Мир

Клепальниця Розі як ікона фемінізму

Сьогодні на 92-му році життя померла Мері Дойл Кіф, яка була прообразом ікони фемінізму - "клепальниці Розі"

Фото из открытых источников

Чи, радше, "одною з Розі" - тої, яка була зображена на плакаті Нормана Роквела "Клепальниця Розі". Той самий прообраз стоїть і за найпопулярнішим феміністичним плакатом We Can Do It! "Клепальниця Розі" виросла з образу 22-річної робітниці Роуз Вілл Монро й газетного фото, на якому гарна дівчина у робочому комбінезоні клепає обшивку військового літака. Фото мало такий успіх - особливо серед вояків - що пропаганді просто гріх було не зробити з нього рекламу трудової мобілізації жінок.

Це було непросто і необхідно. Адже жінкам пропонували іти на важку роботу, до якої вони не мали ані вміння, ані часом навіть просто фізичної сили. Робота зазвичай була не просто важка і брудна, але й відповідальна. Їхніми начальниками були чоловіки, що не мали звички панькатися з підлеглими. Їхня зарплатня була значно меншою, ніж за таку саму роботу отримували чоловіки - до речі, така диспропорція є актуальною і дотепер.

Результати їхньої роботи часто-густо бували сумнівні. І більшість жінок зовсім не горіли бажанням іти на заводи чи на сільгоспроботи. Добре, коли комусь вдавалося влаштуватися на державну службу чи навіть допоміжні роботи у війську.

Після війни виявилося, що повернути жінок назад у приватну сферу вже так само неможливо, як запхати зубну пасту назад до тюбика. Феміністичні настрої у післявоєнній Європі та США виросли, змужніли і набули викінченого образу клепальниці Розі

Але найбільше заважали стереотипи. Перед початком Другої світової жінки активно залучалися до соціальної та виробничої діяльності у СРСР та Німеччині. Натомість у решті Європи та США праця на підприємстві вважалася гіркою долею жінок з набідніших верств. Війна змінила все. Масові мобілізації "вимели" з різних професійних галузей чоловіків. І не лишилося іншого виходу, як замінити їх жінками. Звісно, загальний патріотичний підйом, що супроводжував Другу світову у всіх країнах-учасницях, захоплював однаково і чоловіків, і жінок. Але жінкам треба було дати зрозуміти, що їхня роль більше не вичерпується чеканням і участю у благодійних розпродажах. Що вони мусять іти працювати "на перемогу". Повинні вийти з кола суто приватного існування, у якому і для якого вони виховувалися.

Перше оригінальне зображення "Клепальниці Розі" художника Нормана Роквелла на обкладинці Saturday Evening Post 29 травня 1943. Фото: wikipedia.orgТоді й з'явилася "клепальниця Розі". Що стала одночасно "проривним" образом фемінізму і американським аналогом "Родіни-Матері". Гарна дівчина рекламувала цілком новий для більшості європейських і американських жінок образ - сильної, самостійної жінки, яка працює на рівних з чоловіками. Яка цілком спроможна замінити чоловіка там, де дотепер була суто чоловіча царина - фізична робота на виробництві. Віднині подібний спосіб життя більше не виглядав для жінки соціальною катастрофою. Навпаки, "клепальниця Розі" стала новою іконою жіночої успішності.

Ця рекламна кампанія разом з загальним душевним підйомом мала величезний вплив. Вона залучала жінок до виробництва успішніше, ніж урядові накази про "трудову мобілізацію". Багато жінок страждали від того, що змушені змінювати спосіб життя, лишати дітей, іти у чуже, брутальне пролетарське середовище. Але так само багато відкривали для себе цілком новий світ, у якому вони, нарешті, жили повноцінним життям, відчували свою потрібність і значимість того, що роблять. Підтримка емансипації жінок прийшла з несподіваного боку - з боку війни. Яка потребувала тепер не лише воїнів-чоловіків, а й величезної кількості зброї та інших товарів. Які, зазвичай, були результатами чоловічої праці. Війна змусила взятися до цієї праці жінок - і довела їм, що вони can do it.

А після війни виявилося, що повернути жінок назад у приватну сферу вже так само неможливо, як запхати зубну пасту назад до тюбика. Феміністичні настрої у післявоєнній Європі та США виросли, змужніли і набули викінченого образу клепальниці Розі. Яка могла тепер повернутися до свого домашнього затишку, змінити робочий комбінезон на сукенку - але цей вибір відтепер вона воліє лишати за собою.