• USD 36.6
  • EUR 35.7
  • GBP 40.4
Спецпроєкти

"Организовать аккуратненький Запорожский ГУЛАГ". Як окупанти хочуть змусити любити Росію

"Глубинный телевизионний народ" воює з нами за "советскую Украину". Якщо ви проти повернення в СРСР – окупанти влаштують "старий-добрий ҐУЛАҐ в степу"

Скрін відео з обговоренням російськими окупантами ситуації в Мелітополі
Скрін відео з обговоренням російськими окупантами ситуації в Мелітополі
Реклама на dsnews.ua

Ощаслививши свої сім’ї трофейними холодильниками, які прихопили втікаючи з Бучі та Ірпеня, російські окупанти продовжують похід "проти Заходу" на окупованому півдні України. Але українці чинять опір "руzzкому кораблю" в степах Запоріжжя та Херсонщини, де Кремль готує черговий псевдореферендум. Спецкор російського видання "Комсомольська правда" 25 липня у своєму включенні у прямий етер поскаржився на пасивний опір українських освітян колаборації з окупантами у Мелітополі: "мы к людям помягче… идет борьба за души… самое главное, кого расстрелять, это ситуация с первым сентября… у меня волосы встали подмышками, половина учителей отказалась выходить на работу… они получают деньги на карту от "Приватбанка" из-за линии фронта… готовятся учить деток соловьиной мове, истории своеобразной государства Украина с помощью дистанционного обучения".

Стикнувшись у такий спосіб в Україні з традиційним питанням російського класика Федора Достоєвського: "що ви робитимете з протестом моєї особистості?", окупанти готові застосовувати традиційні ж, але вже радянські методи: розстріл представників місцевої влади та/або членів їхніх родин як заручників, виселення з дому, ҐУЛАҐ в степу.

Журналіст "Радио Комсомольская правда" Сєргєй Мардан, наголосивши, що "мы-то освобождаем советскую Украину, а не что-то чужое и непонятное нам…", тут же пропонує кореспонденту в Мелітополі варіанти: "обратиться к опыту незабвенного Нафталия Ароновича Френкеля… отнять у них кредитки, заставить их сожрать… выселить их из квартир… что-нибудь в духе нашего старого, доброго ГУЛАГа… дайте им ГУЛАГа, чтоб шуба завернулась… почему бы не устроить небольшой локальный запорожский ГУЛАГ, аккуратненький такой, в степи, под палящим солнцем для учителей, которые пока что не научились нашу прекрасную Родину любить…"

Загалом півтори години поспіль журналіст "Радио Комсомольская правда" у прямому етері закликав застосовувати до непокірних українських вчителів у Мелітополі практики НКВС та "Смершу". Виглядає так, що не лише Путін довойовує свою Другу світову, але й "глубинный телевизионный народ".

Отже, все, що вони вміють окрім як мародерити наші холодильники, це взяти сім'ю в заручники та швиденько організувати ҐУЛАҐ скрізь, куди приходять, аби українці – як наші мелітопольські вчителі – не чинили спротиву окупації. Одночасно, вчителям-колаборантам загарбники теж не довіряють, стимулювати їх вищою оплатою сенсу не вбачають, бо вони "будут учить трусости и предательству". Та й грошей на підкуп катма.

Терор "сімейним заручництвом" ми вже переживали. Чекісти ленінського призову вперше випробували цю тактику в боротьбі за Україну у 1918 р. Після втрати нашої української державності у 1921 рр. – ми повною мірою відчули державний червоний терор, чекістське сімейне заручництво та життя у ҐУЛАҐу – у містах (будинки примусової праці, БУПРи), у селах (колгоспи без паспортів, з трудоднями), в армії (тилове ополчення), у концтаборах на неосвоєних територіях СРСР.

Щойно ленінські червоноармійці, набрані з угорських та китайських "інтернаціоналістів", учорашніх "богоносців" з внутрішніх російських губерній принесла в Україну на багнетах російський комунізм, концтабори за російським зразком з'явилися у нас.

Реклама на dsnews.ua

Чому так? Та тому, що комуністичне будівництво, тобто націоналізація та спроба замінити ринок державним плановим господарством, миттєво призвели до колапсу економіки. Довелося запровадити загальну трудову повинність. Ленін задумав її ще у вересні – на початку жовтня 1917 р. як засіб боротьби з експлуататорськими класами" та їх примусу до нової державної служби.

Агітаційний плакат 1920 року
Агітаційний плакат 1920 року

Але застосування систематичного примусу планувалося "одночасно до усіх класів", у тому числі до "більшості робітників і селян. Влітку 1918 р. влада РСФРР створила перші концтабори. З 15 квітня 1919 р. за постановою Всеросійського ЦВК табори примусових робіт для політичних та кримінальних злочинців організували при відділах управління губвиконкомів рад з утриманням за рахунок кошторису НКВС.

Розміщували концтабори безпосередньо у містах, приміських садибах, маєтках, монастирях, їх фінансування та управління було обов’язком губернських надзвичайних комісій (рос.: губчека, губернских чрезвычайных комиссий). Того ж року в Архангельській області створили низку концтаборів які, на відміну від решти, мали працювати без кредитів на утримання від НКВС, на госпрозрахунку.

У травні 1920 р. Микола Бухарін у книзі "Економіка перехідного періоду" обґрунтував соціальне насильство та примус як "функцію" економіки, покликану бути "важелем економічного перевороту" і "чинником самоорганізації та примусової самодисципліни трудівників".

У тому ж 1920 р. архангельські концтабори реорганізуються у мережу Північних таборів особливого призначення, у жовтні 1923-го вся мережа перетворилася на Управління Соловецьких таборів особливого призначення (рос.: УСЛОН, Управление Соловецких лагерей особого назначения) на 8 тис осіб.

До 1929 р. це єдиний в СРСР виправно-трудовий табір, який став високоприбутковою багатогалузевою промисловою зоною (тільки за 1927 р. лісозаготівля дала 5 млрд золотих руб).

Культурне життя УСЛОНа – соловецький театр, журнал, газети, радіо, курси лікнепу – було покликане "перекувати" колишні "паразитичні елементи" на радянських людей, тому стало зразком для організації культурно-виховних частин системи концтаборів (рос.: КВЧ, культурно-воспитательная часть), яку розгорнули з 1929 р., у період сталінського комуністичного штурму.

Зауважу, що реорганізація Північних таборів у мережу припадає на запровадження непу. На місцях при губвиконкомах концтабори у березні-квітні 1920 р. перейменували на ДОПРи (дома принудительных работ, в Україні БУПРи, тобто будинки примусових робіт) та перепідпорядкували Наркомату юстиції, а в 1922-му передали до ОГПУ.

Збір законів і розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України і Уповноважених РСФРР. — 1920 — Ст.269
Збір законів і розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України і Уповноважених РСФРР. — 1920 — Ст.269

З 1929 р. соловецьку практику поширили на всю країну, а мережу таборів розгорнули аж до Тихого океану. "Тріумфальна хода" ҐУЛАҐу відбувалася після прийняття Женевської конвенції 1930-го року про заборону рабської та примусової праці у світі. На початку 1930-тих її ратифікували більше 40 країн світу. Звісно, окрім СРСР: тут навпаки з 1927-го заборонили називати у пресі та в офіційному документообороті все, що було пов’язане з концтаборами, а ҐУЛАҐ після побудови Біломорканалу зробили частиною планової економіки.

Хоча, як швидко з’ясувалося, відсутність закордонних кредитів, техніки, кваліфікованих фахівців з геологічної розвідки та будівництва шахт, підприємств, інфраструктури, економічного стимулювання праці – "якби зекам платили всю зарплату, то збанкрутувало б і НКВД, і совіцька влада" – зробили примусову працю неякісною та нерентабельною. А "перековку" людей і взагалі сумнівною: радянська людина отримала щеплення кримінальною субкультурою на десятки років.

В Україні практику організації концтаборів при губчека почали застосовувати з жовтня 1920 року. Втрималася у нас ця сталінська цивілізація ҐУЛАҐу тільки завдяки застосуванню систематичного терору. А щоб українці її полюбили – постаралися зробити концтабір привабливим засобами літератури соцреалізму.

    Реклама на dsnews.ua