Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Гібридна війна Гітлера. Як "багатоходівка" перетворилась на глобальну бійню

Четверг, 20 Апреля 2017, 13:50
Нападом на Польщу у 1939-му фюрер не думав починати Другу світову – він просто догрався

Адольф Гітлер в Польщі, 1939 р. Фото: photochronograph.ru

"Ошибки прошлого - строительный материал политики настоящего".
Генерал-полковник КДБ СРСР Леонід Шебаршин, який вигнав Путіна з "органів"

На третій рік путінського гібридного вторгнення до України аналітики знайшли десятки подібних конфліктів у минулому. Але чи не більш показові є не стільки повноцінні "посередницькі війни", а невдалі авантюри, коли гібридна агресія з тих чи інших причин не вдавалась, або переростала у щось зовсім небажане для її ініціаторів. У даному випадку йдеться про Другу світову і найбільш знакового путінського попередника у переділі світу, Адольфа Алоїзовича Гітлера.

Німецькі солдати відламують польського орла з прикордонного шлагбаума у Ґдині неподалік Ґданська, 1 вересня 1939 р. (Der Grosse Deutsche Feldzug Gegen Polen, Wien, 1940).

На перший погляд, тут усе просто: він довго і голосно говорив про необхідність перегляду наявного світового порядку, вимагав перейти від стосунків, ґрунтованих на цінностях і домовленостях, до "реальної політики", вкладав мільярди у силові структури і бряцав зброєю, шантажем та підкупом окупував кілька країн, а коли нарешті наштовхнувся на реальний опір у Польщі - не вагаючись розпочав відверте вторгнення і, зрештою, Світову війну.

Однак історики виявляли і досі виявляють суперечності у цій стрункій картині. Наприклад, через два тижні "Польського походу" начальник Головного командування Вермахту Франц Гальдер зазначив у своєму щоденнику, що у німецької авіації закінчились бомби. Це у армії країни-агресора, яка сама ж розпочала вторгнення за власним успішним планом (т. зв. "Білий план"), а приховану мобілізацію розпочала ще за тиждень до початку війни! Як свідчать сучасні дослідження польських фахівців, аналогічна ситуація склалась і в танкових військах Гітлера - на другому тижні війни у них закінчилось пальне.

Карта нацистсько-радянського поділу Польщі, опублікована у московських "Ізвєстіях" за 18 вересня 1939 року. Червоним виділено ключові для нацистської пропаганди міста - Данціг і Бидгощ (Wikimedia)

Ще парадоксальнішу картину неготовності агресора до ним же розв'язаної війни змалював екс-керівник тилових служб Вермахту Буркхарт Мюллер-Гіллебранд. За штабними нормами, для успішного старту армія повинна була мати щонайменше 4-місячний запас набоїв до основних озброєнь - просто щоб дотягти до часу перебудови промисловості на воєнний лад.

Однак на 1 вересня 1939 року нестача боєприпасів становила: 60% рушничних патронів (вони ж для кулеметів), 75% снарядів для легкої артилерії, 85% - для гірських гармат і 95% - для танкових. Навіть пістолетних патронів - для автоматичної зброї і щоб застрелитись у разі чого - було заготовлено лише 30% від мінімальної потреби. Гітлер, звичайно, був авантюрист, "паливода і розбишака", однак за такого рівня неготовності війну не починають.

Єдиний внутрішньо несуперечливий висновок із цієї картини за бритвою Оккама - вторгаючись до Польщі Німеччина не планувала починати реальну війну, тим більше - світову.

Путінська війна Гітлера

Розглядаючи увесь комплекс приготувань Німеччини до "Польського походу" із висоти нинішнього досвіду війни на Донбасі, ми бачимо усі аналогії із путінською підривною роботою проти України.

Передусім, ідеться про масштабну пропагандистську кампанію проти ілюзорного "пригноблення німецькомовних" у Польщі і створення розгорнутої мережі підривних організацій. Нацистська партія та розвідка фінансували й підтримували у Другій Речі Посполитій Младонімецьку партію, Об'єднання німців, Німецький народний союз і Німецьке народне об'єднання. Ці організації вели відверту антидержавну пропаганду та навіть створювали свої силові структури - "вільні корпуси", "загони самооборони" і всякі інші "оплоти". Знайомо, правда?

Члени познанського відділення Младонімецької партії стоячи салютують радіоприймачу, з якого говорить Гітлер, 1938 рік (John Phillips/Waralbum). Дехто з партійців, вочевидь, розуміє абсурдність ситуації і гигикає.

Центром пронацистського руху, таким собі "польським Донецьком", стало портове місто Данціг (нинішній Ґданськ). За Версальським договором, агломерація із переважно німецькомовним населенням не належала жодній із країн а мала статус вільного міста. Варшава здійснювала контроль над поштою, залізницею та портом із військовою базою на півострові Вестерплятте. Пронацистські організації, у свою чергу, здобули контроль над міськрадою, поліцією та більшістю місцевих ЗМІ.

Попереднього року Гітлер домігся від Заходу мирної передачі під свій контроль чехословацьких Судет - області, замешканої етнічними німцями, яких, начебто, утискала "празька хунта," і пообіцяв, що це його останнє територіальне домагання у Європі. Однак потому він окупував "залишкову Чехію", а у 1939 році, всупереч своїм попереднім заявам, висунув нову вимогу - йому захотілось частини польської території для організації т. зв. "Данцігського коридору".

Після отримання різкої відмови він посилив підготовку гібридного вторгнення.Для цього улітку 1939 року на додачу до існуючих структур у Данцігу було створене нове незаконне військове формування. Його курирувала одіозна організація СС, і назву воно отримало відповідну - SS Heimwehr ("ополчення СС"). "Ополченці" швидко отримали нову есесівську уніформу та важке озброєння. Подібне дочірнє формування почали створювати у Данцігу і штурмові загони нацистської партії. На кінець літа усі вони були готові до "стихійного повстання" проти "полонізації". Проголошувати якусь "Данцігську нацистську республіку" було непотрібно - місто і так було незалежним - залишалось тільки закликати "Гітлер, введи війська" - та чекати на помсту поляків.

"Гітлерівський воєнторг": данцігські "ополченці СС" звідкись отримали німецьку важку зброю, наприклад 50-мм міномети і 37-мм протитанкові гармати Pak-36 (Der Grosse Deutsche Feldzug Gegen Polen. Wien, 1940)

"Одеська Хатинь" по-гітлерівськи

Знову ж таки, як свідчить український досвід, гібридне вторгнення вимагає масштабного очорнення жертви і звинувачення у злочинах проти цивільного населення. В Одесі для організації кривавої провокації російська агентура атакувала проукраїнську ходу, а у Польщі Гітлер вирішив діяти ще надійніше і організувати напад цивільних на армію. Нацистська пропаганда впродовж всього 1939-го року розповідала про криваві етнічні чистки проти німецькомовного населення, а із початком вторгнення політична розвідка СД запланувала продемонструвати ці твердження наочно.

Для цього до околиць прикордонного польського міста Бидгощ (нім. назва Бромберг) було заслано групи "іхтамнєтів", завданням яких було організувати напади "цивільного населення" на польські війська та викликати репресії у відповідь - для демонстрації злочинності "Варшавського режиму". Німецькі війська мали миттєво дістатись міста і застати різанину у розпалі. Розпорядженням міністра пропаганди Райху Йозефа Геббельса інцидент належало називати виключно "Бромберзькою кривавою неділею," а кількість цивільних жертв він установив на рівні 5 тис. осіб - ще до будь-яких висновків слідства - а під час війни помножив іще на десять. 

Представник нацистської "Спецкомісії із розслідування польських злочинів" наполегливо вказує іноземним журналістам на тіла убитих у Бидгощі цивільних, 9 вересня 1939 року (Der Grosse Deutsche Feldzug Gegen Polen. Wien, 1940).

Для того щоб змусити Польщу здатись - адже повномасштабної війни ніхто не хотів - Гітлеру залишилось підвести до кордонів війська під виглядом навчань або святкувань річниці перемоги над росіянами під Таненбергом, а в ґданську бухту завести броненосець "Шлезвіґ-Гольштейн", начебто із церемоніальним візитом. Це мало паралізувати волю Варшави до спротиву і уможливити гітлерівський план-максимум - "чеський сценарій". Нагадаємо, у березні 1938-го Гітлер підвів війська до кордонів Чехословаччини, оголосив напади нацистських диверсантів на державні об'єкти ледве не громадянською війною, Словаччину шантажем і підкупом змусив проголосити незалежність, а Чехію - не чинити спротиву німецькому вторгненню.

В результаті окупація відбулась, як у Криму - армія жертви агресії дала лише один невеликий бій за Чаянкові казарми (який, за висловом нашої землячки Анни Ахматової, "врятував честь Чехії"), та й той всупереч наказам згори. Для розмиття власної відповідальності в очах світу Гітлеру вдалось залучити до вторгнення ще Угорщину, якій відійшла Карпатська Україна і частина Словаччини, і Польщу, яка отримала Тешинську область. Окупована Чехія номінально стала не частиною Райху, а "протекторатом Богемії і Моравії" із прапором у вигляді переплутаного російського триколора, а Словаччина - квазі-незалежною державою, однак із потужною присутністю німецьких військ і спецслужб у ключових містах.

У 1939-му нацистський фюрер спробував повторити цю схему проти Польщі - тільки значно підвищивши ставки і гібридну частину вторгнення через непоступливість офіційної Варшави. 

Атака ЗМІ: вночі на 1 вересня 1939 року пронацистська газета Der Danziger Vorposten опублікувала спецвипуск із передовицею "Від сьогоднішнього дня вільне місто Данціг є частиною Райху" (Der Grosse Deutsche Feldzug Gegen Polen. Wien, 1940). Гітлер тут вирішив обійтись без псевдо-референдумів - у них все одно ніхто б не повірив.

Гібридна війна, яка не вдалася

Однак тепер все пішло шкереберть. Передусім, підвели союзники - Угорщина відмовилась не тільки від участі у розділі Польщі, а навіть від пропуску німецьких військ через свою територію, Словаччина погодилась, але куди вона могла подітись, а СРСР виявився таким "другом," з яким і ворогів не треба. Жертва ж, навпаки, із загостренням стосунків із Берліном інтенсифікувала дипломатичну підготовку і замість розмитих "Будапештських меморандумів" про гарантії безпеки швидко уклала дієві і конкретні оборонні союзи із Францією та Великою Британією.

Підвела Гітлера і його армія - напад планувалось розпочати 26 серпня, тоді ж стартувала прихована мобілізація резервістів і напади диверсантів на польські прикордонні пости, однак "день М" довелось перенести майже на тиждень із низки причин. Тож до виведених у прикордонну лінію військ на очах розвідок усього світу потекло поповнення, Варшава заявила Берліну офіційні протести з приводу диверсій, а Гітлер на тлі цього був змушений продовжувати брехати про свою миролюбність і бажання "розв'язати суперечності дипломатичним шляхом".

Нацистські диверсанти, які у ніч з 25 на 26 вересня передчасно атакували Яблунковський перевал на польському кордоні (Deutsche Kommandotrupps, 1939-1945. Stuttgart, 2004). Усі бойовики окрім офіцера Абверу - у цивільному, і мали зображати місцевих "німецькомовних повстанців", чи - за путінським виразом - "простих шахтарів і трактористів".

Підвела фюрера і Варшава: замість пасивно чекати, придушуючи "повстання німецькомовних", Польща оголосила мобілізацію і висунула війська до кордонів, щоб зупинити нацистів у першому ж бою, а за сприятливих обставин - навіть контратакувати. Ця стратегія виявилась програшною, але виходу у поляків не було - більшість потужностей їхньої оборонної промисловості сконцентровані саме на заході, і віддавати їх ворогу задля більшої глибини оборони уряд визнав недоцільним.

В результаті нацистські війська увійшли до Польщі не як миротворці до роздертої громадянською війною країни, армія якої зайнята розправами, а саме як агресори, по яких стріляють за всіма нормами міжнародного права. Варшава, зрештою, зазнала воєнної поразки, але здобула важливу політичну перемогу - першу в історії перемогу над Гітлером, якому вже не вдалось нікого обдурити. За цих умов влаштовувати провокації типу "Гляйвицького інциденту" (напад диверсантів СС під виглядом "польських націоналістів" на німецьку радіостанцію) і далі виправдовуватись було вже безглуздо, але "крокодил назад не повзе."

Тож 1 вересня, пояснюючи вторгнення до Польщі депутатам Райхстагу, Гітлер скрушно розповів про "атаку на Гляйвіц" і ще 15 таких же епізодів (уже суто фантазійних), які змусили його, бідолаху, йти "захищати німецькомовних" до Польщі.

Вулиця Данцігу на початку вересня 1939-го: вдалині палає ліс і будівлі складів на півострові Вестерплятте (Der Grosse Deutsche Feldzug Gegen Polen. Wien, 1940). Стрілянина у місті ще триває, однак деякі особливо активні шанувальники Гітлера уже вивісили на своїх будинках прапори зі свастикою.

"Данцігська республіка" спрацювала майже за планом - гітлерівські "ополченці" захопили місто та почали штурм півострова Вестерплятте - але не виконала головної ролі: не відтягнула на себе ні "польських карателів", ні уваги світової громадськості. А Вестеплятте ж навпаки, стало місцем слави Війська Польського і таким собі місцевим ДАПом: оборонці відбили 13 атак есесівських "ополченців" і регулярних німецьких військ, та попри потужні обстріли ворожого флоту і авіації протрималися тиждень у повному оточенні. Гарнізон здався на почесних умовах лише після втрати усієї важкої зброї і коштував ворогу сотень убитих при 20-ти власних загиблих.

І знову "воєнторг": "ополченці СС" штурмують будівлю польської пошти, ховаючись за бронею панцерника ADGZ, захопленого нацистами під час аншлюсу Австрії (Der Grosse Deutsche Feldzug Gegen Polen. Wien, 1940). За тією ж логікою Путін спочатку передавав бойовикам на Донбас зброю і техніку, захоплену у Грузії та у Криму.

"Бромбергська кривава неділя" мала пропагандистський ефект лише у Німеччині, світ поставився до інциденту з обґрунтованим скепсисом. Нацистська спроба розкрутити його у перші ж дні війни з тріском провалилась. Третього вересня диверсанти вчинили десятки нападів на польські війська і навіть змусили їх до відступу задля збереження солдатських життів, а одночасно у напрямку міста почали наступ сили Вермахту. Однак польські частини зупинили нацистів ще на далеких підступах до Бидгоща, а також контратакували диверсантів у місті.

Під час боїв страждали і цивільні - вони гинули як випадково, так і ставали жертвами помсти. У нападах, імовірно, брали участь і місцеві симпатики Райху, а от убитих диверсантів згодом упізнавали по однакових і не по сезону теплих светрах із високим коміром та новеньких німецьких автоматах MP-38. Гітлерівці змогли прорватись до міста лише 5-го вересня - уже після оголошення Німеччині війни Англією і Францією. Німецька (!) спеціальна комісія встановила загибель 103-х "своїх" цивільних під час боїв, Геббельс наполягав, що замордовано 5 тисяч німців, а Гітлер з високої трибуни запевнив, що поляки убили 62 тисячі німецькомовних. Однак світ просто не повірив у цей фейк, і він не вплинув на ставлення до Польщі (як і події в Одесі на ставлення до України).

Гітлер втішає "визволених" німецькомовних мешканців Польщі, які скаржаться на пережиті переслідування (світлина офіційного фотографа фюрера Генріха Гофмана з його книги Hitler In Polen. Berlin, 1939). Авторський коментар був пафосним: "Доля їх було важкою! Але слова Визволителя дають нові сили". Проте драматизм фото суттєво псує запилюжений штандартенфюрер СС у центрі композиції, який із саркастичною напів-посмішкою дивиться на роботу придворного пропагандиста.

Але найбільш віроломно підставив Гітлера його партнер у поділі Польщі - Йосип Сталін. Про таємний протокол пакту Молотова-Ріббентропа тоді не знав ніхто, тож Кремль, замість виконання своєї частини угоди, витримав драматичну паузу, щоб дати Гітлеру остаточно "замазатись" і виставити його єдиним агресором в очах світу.

За два з половиною тижні німецькі війська з важкими боями дійшли до Львова і Бреста, а риторика Гітлера на адресу союзника зірвалась на вереск і погрози - 12-го вересня він навіть почав шантажувати Сталіна можливістю створення української держави на територіях, які мали відійти СРСР. Лише 17 вересня, після чергового нічного візиту німецького посла фон Шуленбурга до Кремля, радянські війська вдарили у спину знекровленій Речі Посполитій - під егідою "порятунку польського народу від війни" та "захисту єдинокровних братів - українців та білорусів". Під Львовом нацисти і комуністи навіть випадково повоювали одні проти одних, у Білорусі разом вкрай бездарно штурмували Брестську фортецю, після чого провели сумнозвісний спільний парад.

Радянські та німецькі офіцери у захопленому Бресті обговорюють свої окупантські справи під пильним оком Сталіна із портрета (Wikimedia/Bundesarchiv).

У підсумку, реальна картина початку 2-ї Світової виглядає так: 1 вересня Гітлер розпочинав не глобальний конфлікт, а - як йому видавалось - тонку і вишукану гібридну "багатоходівку", у результаті якої жертва мала здатись, ініціатор - виступити миротворцем, а світ - висловити стурбованість і закликати до дипломатичного розв'язання конфлікту.

Однак в сухому залишку усі зовнішньополітичні комбінації нацистського фюрера (як і його нинішнього російського колеги) зводяться до постійного підвищення ставок і "торгівлі війною". У цій схемі є одне "але": раніше чи пізніше знайдеться хтось, хто не піддасться шантажу, і - як Польща восени 1939-го чи Україна влітку 2014-го - завдасть хай слабкого і самогубного, але удару у відповідь. Тоді "торгівець війною" різко стає "токсичним", переговори з ним - безпредметними, а світ опиняється на межі нової глобальної бійні.

Зараз, як і у 1939-му, все більшу роль у стосунках з очманілим від безкарності диктатором відіграє "товариш Маузер" (чи то пак, "товариш Томагавк"), однак, як і тоді, "крокодил назад не повзе", і агресор не відмовиться від своїх намірів. Оскільки Путін нехтує старомодними звичаями носіння відзнак у військах та політичної відповідальності лідерів за свої дії, то чергове підвищення ставок у відповідь на несподівану рішучість США буде, як завжди, гібридним, та, ймовірно, спрямованим проти України.

Недаремно ж путініст Захар Прілєпін актуалізував прибуття нових "російських добровольців" на Донбас, а терористи "ДНР" нещодавно провели демонстративні "військові збори".

"Переможне" фото Гітлера у Данцігській бухті - за неповних шість років до повного розгрому і самогубства (Danzigs Befreiung. Ein Tatsachenbericht mit Bildern. Danzig, 1939). У Путіна є така ж бундючна світлина у Севастопольській бухті.

Больше новостей о событиях за рубежом читайте в рубрике Мир