Общество

Як патріарх Кирило знайшов собі місце в "новій Росії"

Зараз відбувається суто технічна заміна зовнішньополітичної доктрини „Руського мира" на внутрішньополітичну „Доктрину російської ідентичністі"

З Всесвітнього російського народного собору, який відбувається в Москві, можна зробити, принаймні один висновок: патріарх Кирило повністю примирився з президентом Путіним і готовий віддано співпрацювати, підлаштовуючи свої доктрини під нагальні ідеологічні потреби Кремля.

Втім, що йому лишається? Він, вочевидь, втратив у російсько-української війні багато символічного капіталу. Його вплив як у Кремлі, так і в країні в цілому дуже сильно похитнувся. Він був майже необхідною фігурою, поки Москва розігрувала карту пострадянської єдності. Після того, як "пострадянський простір" канув в історію разом з "братством народів", роль патріарха як дипломата більше нецікава російському керівництву - коли говорить артилерія, дипломати ні до чого. А значить, патріарх мусить терміново переорієнтуватися на внутрішній ринок.
Але на внутрішньому російському ринку патріарх зі своєю російсько-православною риторикою радше заважає. Адже Росія - країна тільки на папері і у промовах патріарха "православна" і навіть "російська", а її реальний етнічний та релігійний склад входить в серйозне протиріччя з тим, у що подобається вірити патріарху.

Росіянином може бути людина будь-якої етнічної, мовної, релігійної приналежності, народжена в будь-якій точці Всесвіту - аби лише вона визнавала, що саме православ'я є основою російської культурної самобутності і засадами російської традиції

Тим не менш, РПЦ і особисто патріарх Кирило з усіх сил намагається втриматися на ногах. А для того йому конче необхідно втримати питання ідентичності у власній компетенції. Його полум'яна промова на відкритті собору на захист "інтересів російського народу", "визначальної ролі православної традиції", його нагадування про те, що саме навколо російського народу "формується російська нація, російська цивілізаційна спільнота" звучали, щоправда, дещо відчайдушно. І радянські штампи про "визначальну роль російського народу" на тлі "внеску національних меншин" нікуди не поділися з патріаршої риторики.

Тобто відбувається суто технічна заміна зовнішньополітичної доктрини "Руського мира" на внутрішньополітичну "Доктрину російської ідентичності". Відбувається це легким рухом "мишки" і невеликою кількістю замін в одному і тому текстовому файлі. Все "російське", всі "єдності", "спільності" і т.п. лишаються - змінюється лише локація: йдеться лише про територію Росії і народи, які на цій території мешкають.

Але на відміну від доктрини "Руського мира", "Декларація російської ідентичності" виглядає блідо, суперечливо, нецікаво і надто вже добре зрозуміло, що єдина мета, яку вона направду переслідує - виправдати претензії РПЦ на надзвичайне та особливе становище в російському суспільстві загалом і серед інших релігій зокрема. Ключова ідея зводиться до того, що росіянином може бути людина будь-якої етнічної, мовної, релігійної приналежності, народжена в будь-якій точці Всесвіту - аби лише вона визнавала, що саме православ'я є основою російської культурної самобутності і засадами російської традиції. Як слушно вказують експерти - ця претензія суперечить здоровому глузду: чого б раптом мусульманська більшість Росії стала це визнавати?

Україна у промові патріарха виглядала вже не стільки "братнім народом", скільки "блудним сином", який наводився в якості негативного прикладу. Тобто патріарх цілком погоджується з кремлівським мейнстримом - лякати розвалом України власних громадян, аби "майданні" настрої душити у зародку. Біда України, за патріархом - те, що вона "втратила історичне відчуття єдності". У цій частині своєї промови патріарх черговий раз продемонстрував вміння струшувати повітря набором слів, цілковито позбавлених сенсу - "культурний код", "народ, що розділився у розумінні історії", "міжусобиця" і знову товстий-товстий шар "єдності" ледь не в кожному реченні. Якби "єдність" була кетчупом, їсти страву, запропоновану з високої трибуни, було би цілком неможливо.

Фото: council.gov.ruЄдність "Декларації" і "нової політики РПЦ" відрізняється від "єдності" зразка "Руського мира" головно тим, що служить не інтеграції "всєя Русі", а поставлена на службу доктрині "обложеної фортеці", що набирає оборотів в Росії. Росія, виходячи зі слів патріарх, стала ізгоєм у світі не тому, що вчинила по-дикунськи, загарбавши чужі території (цього патріарх ніколи не визнає - але це була лише зреалізована у політичній географії його власна віртуальна розробка, відома як "Руський мир"). А тому, що світ обізлився на Росію за те, що вона послідовно намагається "бути собою" - "відстоює власний шлях в історії і зберігає єдність, не зважаючи на тиск ззовні".

Якщо правда те, що президент Путін всі подразники, що поступають до нього з зовнішнього світу, сприймає як "сигнали", після нинішнього собору в нього не може лишитися жодного сумніву: патріарх Кирило знову готовий до симфонії. Президенту не треба шукати інших партнерів - серед релігійних чи світських організацій і лідерів. Патріарх теж непогано знається на "сигналах". Він вже все зрозумів.