Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Машиніст, наймит, швець, слюсар: обличчя ватажків махновського руху

Пятница, 29 Мая 2020, 20:30
Сто років тому на Ізюмщині було створено новий вищий військово-політичний орган махновців - Раду революційних повстанців України (РРПУ)
Нестор Махно

Нестор Махно

Навесні 1920-го на підконтрольних червоним територіях України знову розгорнувся  антибільшовицький повстанський рух, головною силою якого на Лівобережжі були махновці. Наприкінці травня 1920-го Революційна повстанська армія України (РПАУ) на чолі з Нестором Махном робила рейд Харківською і Полтавською губерніями. У цей час вона складалась лише з 2,5 тисяч вояків, але невелика чисельність компенсувалася високою мобільністю, розвиненим зв'язком з десятками повстанських загонів в різних регіонах України і масовою підтримкою населення.  

29 травня 1920-го РПАУ зупинилася на днювання в селі Олександрівка Ізюмського повіту. Тут повстанці обрали командирів підрозділів армії, а потім на зборах командирів було вирішено створити РРПУ. До її складу увійшли голова Ради Нестор Махно, товариш голови Віктор Білаш, члени Ради Олександр Калашников, Семен Каретник та Василь Куриленко.  

Рада мала кілька функцій. Вона здійснювала загальне керівництво бойовими діями повстанства. Також вона координувала дії окремих загонів і підпільних груп на місцях. З цією метою була організовані відрядження уповноважених і агентів РРПУ на величезній території від Київщини до Донбасу.  

Трохим Вдовиченко, уповноважений РРПУ в Бердянському повіті

Рада представляла махновців при контактах з представниками інших політичних сил. Спочатку то були "петлюрівські" повстанці, що діяли в тих же районах, що і махновці. Восени 1920-го Рада вела переговори з урядом УСРР та склала з ним військово-політичний договір. Після цього в Харкові діяло офіційне представництво РРПУ.   Увесь час свого існування Рада вела агітаційно-пропагандистську роботу: видавала листівки і газету "Путь к свободе", готувала програмні документи, в яких викладалися цілі махновщини, її суспільно-економічний ідеал.  

Газета "Путь к свободе"

Нарешті, в перспективі Рада мала забезпечити скликання Всеукраїнського з'їзду представників робітників, селян і повстанців, на якому трудовий народ України зміг би сам вирішити найважливіші питання свого устрою. Це завдання, як відомо, виконати не вдалося.  

Великий обсяг роботи, яку мала виконувати РРПУ, потребував створення при ній спеціалізованих відділів. Достеменно відомо про існування двох.

Оперативний відділ діяв під керівництвом Віктора Білаша, який влітку 1920 був одночасно начальником штабу РПАУ. Збережені документи відділу свідчать, що цей орган виконував обов'язки штабу армії: складав плани руху РПАУ, віддавав накази тощо.

Культурно-просвітницький відділ (КПВ) виник ще в кінці 1918 року. У різний час його очолювали різні люди, в травні 1920-го це був анархіст-комуніст Абрам Буданов. За свідченням Білаша, при РРПУ існував ще й адміністративно-організаційний відділ на чолі з Василем Куриленком, але документально підтвердити це наразі не маємо змоги. 

Василь Куриленко і Віктор Білаш

Попередником РРПУ була Військово-революційна рада (ВРР) повстанців-махновців. Її було створено в січні 1919-го, але через рік вона розпалась. Втім, між цими двома вищими органами існували принципові відмінності.  

 Керівник Військово-революційної ради Всеволод Волін

РРПУ була сформована повстанцями і поповнювалась шляхом кооптації, а ВРР обиралась населенням і повстанцями. Тому до складу ВРР входили представники різних політичних організацій: анархісти, ліві есери, більшовики, боротьбисти і безпартійні, а РРПУ складалась винятково із анархістів. З цієї ж причини кількість членів ВРР, які представляли своїх виборців з безлічі сіл, заводів і полків, з часом досягла близько 200 осіб. РРПУ ж була компактним органом, в якому ніколи не було і десятка членів.  

ВРР, незважаючи на свою бойову назву, майже завжди обмежувалась цивільними питаннями. Її рідкісні спроби втрутитися в роботу армійських органів, наприклад, махновської контррозвідки, приводили до конфліктів зі штабом РПАУ. Члени РРПУ самі складали керівництво армії, тому займалися одночасно і військовими, і мирними справами. Без будь-яких конфліктів між собою.  

Ідейно єдина, невелика за чисельністю, РРПУ вважала за краще вирішувати важливі питання не самостійно, а на розширених нарадах за участю бойових командирів. Нерідко - і за участю делегатів від рядових повстанців, спеціально обраних для кожного конкретного випадку.  

Керівництво РПАУ обговорює умови угоди з радянською владою. Кінець вересня 1920-го  

Хто ж входив до складу РРПУ та визначив обличчя махновського руху у 1920-му?  

Віктор Білаш народився в селі Новоспасівка Маріупольського повіту в 1893. З селян. Працював паровозним машиністом. Анархіст-комуніст з 1908-го. З весни 1918-го брав участь у підпільній боротьбі проти німецько-австрійських військ, в кінці того ж року приєднався до махновського руху. Був командиром полку і бригади, довгий час керував штабом РПАУ. За влучним висловом товаришів - "великолепный военный стратег, разрабатывавший все планы движения армии и за них отвечавший".  

Віктор Білаш

Олександр Калашников з міщан Баку, народився в середині 1890-х. З ранніх років жив в Гуляй-полі, працював слюсарем на заводі. Учасник Першої світової війни, прапорщик. Анархіст-комуніст з 1917, обирався секретарем Гуляй-польської групи анархістів. У махновщині з листопада 1918-го, командував полком, бригадою, корпусом. Мав репутацію "необычайно смелого и талантливого командира", швидко став одним з найпопулярніших вождів повстанства. Саме під його керівництвом в серпні 1919-го відбулося повстання червоноармійців 58-ї дивізії, що приєдналися до РПАУ.  

Семен Каретник народився в Гуляйпільській волості в 1893. Походив з бідних селян, був наймитом. Анархіст-комуніст з 1917. В махновщині з перших днів. Найближчий помічник і особистий друг Махно, характеризувався як "выдающийся военный талант", "молчаливый и жестокий по характеру". Командував батальйоном, полком, бригадою і корпусом. Восени 1920-го, коли поранений Махно тимчасово відійшов від керівництва РПАУ, Каретник замінив його на посту командарма. Саме під його керівництвом махновці штурмували Сиваш і займали Крим. 

Семен Каретник

Василь Куриленко народився в Новоспасівці в 1889 в сім'ї батрака. Швець. Анархіст-комуніст з 1910 року. Учасник Першої світової війни, в 1917-му став головою полкового комітету. Учасник повстанського руху з травня 1918-го. У махновців командував полком, бригадою, перебував на штабній роботі. Білаш вважав Куриленко "великолепным тактиком кавалерийского боя", а Всеволод Волін і Петро Аршинов незалежно один від одного назвали його "исключительно талантливым народным пропагандистом". З захопленням згадували його і червоні командири. За словами Павла Дибенка, Куриленко "всегда находился в наступающих рядах и личным мужеством подавал пример младшим товарищам". Коли влітку 1919-го Махно був оголошений поза законом, Куриленко залишився в Червоній армії, командував полком Червоного козацтва, отримав шість поранень в боях. Міг зробити видатну кар'єру. Але в лютому 1920-го порвав з червоними і повернувся в махновщину. Служив заступником командарма і начальником кавалерії РПАУ. 

Василь Куриленко. Зліва - Нестор Махно, справа - Феодосій Щусь

Про Нестора Махна обмежимося найкоротшими відомостями. Народився в Гуляй-полі в 1888. З бідних селян, робітник-ливарник, потім - маляр. Анархіст-комуніст з 1906-го.   В кінці червня 1920-го РРПУ зазнала першої втрати: в бою під Барвінкове загинув Калашников. Його змінив Дмитро Попов, який став секретарем РРПУ і новим завідувачем КПВ.  

Дмитро Попов походженням із селян Московської губернії, народився в 1892-му. Заводський робітник. У Першу світову війну служив матросом Балтійського флоту. У 1917-му приєднався до лівих есерів, навесні 1918-го призначений членом колегії ВЧК. Один з головних персонажів так званого "лівоесерівського заколоту" в липні 1918-го. З цього часу переховувався в Україні, воював з гетьманцями і з білими в партизанських і червоноармійських частинах. У махновщині - з осені 1919-го, командував полками. Анархіст-комуніст з березня 1920-го. Влітку 1920-го займався культурною роботою, а потім став головним махновським дипломатом і виїхав до Харкова для переговорів з керівництвом УСРР.  

Дмитро Попов

Після укладення військово-політичного союзу з червоними в жовтні 1920-го до РПАУ приєдналася велика група харківських анархістів. Серед них був Петро Рибін, який був кооптований в РРПУ і змінив Попова на посаді секретаря Ради, а також Петро Аршинов, який став новим завідувачем КПВ (в РРПУ він увійшов трохи пізніше).  

Петро Рибін народився в Орловській губернії в 1885-му. Робітник-металіст. Анархіст-синдикаліст з 1907-го. До революції був одним з лідерів анархічної еміграції в США. За радянської влади займав керівні посади в промисловості України. Згодом прийшов до висновку, що більшовики ведуть антиробітничу політику і влітку 1920-го припинив будь-яку співпрацю з ними. У махновщині займався виданням листівок, організував курси з підготовки пропагандистів.  

Група махновських командирів. Другій ліворуч в капелюсі Петро Рибін

Петро Аршинов народився в Пензенській губернії в 1886. Син робітника і сам робітник-слюсар. У 1904-му став більшовиком, в 1906-му перейшов до анархістів-комуністів. Ще до революції користувався широкою популярністю в анархічних колах, був засуджений до смертної кари, але втік. У жандармських документах про нього писали: "Убежденный анархист-фанатик и аскет. Одет всегда плохо, почти оборванный, тратил на пищу минимально, лишь бы не умереть с голода, не допускал лично для себя никаких трат на развлечения, удовольствия или что-либо другое, связанное с излишествами и роскошью". З 1917-го був одним з лідерів московських анархістів. Навесні 1919-го приєднався до махновців, де займався винятково пропагандистською роботою. 

Петро Аршинов. 1911 рік

Союз з червоними закінчився 25-26 листопада 1920 року. У ці дні в різних містах України були заарештовані сотні анархістів, у тому числі екс-секретар РРПУ Дмитро Попов (в Харкові) і командарм Семен Каретник (на станції Джанкой у Криму). Каретника доставили в штаб 4-ї армії в Мелітополь. Тут йому зачитали наказ з вдячністю "за боротьбу проти білої контрреволюції". А потім другий наказ - про розстріл "за виступ проти радянської влади". Попов прожив трохи довше. Його вивезли до Москви і розстріляли навесні 1921-го.  

РПАУ на чолі з Махно 26 листопада 1920-го прорвалася з оточеного Гуляй-поля. Відірвавшись від переслідування, день 29 листопада рада провела в селі Костянтинівка Маріупольського повіту. Тут нарадою повстанців в РРПУ були обрані членами Петро Аршинов і Буеренко, кандидатом в члени - Григорій Василевський. Рівно через тиждень в РРПУ з'явився ще один кандидат - Григорій Клерфон.  

Григорій Василевський народився в Гуляй-полі в 1889-му. Син заможного селянина. Став анархістом-комуністом в 1910-му і кілька років переховувався в підпіллі, "терроризируя местную буржуазию". У махновщині з літа 1918-го, служив переважно ад'ютантом Махна, який називав його "одним из идейных руководителей движения". З літа 1920-го працював у Комісії з розслідування контрмахновських справ, що вирішувала долю полонених.  

Група махновських командирів в Старобільському госпіталі, жовтень 1920. Зліва направо верхній ряд: Каретник, Махно, Куриленко, Василевський. Нижній ряд: Петренко-Платонов і сестра милосердя Зубенко

Григорій Клерфон народився в сім'ї німецьких селян в Бердянському повіті. Жив в Гуляй-полі. Анархіст-комуніст з 1917-го. У махновщині командував піхотною групою і полком.  

Щодо Буеренка історики не мають жодних відомостей.  

Взимку 1920-1921 РПАУ рейдувала по різних регіонах України. В цей час РРПУ зазнала нових втрат.  

В кінці грудня 1920-го в бою з червоними на Київщині загинув Григорій Василевський.  

У кінці січня 1921-го Аршинов і Рибін виїхали на підпільну роботу в Харків. 29 січня Рибін зателефонував своєму колишньому другові, голові Раднаркому УСРР Християнові Раковському. Рибін хотів зустрітися з ним і висловити в обличчя звинувачення в зраді революції. Раковський на зустріч погодився. Але в умовленому місці Рибіна зустріли чекісти. У березні 1921-го його стратили "як активного анархо-махновця".  

Аршинов після декількох місяців підпільної роботи виїхав за кордон. Тут він залишався одним з лідерів російських анархістів, щільно співпрацював з Махном. На початку 1930-х поступово почав переглядати свої переконання і в 1935-му повернувся в СРСР.  

Навесні 1921-го більшовики тимчасово відмовилися від безперервного насильства щодо народу. З переходом до НЕПу втомлене від майже семи років війни населення примиряється з переможцями. З махновського руху поодинці і групами йдуть старі бійці. Серед тих, хто прийняв амністію, виявився і Клерфон. Довгий час його доля залишалася невідомою історикам. Але років 10 тому автору цього нарису прийшов лист від правнучки Клерфона: "Бабушка говорила об отце, что он был друг с Махно, затем переметнулся к Красным, Махно повесил его в посадке на его же ремне, затем ремень принес прабабке и сказал: Не плачь, Приська, найди нормального мужа! Собаке - собачья смерть!".  

8 липня 1921 в бою з червоною кіннотою біля станції Лозова загинув Василь Куриленко.  

28 серпня 1921-го пішов за кордон Нестор Махно із загоном в 125 шабель. Він помер в Парижі 25 липня 1934 року.  

Місце поховання Махно на паризькому кладовищі Пер-Лашез

Віктор Білаш командував одним з останніх махновських загонів. У вересні 1921-го він був важко поранений і взятий у полон. Відбув в'язницю і заслання в Ташкенті, звільнився наприкінці 1925-го. До цього часу став секретним агентом ДПУ УСРР. Білаш виявився, можливо, найціннішим інформатором чекістів в анархічному підпіллі і працював на колишніх ворогів майже 10 років. У 1934-му за згодою ДПУ він припинив свою таємну службу, оселився на Кубані. Тут був заарештований в грудні 1937-го і розстріляний 24 січня 1938 року.  

Віктор Білаш незадовго до арешту

Після смерті Білаша останнім з колишніх членів РРПУ живим  залишався Петро Аршинов. Його заарештували в Москві в березні 1938-го за звинуваченням у створенні і керівництві підпільної анархічної шпигунсько-терористичної організації "Анархістський центр". 17 грудня 1939 року військовий трибунал засудив Аршинова до страти. Дата розстрілу не відома.  

Петро Аршинов. 1930-ті роки

Але ці події відбувалися вже через багато років після створення РРПУ. А сто років тому, 29 травня 1920 року, на першому засіданні Ради було прийнято рішення розпочати рейд по Катеринославській губернії. Гаряче і криваве літо 1920-го було ще попереду.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте