Перебої, ціни, тарифи. Ключові "енергетичні" проблеми української промисловості

Проблема надійності електропостачання

Проблема безперебійності та надійності електропостачання стала особливо відчутною в період повномасштабної війни. Насправді, і до початку енергетичного терору, серед країн Європи в Україні був найвищий показник середньої тривалості відключень електропостачання — SAIDI (System Average Interruption Duration Index; до повномасштабної війни НКРЕКП подавала цю статистику і порівняння з країнами Європи у своїх звітах). Ключовою причиною цього був стан мереж (передусім розподільчих) та аварійність на них, що, своєю чергою, було наслідком багатолітнього недоінвестування в цю інфраструктуру. Остання проблема випливала з самого підходу до тарифоутворення, що було орієнтоване на стримування тарифів на електроенергію.

В умовах повномасштабної війни ситуація значно погіршилася внаслідок суттєвих дефіцитів потужностей в енергосистемі, які виникали після ворожих масованих обстрілів. Зрозуміло, що розв´язання цієї проблеми можливе або за умови припинення енергетичного терору, або після тривалої розбудови нової, в тому числі й розподіленої, генерації — як в межах обʼєднаної енергосистеми, так і на балансі самих споживачів (до лічильника).

Чому зростали ціни?

Друга проблема — ціни. І справді, з 2022 р. ціна електроенергії зростала швидше. Але це відбувалося внаслідок збільшення собівартості тих компонентів, які формують ціну електроенергії як товару.

Передусім — девальвація національно валюти у понад півтора рази. А слід пам’ятати, що значна частина енергоресурсів імпортується, а відтак оплачується іноземною валютою. Наприклад, Україна на 100% залежна від імпорту ядерного палива. У листопаді 2022 р. Енергоатом повідомляв про наявність запасів ядерного палива для роботи атомних електростанцій протягом двох років. Зрозуміло, що цей запас вичерпався, і потрібно було купувати нові партії палива, яке в гривні подорожчало через знецінення нацвалюти.

Проте й саме ядерне паливо суттєво здорожчало. Після початку повномасштабної війни у світі різко зросли ціни на уран. Зараз вони приблизно удвічі вищі, ніж до 2022 р. (хоча у 2023 р. ціни були навіть більшими, ніж сьогодні).

Порівняно схожа ситуація і з природним газом. Після російських атак на початку 2025 р. ми стали ще більше залежати від імпорту природного газу, за який потрібно розплачуватися валютою. А в умовах дефіциту потужностей наявна газова генерація критично важлива для запобіганню відключень споживачів.

Здорожчали й послуги з передачі та розподілу електроенергії. І це було зумовлено низкою чинників. Передусім скорочення обсягів споживання електроенергії, яке після повномасштабного вторгнення становило близько 30%, зумовило зменшення тарифної виручки операторів систем передачі та розподілу електроенергії (а цей тариф визначається державним регулятором). Водночас витрати цих компаній не скоротились пропорційно падінню виручки. Більше того, і система передачі (передусім високовольтні трансформаторні підстанції) і розподілу електроенергії були об’єктами ворожих обстрілів. А отже, потрібно було більше коштів на ремонти обладнання. Це об’єктивно зумовило потребу в підвищенні відповідних тарифів — на передачу та розподіл електроенергії.

Окрім цього, тариф Укренерго на передачу електроенергії роками недофінансовувався, що зумовлювало борги у виплатах виробникам відновлюваної електроенергії. Причина недофінансування класична — прагнення стримати ціну електроенергії. І зрозуміло, що ця ситуація не могла тривати вічно. На 2025 р. НКРЕКП затвердила тариф який принаймні не створює нових боргів перед "зеленими".

Але є ще одна критично важлива причина зростання цін — дефіцит потужностей. На перший погляд, на фоні відсутності відключень електроенергії у 2025 р., здається, що проблеми в енергосистемі вирішені. Проте, однією із причин, чому відключень немає, є імпорт електроенергії. Фактично в години вечірнього піку нам катастрофічно бракує власних потужностей — і доводиться закупити електроенергію в сусідніх країнах. Імпорт часто становить 10–15% усіє потреби. І це автоматично приводить ціни на нашому ринку в пряму залежність від цінової кон’юнктури сусідніх країн. Інакше кажучи, передумов стримування цін немає до того часу, поки у нас не буле профіциту потужностей різних типів.

Міф про найдорожчу електроенергію в Україні

Більшість, якщо не всі чинники, що вливають на ціну електроенергії в Україні, пов’язані із військовою агресією. Проте енергетична криза, яка виникла як реакція на російське вторгнення, безумовно, впливала й на європейські ринки. Заміна російського газу та зростання в ціні ядерного палива відбивалися й на ціні електроенергії в країнах Євросоюзу.

У вітчизняному інформаційному полі багато маніпуляцій про порівняння ціни електроенергії в Україні та ЄС. Частина маніпуляцій побудована на порівнянні біржових цін, наприклад, на Ринку на добу наперед (РДН). Але РДН у ЄС взагалі не є індикатором ціноутворення, адже велика частина електроенергії торгується за прямими довгостроковими контрактами. Окрім цього, кінцева ціна включає плату за передачу, розподіл та постачання електроенергії, а також податки. І ці рахунки можуть суттєво різнитися залежно від країни ЄС.

Щоб порівняти ціни з європейськими, достатньо глянути дані Євростату. Ціни відрізняються залежно від обсягів споживання (аналогічно, як в Україні різні тарифи на розподіл за класом споживання, в різних країнах своя градація).

От, наприклад, в категорії споживання 500–999 МВт·год, середня ціна для комерційних споживачів на українському ринку фактично відповідає середній ціні за країнами ЄС (0,224–0,228 у 2024 р.). При цьому, ціна в Україні є суттєво нижчою, аніж в Угорщині та Польщі, приблизно зіставною з ціною у Словаччині та вищою, аніж у Румунії та Молдові. А в категорії 20–499 МВт·год середня ціна по ЄС (0,267–0,276 у 2024 р.) суттєво перевищує українську.

Ще раз варто згадати, що з 2022 р. ціни в ЄС також зросли. Там теж ставлять питання посилення конкурентоспроможності економіки на фоні викликів, пов´язаних із здорожчанням енергоресурсів. Зокрема, про це йдеться у відомій доповіді Маріо Драґі, опублікованій рік тому.

Щоправда, у ЄС такі проблеми, переважно вирішуються відповідними цільовими програмами субсидування та дотування. І у зазначеній доповіді йдеться, зокрема, про необхідність розробки нової промислової стратегії ЄС. У нас же всі "стратегії" підвищення конкурентоспроможності однієї галузі часто зводились до зобов’язань дотувати її за рахунок енергетичних компаній.

Вуглецевий слід та СВАМ

Я неодноразово писав про проблему з якою можуть зіткнутися українські експортери вже наступного року — оподаткування вуглецю, емітованого в процесі виробництва товарів. Неодноразово відзначав, що застосування СВАМ є не цілком справедливим відносно України, адже 75% електроенергії, виробленої в Україні, — вуглецева нейтральна.

При цьому, наразі у нас немає інструменту нейтралізації цього мита, навіть якщо вся електроенергія, використана під час виробництва експортованого товару, була б вуглецево нейтральною. Але він з’явиться у випадку повної інтеграції українського ринку електроенергії із європейським (маркет-каплінг), що, як очікується, має відбутися в 2027 р. У разі єдиного ринку і автоматизованої торгівлі на біржових майданчиках для відповідальних органів буде забезпечена прозорість походження електроенергії (з вуглецевим слідом чи без), спожитої кожним виробником товарів.

Єдина "проблема", що цей процес не почнеться, допоки не зміниться регулювання на вітчизняному ринку електроенергії. А це, зокрема, передбачає скасування прайскепів на сегментах ринку електричної енергії в наявному сьогодні вигляді.

В минулому окремі галузі промисловості прямо дотувалися за рахунок енергетичного сектору. Але сьогодні енергетика в скрутному становищі і без того. А процеси європейської інтеграції зменшуватимуть поле для маневру, щоб енергетичні компанії могли ставати донорами інших галузей. Лише продумана промислова політика зможе допомогти розвиватися і енергетиці, і промисловості, бо обидві галузі сьогодні у вкрай складному становищі.