Мир

Олексій Кафтан: Польська влада повторює, схоже, російську модель

Агресивність Москви корелюється із світовими цінами на основні джерела її доходів. Така сама кореляція проглядається між амбіціями Варшави та зростанням польської економіки

krymr.com

Встромлю свої п'ять копійок до дискусій, що точаться довкола Волині, поведінки нашої та поведінки поляків. Не претендую, звісно, на істину в останній інстанції - лише поділюся міркуваннями. З нами загалом усе ясно: прояви комплексів меншовартості та младодержавності, намагання подолати перший, які теж порою виглядають або як його прояви або як намагання перетлумачувати імперські манери на свій лад - сюди вписуються чи не всі суспільно-значущі кроки та резонансні ініціативи, від створення національного пантеону на міфотворчих засадах до прагнення дискримінації "нетаких".

Пишу це слово саме так, бо "не" тут має смислове навантаження не заперечувальної частки, а частини спільного означення одразу кількох груп, які окрім оцього "не" більше нічого не пов'язує - геїв, російськомовних, православних, лібералів, комуністів тощо. Я зараз не обговорюю причини, не шукаю винних, не виношу оцінок чи суджень, лише констатую.

Але що з поляками?

Згадую чудовий вислів про те, що поляки ненавидять росіян за те, що Росія стала тим, чим не стала Польща. Але "не стала" зовсім не означає відмову від намагань.

Свого часу Алан Буллок написав чудову монографію "Нitler and Stalin: Parallel Lives". Так от, перефразовуючи його, можна говорити про паралельні життя Москви й Варшави.

Як відомо, зовнішньополітичні амбіції та агресивність Москви корелюють із світовими цінами на основні джерела її доходів - сировину, насамперед, енергоносії. Але така сама кореляція проглядається між амбіціями Варшави та зростанням польської економіки. Зрештою, нічого дивного тут нема: що більше грошей - то більше ти собі дозволяєш. Цікаво інше: що коливання росту ВВП й доходів населення також відбивається на політиці влади щодо маргіналів. Теж нічого незвичного: зниження рівня життя збільшує роль фріків у виборчому процесі.

Польська влада - попри демократичність її ротації - повторює, схоже, російську модель: замість того, щоб боротися з ультраправими та антимодернізаційними рухами, спочатку їх не помічала, потім до них залицялась, а тепер от очолила. Шкода, що я не можу судити, чи існує зворотній зв'язок між такого роду маніпуляціями та зниженням економічних показників - для того все ж потрібні серйозні дослідження - але не здивуюся, якщо він знайдеться. Причому в обох випадках.

Відтак, продовжуючи міркування, логічно було б поставити питання: чи дійде Польща в "захисті історичної справедливості" до тих меж, до яких дійшла Росія - зокрема, із законом, що передбачає переслідування тих, хто "воліє переглядати результати Нюрнберзького процесу, виправдовує нацистів та їхніх поплічників". Чи буде впроваджено кримінальну відповідальність за публічно висловлений сумнів у геноциді поляків? І, нарешті, наріжне - і, гадаю, не лише для мене - питання таке. В Росії наслідком та з певного часу умовою усіх цих ігор стало виникнення ідеології "Русскаго міра". Що може народитися в Польщі?

Джерело: facebook.com