Общество

Чого варта свобода в анонімному режимі

На засіданні Ради з прав людини ООН анонімність та шифрування особистих даних в інтернеті було визнано природнім правом людини

З точки зору експертів ООН, анонімність в інтернеті є необхідною гарантією права на свободу слова.

Рішення викликає подвійні почуття. З одного боку, задоволення. Бо в такий спосіб ООН сказала своє рішуче "ні" державам, які в єдиному пориві намагаються скасувати анонімність в Мережі. Це одне з небагатьох питань, в якому солідарні США та Росія, Велика Британія та Північна Корея. Тепер подібне прагнення засуджене світовою спільнотою. Принаймні, на декларативному рівні.

З іншого боку, від цього рішення віє поразкою. Бо якщо ООН визнає необхідність ховатися, коли висловлюєш свою думку, це означає, що у світі дуже, дуже кепські справи зі свободою слова. Яка, по ідеї, сама по собі мала би бути гарантією від переслідувань за висловлену думку - без будь-якої анонімності.

Втім, декларації деклараціями, а реалії - реаліями. Свободою слова втішається доволі невелика частина населення планети. Так само, як і анонімністю в інтернеті. Справжня анонімність - розкіш, доступна не кожному.

Бо відслідкувати обивателя в Мережі в більшості випадків не так вже й складно, навіть коли не йдеться про проекти веб2.0. Спецслужби - в тому числі у цілком демократичних країнах - на цьому собаку з'їли.

Якщо ООН визнає необхідність ховатися, коли висловлюєш свою думку, це означає, що у світі дуже, дуже кепські справи зі свободою слова

Про переслідування творців протоколів шифрування особистих даних ходять легенди. Про те, як провайдери зв'язку "здають" своїх клієнтів - бувальщини. У силовиків завжди напоготові виправдання для зазіхань на будь-чию приватність - боротьба з терористичними загрозами. Прекрасні слова Франкліна про те, що будь-яке суспільство, яке погоджується віддати навіть трішечки свободи в обмін на трішечки безпеки, не заслуговує ні на те, ні на інше і втратить усе, давно забули. Натомість під виглядом "безпеки" держави та силові відомства просто шпигують за громадянами. Своїми та чужими. Обивателями, ділками і канцлерами. З вагомих причин - і просто так, про всяк випадок.

Це буває вкрай неприємно, навіть коли трапляється у країні переможної демократії. Але куди як гірше, коли таке відбувається у країнах, де зі свободою слова вкрай погано. Де розкриття інтернет-інкогніто може коштувати людині свободи чи навіть життя.

Швидше за все, приймаючи це рішення, Рада з прав людини мала на увазі саме такі випадки. Але це рішення може мати цікаві наслідки на різних ділянках інтернет-життя. Наприклад, це дещо змінить диспозицію на полі бою правовласників з піратами. Це може позначитися якщо не на правовому статусі "темних мереж" та протоколів, що забезпечують анонімність - то, принаймні, на їх сприйняті звичайними користувачами.

А ще це може дещо ускладнити життя адміністраціям соцмереж. Наприклад, цікаво, як у світлі рішення про невід'ємне право на анонімність будуть виглядати вимоги Facebook подавати реальні особисті данні для реєстрації в соцмережі. Особливо враховуючи той факт, що адміністрація реєструє деяких "сумнівних" з її точки зору користувачів - принаймні, в українському сегменті - тільки після надання сканів паспорта. Цікаво, чи є така вимога у світлі останніх рішень ООН приводом звернутися з позовом на адміністрацію соцмережі до суду, з ЄСПЛ включно?

Якщо так, то обличчя веб2.0 найближчим часом може помітно змінитися.