Борг повії. Про що насправді хітова притча з Facebook

Цю історію запостили численні бізнесмени й опініон-мейкери, зокрема Василь Хмельницький, Павло Себастянович, Олександр Соколовський. Оповідка масово розлітається по регіональних пабліках. Перекладається з української на російську і навпаки… Якщо ви цікавитеся бізнесом і економікою та користуєтеся Facebook — то, напевно, на вихідних і сьогодні вже бачили відповідні пости з тисячами лайків та десятками коментарів.

Проблема в тому, що притчу зазвичай копіюють попри явно спотворену мораль.

Художні принади твору можна зацінити на Facebook, а нам для аналізу достатньо логічної фабули:

Маленьке містечко в економічній кризі. Люди, яким забракло грошей, стали торгувати в кредит. Раптом містом проїжджає багатій, який через погану погоду вирішив зупинитися в єдиному місцевому готелі. Він кладе "дуже велику купюру" на стіл та йде оглядати номери. І тут все починається: господар готелю хапає гроші та мчить віддати борг м´яснику, м´ясник із банкнотою біжить розплатитися зі свиноводом. Той — віддає борг мельнику. Мельник розплачується з повією. А вона несе гроші назад до готелю, де винаймала номер в кредит, коли обслуговувала чергового клієнта… В кульмінації оповіді багатій спускається до стійки готелю, каже, що нічого не вподобав, забирає купюру і їде геть. "Ніхто не заробив ані копійки, зате тепер все місто живе без боргів і впевнено дивиться у майбутнє!", — каже притча.

Оригінал знайти не вдається, але цей сюжет гуляє інтернетом щонайменше з "нульових". І от зараз до нього приписали додаткову мораль: потрібно купувати все у місцевого бізнесу, тоді гроші залишаться в економіці — і буде щастя. Сама ідея гарна. Біда, що притча не про це. А таке її трактування небезпечно спотворює уявлення про фінансову систему.

Свій до свого по своє — загалом гарна ідея, та її легко викривити, приписавши зальотній купюрі "лікувальні" властивості для економіки.

Чи випливає з оригінальної притчі, що гроші — які прийшли та пішли з місцевої економіки — якось збагатили місто. Зовсім ні. Ніхто нічого нового не виробив. А фінансове багатство наших п´ятьох згаданих персонажів не змінилося: в кожного з них був пасив (сума, яку він винен комусь) і актив (точно така ж сума, яку хтось винен йому). Після взаємозаліку боргів (так це називається формально) — все по нулях. Перша, "оригінальна" мораль притчі саме про це: "Ніхто не заробив ані копійки, зате все місто живе без боргів".

Тоді, можливо, варто перейняти думку, що тимчасово влиті в економіку гроші обов´язково знімуть з неї боргове навантаження. Відповідь — ні. Точніше, так справді відбувається в ідеальному світі притчі. На жаль, життя неідеальне, і в ньому навряд чи повториться успіх оповідки. Судіть самі: на кожній ланці боржник швидко та сумлінно повернув гроші (а не витратив їх на щось інше чи просто затягнув час). Борг кожного перед кожним оцінювався в ту саму суму. Якщо хоч якусь з цих умов змінити — вся картина почне завалюватися.

Але про що тоді притча насправді? Про сутність грошей.

Ми витратили час не на те, щоб просто пожурити ФБ-спільноту за некритичну прихильність до красивих історій чи клікбейт.

Справжню елегантну ідею притчі можна розкрити через запитання: а чому все місто сиділо в боргах?

У найпростішому варіанті всі могли позбутися тягаря фінансових зобов´язань і без грошей. Для простоти, припустимо, що борг кожного перед кожним дорівнює $100 (можна підставити будь-яку валюту і суму). Наприклад, наші персонажі могли зібратися разом біля барної стійки того ж готелю (місто ж мале, всі знайомі) та зняти борги одне з одного: ти мені більше не винен $100, скаже м´ясник готельєру, якщо мені пробачить $100 свиновод. А той погоджується, якщо з нього спише борг мельник — і так по колу, поки готельєр не відмовляється від боргу повії в обмін на пропозицію м´ясника. 

Ще один варіант, якщо не всі знають одне одного чи хочуть зберегти анонімність (що логічно в нашій ситуації), можна було б обійтися звичайною розпискою типу "обіцяю повернути $100 доларів пред´явнику" та пустити її по колу. Але для цього треба, щоб автору розписки, наприклад готельєру, всі безумовно довіряли. В кінці кінців, якщо всі були б сумлінні, така розписка повернулася б до господаря готелю, без необхідності виплачувати реальні $100.

Ця проста модель показує, що людям не обов´язково потрібні гроші, щоб розрахуватися з боргами. Бо гроші — це і є ні що інше, як особливий вид боргу, а грошовий знак (чи електронний запис на балансі в банку) — доказ боргу.

У вузькому колі знайомих, коли всі одне одному довіряють, можна погасити/пробачити борги навіть словом. Та ми й самі так подеколи робимо у спілкуванні з рідними і друзями. Проблема в тому, що у великому колі людей, а тим більше в реальній економіці далеко не всі борги можуть виконувати функції грошей. Адже потрібно, щоб той, хто випускає борг (наприклад у вигляді векселів торгових будинків у Середньовічній Європі), користувався довірою. Якщо уявити, що містяни з притчі не вірять, скажімо, в чесність і надійність м´ясника — то "фокус" із взаємним пробаченням боргів не пройде. Бо обіцянка м´ясника не виконуватиме функцію грошей навіть у цьому вузькому колі знайомих. Зрозуміло, чому тепер в реальній економіці нам потрібні 100 доларів, євро чи гривень, аби розрахуватися з боргами чи за щось заплатити. Усі "знають" державу як емітента зобов´язань (фіатних грошей), які ще й директивно визнаються законним платіжним засобом і водночас приймаються на сплату податків. Усі більш-менш довіряють банківській системі, тому згодні отримувати платежі у формі записів на своїх рахунках, номінованих у тих же доларах, євро, гривнях…

То як би звучала притча, якщо її грубо прикласти до сучасної реальності? Ось можливий варіант. Зіткнувшись із нестачею оборотних коштів, щоб розплатитися з контрагентом (погасити кредиторську заборгованість), готельєр візьме кредит у банку (нехай знову йдеться про $100) і одразу перерахує його постачальнику м´ясних продуктів. Але той у свою чергу… віддасть фермеру лише частину боргу, скажімо, $30, а решту з отриманих грошей — комусь позичить. Фермер взагалі був винен своїм постачальникам не $100, а $120 доларів і не зміг з ними розплатитися. Врешті-решт до борделю дійшли не ті гроші, а готельєр отримав меншу суму за тіньову здачу в оренду номерів. Але борг перед банком у нього лишився. Додаткові гроші призвели до збільшення заборгованості.

Усе це не означає, що вливання грошей в економіку не може дати позитивного ефекту. І тим більше не скасовує важливості підтримки внутрішнього виробника. Але тут важливі способи, якими гроші запускають в роботу реальні ресурси на генерацію благ. Притча про це нічого не говорить.

Притча про інше — про боргову природу грошей. Але використовувати ці знання варто для успішного інвестування та управління фінансами в бізнесі та економічній політиці, а не накладання ідеального сюжету на грубий ландшафт реальності.

Можливо, на цих рядках краса історії пригасла. Але з´явилася правда, з якою можна працювати.