Мир

Чому Росія йде на Захід війною пісні й танцю

Інформаційна стрічка принесла чудову новину: "ансамбль пісні й танцю Російської армії ім. Александрова не боїться провокацій у Польщі"

Фото: muzklondike.ru/

Повідомлення, насправді, дуже російське - тобто багато що в ньому поставлене з ніг на голову: йдеться начебто про протидію концертам з боку польських активістів, але по зрілих роздумах розумієш, що, власне, провокацію влаштовують не поляки. Що це ансамбль збройних сил Росії не боїться влаштовувати провокації в Польщі.

Справа в тому, що ансамбль "обходить свої володіння" - тобто країни колишнього соцтабору, включаючи частину Німеччини, - на предмет "гастрольного чосу". Це вже традиційний "обхід". Принаймні, так можна зрозуміти з історією з протестами у Польщі, де минулого року під час гастролей ансамбль виконав пісню "Вежливые люди". Тепер активісти в Польщі напередодні чергової гастролі повноважних представників "зелених чоловічків" вимагають скасування концерту, натомість погрожують його зірвати за допомогою баняків та молодечого свисту. У відповідь на ці "маргінальні випади" керівництво колективу посилається на чотири-п'ять тисяч глядачів, яких вони зазвичай збирають на своїх виступах, які, за словами прес-секретаря колективу, "стоячи співають віншувальних пісень президенту Путіну польською мовою".

Як то кажуть, не хочете - не вірте. Втім, "обмін люб'язностями" між польськими активістами та російськими культурними діячами висвічує багато цікавих граней міжнародного культурного співробітництва.

Наприклад, з'ясовується, що ансамбль Збройних сил Росії гастролює у Європі без будь-яких обмежень. При тому, що під час цих гастролей вони просувають у глядацькі маси цілком "політично грамотні" меседжі - як-от про героїчних "ввічливих людей". Що, принаймні, у вигляді танцюристів-музикантів ці країни все ще ладні терпіти на своїй території російську армію. Або, - від зворотнього, - що російська армія у країнах Варшавського договору, які і раніше, присутня - хоча б і в такому несерйозному вигляді.

Також стає очевидним, що є в них там глядачі, які готові витрачати гроші на квитки та час на ці концерти. Хорові віншування Путіну, та ще й польською мовою, лишимо на совісті прес-секретаря, але факт лишається фактом -гастролери не їдуть туди, де в них немає шансів отримати за виступ гроші. Звісно, ансамбль ім. Александрова може собі дозволити виступати і перед пустими залами - Міністерство ввічливих чоловічків скомпенсує витрати за рахунок військового бюджету. Може навіть провести по відомостям як "здійснення військової операції силами особливого призначення".

Це зійде з рук, тому що у Кремлі розуміють, що керівництву деяких країн - Польщі в першу чергу - варто час від часу нагадувати про те, що в них є певна частина населення, яка збирається у цих залах і зустрічає представників російської армії оплесками. Російськомовні вони, чи ні - вже не має значення. Важливо, що вони є долучені до російської, ба навіть радянської, культури. І місцевій владі, якою б антиросійською вона не була, доведеться на це зважати.

У Кремлі розуміють, що керівництву деяких країн - Польщі в першу чергу - варто час від часу нагадувати про те, що в них є певна частина населення, яка збирається у цих залах і зустрічає представників російської армії оплесками

А ще все це каже про те, що культура існує в певній ізоляції від усіх решту світових процесів. Свого часу, відразу після "Кримнашу" і перших гучних засуджень Росії та першої хвилі санкцій, російське видання Кольта зробила цікаве опитування серед російських кураторів та культурних менеджерів, що працювали з Європою та США: чи якось позначилися санкції та антиросійські настрої на їхній роботі? Чи змінилося ставлення закордонних партнерів? Чи зменшилася кількість спільних проектів? Відповідь була рішуча - ні. Як зазначив хтось з опитаних, "до культури все це не має стосунку", навіть більше - "зацікавленість російської культурою на цьому тлі зростає", і взагалі, у світі "розумні люди" дуже чітко відокремлюють державну політику від культури. Всі розуміють, що Кремль - це одне, а Ермітаж чи Большой театр - зовсім інше. Російська культура - світове явище, без якого світ збідніє.

Відтоді ми й самі неодноразово мали нагоду пересвідчитися у тому, що російські куратори зовсім не видавали бажане за дійсне. Світова культурна спільнота, як і раніше, із задоволенням відвідувала гастролі російських колективів, приймала російське кіно на фестивалях і навіть найодіозніших "кримнашистів" - на письменницьких форумах. Світ культури і мистецтва з головою видав справжнє ставлення Заходу до україно-російського конфлікту як до політичної інтриги, а зовсім не до світоглядного зрушення та розколу.

Владі, у свою чергу, дуже не хочеться мати до справи з мистецтвом - просто тому що це обов'язково буде витлумачено як замах на свободу слова та самовираження. А імпресаріо хоче використовувати напрацьовані зв'язки з максимальним прибутком. У світі є попит на російське? Треба продавати російське. І якщо Газпром можна обкласти санкціями по самі вуха, то зробити щось подібне з Маріїнським театром нікому на думку не спаде. І добре, якщо б тільки з Маріїнкою - але ніхто не накладає санкцій і на ансамбль ім. Александрова попри його приналежність до Міністерства оборони РФ. Тобто на місці Шойгу наступних "ввічливих чоловічків" я би вводила на чужу суверенну територію під виглядом колективу танцюристів у супроводі хору та оркестру народних інструментів, а зброю та піксельний камуфляж видавала би за реквізит.

Фото: rodina.newsВтім, жарти жартами, але російська політика - не лише сучасна, а від часів дому Романових - демонструє нам доволі вдалу методику культурної експансії, яка у слушний момент стає політичною перевагою. Умовний толстоєвський завжди грав і буде грати на користь умовного кремля. В нас на очах сформувалася доктрина "Руського миру" саме як "спільного культурного простору". І не без основ. Свідоцтвом наявності цього "спільного простору" дотепер є наша істерична реакція на кожну дурницю кожного колишнього радянського актора-співака-письменника щодо наших українських справ. Чому така хвороблива реакція? А тому, що ми все ще - підсвідомо - вважаємо це "зрадою", тобто діячів російської (особливо - радянської) культури досі вважаємо за "своїх".

Культура лишається тим - часом, може, останнім - гачком, на якому тримаються зв'язки Росії зі світом. Через ці канали ідуть "назовні" потрібні меседжи, приховані серед нейтральних. І, нарешті, це дає позитивний меседж "всередину": попри санкції, "нас", як і раніш приймають у пристойних домах і у поважному товаристві ми лишаємося "рукопожатними". Російські актори на європейських гастролях, російські музиканти в Карнегі-холлі, подарунки Британського музею Ермітажу - все це формує позитивне тло. На якому санкції виглядають дрібною політичною інтрижкою супроти Вічності.

Про підступність "культурних зв'язків" ми, вихідці з СРСР, добре знаємо. До речі, симптоматично, що, приміром, у Прибалтику ансамбль ім. Александрова чомусь на гастролі не їде. Наша реакція - у вигляді "проскрипційних списків акторів" - є істеричною і не надто адекватною. Але так само дурнувато-благодушною є позиція світу щодо святості "культурних зв'язків". До культури треба ставитися з підвищеною увагою та шукати розумних способів протидіяти, як і у випадку з будь-якими іншими методами експансії.