Як врятувати українську мову від вимирання

Російська мова в ефірі пахне грошима

Телерадіоіндустрія готова на будь-які хитрощі, аби зберегти російське мовлення. Захищаючи свої грошові інтереси, вона робить вигляд, що турбується про глядачів і слухачів.

У спорах про те, наскільки допустима російська мова в українському телерадіоефірі, наближається критичний момент. В парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації завершується робота над проектом закону "Про аудіовізуальні послуги". Він має замінити діючі закони "Про телебачення і радіомовлення" та "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення". У доопрацюванні законопроекту беруть участь представники зацікавлених сторін - громадськості та телерадіоіндустрії. Судячи з обговорень, що вже відбулися, ці дві сторони займають принципово різні позиції з ряду ключових питань, у тому числе і про мову мовлення.

Ефект від бар'єрів

Після відновлення Україною державної незалежності тривалий час в національному телерадіоефірі продовжувала панувати російська мова. Закон "Про телебачення і радіомовлення", прийнятий наприкінці 1993 р., не вводив ніяких протекціоністських заходів для захисту державної мови. Лише в січні 2006 р. була прийнята нова редакція цього закону, яка у ст. 10 унормувала застосування мов у телерадіоефірі. Згідно з цими нормами телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою; мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, які компактно проживають на даній території. Якщо мова оригіналу (або дублювання) фільму, іншої програми (передачі) не українська, необхідне звукове дублювання державною мовою.

Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, повинна становити не менш ніж 75% загального обсягу добового мовлення. Мови програм і передач телерадіоорганізації визначаються умовами ліцензії на мовлення.

Крім того, у ст. 9 закону було записано, що в загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менш ніж 50% повинен становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців. А ст. 28 встановила, що ліцензіати (крім супутникового мовлення) в проміжках між 7:00 і 23:00 повинні дотримуватися наступних пропорцій між українськими та іноземними програмами: програми європейського виробництва повинні становити не менш ніж 80%, у тому числі не менш ніж 50% - програми українського виробництва; у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців мають складати не менше 50% загального тижневого обсягу мовлення.

Цей комплекс заходів дав помітний результат. Почалося поступове збільшення в ефірі радіостанцій частки української музики, припинилась ретрансляція в Україні контенту російських радіостанцій, які раніше були партнерами українських радіомереж. Станція Radio Roks почала активно закликати українських рок-музикантів записувати пісні й посилати на радіо. Станція "Хіт ФМ", яка працювала по плейлисту із Москви, перезапустилась у новому форматі і до 2010 р. повністю відмовилась від російського контенту. "Русское радио - Украина", яке теж працювало по плейлисту із Москви, за кілька років повністю перейшло на українську основу й припинило співробітництво з російським "Русским радио".

Коли бар'єри зруйновані

У 2012 р. горезвісний закон Ківалова- Колесніченка відмінив усі норми ст. 10 Закону "Про телебачення і радіомовлення", ввівши замість них право телерадіоорганізацій визначати мову мовлення і трансляції на свій розсуд. Для шоу-бізнесу та медіаіндустрії це стало стимулом створювати переважно російськомовний продукт. Крім того, квоти на програми українського виробництва теж перестали дотримуватися. Особливо грішить цим радіоіндустрія. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, провівши в минулому році масові моніторинги й перевірки на дотримання квот, зафіксувала, що більшість загальнонаціональних радіостанцій не виконують норму в 50% музичних творів українських авторів і виконавців: в одних до 50% не вистачало 3-5%, у інших - 30-35%. Глава Нацради Юрій Артеменко констатує, що радіостанції українську музику "ганяють вночі, коли вона вже нікому не потрібна, щоб виконати квоти". При цьому сама Нацрада відверто підтримала радіобізнес, почавши зараховувати за квотою українських музичних творів плейлисти, сформовані музичними редакторами радіостанцій, навіть якщо вони наповнені зовсім не українськими треками.

Громадська ініціатива "Простір свободи" в минулому році провела моніторинг ефірів п'яти провідних радіостанцій в прайм-тайм. Із загальної кількості пісень лише 4,9% становили пісні українською мовою, а російською - 40,2% (решта - переважно англійськомовні).

Схожі результати отримав медіаексперт Станіслав Свідлов, який проаналізував плейлисти десяти топових радіостанцій за будній день з 9:00 до 21:00. Частка україномовних пісень становила 4,8%, російськомовних - 38,9%. Це означає, що в середньому вісім пісень російською мовою розбавляються однією україномовною
Те саме спостерігається не лише в музичному радіомовленні, а й у інформаційному. У лютому кореспонденти "Радіо Свобода" в чотирьох областях на півдні, півночі, заході і сході України провели експеримент. Вони прокрутили шкалу приймача й послухали, якою мовою звучит радіоефір у їхніх містах. Ніде частка радіостанцій, що ведуть мовлення українською, не перевищила чверть. Причому найбільша частка мовлення українською виявилася на сході і півдні - 25% в Слов'янську й 20% у Запоріжжі, тоді як на заході та півночі вона вдвічі нижча - 11% у Чернівцях і 10% у Чернігові.

Ситуація в телеефірі трохи краща завдяки прийнятому в лютому 2015 р. закону про захист інформаційного телерадіопростору, який встановив обмеження на розповсюдження фільмів і телепередач, виготовлених у державі-агресору. Це стимулювало зростання виробництва українських фільмів і серіалів, а також збільшення їхньої частки в ефірах вітчизняного мовлення. Результати моніторингів, які проводила Нацрада, свідчать, що показ російського продукту з моменту вступу в силу згаданого закону зменшився у три-чотири рази.

Однак це не допомогло виправити мовну ситуацію в телеефірі, оскільки український телепродукт залишається переважно російсьмовним. У листопаді минулого року Нацрада повідомила, що частка української мови в телеефірі за півроку скоротилася з 28 до 23%, незважаючи на те що частка фільмів і передач вітчизняного виробництва зросла з 33 до 51%, а російського - зменшилася з 29 до 19%.

Особливо показовим було святкування на ТБ Нового року-2016. "Формально не порушуючи закон, телеканали вдаються чомусь до майже повністю російськомовних шоу, наповнених на 95% піснями російською мовою совкової епохи, - обурюється член експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрації фільмів Олексій Курінний. - Чому всі апелюють до міфічних "50% російськомовних України" і "60% російськомовних солдатів в АТО", але при цьому українська мова присутня в таких передачах не на 50 і не на 40, а приблизно на 4%?! Притому що решта 95-96% спічів ведучих, їх репліки і пісеньки гостей навіть не субтитрувались українською!"

У медіабізнесу багато відмовок

Противники квот лякають не тільки втратою аудиторії. Вони наводять переконливий перелік категорій населення, які постраждають від закріплення мінімальної частки української мови. Однією з таких категорій, на думку радіобізнесу, будуть і самі українські виконавці: мовляв, вони без належної конкуренції розслабляться, деградують і будуть видавати низькопробну продукцію. І сам радіобізнес теж деградує з тієї ж причини. "Квоти - це фактор стримування розвитку галузі, оскільки є виправданням для індустрії не вкладати достатньо коштів у якісний продукт", - говорить голова правління радіогрупи "Тавр Медіа" Ігор Чернишов.

Але від виконавців можна почути зовсім інше. "Після концерту у львівському госпіталі до мене підійшов військовий і запитав, чому ми своїх побратимів маємо хоронити під російську музику, чому б не написати українських пісень на воєнну тему. Переважно зараз звучать старі російські пісні, ще ті, що були написані після Афганістану", - розповів співак, музикант, композитор Павло Табаков, коли його запросило в гості "Громадське радіо". Однак не можна сказати, що українські музиканти ігнорують воєнну тему. Недавно Сашко Положинський написав на цю тему песню "Ніхто, крім нас", а Мирослав Кувалдін з групою "The ВЙО" створив гімн 24-ї бригади під назвою "Залізний дух". "З часом пісні Положинського і "The ВЙО" теж дійдуть до людей, але має бути державна програма, яка б їх популяризувала, - вважає Павло Табаков. - На це повинна працювати машина шоу-бізнесу. Вона повинна просувати ці пісні так, щоб вони були у кожного в телефоні, як і гімн України. Та на сегодняшній день у нас немає такої машини. У нас кожен музикант сам за себе". А представники радіоіндустрії захищають музикантів від низькопробності, забезпечуючи їм конкуренцію з Розенбаумом і "Любе".

Ще медіабізнес захищає всілякі "вузькоформатні", "жанрові", "нішеві" радіостанції і телеканали, наприклад, танцювальні або для літньої аудиторії. Як витончено висловився Юрій Артеменко, "якщо ми пропишемо українську музику й українську мову для всіх радіостанцій, тоді не зможе існувати, наприклад, англомовна радіостанція". Прямо відстоювати панування російської мови в ефірі уже ніби-то й соромно. Звідси й турбота про ще одну беззахисну, вразливу, майже вимираючу мову - англійську.

Три рівні квотної системи

Безперечно, огульне введення мовних квот у сфері аудіовізуальних послуг обов'язково обмежить інтереси певних сегментів телерадіоаудиторії. У тому числі і тих жителів України, які з різних причин погано розуміють по-українськи. Але якщо вводити виключення для окремих категорій, то виникне стільки лазівок, які дозволяють обійти квоти, що квотування взагалі втратить сенс.
Тому необхідно доповнити квотну концепцію.

Насамперед потрібно назвати причину, що спонукає медіабізнес чинити опір мовним квотам. Ця причина - грошовий інтерес. У медіасередовищі з подачі рекламістів прийнято вважати, що програма або передача російською мовою збере більшу аудиторію, а значить, здатна принести більше рекламних доходів, ніж така сама програма чи передача українською.

Підставою для цієї стійкої думки є "загальнозрозумілість" російської мови на відміну від української, яка "зрозуміла не кожному". Прихильники цієї думки ігнорують велику категорію українців (що різко зросла за останні два роки, особливо серед молоді), які хоч і чудово розуміють російську мову, але сприймають її із роздратуванням або навіть відторгненням.

Крім того, є специфічний грошовий інтерес у шоу-бізнесу и продакшн-студій. "Що стосується мови, - поділився інформацією музичний продюсер радіогрупи "Тавр Медіа" Віталій Дроздов, - "Русское радио - Украина" три роки тому почало крутити пісні українською мовою. Скільки україномовних пісень нам приносять музиканти? Наприклад, протягом грудня-січня наші артисти принесли 52 пісні, із них лише вісім українською мовою". Секрет дуже простий. "Справа в тому, що український ринок не дозволяє капіталізувати твір, тому що в Україні неможливо зібрати достатньо роялті. Саме тому наші артисти змушені створювати твори, орієнтуючись на інші ринки, де вони можуть продати їх і заробити гроші. Тривалий час таким ринком була Росія", - констатує голова правління асоціації "Український незалежний музичний бізнес" Сергій Рогожіне. Бажання охопити російський ринок, який у кілька разів більший за український, спонукає до створення пісень і концертних програм, знімання фільмів, серіалів та телешоу російською мовою. Тому ті, хто творить українською, залишаються в меншості, та ще й третируються колегами, які хваляться вищими доходами й більш широкою популярністю.

Значить, захищати україномовний продукт потрібно не тільки квотами, а й фінансовими преференціями. Для тих, хто не хоче дотримуватися мовних квот, необхідно ввести значно вищі ставки податків і ліцензійного збору порівняно з діючими. Для тих, хто дотримується квот, повинні бути податкові й ліцензійні пільги. Однак пільги слід нараховувати не за заявою про наміри, а за фактом дотримання квот за звітний період. При цьому програми і передачі українською та кримськотатарською мовами повинні зараховуватися на рівних правах. Нарешті, додаткові стимули мають бути для тих, хто дотримується квот і при цьому створює продукт пріоритетної суспільної ваги. Зокрема, це телеканали і радіостанції науково-популярного й освітнього профілів. Вони можуть користуватися державною підтримкою у вигляді грантів і прямих інвестицій.

Не можна зводити проблему тільки до пісень. Музика - це чоч і важливий, але все ж окремий випадок. Для всього телерадіоефіру, в том числі й музикального, є проблема мови віщання, тобто мови, на якій розмовляють ведучі телерадіопередач. Необхідно законодавчо втановити норму: передачі українською мовою (не титри) мають заповнювати не менше 50% ефірного часу, в тому числі не менше 50% прайм-тайму (з 18 до 23 годин). Окремий підхід має бути до дитячих передач. Всі дитячі програми - і канали - мають стати українськими. Транляцію дитячих програм на інших мовах потрібно заборонити. Всього цього цілком можна досягти, за умови поєднання адміністративних рішень і державної підтримки віщання на українській мові.

Досить розумними здаються пропозиції про поетапне введення і подальше підвищення мінімальных квот для української мови (можливо, з нижчими вимогами у деяких регіонах). В будь-якому випадку потрібно уважно стежити за реакцією аудиторії. Однак слід пам'ятати, що мова мовлення - далеко не єдиний і неёобов'язково найголовніший фактор, який впливає на поведінку глядачів і слухачів.

Противники квот маніпулюють цифрами, лякаючи, що "в сучасному цифровому світі квоти виводять аудиторію із телерадіоефіру". Але причинно-наслідковий зв'язок між мовними квотами й переходом на онлайн- чи супутникове телебачення і радіо існує лише у мізках тих, хто про нього розповідає. Визначальними є зовсім інші фактори: ефірне телебачення і радіо все більше програють за співвідношенням ціна/якість, нове покоління користувачів взагалі змалку звикло до життя онлайн (і успішно привчає до цього батьків). А конкретно в Україні глядачі і слухачі відвертаються від телерадіоефіру ще й тому, що втрачають довіру до передач і програм. Причому російське мовлення виявляється обтяжливою обставиною.

Французький приклад

27 січня три депутати із БПП, "Народного фронту", "Батьківщини" і Олег Ляшко за пропозицією міністра культури В'ячеслава Кириленка внесли законопроект, який пропонує доповнити ст. 9 Закону "Про телебачення і радіомовлення" новою нормою. А саме: в музичних радіопрограмах і радіопередачах частка пісень державною мовою має бути не менш ніж 75% від загального обсягу пісень українських авторів або виконавців, а цей обсяг, у свою чергу, повинен становити не менше половини загального щодобового обсягу мовлення. Таким чином, україномовні пісні мають заповнювати як мінімум 37,5% усього музичного радіомовлення.

Цей проект викликав гарячі суперечки між представниками громадськості і радіоіндустрії. І хоча, за словами Юрія Артеменка, вносити поправки в Закон "Про телебачення і радіомовлення" зараз неактуально, оскільки готується законопроект "Про аудіовізуальні послуги", дискусії навколо них виявилися дуже корисними для з'ясування позицій сторін.

Наприклад, зовсім різні оцінки викликав іноземний досвід. Запропонований мінімум україномовної музики - 37,5% - близький до квот, встановлених у Польщі (33% композицій польською мовою) і Франції (40% франкофонної музики). На круглому столі, організованому 17 лютого Незалежною асоціацією телерадіомовників і радіокомітетом, Ігорь Чернишов згадав французький досвід як негативний: "Якщо ви наберете в Google french quotas, то знайдете french quotas killed radio (французькі квоти вбили радіо). Треба мати дуже специфічний настрій мізків, щоб з'ясовувати ситуацію у французькому радіо шляхом пошуку англійською мовою". На тому ж круглому столі Віталій Дроздов навів показники тижневого охоплення радіо в різних країнах світу: Австралія - 94%, США - 91%, Великобританія - 90%, Нідерланди - 90%, Україна - 83%, Франція - 80%. Дійсно, у Франції цифри трохи нижчі, ніж у Великобританії, та розмови про "смерть французького радіо" не більш ніж ужастики.

До речі, розповсюджує їх французька радіоіндустрія не у зв'язку з 40%-ною квотою, встановленою ще в 1994 р., а через плани уряду ввести додаткову вимогу. Міністр культуры Франції Флер Пеллерен хоче, щоб не більше половини цієї 40%-ної квоти заповнювалося піснями, що входять в десятку найпопулярніших франкофонних треків. Таким чином він намагається допомогти пробитися на радіо молодим виконавцям. А французькі діджеї опираються, тому що, як вони стверджують, нових пісень малувато - французькі виконавці вважають за краще записувати треки англійською. Прихильники нововведень відповідають, що саме квота для нових пісень і буде стимулювати молоді таланти співати по-французьки. Але, звичайно, прочитати про це можна швидше у французькій пресі, а не в англійській, де шукає свої аргументи Ігор Чернишов.
Не подобається французький приклад і заступниці голови Нацради Уляні Фещук. "У Франції досить негативний досвід застосування квот. Там слухачі стали все менше слухати радіо", - заявила вона на згаданому круглому столі. Протилежну оцінку дала активістка руху "Відсіч" Катерина Чепура: "У Франції введення квот призвело до створення прошарку франкомовної музики, якої не було". Незайве нагадати ще й різницю між французькою та українською ситуаціями: Франція конкурує з Англією, а Україна витримує підлу агресію з боку Росії. І якщо тільки конкуренція спонукала французів до 40%-ної квоти, то українці в умовах російської агресії мають усі підстави захищати свою державну мову значно більшою квотою.

Про те, як відродити інтерес до української книги, читайте тут