Як врятувати українську мову від вимирання

Міністру освіти необхідно призначити заступника з Вікіпедії

Український розділ Вікіпедії потребує кількісного і ще більше якісного покращання. Найрозумніше довірити це студентам — вони старатимуться для себя

Фото: psychologicalscience.org

Найбільшою у світі онлайн-енциклопедією є Вікіпедія. Цей проект, який почався у 2001 р., швидко став чи не основним джерелом довідкової інформації для сотень мільйонів користувачів в усіх частинах світу. Зараз Вікіпедія має розділи 290 мовами, які нараховують загалом 39,05 млн статей, в написанні яких брали участь 61,06 млн чоловік.

Цифри, якими нам не можна хвалитися

Найбільше статей (5,11 млн) має, зрозуміло, англійський розділ Вікіпедії. Російський розділ - на сьомому місці (1,3 млн), польський - на 11-му (1,16 млн), український - на 16-му (625 тыс.). Щоб вийти на рівень Польщі і Росії, нам потрібно збільшити наповнення свого розділу вдвічі.

Та це тільки частина проблеми. Кількість статей можна збільшити дуже швидко, як показав, наприклад, розділ Вікіпедії на себуано - одній із мов, розповсюджених на Філіппінах. На початку 2013 р. себуанський розділ раптово розбух в кілька разів і вийшов на 17-те місце завдяки масовій заливці статей, створених ботами - спеціальними комп'ютерними програмами. Потім було ще кілька таких ботозаливок. На початку липня 2013 р. себуанська Вікіпедія піднялася на 15-те місце, обійшовши українську, до кінця липня 2014-го виявилася вже 11-ю, обігнавши польську, а с 6 лютого 2016-го посідає третє місце, поступаючись лише англійській і шведській (місця з четвертого по шосте займають німецький, нідерландський і французький розділи). Ще одна із філіппінських мов - варайська - таким же чином вийшла на восьме місце. Навряд чи ці приклади заслуговують наслідування.

Перш ніж гнатися за кількістю, нам потрібно потурбуватися про якість статей українською мовою. Вікіпедія має свої "знаки якості". Добротно зроблені статті отримують статус "хороших", а найкращі - "обраних". В українському розділі на 10 тыс. статей припадає лише дев'ять "хороших" і три "обраних", тоді як у польському - відповідно 18 і шість, у російському - 18 і сім, в англійському - 46 і дев'ять.

Загальний рівень статей української Вікіпедії дуже низький навіть порівняно з польськими й російськими аналогами, не кажучи вже про англійський. Є лише кілька специфічних тем, таких як українська політика, історія України, українська література, які у нашому розділі висвітлені краще і повніше, ніж у будь-якому іншому. Але коли український школяр чи студент захоче знайти довідкову інформацію про інші країни та народи або з математики, природничих наук, техніки, технологій, він навіть якщо й набреде на потрібну українську статтю, то, швидше за все, буде нею невдоволений і перейде на російську чи англійську версію.

Більшість українських користувачів від самого початку ведуть пошук російською мовою. І тим самим вносять чималий внесок (13,6%) у показники популярності російської Вікіпедії. Якщо порівнювати розділи Вікіпедії за відвідуваністю по всьому світу, то російський розділ стабільно тримається на п'ятому місці, поступаючись лише розділам англійською, японською, німецькою та іспанською мовами. Польський розділ стабільно десятий, а український коливається між 19-м і 25-м рядками, поступаючись польському приблизно в п'ять разів, російському - в 20 разів.

Якщо взяти заходи в Вікіпедію користувачів з України, то 72,4% відвідувань припадають на російські статті і лише 16% - на українські (ще 8,7% - на англійські, 2,9% - на решту). Це означає, що українська Вікіпедія користується в українців у 4,5 раза меншою популярністю, ніж російська.

Поєднати приємне з корисним

Отже, наша проблема - мала кількість високоякісних і ретельно перевірених статей, які за своїм науковим рівнем були б гідні називатися енциклопедичними. Не вирішивши цієї проблеми, не можна сподіватися на успішну конкуренцію української Вікіпедії з російською і значне збільшення частоти запитів на українські статті.

Але тут ми стикаємося з необхідністю пошуку авторів. В англійській Вікіпедії над кожною сотнею статей працювали в середньому 542 чоловіки, в російській - 144, в польській - 64, в українській - 49. Число активних вікіпедистів (тих, хто зробив внесок хоча б в одну статтю за останні 30 днів) в англійському розділі становить 133,5 тис., в російському - 11,1 тис., в польському - 4,2 тис., а в українському - 2,6 тис. Це свідчить про те, що наше відставання збільшується з кожним місяцем. Якщо ми хочемо конкурувати з російською Вікіпедією, нам потрібно надолужити згаяне. Але для цього необхідно в кілька разів, хоча б удвічі, перевершити російські показники. Тобто на додаток до теперішніх 2,6 тис. активних вікіпедистів нам потрібно ще 20 тис., якщо вони братимуть участь у наповненні і поліпшенні української Вікіпедії кожного місяця. Або 240 тис. одноразових учасників кожен рік.

Це, звичайно, орієнтовні цифри, але вони дають змогу усвідомити масштаб проблеми. Стільки авторів не дасть жодна громадська організація, навіть якщо її добре профінансувати. Нагадаємо, що нам потрібні статті на весь спектр тем - від генетики, медицини, антропології до астрофізики, математики і високих технологій.

Єдиний реалістичний варіант - це довірити українську Вікіпедію студентам. В останні п'ять років наші ВНЗ III-IV рівнів акредитації приймали щорічно приблизно по 300 тис. чоловік на перший курс, відповідно, в наступні п'ять років буде майже стільки ж випускників. Кожен із них під час навчання пише якісь реферати, курсову і дипломну роботи. Переважна більшість цієї студентської продукції ніде не використовується, у кращому разі залишаючи слід у пам'яті авторів. Тому студенти роблять усе це без особливого ентузіазму.

Інша справа - якщо ті ж реферати, вступні (оглядові) частини курсових і дипломних робіт служитимуть основою для статей Вікіпедії. І якщо робота в якості вікіпедиста відзначатиметься додатковими балами й іншими бонусами при оцінюванні успішності, нарахуванні стипендії, нарешті, при прийомі в аспірантуру. Тут буде і моральний стимул: адже ці статті виявляться для студентів, по суті, їхніми першими опублікованими роботами, ознайомитися з якими зможе будь-хто. Це означає більше відповідальності і, можна сподіватися, менше плагіату. Додаткові мотиви можна створити, задіявши дух суперництва: конкурси з призами для переможців, премії за статті, яким вікі-співтовариство присвоїло статус "обраних" и "хороших". До того ж усі досягнення на цих теренах будуть незайвим пунктом в резюме і CV.

Без поштовху не зрушиться

Сама ідея залучення студентів в ряди вікіпедистів не нова. Ще шість років тому тодішній міністр освіти і науки Іван Вакарчук виступив зі зверненням до академічного співтовариства, де попросив "кожного українського вченого написати для Вікіпедії хоча б дві-три статті" і закликав викладачів університетів "широко залучати до цієї роботи студентів-старшокурсників". Нинішній міністр Сергій Квіт виступив з аналогічним зверненням у липні минулого року. Але ці заклики не були підкріплені якимись істотними стимулами і тому не дали помітного результату.

Добрих побажань недостатньо - потрібна добре продумана програма, можливо, затверджена президентським указом. Вона повинна бути не разовою акцією, а довготривалою, з підведенням підсумків і уточненням задач після кожного навчального року. І оголошувати про її старт бажано не у відомчому циркулярі, а в телеефірі.

Також потрібно провести роз'яснювальну роботу зі студентами й озброїти їх відповідними навичками. Щоб підготувати статтю, мало розбиратися в самій темі - необхідно ще знати принципи роботи в Вікіпедії і її етичні норми. На допомогу студентам повинні бути розроблені загальні методичні рекомендації з написання і редагування вікі-статей, записані курси відеолекцій. Можна також проводити тренінги в університетах тощо. Спеціалісти є в громадській організації "Вікімедіа Україна".

Повинні бути створені стимули і для самих вишів. Внесок студентів у Вікіпедію можна враховувати при рейтингуванні ВНЗ і факультетів та заохочувати додатковим фінансуванням. Для вишів, які мають або прагнуть отримати статус дослідного університету, участь у цій програмі доцільно зробити обов'язковою. У такому разі факультети повинні брати на себе відповідальність за певні тематичні напрямки і розподіляти статті, які потрібно написати чи доопрацювати, між студентами.

Не менш важливо і те, що на всій цій програмі можна побудувати велику національну кампанію з реклами української Вікіпедії і популяризації української мови. Українці знатимуть, що Вікіпедія зусиллями всього вишівського співтовариства активно поповнюється якісно зробленими українськими статтями.

І навіть зайшовши за звичкою на російську статтю, багато хто про всякий випадок кликатиме українську версію - раптом там розказано більш детально, з урахуванням свіжіших даних і української специфіки.

Поступово українці звикнуть довіряти своїй Вікіпедії більше, ніж російській. І вже, не замислюючись, як само собою зрозуміле, формулюватимуть пошукові запити по-українськи.

Чому майже пустий український Вікісловник

Одним із "братніх проектів" Вікіпедії є Вікісловник. Його англійська версія містить 4,61 млн статей, російська - 713 тис., польська - 508 тис., а українська - лише 36 тис.

Між тим ще у 2010 р. видавництво "Наукова думка" почало випуск 20-томного "Словника української мови". Попередній такий словник, випущений у 1970-1980 рр., складався з 11 томів і містив 134 тис. слів. Новий нараховуватиме понад 200 тис. слів.

Складання словника здійснюється на базі комп'ютерної лексикографічної системи, розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді (УМІФ) Національної академії наук України. Директор цього фонду академік НАНУ Володимир Широков очолює словникову комісію Міністерства освіти і науки, він же автор і координатор програми "Словники України".

Вийшло вже шість томів "Словника української мови", до того ж усі вони є в онлайні у відкритому доступі, як і розроблена за ініціативою Широкова інтегрована лексикографічна система "Словники України", яка містить понад 256 тис. слів. Але все це багатство зовсім не задіяне в українському Вікісловнику. Сам УМІФ займатися цим не може - це не входить в його функції, та й ніхто не виділив на це гроші. А профільне міністерство не тільки не вирішило цю проблему, а й, схоже, просто її не помічає. Принаймні, в положенні про словникову комісію МОН Вікісловник взагалі не згадується.

Про те, чому телерадіоіндустрія готова на будь-які хитрощі, аби зберегти російське мовлення, читайте тут