Общество

Як Британію і Росію єднає туга за втраченими імперіями

Британський музей тимчасово передав одну зі скульптур Парфенону для експонування у Санки-Петербурзькому Ермітажі

Чому б ні? Культура поза і понад політикою - банки та виробництва можуть задихатися від санкцій, але на "високе" ніякі обмеження не поширюються. Директор Британського музею Ніл Макгрегор (за сумісництвом - голова Консультативної ради Ермітажу) назвав Ермітаж і Британський музей "першими великими музеями європейського Просвітництва" і благословив "довгу дружбу між двома музеями".

Реакція Греції виявилася передбачувано обуреною. Прем'єр-міністр Антоніс Самарас звинуватив британців у грабіжництві. Греція вже певний час вимагала від Британського музею повернути те, що було колись вивезено з країни - зокрема, йшлося про статуї з Парфенону. Але отримала відмову - британські музейники стверджували, що мармурові скульптури не можна переміщувати без ризику руйнування. А виявилося, що переміщувати їх не можна тільки до Греції, яка є законним власником безцінних пам'яток. Дружба з Ермітажем для керівництва Британського музею виявилася вищою за страх втратити унікальну скульптуру під час її переміщення.

Ситуація цілком зрозуміла і наскрізь цинічна. Скарби Британського музею - музею імперії, над якою ще зовсім недавно не заходило сонце - в абсолютній більшості є награбованими і у колишніх колоніях, і просто у "диких полях", якими ще сто років тому були навіть деякі європейські країни. З суто імперською безсоромністю Британія завжди пишалася тим, скільки скарбів світової культури їй вдалося зібрати, а на будь-які зауваження у тому, що це "збирання" було грабунком, наводила аргумент про збереження. Якби їх не вивезли, мовляв, ці скарби могли би просто загинути.

Втім, коли ризик загинути на рідній землі зник, Британія не виявила жодного бажання іти на зустріч тим, хто хотів би повернути собі вкрадене. Навпаки, вона продовжує пишатися своїми давньоєгипетськими і давньогрецькими колекціями, а від урядів Єгипту і Греції відмахується "неможливістю переміщення".

Скульптура Илиссоса. Фото: British MuseumТому передача скульптури Парфенону стала скандалом. Виявилося, що справа зовсім не у ризику для пам'яток. Просто Британія не хоче нічого повертати - і край. Керівництву і музею, і країни в цілому байдуже, що тим самим Британія виявляє подвійні стандарти, ставить себе поза межами закону і просто моралі. Чому Німеччина мусить з вибаченнями повертати переміщенні під час Другої світової пам'ятки культури, а Британія - ні? А тому що Німеччина програла війну, а Британія - виграла. Не йдеться про жодну моральність - лише про імперську впевненість у своєму праві, яке є вищим за права інших.

Тут Британія і Росія, безперечно, знайшли одне одного. Імперіалізм і імперскість є пороками тільки з точки зору колишніх провінцій, які ставали для метрополій донорами усього чого завгодно - з історією і її пам'ятками включно. А метрополії зовсім не відчувають сорому за власну імперську політику - радше навпаки гордість. І колишні метрополії завжди порозуміються між собою. Греки можуть хоч луснути від обурення - це не завадить двом "великим імперіям" робити одна одній маленькі приємності (за чужий рахунок), ділитися награбованим і при тому надуватись від самовдоволення і бундючності, які вони з невідомої причини вважають за "духовність".