Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

ОРДЛО на підсосі. Чому Росії не шкода $0,5 млрд на рік (ІНФОГРАФІКА)

Четверг, 26 Октября 2017, 10:00
Об’єктивний аналіз економіки окупованих районів Донецької та Луганської областей надзвичайно ускладнений через відсутність достовірної інформації
ОРДЛО на підсосі. Чому Росії не шкода $0,5 млрд на рік (ІНФОГРАФІКА)

Проте такий аналіз вкрай необхідний, адже гібридні форми війни передбачають не стільки воєнну форму вирішення конфлікту, скільки інформаційне та економічне протистояння, йдеться в спільному дослідженні Центру вивчення Росії та окупованих територій і видання "ДС" "Окупований Донбас: Економіка, демографія, групи впливу. Стратегії для України".

По суті, ми маємо справу з протиборством умів (інформаційно-ідеологічне поле) і потенціалів економічних систем. Оболонка самопроголошених республік ЛНР/ДНР у цьому плані виконує роль буфера в конфлікті між Україною і РФ, де проходять обкатку не тільки нові види зброї, а й усілякі ідеологеми на зразок "Новоросії/Малоросії", а також гібридні економічні моделі.

Надзвичайно небезпечно сприймати непідконтрольні території як "порожній горіх" або зону з фільму Тарковського "Сталкер". Найімовірніше, у Росії вже є свій багатофакторний план використання даних новоутворень в довгостроковій інвазії в нашу економіко-політичну систему. І еконо­міч­ний блок стоїть там далеко не на останніх позиціях.

На жаль, за останні кілька років з боку України практично не робилося спроб сформувати чітку економічну політику щодо окупованих територій. Єдині рішення в цьому напрямку - кілька етапів блокади. Перший етап блокування припав на 2014 р., коли були призупинені операції бюджетних організацій, банківських установ та виплата пенсій і соціальної допомоги. Потім блокада наземного транспортного сполучення і, нарешті, в 2017 р. - повна промислова блокада, коли підприємства, що здійснили юридичну та податкову перереєстрацію в містах української юрисдикції, були остаточно відрізані від загальнодержавної транспортної, платіжної і фіскальної систем. У результаті зазначених дій Україна втратила 30-35 млрд грн податкових надходжень за рік, включаючи 800 млн грн військового збору, а також приблизно $1,5-2 млрд експортної виручки. Втрати торкнулися головним чином поставок енергетичного і коксівного вугілля, що вплинуло на весь технологічний ланцюг вітчизняного гірничо-металургійного комплексу. Понад 40 підприємств, які були таким чином відрізані від України, пройшли процедуру "націоналізації" із введенням тимчасових адміністрацій і включенням їх у структуру економіки ЛНР/ДНР.

Економіка ОРДО

Відповідно до розпорядження КМУ до списку населених пунктів, тимчасово непідконтрольних центральній владі, внесені наступні великі міста Донецької області: Донецьк, Горлівка, Дебальцеве, Докучаєвськ, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Макіївка, Сніжне, Торез, Харцизьк, Шахтарськ, Ясинувата. Райони: Амвросіївський, Старобешівський, Шахтарський, частково - Артемівський, Волноваський, Мар'їнський, Новоазовський, Тельманівський і Ясинуватський.

Методи оцінки

З точки зору потенціалу цього територіального економічного району, що з'явився хаотично, слід сказати наступне. Його параметри можна оцінити за двома базовими напрямками: реальний стан, обумовлений різким розривом усталених господарських зв'язків, невизнаним міжнародним статусом, воєнними діями і необхідністю пошуку нового концепту розвитку та потенційний стан - тобто те, що з нього може вийти в майбутньому в умовах затухаючого воєнного конфлікту, відсутності законодавчого рішення щодо інтеграції цих новоутворень в політичне тіло України і продовження дій РФ з інтеграції їх у свій економічний простір.

За базу порівняння візьмемо статистичні дані за 2014 р. Цей період найоптимальніший для проведення аналізу. По-перше, незважаючи на воєнні дії, Україна не призупиняла збір статистичної інформації і більшість підприємств регіону продовжували працювати за інерцією, основні технологічні зв'язки також успішно функціонували, тим більше що значна частина великих підприємств регіону входила в корпоративні структури Рината Ахметова та російського бізнесу, а отже, управління ними в умовах часткового хаосу можна було успішно здійснювати. Принаймні тимчасово. По-друге, економічні операції в регіоні вже змогли абсорбувати вплив загальної кризи, яка найяскравіше проявилася у вигляді російської торгової і транспортної блокади, болючої переорієнтації на європейські товарні ринки, а також девальвації курсу національної валюти - гривні. Якби за базовий період взяли 2013 р., усі ці фактори не були б враховані і показники виявилися б завищеними. По-третє, в статистичних даних за 2014 р. уже немає даних по соціальному, бюджетному секторах і банках, тобто маємо в чистому залишку виключно промисловий потенціал регіону.

Потенційно можлива економічна модель і технологічні ланцюги

Якщо розглядати можливість реалізації в регіоні ефективної економічної моделі, слід розуміти такі критично важливі її особливості: технологічні ланцюги, інтеграція з міжнародними ринками, транспортна логістика, доступ на ринки РФ.

Технологічні ланцюги базуються на наступних ланках: коксівне вугілля-кокс-метал; енергетичне вугілля-електроенергія-метал. Як бачимо, на початку кожного ланцюга стоїть та чи інша марка вугілля, а в кінці - завжди метал. Розрив цих ланцюгів загрожує втратою конкурентної переваги за ціною: за якістю продукція регіону вигравати конкуренцію на світових ринках не може. Втрата ж переваги за ціною загрожує різким падінням обсягів товарного випуску. Це видно на прикладі кризи 1990-х: підприємства галузі опинилися під контролем різних груп, коли одні контролювали видобуток вугілля, інші - виплавку металу і виробництво коксу, а держава - енергетику. Усе це призвело до падіння економічних показників, скорочення робочих місць і багатомісячної за­бор­гованості по заробітній платі. Тільки об'єднання всіх зазначених підприємств в єдиний технологічний ланцюг в рамках однієї фінансово-промислової корпорації дозволило створити рентабельний регіональний бізнес.

На даному етапі ці технологічні ланцюги повністю розірвані, але якщо розглядати окуповані території локально, їх можна і локально відновити. Для цього необхідна насамперед нова організаційна структура, яка побудує їх заново і забезпечить необхідну ритмічність руху матеріальних ресурсів.

Але експорт готової продукції неможливий без статусу суб'єкта міжнародної торгівлі, а невизнані території його не мають і ніколи не отримають. А метал і вугілля в такій кількості для внутрішніх потреб явно непотрібні. Єдиний варіант для ДНР - вивозити готову продукцію на внутрішній ринок РФ. Але тут є суттєва проблема. Росія - експортер металу на зовнішні ринки, вона конкурує в цьому і з Україною. Зайвий метал їй також непотрібен, адже це буде колосальним демпінговим ударом по своїх виробниках: у січні-травні 2017 р., за даними Федеральної митної служби РФ, загальний обсяг експорту товарів з країни становив $138,5 млрд, у тому числі експорт металу склав 9,9% від загальної вартості експортних поставок. Це стосується і експорту вугілля: за даними міністерства енергетики РФ, його експорт в минулому році становив 163,5 млн т, збільшившись за рік на 16,5%. Реекспортувати метал і вугілля з ДНР російські підприємства не зможуть через високий ризик міжнародних санкцій, штрафів і судових розглядів. Таким чином, усю цю непотрібну для РФ товарну масу доведеться абсорбувати на внутрішньому російському ринку.

Логістика і ринки збуту

Важливу роль відіграє і логістика: перевезення металу й вугілля можна здійснювати лише залізницею та морським транспортом, але порт в Маріуполі для цього недоступний. Отже, єдиний вихід - це вивезення товарної продукції залізницею в РФ, але для цього необхідно, щоб Росія визнала залізничні компанії ДНР і відкрила пряме вантажне сполучення. Поки що цього не зроблено навіть в частині пасажирських перевезень. Основна причина - ухвалення подібного рішення загрожує міжнародними санкціями та позовами до російської залізниці, яка надто інтегрована в світові ринки капіталу, а її подальший розвиток залежить від західних технологій.

Важливим елементом є і побудова квазібанківської системи для забезпечення грошового обігу між підприємствами ДНР і "бюджетом". Тут, на відміну від логістики, усе значно простіше, але про це йтиметься нижче.

Що стосується інтеграції ДНР в ринок РФ, то цей напрямок відмічено і в Мінських угодах, де прописано право окремих районів Донецької та Луганської областей укладати з прикордонними регіонами РФ договори про економічне співробітництво. Йдеться про наступний пункт угод: "Сприяння з боку центральних органів влади транс- кордонному співробітництву в окремих районах Донецької та Луганської областей з регіонами Російської Федерації".

Економічне районування і трудовий потенціал

З точки зору територіально-економічного районування непідконтрольна частина Донецької області входила в структуру Донецько-Придніпровського економічного району, сформованого ще за часів УРСР, причому Донбас був найпотужнішим територіально-виробничим комплексом всередині району - понад 40% випуску промислової продукції. У важкій індустрії було зайнято 80% усіх штатних працівників. Вугільні ресурси Донецька ефективно поєднувалися із залізорудними запасами Криворізького басейну, каскадом дніпровських ГЕС, атомною енергетикою і зручними портами. Технологія базувалася на повному металургійному циклі. Його потреби забезпечувало важке машинобудування, яке виготовляло шахтне, енергетичне та прокатне обладнання. Важливе місце посідала і хімічна промисловість, особливо виробництво коксу.

У ДНР населення здебільшого проживає в компактних міських агломераціях, з великими вкрапленнями малозаселених територій в сільській місцевості, майже 70% - в Донецько-Макіївській і Горлівській агломераціях. Високий рівень смертності і низький рівень народжуваності свідчать про демографічні зрушення в бік населення пенсійного віку і скорочення активного трудового населення і молоді. Подібні демографічні показники характерні для територій, де люди похилого віку (старші за 60 років) становлять близько 50% від загального числа. За офіційними даними, на території ДНР знаходиться понад 660 тис. одержувачів пенсійних виплат, тобто майже третина від загальної кількості населення.

У 2016 р. середньооблікова кількість штатних працівників у Донецькій області становила 456,7 тис. осіб, зменшившись порівняно з 2013 р. більш ніж на 640 тис. Цьому сприяли як екзогенні, так і ендогенні причини. До перших варто віднести вплив загальноекономічної кризи, адже чисельність штатних працівників скорочувалася і в інших регіонах країни, в основному східних і південних. Зовнішні причини були сформовані під впливом таких чинників, як воєнний конфлікт і блокада непідконтрольних територій з боку України. В цілому штатний потенціал непідконтрольних територій можна оцінити максимум в 0,5-0,6 млн працівників (виходячи з умов 2013 р.), з яких приблизно половина - працівники бюджетних організацій і державних монополій (пошта, залізниця, газотранспортна система тощо). Із 0,2-0,3 млн штатних робітників, які працюють на непідконтрольних територіях Донецької області і зайняті в промисловості, після трьох років активних воєнних дій, закриття приблизно 50% підприємств, а також "націоналізації" компаній, зареєстрованих відповідно до українського законодавства, працевлаштовані на повний робочий день з виплатою заробітної плати, за різними оцінками, не більш ніж 80-100 тис. осіб. Сумарні кадрові втрати регіону (працівники, які виїхали в інші області України, а також мігрували в інші країни, переважно в РФ) можна оцінити в 0,5-0,6 млн штатних працівників.

Промисловість

У 2014 р. Донецька область виробила товарів і послуг на 376 млрд грн, витрати на оплату праці штатних працівників у промисловості становили 28 млрд грн, кількість підприємств перевищувала 11 тис., а число працівників - 463 тис. Частина цього потенціалу залишилася на окупованих територіях. Основні промислові центри, нині непідконтрольні Україні, в 2014 р. випустили промислової продукції і послуг на 238 млрд грн, фонд заробітної плати штатних працівників становив понад 14 млрд грн, їх чисельність перевищувала 170 тис. осіб.

Діаграма, на якій зображено розподіл регіонального валового продукту в Донецькій області в 2014 р., свідчить про те, що майже 63% економічного потенціалу виявилося на непідконтрольній Україні території (ДНР).

Економічні параметри ключових промислових центрів ДНР (Донецьк, Горлівка, Харцизьк, Єнакієве, Макіївка, Докучаєвськ, Кіровське) зображено на діаграмі. На ній подано дані по основних містах (непідконтрольні території). Маленькі населені пункти складно аналізувати, тому що економічна активність в них практично завмерла. Основний економічний потенціал зосереджений в Донецьку: 203 млрд грн товарної продукції і послуг, майже 12 млрд грн - фонд заробітної плати. На другому і третьому місцях - Єнакієве і Макіївка: 12 і 10 млрд грн товарної продукції і приблизно по 0,5-0,6 млрд грн - фонд оплати праці штатних працівників. Таким чином, Донецько-Макіївська промислова агломерація становить понад 95% промислового потенціалу ДНР. Усього ж потенціал основних міст непідконтрольних територій можна оцінити в 238 млрд грн.

Що стосується таких міст, як Горлівка і Харцизьк, то їхній промисловий потенціал практично втрачений для ДНР, хоча в 2014 р. сумарно в цих містах випускалося понад 9 млрд грн товарної продукції з фондом заробітної плати більш ніж 800 млн грн і кількістю штатних працівників 14,5 тис. Причин цьому дві: в Горлівці основний промисловий потенціал сконцентрований в хімічній промисловості ("Стирол"), відповідальність за запуск якого в РФ явно на себе не візьмуть. Крім того, навіть у разі відновлення роботи хімічну продукцію неможливо буде збути через незатребуваність на основних ринках збуту, а її рентабельність буде істотно вищою за російську. У Харцизьку основним виробничим активом є Харцизький трубний завод, який випускає труби для магістральних газонафтопродуктопроводів. Враховуючи міжнародний характер газових контрактів РФ і нових транзитних проектів, ніхто в Росії не ризикне поставити їх під загрозу нових санкцій через використання продукції з невизнаним сертифікатом походження.

Експортний потенціал

На діаграмі представлена оцінка можливого експорту з непідконтрольних територій. У 2014 р. експорт підприємств Донецької області зменшився з $12,4 млрд до $8,4 млрд, або на $4 млрд. Питому вагу підприємств, що опинилися в ДНР, в даних показниках можна оцінити на рівні $5-6 млрд. Більшість із них у 2015 р. були або закриті/законсервовані, або вивезені в РФ. Незначна частина після перереєстрації у фіскальних органах України продовжувала працювати до моменту повної промислової блокади. Ще менша частина забезпечувала часткову зайнятість під контролем самопроголошеної влади. Враховуючи, що ринки країн Європи, Азії, Америки та Африки відтепер для підприємств ДНР закриті, залишається лише потенційна можливість поставляти продукцію в РФ. Навіть при максимальному реанімуванні місцевих промислових потужностей обсяг такого експорту промислової продукції навряд чи перевищить $1 млрд на рік, або менш ніж $500 на душу населення.

Сільське господарство

Що стосується сільського господарства, то його потенціал в ДНР можна оцінити за діаграмою. Порівняно з 2014 р. валовий збір зерна в 2015-му скоротився з 2362 тис. до 1536 тис. т, тобто на 826 тис. т (падіння на 35%). Збір олійних, насамперед соняшнику, зменшився за той же період з 740,1 тис. до 528 тис. т (падіння на 29%), вал картоплі скоротився з 778 тис. до 397 тис. т (на 49%), а урожай овочів - з 485 тис. до 208 тис. т, або більш ніж удвічі. З огляду на те, що сільське господарство навіть в період кризи 2014-2015 рр. демонструвало більш позитивну динаміку порівняно з промисловим виробництвом, обсяги падіння можна віднести на рахунок непідконтрольних територій, аграрний потенціал яких в частині Донецької області можна оцінити в межах 0,8 млн т зерна, 200 тис. т соняшнику, до 380 тис. т картоплі і майже 280 тис. т овочів. Таким чином, з точки зору продовольчої безпеки забезпечити внутрішні потреби ДНР, навіть у віддаленій перспективі, неможливо, адже якщо взяти за максимум показники 2014 р., то вал зернових на даних територіях не перевищить 0,5-0,8 млн т. У реальності ці показники будуть значно меншими. А для повноцінного забезпечення внутрішніх локальних потреб зерном необхідно збирати не менше 1 т зерна на людину, тобто стосовно ДНР - понад 2 млн т зернових на рік. Таким чином, найближчим часом дане новоутворення повністю залежатиме від гуманітарних поставок, і навіть у разі реанімації виробничого комплексу та інтеграції його в економічний простір РФ ДНР доведеться, умовно кажучи, міняти вугілля і метал на зерно та інші продукти харчування, що імпортуються із російських аграрних регіонів (Ростовська обл., Краснодарський край).

Інфляція

Низький рівень зарплат і пенсій (слабкий платоспроможний попит), залежність від підкріплення іноземною грошовою масою (російський рубль), а також інтеграція в російський ціновий простір призвели до того, що індекс споживчих цін в ДНР в 2017 р. знаходиться на досить низьких рівнях, якщо, звичайно, довіряти даним місцевого "управління статистики". Але через брак інших даних доводиться користуватися зазначеними вище.

У 2017 р. максимальне зростання цін порівняно з груднем попереднього року було зафіксоване у травні-червні (1, 2-4% на місяць). Взимку, як не дивно, спостерігалося зниження інфляції: з 0,7% у січні до 0,1% у березні. У річному обчисленні інфляція за підсумками першого півріччя становить 7-8%, або 3,7% за півроку.

Прогноз обсягу валового регіонального продукту (ВРП) на найближчі два-три роки

Наведені вище показники характерні для 2014 р., коли деструктивні процеси ще не охопили всі сторони економічного життя регіону. Це той максимум, який на даний момент навряд чи можливий. Якщо взяти поправочний коефіцієнт у розмірі 50%, отримаємо близько 110 млрд грн товарної продукції і послуг за рік ($4,2 млрд), фонд оплати праці у розмірі 7 млрд грн, приблизно 80 тис. зайнятих штатних працівників у промисловості і трохи більше 7 тис. середньомісячної заробітної плати в промисловому секторі.

Для реалізація цієї моделі потрібно буде змінити міграційну політику в РФ. Якщо раніше в Росії намагалися праце­влаштувати біженців з Донбасу в малозаселених районах Далекого Сходу, відмінити необхідність отримання трудових сертифікатів у Криму, то починаючи з 2017-го ситуація почала кардинально змінюватися. Принаймні з'явилися перші ознаки цього. Згідно з грантом президента РФ, виділеним краснодарському Центру розвитку регіону у розмірі 471 тис. руб., організацією повинно бути проведено дослідження можливості реалізації програми репатріації біженців з Донбасу назад в непідконтрольні Україні райони Донецької і Луганської областей. Необхідність подібного дослідження може бути продиктована лише одним: планами РФ відносно реанімування виробничих потужностей ДНР, на яких уже зараз суттєво бракує кваліфікованої робочої сили, і це на тлі загального високого рівня безробіття. Так, наприклад, на підприємствах "Макіїввугілля" понад рік спостерігається брак інженерів-прохідників. Враховуючи скорочення чисельності кваліфікованих робочих кадрів, для реанімування промислових потужностей ДНР хоча б на рівні 50% потенціалу 2014 р. потрібна репатріація із РФ до 50 тис. штатних співробітників у секторі промисловості, що з урахуванням членів сімей може становити до 200 тис. осіб (за різними даними, в РФ починаючи з 2014 р. виїхало майже 600 тис. жителів Донецької і Луганської областей, які отримали в Росії право на тимчасове проживання і на облаштування яких витрачено за два роки близько 18 млрд руб.).

Що стосується макроекономічних показників майбутньої моделі, то, беручи за основу дані "управління статистики ДНР" по чисельності населення у 2,3 млн осіб, отримуємо приблизний обсяг валового регіонального продукту (ВРП) у розмірі $1,8 тис. на душу населення, а з урахуванням сільського господарства, торгівлі і бюджетного сектору ця сума може зрости до $2-2,5 тис. Для порівняння: в Україні ВВП у 2016 р. становив близько $90 млрд, тобто $2,1-2,2 тис. на душу населення. Таким чином, якщо розглядати найбільш негативний сценарій, при якому в Україні не проводяться структурні реформи і продовжує стагнувати сировинна модель національної економіки, а в ДНР реалізується квазііндустріальна регіональна модель економіки, зациклена на внутрішньому ринку РФ, показники ВВП на душу населення в Україні і на неконтрольованих територіях (ДНР) можуть увійти в паритет.

Варто відзначити, що ці показники непотрібно сприймати як індикатори економічної активності, що склалися на даний момент. Це та планка, на яку можна вийти за умови інтеграції економік непідконтрольних територій в економічний простір РФ, до чого вона поки що не готова. Стрибнути вище цієї планки теж навряд чи вдасться, тому що ні про які інвестиції, зовнішні і внутрішні, в невизнаному статусі не може бути й мови, а отже, структурну перебудову й модернізацію виробництв потрібно повністю виключити навіть у вигляді гіпотетичного прогнозу. Принаймні до моменту повернення цих територій під контроль України.

Прогноз ВРП на кінець 2017 р.

Після "націоналізації" українських підприємств і введення на них зовнішнього управління обсяги поставок готової продукції на ринки збуту РФ поки що не налагоджені. У зв'язку з цим 90% експортного потенціалу ДНР и понад половину ВРП становить видобу- ток вугілля (майже 10 млн т). З урахуванням ціни за тонну в розмірі $50 сумарну вартість видобутку вугілля можна оцінити в $500 млн на рік. Бюджетна сфера, яка частково дотується з РФ, становить близько 35-40 млрд руб. на рік (до $600 млн), котрі формують більшу частину внутрішнього плато­спроможного попиту на товари і послуги і забезпечують внутрішній торговий оборот. З урахуванням бюджетного сектору загальне значення ВРП може становити на даний момент до $1 млрд, або менш ніж $500 на душу населення, або більш ніж в чотири рази меньше, ніж на решті території України.

Що стосується дотацій РФ, можна помітити наступне: якщо ДНР експортує вугілля до 10 млн т на рік, то вона практично повністю перекриває внутрішні соціальні потреби. Але ритмічна і планова реалізація таких значних партій вугілля сьогодні неможлива (через блокаду і надлишок вугілля власного видобутку в самій Росії). Крім того, невизнаний статус вимагає цінового демпінгу, тому сумарні цінові втрати в ДНР на вугільних поставках можна оцінити в $200-300 млн. Таким чином, без урахування витрат на війну і сформовані на Донбасі два армійських корпуси дотації РФ на користь ДНР можна оцінити в $300 млн на рік, або близько 20 млрд руб.

Економіка ОРЛО

Непідконтрольні райони Луганської області (ЛНР): міста обласного значення - Луганськ, Алчевськ, Антрацит, Брянка, Кіровськ, Красний Луч, Краснодон, Первомайськ, Ровеньки, Свердловськ, Стаханов, районы - Антрацитовський, Краснодонський, Лутугінський, Перевальський, Свердловський і Слов'яносербський.

В економічному відношенні ЛНР являє собою нежиттєздатний уламок Луганської області. Її збереження як окремого суб'єкта мінського переговорного процесу пояснюється лише однією причиною: в РФ сподіваються на включення ЛНР і ДНР в політичне тіло України на підставі спеціального закону і змін до Конституції. А для цього необхідно зберігати і луганську "прописку", інакше позитивний фініш Мінська стане неможливим. Якщо б в РФ вирішили вийти з мінського процесу й активувати на південному сході України придністровський сценарій, то, найімовірніше, ЛНР була б приєднана до ДНР як "причіпний вагон" або ці два новоутворення були б об'єднані під якоюсь спільною вивіскою на кшталт "Новоросії".

Промисловий і трудовий потенціал ЛНР

Якщо взяти макроекономічні показники Луганської області в 2014 р., отримаємо понад 45 млрд грн продукції і послуг в реальному секторі економіки, 6,2 млрд грн фонду заробітної плати, майже 130 тис. найманих працівників і 3233 підприємства. Із них на великі міста, тимчасово непідконтрольні Україні (ЛНР), в 2014-му припадало 31 млрд грн випуску товарів і послуг, понад 4 млрд грн фонду заробітної плати штатних працівників, чисельність яких перевищувала 71 тис., кількість підприємств - 472.
Діаграма, на якій зображено розподіл валового регіонального продукту в Луганській області в 2014 р., свідчить, що майже 70% економічного потенціалу опинилося на непідконтрольній Україні території (ЛНР).

Економічні параметри ключових промислових центрів ЛНР (Луганськ, Алчевськ, Антрацит, Ровеньки, Свердловськ, Стаханов) зображено на діаграмі.

Як бачимо, ситуація в ЛНР дещо інша, ніж в ДНР. Якщо в ДНР основний економічний, науковий і людський потенціал зосереджений в компактній Донецько-Макіївській агломерації, то в ЛНР на тлі депресивних районів, зациклених на видобутку вугілля, Луганськ як адміністративний центр також виглядає дещо анемічно. В Луганську в 2014 р. було зосереджено 343 промислових підприємства, які випускали понад 9 млрд грн товарної продукції, з фондом оплати праці 0,6 млрд грн і чисельністю штатних працівників більш ніж 16 тис. Навіть станом на 2014 р. середня заробітна плата в регіоні становила менш ніж 4 тис. грн на місяць. Сьогодні цей показник можна оцінити в розмірі 3 тис. грн (в промисловості, крім шахт).

У той же час в ЛНР є два безперечних центри економічного тяжіння. Насамперед це Алчевськ, де компактно розміщені металургійні й коксохімічні потужності, які належать корпорації ІСД, а саме: меткомбінат, що входить до переліку стратегічно важливих підприємств України, і коксохім, який забезпечує коксом виробничий цикл першого. За Алчевським меткомбінатом стоїть не стільки українська транснаціональна корпорація ІСД, скільки великий російський капітал, або так звані політичні інвестиції, які РФ здійснювала в Україну, купуючи лояльність режиму Януковича в 2010-2013 рр. В даний час ІСД управляє так званий контролюючий кредитор - російський Зовнішекономбанк, який і є реальним розпорядником активів корпорації. Акції фізичних осіб, Сергія Тарути й Олега Мкртчана (по 24,99%), заарештовані за позовом ВТБ. На сьогодні великий російський капітал з істотною часткою державної участі є головним стримуючим фактором на шляху визнання РФ міжнародної суб'єктності ЛНР/ДНР, адже в такому разі приблизно $10 млрд доведеться списати на прямі збитки російських фінансових структур. Мета російських ФПГ у цьому питанні - змусити Україну піти на інтеграцію непідконтрольних територій в українське правове поле і, скориставшись встановленою паузою, продати зазначені вище активи приватним інвесторам, хоч і зі значним дисконтом.

Алчевський меткомбінат - один з найбільш модернізованих металургійних виробництв нашої країни. Свого часу було залучено кредит ЄБРР у розмірі $150 млн для будівництва газотурбінної електростанції. Крім того, за рахунок інвестицій корпорації були запущені машини безперервного лиття, конверторний цех, реконструйовані доменні печі. За січень-вересень 2013 р. комбінат отримав виручку в розмірі майже 11 млрд грн, або понад $1,3 млрд. АМК здатен випускати майже 4 млн т металопрокату, більш ніж 4,2 млн т сталі і стільки ж чавуну.

"Алчевськкокс" входить у трійку найбільших коксохімічних підприємств країни і за допомогою п'яти коксових батарей може збільшити випуск коксу до 3-3,5 млн т.

Саме тому показники випуску промислової продукції в Алчевську перевершують аналогічні в Луганську (за 2014 р.): 17,5 млрд грн товарної продукції, тобто майже вдвічі більше, фонд заробітної плати - близько 1 млрд грн (також більше майже вдвічі) і 16 тис. штатних працівників.

Враховуючи нинішнє економічне становище, Алчевськ може стати справжнім проукраїнським анклавом у структурі ЛНР, адже на відміну від Донецька і Луганська, де проблема часткової зайнятості може бути вирішена за допомогою бюджетних організацій, а мінімальний платоспроможний попит - за допомогою пенсійних виплат, у цьому анклаві єдиний шлях до розвитку - відновлення повноцінної работи алчевського промислового вузла у вигляді коксохімічного виробництва і металургії. З огляду на стан гірничо-металургійного комплексу в Україні і в РФ знайти работу в інших регіонах місцевим жителям буде проблематично. У той же час до початку воєнних дій в Алчевську був зафіксований один із найвищих рівнів заробітної плати в регіоні. Зважаючи на сказане вище, жителі Алчевська виступатимуть за якнайшвидшу реінтеграцію міста в правове поле України.

На загальному тлі також виділяється Антрацит, де знаходиться найбільша українська шахта "Комсомольська", на якій видобувають енергетичне вугілля, під яке заточені всі українські теплоелектростанції, з глибиною залягания пластів до 1 км. Кількість працівників на шахті становила близько 4 тис., а обсяг видобу- тку вугілля - понад 1,5 млн т.

Сільське господарство

Що стосується сільського господарства, то варто зазначити, що ЛНР повністю відрізана від північної частини Луганщини, де, як відомо, сконцентрований основний аграрний комплекс області.

Як бачимо на діаграмі, фізичні обсяги збору основних сільськогосподарських культур в 2015 р. істотно не змінилися порівняно з 2014-м. Враховуючи, що в минулому році був зафіксований рекордний урожай, обсяг сільськогосподарського виробництва на непідконтрольних територіях можна оцінити в 0,2 млн т зерновых, чого недостатньо для забезпечення населення чисельністю близько 1,3 млн осіб. Таким чином, ЛНР, як і ДНР, на даний момент не може обійтися без додаткових гуманітарних поставок продовольства, і єдиний вихід із ситуації - закупівля продуктів харчування за гроші, отримані від продажу вугілля (до $200 млн).

Прогноз обсягів ВРП

З урахуванням поправочного коефіцієнта економічні показники ЛНР (якщо розглядати їх як потенційно можливі) можна оцінити таким чином: приблизно 20 млрд грн товарної продукції (до $0,8 млрд на рік), фонд оплати праці - 2-3 млрд грн і кількість штатних працівників - до 60 тис. Експортний потенціал регіону - виключно вугілля і метал (у разі часткового функціонування Алчевського меткомбінату), обсяг експорту - в межах $0,5 млрд ($0,2 млрд - вугілля).

Ключовим питанням при розробці економічної стратегії в майбутньому стане проблема використання унікального економічного потенціалу Алчевського металургійного острова, здатного генерувати до $1 млрд доходу на рік. Але його запуск буде обмежений через порушення титулу власності діючих власників, в результаті чого реалізація його продукції на зовнішніх ринках (без дозволу на це теперішніх власників) практично виключена, як і поставки її в РФ.

Якщо ж Росія, порушуючи міжнародні норми захисту інвестицій, купуватиме продукцію "націоналізованого" АМК, розмір регіонального продукту в ЛНР може становити близько $1 млрд.

Таким чином, навіть в умовах запуску нової економічної моделі розмір регіонального ВВП становитиме не більш ніж $600-700 на душу населення, тому в разі виходу РФ із мінського процесу ЛНР приречена на приєднання до ДНР як додаткового "соціального вагона".

На даний момент економічний потенціал регіону обмежується лише поставками вугілля в розмірі 4-5 млн т на рік на суму до $200 млн. Соціальні трансферти становлять близько 15 млрд руб., або $250 млн на рік. У такому разі регіональний ВВП не перевищує $200 на душу населення на рік, тобто в десять разів менше, ніж на контрольованих територіях України. Дотації з РФ можна оцінити на рівні $200-250 млн на рік, або до 15 млрд руб. В умовах активного вивезення вугілля за межі ЛНР розмір дотацій, відповідно, зменшується.

Банківські системи ДНР і ЛНР

Функціонування промисловості як в ЛНР, так і в ДНР неможливе без наявності банківської системи, нехай і в гібридній формі.

Так званий "Центральний банк ДНР" був створений у жовтні 2014 р. Уже з весни 2015-го "ЦБ ДНР" почав відкривати рахунки для фізичних і юридичних осіб, оскільки комерційних банків на невизнаній території зі зрозумілих причин немає. По суті, відтворюється модель банківської системи колишнього СРСР, але без спеціалізованих банків, наприклад Ощадбанку. На практиці це однорівнева модель часів раннього Радянського Союзу. Технічною базою для даного "гібрида" стала банківська мережа українських банків, захоплена і "націоналізована", насамперед відділення Ощадбанку і Приватбанку, які були максимально представлені в регіоні. Основною валютою прогнозовано є російський рубль, оскільки лише в цій валюті невизнана влада може отримувати готівкове і безготівкове підкріплення грошовою масою. За допомогою "ЦБ ДНР" і "Пошти Донбасу" здійснюються пенсійні та інші соціальні виплати. На даний момент функціонують 257 відділень в 24 містах, причому більше половини - в Донецько-Макіївській агломерації. Загальна кількість відкритих рахунків становить 440 тис., із них юридичні особи відкрили лише 16 тис. рахунків, фізичні - понад 380 тис. Решта рахунків припадають на бюджетні організації.

Платіжна інфраструктура включає 94 банкомати, 532 POS-термінали, в обігу знаходяться 505 тис. платіжних карт, які приймаються лише на непідконтрольних Україні територіях.

Підкріплення грошовою масою відбувається за допомогою банків Південної Осетії. Цю невизнану у світі республіку все-таки визнали кілька країн - політичних сателітів РФ: Науру, Нікарагуа, Венесуела, Вануату. І сама Росія, зрозуміло. Така проста на перший погляд система "визнань" дає змогу банкам Південної Осетії відкривати рахунки в "Центральному банку ДНР" і при цьому мати прямі кореспондентські відносини з російськими банками, а в теорії з банками, наприклад, Венесуели. Таким чином, "Національний банк Південної Осетії" має цілком легальні кореспондентські рахунки в російських банках, з одного боку, і в "ЦБ ДНР" - з іншого. Крім того, в ланцюгу транзакцій задіяний південноосетинський "Міжнародний розрахунковий банк", філії якого є в Москві та Донецьку.

Загальний вигляд ланцюга транзакцій зображено на схемі.

Використовуючи таку схему (вона також вірна і для ЛНР, достатньо лише замінити слова "Центральний банк ДНР" на "Державний банк ЛНР"), можна здійснювати грошове підкріплення квазіфінансової системи ДНР, причому не тільки російським рублем, а й доларом США, в готівковій і безготівковій формах. Внутрішній сумарний обіг такої системи можна оцінити в 10 млрд руб. на місяць, або $150 млн. Річний дебетовий обіг, що закидається в систему з вугільних "торгових прокладок" і російських благодійних фондів, може досягати 50-60 млрд руб.

На даний момент "благодійні фонди" - едина можливість легально перераховувати безготівкові кошти в "Центральний банк ДНР", використовуючи російські та південноосетинські банківські установи. Виглядає це приблизно так: сировина і готова продукція (вугілля, кокс, метал) транспортуються на однопрофільні підприємства, розташовані на території РФ, де відбувається зміна сертифіката походження товару (з українського на російський). Після продажу продукції (того ж таки вугілля) кошти надходять на рахунки цілком легальних російських підприємств, а потім перераховуються в російські благодійні фонди, які надають допомогу "уряду ДНР" на безповоротній основі. В результаті на кореспондентському рахунку "Центрального банку ДНР" виявляються мільярди рублів у безготівковій формі, за допомогою яких можна виплачувати пенсії, заробітні плати, проводити інші виплати.

На жаль, такі схеми практично не розслідуються українськими право-
охоронними органами, тому говорити про них ми можемо лише гіпотетично.
Зокрема, важливо було б розслідувати діяльність таких груп підприємств: виробника коксу ЗАТ "Макіївкокс" і ПрАТ "Ясиновський коксохімічний завод". Ці підприємства, а також ПАТ "Донецьксталь-металургійний завод", входять в орбіту відомого олігарха Віктора Нусенкіса (офіційно ДМЗ належить кіпрській компанії, а контрольні пакети акцій коксохімічних заводів, зазначених вище, самому ДМЗ). Як відомо, в РФ зареєстрований благодійний фонд "ДОБРО" (за адресою: 109147, м. Москва, вул. Марксистська, 34, корпус 7), президентом і засновником якого є Нусенкіс Віктор Вікторович. Наскільки ці підприємства пов'язані між собою в один ланцюг транзакцій, сказати без спеціального розслідування складно.

Що ж до банківської системи ЛНР, то сума річного дебетового обігу, що закидається в систему з вугільних "торгових прокладок" і російських благодійних фондів, може досягати 30-40 млрд руб.

ВИСНОВКИ

Росія продовжуватиме дотувати території ОРДЛО, тим більше що сума дотацій на даний момент не перевищує $500 млн на рік (без урахування воєнних витрат). Створення нової квазііндустріальної моделі (для запуску вцілілих виробничих потужностей) вимагатиме від РФ виходу з мінського процесу, капітальних інвестицій у розмірі $1-2 млрд на рік протягом двох-трьох років і внутрішньої цінової дотації на товари, виготовлені в ДНР/ЛНР, в розмірі до $1 млрд на рік протягом невизначеного часу. Крім того, доведеться визнати "націоналізацію" українських підприємств, "тимчасові адміністрації", місцеві сертифікати походження товарів і невизнані митні декларації, що загрожує новими міжнародними санкціями, включаючи фінансовий сектор РФ. У цій моделі доля ЛНР вирішена - вона неминуче буде поглинута ДНР. Можливо, з боку невизнаних територій буде виявлена ініціатива по запуску під українською фіскальною і банківською юрисдикцією Алчевського металургійного острова, без функціонування якого життєдіяльність ЛНР залишається під великим питанням.

Такий варіант розвитку подій найменш вигідний для РФ. Максимально комфортний для неї варіант - зняття торгової блокади і відновлення поставок вугілля з невизнаних територій в Україну. У такому разі на РФ залишаються лише витрати на утримання парамілітарних місцевих формувань ("народна міліція"), а основна частина соціальних виплат (пенсії, дотації) і бюджетний сектор фінансуватимуться за рахунок закупівлі вугілля українськими підприємствами, а також експорту металу, випущеного підприємствами ЛНР/ДНР, через легальне українське митне вікно.

Тому на даний момент головна мета РФ - рецепція ЛНР/ДНР в політичне тіло України. Про формування на їхній базі якоїсь придністровської (невизнаної) або тим більше південноосетинської (частково визнаної) моделі поки не йдеться. У зв'язку з цим промисловий потенціал регіону перебуває в законсервованому стані, зберігаючи до 20-30% свого початкового рівня.

Крім того, у РФ в запасі є план Б, який полягає в дуже швидкому розконсервуванні залишившихся промислових потужностей регіону та включенні їх в структуру внутрішнього російського ринку на дотаційних умовах. До цього варіанта РФ вдасться у разі остаточного демонтажу мінського процесу й відмови від активної воєнної фази. У такому разі мета цього нового проекту полягатиме в побудові на Донбасі патерналістської ерзац-державної економічної моделі, яка нагадує часи пізнього СРСР. Простими словами, йтиметься про створення промислової донецької вітрини для жителів південного сходу України. В цьому контексті стає життєво важливим формування української промислової політики для повноцінного розвитку Донецько-Придніпровського економічного району, особливо таких міст, як Дніпро, Запоріжжя, Кам'янське, Маріуполь, Краматорськ, Торецьк, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Крім того, надзвичайно важливим стає посилення української інформаційної, культурної і гуманітарної політики щодо таких проукраїнських анклавів, як Алчевськ. Така комплексна програма, розрахована на найближчі три-п'ять років, дасть змогу, з одного боку, мінімізувати інфільтрацію російських політико-економічних проектів у містах південного сходу України, а з іншого - створити умови для деокупації непідконтрольних територій за допомогою посилення там настроїв, направлених проти політики ДНР/ЛНР. З часом такі негативні настрої неминуче трансформуються в стійкі проукраїнські місцеві рухи.

Як новий інструмент деокупації непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей можна використати такий механізм, як демілітаризовані вільні економічні території (ДеВЕТ). Принципи їх створення:

ДеВЕТ створюються в тилових районах непідконтрольної Україні частини Донецької і Луганської областей;

на території ДеВЕТ проводиться повна демілітаризація: виведення незаконних збройних формувань, важкої військової техніки;

на території ДеВЕТ відновлюється діяльність місцевих органів влади, легітимних станом на грудень 2013 р.;

для підтримання правопорядку на території ДеВЕТ вводяться посилені моніторингові місії ОБСЄ і формуються підрозділи місцевої міліції під керівництвом представників ОБСЄ;

на території ДеВЕТ відновлюється діяльність підприємств, зареєстрованих у відповідності з українським законодавством, а також діяльність української банківської системи;

з територіями ДеВЕТ відновлюється вантажне транспортне сполучення;
на території ДеВЕТ починають роботу пости державної фіскальної служби, які видають українські сертифікати походження для виготовлених товарів.

З урахуванням цілого ряду факторів на даний момент найбільш реальне створення ДеВЕТ в Алчевському промисловому районі, Єнакієвсько-Макіївській агломерації, Харцизьку, а також в місцях видобування вугілля: Антрациті, Ровеньках, Свердловську.

Створення ДеВЕТ може стати новою гібридною формою деокупації непідконтрольних територій, перехідним етапом до повної інтеграції їх в економічний і політичний простір України.

Певною мірою міжнародним аналогом моделі ДеВЕТ може стати Кесонський промисловий парк, створений спільно КНДР і Південною Кореєю. Нагадаємо: Кесонський промисловий парк розташований на території КНДР, в 10 км на північ від демілітаризованої зони. Донедавна на території промислового парку працювало 120 південнокорейських малих і середніх компаній і 15 великих корпорацій. Торговий обіг зони становив в середньому $2 млрд на рік, на виробництві було зайнято понад 50 тис. осіб (в основному з Північної Кореї).

Інакше, якщо держава продовжуватиме політику механічного відсікання непідконтрольних територій і не зможе зупинити промислову стагнацію на територіях контрольованих, уникнути інфільтрації російського впливу на південний схід України не вдасться.

Больше новостей о финансах, бизнесе и промышленности читайте в рубрике Экономика