Які "санкції у відповідь" придумає РПЦ МП

Ця пропозиція відома і вже геть нецікава, бо звучить вже не першу сотню, а в новітній історії - не перший десяток - років: "УГКЦ непотрібна". Єдине, що відрізняє один меседж від іншого - намір, з яким він в черговий раз виголошений.

Останнім часом греко-католики знову стали улюбленим рефреном Московської патріархії. Але тепер вони вже не розмінна монета у діалозі Москви і Рима, не ціна зустрічі папи з патріархом Московським. Тепер це просто фігура мови. Спрямована водночас на власного споживача, Кремль і трішечки - на закордонних колег.

Щоправда, "власний споживач" для РПЦ - це не тільки громадяни Росії. Як би погано не складалися стосунки Московського патріархату з усілякими російськими церквами і в Росії, і за її межами - щодо "українського питання" вони на диво солідарні. "Неприєднані" частини РПЦЗ, інші автономні російські православні деномінації - всі вони плекають всередині себе антиукраїнські настрої. "Українське питання" - та точка, в якій всі вони доходить згоди між собою. Ще одною такою точкою сходження є стосунки з католицькою церквою. Тому українські греко-католики просто приречені на роль цапа-відбувайла, в якого будуть солідарно жбурляти камінням усі російські православні світу, демонструючи в такий спосіб єднання "руського миру".

Тому репліки з боку РПЦ про греко-католиків, які буцімто надихають нацистів на боротьбу з православ'ям, треба розуміти в першу чергу в ключі суто пропагандистському. Так, православні громадяни вільних країн - союзників України на кшталт США, Франції чи Австралії - зараз налаштовані дуже ворожо до України. Вони є тим "голосом здорових сил Заходу", на який люблять посилатися в репортажах про "підтримку Росії у світі". Можна вважати, що в якості іміджевого проекту Кремля РПЦ вдалося дечого досягнути.

У своїй пропаганді Московська патріархія діє за такими простими схемами, як і уся пропагандистська машина Росії. Оскільки в Україні - "нацисти" ("фашисти", "неонацисти", "ультраправі радикали" тощо), РПЦ відробляє свою частину держзамовлення, проводячи просту і прозору для російського споживача паралель: між нацистами та уніатами. Як під час "перших нацистів", коли, за російською версією історії, УГКЦ "благословляла нацистів" (тобто вояків СС "Галичина"), так і тепер, відроджена УГКЦ є духовним провідником новітнього "українського нацизму". ПАСЕ не погодилася з "особливою нотаткою" про Україну на вчорашньому голосуванні про резолюцію щодо нацизму? То сьогодні відповідальний співробітник ОВЦС МП нагадує читачам, що "український нацизм" існував і існує, і є прямою загрозою і т.д., і підбурюваний він знову тими самими уніатами. Прості аналогії - в тому числі, вигадані - діють на споживача безвідмовно. Споживач впевнений в тому, що історія повторюється: знову Росія мусить протистояти нацизму, який знову втілився у тих самих бандерівцях під духовним проводом тих самих попів-перевертнів.

Це нам тут зрозуміло, що щодо підбурення і створення атмосфери "релігійної війни" - то зі спікерами МП важко когось поставити поруч. Москва продовжує - зокрема за посередництвом церкви - стравлювати українців між собою. І РПЦ МП виглядає в цій ролі справжнім орвелівським "міністерством правди". Наразі РПЦ намагається зробити боротьбу з уніатами в Україні системною. Зокрема, стало відомо, що очільник ОВЦС МП лобіює внесення до порядку денного Змішаної комісії з богословського діалогу (між Ватиканом та православними церквами), яка черговий раз зустрінеться наступного року, обговорення документу, згідно з яким уніати стануть "чужими" на власній землі. Просто тому, що вони діють "на исконных канонических территориях поместных православных церквей". Щоправда, залишається питання - чи лишиться до того часу Україна в межах канонічної території РПЦ. Якщо ні, то може виявитися, що наразі ОВЦС МП стараються для когось іншого.

Переслідування УГКЦ за часів СРСР є саме таким епізодом - залишаються вибухонебезпечними для суспільства. Прицільні удари по цим больовим точкам суспільства є намаганням викликати вибух та справжню агресивність. Відверта пропагандистська брехня, до якої вдається МП щодо "агресії уніатів" - чудовий приклад того, як такі вибухи провокують. Тепер риторика ОВЦС МП збагатилася ще однією аналогією: з 1990-ми роками, коли "мала місце трагедія в західній Україні, пов'язана з тим, що уніати так само скористалися з політичних змін і стали захоплювати православні храми, переслідувати і вбивати священиків". Вам вже страшно? Ви вже бачити, як чорно-криваві прапори уніатів майорять замість хрестів над розгромленими православними храмами Донбасу?

Цікаво, що ні один з апологетів "розгромлених єпархій" з Московської патріархії навіть не змигне при цих словах - хоча не може не знати, що справжній "розгром єпархій" на західній Україні стався у 46-му, коли НКВД "навертало" греко-католиків до лона РПЦ, нещадно нищачи усіх, хто чинив опір, сім'ями і цілими селами. Загалом, зрозуміло, чому священноначалля РПЦ дотепер так віддано готове служити СРСР та його нащадкам - їм є за що бути вдячними. За "розгромлені західноукраїнські єпархії" зокрема. Визнати право герко-католиків на існування для РПЦ рівнозначно визнанню власної співучасті у її знищенні (зокрема, фізичному знищенні людей) у 1946-му. Можна поспівчувати РПЦ за те, що опинилася в такому незручному становищі, що злочинний режим пов'язав її кров'ю. Можна було б - якби вона не продовжувала виголошувати, що вона "в своєму праві".

Таке прислуження черговій "кремлівській мрії" може завести в глухий кут католицько-православний діалог - треба ж і церкві взяти участь у мейнстрімі "санкцій у відповідь". І зі скандалом з вийти з цього діалогу. І закритися за новітньої "залізною завісою" разом з рештою "руського миру".