Як ставитись до вечірки в церкві
Ватикан, який століттями вкладав гроші в архітектуру, художнє оформлення і наповнення своїх музеїв, вирішив обернути набуті попередниками скарби знову на гроші. Папа Римський погодився здати в оренду перлину Відродження Сикстинську капелу компанії Porsche, яка організує для своїх туристів, що не пошкодували п'яти тисяч доларів за п'ятиденний тур Італією, концерт у капелі і вечерю у музеї.
40 туристів зможуть послухати музичні твори у виконанні хору Національної академії Санта-Чечілія, яка була заснована в Римі в XVI столітті. З точки зору туристичної компанії, це варто тих грошей, які заплатили клієнти - адже ще нікому, окрім священнослужителів Католицької церкви, не випадала така можливість - слухати музику посеред шедеврів Мікеланджело. За ексклюзив - і ціна ексклюзивна.
До ініціативи здавати приміщення Ватикану для світських розваг багатих туристів, можна ставитися по-різному. З одного боку, чому б не добути трохи грошей за те, що маєш? Адже, як зізнаються час від часу в Католицькій церкві, пожертв стає все менше, а світ потребує благодійності все більше - отже, нехай багаті діляться з бідними в такий спосіб. Адже гроші, які виручить церква за оренду Сикстинської капели, підуть на благодійні проекти папи Франциска.
Інша справа, що мистецтво, яке, нарешті, буде належати народу, а не тільки священнослужителям, належатиме тільки тому народу, який в стані за нього заплатити. "Папа бідних" в певний спосіб заохочує людей купувати "статусні речі" - "ексклюзивні" розваги у Сікстинській капелі позиціонуються туристичною фірмою саме так.
Але що робити, якщо ніяк інакше не можна змусити багатих людей дати пожертву? Комерційне використання приміщень Ватикану може стати першим кроком до комерціалізації решти церковного майна. Церква багато століть вкладала в нього гроші - і тепер, можливо, настав час "збирати каміння". Треба тільки вирішити, де можна слухати музику і яку, де - їсти, а де - влаштовувати вечірки з танцями. Якщо люди готові платити за розваги - то чому б ні?
Аргументом проти зазвичай стає те, що священне мусить лишатися священним. І розходиться не тільки у тому, чи можна слухати музику, кому і яку. А в тому, чи можна це продавати. Ідея, приміром, брати платню за вхід до церкви - навіть якщо церква є швидше музеєм і зберігачі мусять за якісь кошти підтримувати її в доброму стані - видається неприйнятною.
Але з певної точки зору, ця ідея навпаки є продуктивною в духовному сенсі. У комерціалізованому світі найбільше цінується не те, що здобуто задарма, а те, за що заплачені гроші. Чим більші гроші - тим більше цінується. Тобто комерційне використання церковних споруд та іншого майна, навпаки, може не тільки поповнити церковний бюджет, але ще й привернути увагу людей - саме багатих людей, які знають ціну грошам - до церкви.
Доволі єзуїтська думка. Але ж нинішній папа - і є єзуїт.
