Біла ворона. Чому НБУ має терміново навчитися в Ердогана

Як не дивно, доля епігона-"гальма" — це дуже часто доля білої ворони. Аби йти в мейнстрімі тих чи інших ідей, потрібно вміти їх швидко трансформувати. Якщо зі швидкістю не склалося, тоді ти будеш приречений на повторення форм, що віджили. Це як люди, які носять речі, що були модні 15 років тому. Зараз говоримо про монетарну політику.

У 90-х Національний банк України (НБУ) дотримувався "політики правил", хоча вже 1993 р. вийшла відома стаття Джона Тейлора "Дискреційна політика проти політики правил на практиці".

У нульових, зі своїм фіксованим курсом, Нацбанк уже виглядав білою вороною на фоні дискреційних політик світових центробанків, коли монетарний орган незапланованим чином реагує на динаміку основних економічних агрегатів. Наш НБУ тоді був напрочуд прогнозованим.

З 2014 р. НБУ проводить мейнстрімну політику інфляційного таргетування, уподібнивши Україну Чехії чи Новій Зеландії з погляду вирішення завдань структурної перебудови економіки.

Але парадокс полягає в тому, що, починаючи з 2008 р. і старту програм кількісного пом'якшення, у цільовий таргет світових центробанків незримою ниткою вплітається таргетування ВВП, навіть якщо подвійний мандат не позначений у статутах.

Нині з'явився новий мейнстрім — негативні реальні ставки, тобто ситуація коли ставка центрального банку нижча за інфляцію. Це формує інфляційну премію для бізнесу за рахунок доступного кредитування та дозволяє підприємцям вигравати міжнародну конкуреницю.

Можна сміливо сказати, що країни зараз конкурують між собою величиною негативних реальних ставок. Серед розвинених країн, у лідерах з "мінусу" — Єврозона, США, Великобританія, Скандинавія. Серед розвикових: РФ, Туреччина, Таїланд, Угорщина, Аргентина, Південна Корея, Чилі, Малайзія, Тайвань.

За великим рахунком, весь світ — "червоний", тобто у зоні негативних реальних ставок, країни буквально змагаються одна з одною, хто дасть своєму бізнесу більшу відсоткову фору та ефективніший кредитний важіль.

Україна у цьому контексті виглядає як "біла ворона".

Показник споживчої інфляції за січень-грудень 2022 р. до аналогічного періоду минулого року (середньорічна інфляція) становить 20,6%, а облікова ставка НБУ — 25%, тобто реальна ставка: 4,45%. Якщо брати прогнозну інфляцію, то позитивна ставка ще вища.

Кредитування бізнесу майже на нулі. Натомість на депозитних сертифікатах НБУ банки тримають майже 500 млрд грн.

Монетарну політику Туреччини у нас називають популізмом. І в цьому, як на мене, є найбільша іронія. Бо політика Ердогана — це якраз антипопулізм.

Адже для загравання з електоратом потрібна стабільна національна валюта та низькі ціни навіть за рахунок економічного зростання.

А стратегію створення потужної, конкурентоспроможної економіки мало хто оцінить, і результати будуть помітні лише в середньостроковій перспективі.

Хоча, як працює інфляційний імпульс Ердогана, видно вже зараз: президент Туреччини під час телевізійного звернення оголосив про підвищення мінімального розміру оплати праці (МРОП) у країні на 55% з 1 січня 2023 р. — до 8,5 тис. лір, приблизно $455 на місяць. За статистикою, таку зарплату в Туреччині отримуватимуть понад 30% працівників.

А ось нищити власну економіку заради відносного гальмування інфляції, як відбувається у нас, — це і є популізм. Саме тому позитивні ставки зараз зафіксовані в Бразилії та Мексиці.

Окремо стоїть Китай, але лише через те, що там аномально низька інфляція — лише 1,8% і тримати ставки нижчими за цю величину, недоцільно. До речі, кредитні ставки в Китаї найчастіше нижчі за базову ставку центрального банку, але це тема окремої статті.

У таких умовах український бізнес (крім сировинного) апріорі неконкурентоспроможний в ієрархії світової економіки (за рідкісним винятком факторних галузей).

Раніше баги політики НБУ великий бізнес компенсував позиками за кордоном під відносно низький відсоток, але зараз війна й ці ринки для нас закриті.

А політика НБУ стала ще більше "біловоронною", наполегливо прямуючи за мейнстрімом п'ятнадцятирічної давності.

Публікується з дозволу автора: оригінал