Общество

Чому в Україні страшно старіти

Телевізор за відсутності нормальної комунікації давно став єдиним «справжнім другом» пострадянського пенсіонера

фото: golossovesti.com

Скептичне ставлення до наших "бабульок", які голосують за того, кого частіше показують "у ящику" - відоме. Ми картаємо їх за це, а часом деякі найбільш радикальні уми пропонують взагалі позбавляти пенсіонерів права голосу на виборах. Думати так - значно простіше, ніж дати їм можливість жити хоча б трохи інакше. Зробити комунікативний простір більш відкритим для тих, кому спілкування потрібно, як повітря - бо це єдиний спосіб зберегти якомога довше здоровий глузд і відчути, що життя триває.

Тема "третього віку" останнім часом стала популярною на Заході. В цього є суто демографічна причина - старих у процентному відношенні стає все більше. Не знаю, хто ввів поняття "третій вік", але воно дуже добре "лягає" на європейську свідомість. З одного боку, на тлі культу молодості, слово "старий" виглядає якось нетолерантно. З іншого, людина дійсно може не відчувати себе старою - навіть після 55-ти.

До того ж "старий" - це не тільки ознака віку, але й певний соціальний стереотип. Який трохи поруйнувався за останні десятиліття разом з іншими соціальними стереотипами. Нинішні старі - це не ті люди, які сидять вдома, бавлять онуків, грають в шахи чи доміно з приятелями - такими самими старими, вони є ніби частиною інтер'єру чи пейзажу, на яку ніхто не звертає уваги. Як казав герой одного англійського серіалу, "бути старим - це бути невидимим".

Втім, європейські старі останнім часом ламають стереотипи з цілком молодим завзяттям. Адже вони виходять на пенсію доволі здоровими - завдяки розвитку медицини та культові здорового способу життя - в них, зазвичай, непогане утримання, завдяки високим соціальним стандартам, і вони, зазвичай, все життя відкладали, власне, життя "на потім", коли на життя з'явиться час. "Третій вік" для них стає втіленою мрією почтальона Пєчкіна і багатьох-багатьох його реальних співвітчизників: "Я только жить начинаю - на пенсию перехожу". Для західних пенсіонерів це час подорожей, спілкування, нового відкриття самих себе, своїх талантів та прихованих бажань.

Ми звикли думати, що головна проблема літніх людей - малі статки і недооцінювати суто людський бік проблеми. В той час як головною причиною багатьох розладів, характерних для старих - і фізичних, і психічних - стають не тільки і не стільки мала пенсія та погане медичне обслуговування, скільки самотність і відчуття відкинутості

Західні пенсіонери знаходяться в зовсім інших матеріальних умовах, вони можуть дозволити собі певні "дивацтва". А перед нашими пенсіонерами стоїть питання елементарного фізичного виживання. Принаймні, ми звикли так думати - і маємо для цього причини, бо розмір середньої пенсії не складає державної таємниці. Але більшою мірою це той самий соціальний стереотип і просто зручна думка. У пострадянських суспільствах цей стереотип дуже популярний - мабуть, тому, що радянська школа і суспільство загалом зовсім не переймалися гуманістичними химерами, та й життя було перетворене на елементарне виживання не лише у старих, а взагалі в більшості громадян країни переможного соціалізму.

Втім, певні кроки в інший бік робляться. Приміром, те, що наразі тема "третього віку" стала підніматися у рамках великих культурних та соціальних проектів на кшталт Львівського Форуму видавців чи університетів "Третього віку", є важливим кроком назустріч величезній соціальній групі. Яка водночас дратує і викликає співчуття, але все одно лишається, по великому рахунку, "невидимою". Поява і утвердження подібних ініціатив в українському культурному просторі дає надію на те, що "совок" поволі, але все таки відступає з нашого життя, натомість наше суспільство стає більш людяним.

Ми звикли думати, що головна проблема літніх людей - малі статки і недооцінювати суто людський бік проблеми. В той час як головною причиною багатьох розладів, характерних для старих - і фізичних, і психічних - стають не тільки і не стільки мала пенсія та погане медичне обслуговування, скільки самотність і відчуття відкинутості. Потреба у спілкуванні нікуди не дівається з віком.

Так, ми не в Європі, де пенсіонери "можуть собі дозволити". Але ми живемо в країні, яка вчиться виживати за рахунок вчасно підставленого плеча - саме це відрізняє нас від учорашніх "совків". Люди "третього віку" також мусять це відчути.