Мир

Чому тільки африканці здатні боротися з тероризмом

Європа надає перевагу „прагматизму" - і не тільки перед страхами своїх східних сусідів, але навіть перед емоціями, викликаними катастрофою Боїнга

Ісламська радикальна організація "Боко Харам", що діє на території північної Нігерії, змусила сусідні країни вдіяти щось суттєвіше за "глибоку стурбованість". Нігерія, Нігер, Чад і Камерун домовилися створити об'єднане армійське угруповання для боротьби з терористами, жертвами яких стали вже тисячі людей, і які дотепер утримує понад 200 школярок, що були викрадені кілька місяців тому. Кожна з чотирьох країн делегує до цього спільного війська по 700 військовослужбовців.

Уряди сусідніх до Нігерії країн напевно роблять це не від великої любові до нігерійців. Вони просто чудово розуміють, що діяльність "Боко Харам" не обмежиться кордонами цієї країни. Тероризм не знає кордонів - і , пересвідчившись у власній безкарності в одній країні, він потягнеться далі.

Цікаво що те саме, фактично, можна було би сказати про ситуацію в Україні - і про тероризм, який "не знає кордонів", і про наші сподівання на підтримку сусідів. Які чудово розуміють, що йде, фактично, війна з терористичними угрупованнями. Втім, чутки про те, що ДНР з ЛНРом визнають "терористичними організаціями" поки що не підтвердилися. Тобто навіть цього не може зробити толерантна Європа, яка продовжує називати людей, які утримують у заручниках цілі міста, "ополченцями", "повстанцями" або, в найгіршому випадку, "проросійськими сепаратистами". Здається, навіть інформацію про те, що малазійський "Боїнг" бойовики збили "ненавмисно", "помилково", бо думали, бачте, що то український літак - європейців вмиротворює. Помилитися кожен може - хіба ні? А обстріл українських (в тому числі - пасажирських) літаків Європу не сильно турбує.

Так само в Європі чудово розуміють, що якщо Кремль не отримає гідної відповіді в Україні (а також щодо України - у світі), на черзі решта колишніх колоній - зокрема країни Молдова і країни Балтії. Тому і металу найбільше в голосах представників влади Литви, Латвії, Естонії, а також Польщі, яка, здається, нічого так не боїться, як поновлення спільного кордону з Росією. Але їхні голоси в Європейському союзі не мають вирішальної ваги. А Стара Європа надає перевагу "прагматизму" - і не тільки перед страхами своїх східних сусідів, але, здається, навіть перед емоціями, викликаними катастрофою малазійського Боїнга. Французи абсолютно прагматично збираються виконати угоду на поставку Містралів, австрійці так само прагматично очікують розблокування "Південного потоку", а Німеччина дбає за газ.

І хто там прогнозував, що "після падіння Боїнга все зміниться"?

Цікаво, як наша війна, яка починалася з вимоги євроінтеграції, виявила несподівану для нас Європу - нездатну на рішення, не готову до найменшої боротьби, до солідарності, до співчуття, кінець кінцем. Байдужу. Ліниву. Не готову відмовитися від дещиці прибутку навіть перед лицем людських жертв. Вони воліють думати, що загиблі в катастрофі - жертви "нещасного випадку", помилки, адже "ополченці" хотіли поцілити зовсім в інший, український літак. Можете називати це "прагматизмом", але на язик просяться зовсім інші слова - швидше, з галузі медицини чи біології. Що там кажуть про організм, який втратив волю до життя?

Що ж, цілком можливо, що цей союз направду втратив актуальність. Принаймні, політичну. І нам шукати солідарності треба зовсім в інший спосіб. Наприклад, пару місяців тому майнув на новинарних стрічках і чи не зник під сукном проект союзу України, Польщі і країн Балтії зі створенням спільних військових формувань задля протистояння агресії самі-знаєте-звідки. І якщо американські євреї, які хочуть допомогти боронити свою історичну батьківщину, можуть вступати до ЦАХАЛу, то чому Україна не може відкрити таку саму можливість для всіх тих, хто готов воювати - за неї чи проти терористів? От хоч би для тих нідерландських ветеранів, вражених чи то катастрофою з літаком, чи то вироком гаазького трибуналу, який визнав нідерландських військових винними у тому, що не захистили мешканців Сребреніци від інших - сербських - терористів.

Здається, фразу про те, що з терористами байдуже торгуватися, пережовують вже півстоліття. Щоправда, останнім часом все більше - в кіно. Всі знають, що тероризму треба давати відсіч, і заради цього можна і потрібно об'єднувати зусилля. Навіть з тими, хто не викликає в тебе великих симпатій. Але, здається, практично здатними на це лишаються хіба що африканці.

А цивілізована Європа, нажаль, ні.