповідати. Може, звичайно, через те, що тут його слова досить легко перевірити - адже не з Слов'янська він втікав, де "красные, зеленые, золотопогонные" і не розбереш, хто в кого переодягнувся. Він поїхав з Києва, де ніхто ні за ким з сокирою не ганяється. Але цілком можливо, що для о.Андрія жити в "бандерівському лігві", в якому говорять на тому "полупонятном языке", який його завжди дратував, - вже мука, вже гоніння.

Цікаво й те, що в РПЦ "політичних біженців" - священиків приймають з розпростертими обіймами. Їм знаходяться теплі місця не у віддалених парафіях, де справді є дефіцит священиків, а в столичному регіоні. Чи то як "потерпілим за віру", чи то, що ймовірніше, в якості нагороди за роки вірної служби. Ну і телеканалам зручно - завжди під рукою живі свідків того, як в Україні "баптисти з католиками вбивають Православ'я", а "правосєкі" душать "все російське" прямо в самому серці Святої Русі, матері міст руських.

Оптимісти, втім, обережно подейкують про те, що поділ на "УПЦ" і "МП" в такий спосіб може пройти майже безболісно - ті, хто досі щосили працював на "Руській мир" в Україні, потихеньку відчалюють в напрямку своєї столиці. Вдома залишаються тільки ті, хто вважає цей дім своїм.