• USD 36.6
  • EUR 40
  • GBP 44.8
Спецпроєкти

Шеф-кухар Юрій Ковриженко про те, що таке кулінарна дипломатія і як вона допомагає наблизити перемогу

Український шеф та гастродипломат Юрій Ковриженко розповідає, що таке кулінарна дипломатія та як вона допомагає Україні протистояти у битві зі злом

Шеф-кухар та гастродипломат Юрій Ковриженко
Шеф-кухар та гастродипломат Юрій Ковриженко
Реклама на dsnews.ua

Кулінарна дипломатія – це можливість розказати про країну мовою смаку. Закохати, вразити, здивувати і обов’язково розповісти більше, ніж про неї знають. Але якщо відкинути поезію, то це цілком реальна галузь культурної дипломатії, що має на меті віднайдення спільної мови через їжу. Для того, щоб дві країни порозумілися, вони мають більше дізнатися одна про одну, адже все нове або незрозуміле викликає неприйняття. Ні, їжею не домовляються та не переконують, але вона стає одним з численних факторів, який формує лояльність, симпатію та повагу до країни як до сторони дипломатичних відносин. А в сучасних умовах це вкрай важливо.

Курс кулінарної дипломатії є у багатьох вищих учбових закладах, які готують спеціалістів з міжнародних відносин (або у вишах, що підвищують їхню кваліфікацію). Наприклад, він є в Українській дипломатичній академії, а також в Університеті Вашингтона (American University School of International Service), де працюють дослідники, що вивчають цю галузь публічної дипломатії не одне десятиріччя.

Що саме роблять гастродипломати? Така людина має глибоко знати національну кухню своєї країни, вміти готувати на професійному рівні в умовах викликів та мати знання з міжнародних відносин. Гастродипломати відповідають за гастрономічну частину прийомів у посольствах своєї держави в інших країнах світу; проводять спеціальні вечері, майстер-класи, спілкуються з пресою та генерують нові ідеї, аби смаками привернути увагу до країни – зробити її привабливою для подорожей або для інвестиційної комунікації.

Наприклад, минулого року ми з напарником більше місяця провели у Франції, де спочатку представляли Україну на найбільшому світовому гастрономічному шоу Foire de Dijon та розгорнули український поп-ап ресторан, а потім провели вечір української кухні в Посольстві у Парижі, що мав колосальний успіх. Французи не могли повірити, що Україна має таку смакову палітру – це було на користь закріплення її іміджу як самобутньої держави з власною ідентичністю. Важко в це повірити, але до вторгнення іноземці мало задумувалися над цим. Задача кулінарної дипломатії як частини масштабної дипломатичної кампанії, що проводилася останні роки до вторгнення, полягала саме у цьому: почуйте нас – ми є ми, а не тільки near russia.

Я займався цим понад десять років, призвичаївшись до того, що навіть попри відпрацьовані сценарії завжди є місце форс-мажорам та викликам. Був готовим до того, що десь доведеться готувати вночі, а десь контрабандою везти 20 кіло сметани (наприклад, в Азії). Усе було заради того, щоб іноземці почули головне: українські страви – вони історично українські. І, так, Україна – самобутня держава, у неї є своя мова і своя така багата кухня (я ще добре пам’ятаю щире здивування іноземців, що ми таке маємо). Роками я готував, говорив, і не помічав, що насправді головним викликом було змусити іноземця слухати та чути, проковтнути не тільки їжу, але й болючі сенси. Вникнути насправді, а не відбутися світським кивком.

Реклама на dsnews.ua

24 лютого Росія показала усьому світу своє справжнє обличчя та почала проливати кров мирних українців. Так, за одну добу увесь світ прикував свою увагу до України і цього разу вже виявився готовим слухати.

Коли це сталося, я перебував у Лондоні з робочим візитом до Посольства України. Зваживши всі деталі, я вирішив залишитися та присвятити себе допомозі Україні тим, що вмію найкраще – кулінарній дипломатії. Проте тепер вона набула іншого сенсу — просто готувати і розказувати зараз вже недостатньо.

Отже, як трансформувалися основні цілі кулінарної дипломатії?

  • Тепер за найголовнішу мету треба ставити спасіння людського життя. Кожен українець зараз воїн, шефи – воїни гастрономічного фронту. Кулінарні дипломати роблять це на міжнародній арені. Кожен захід, який я планував або до якого долучався, мав зібрати кошти для допомоги українцям, які потерпають від гуманітарної катастрофи та виборюють своє існування. За перші півроку завдяки благодійним вечерям ми зібрали більше ніж 20 млн грн (понад 500 000 фунтів стерлінгів).
  • Промоція України та просвітництво. Ця мета ніби нічим не відрізняється від довоєнних ключів, але тепер ми говоримо не просто про країну та її гастрономію, а про державу, що виборює кров’ю можливість бути собою. Тобто вона дійсно має "себе" та свої сенси, вона не похідна, а оригінальна, справжня, самобутня.
  • Цілеспрямована атака на російські та радянські міфи. Про те, як росіяни брехливо привласнюють борщ, чули багато. Тому аналізуємо поле ширше. Так, практично у кожне меню будь-якого благодійного заходу, присвяченого Україні, я усвідомлено включаю медовик. Росія нахабно нав’язала свою парадигму, що це російський торт. І зараз це повноцінна місія донести світовій спільноті, що медовик – це українська кухня, бо це про найдавніші українські традиції. Що українці займалися бджільництвом та торгували з Європою медом ще у часи, коли на місці Москви були лише болота. У Лондоні є дуже стійка хибна асоціація з медовиком, тому треба охоплювати не тільки заходи, але й супермаркети, кондитерські. Так, завдяки моїм переговорам з адміністрацією найстарішого універмагу та туристичної Мекки Лондона Harrods у назві їхнього десерту Russian Honey Cake прибрали слово "Russian". Чому це важливо? Бо саме у такий спосіб Росія століттями намагається знищити українську ідентичність, крадучи в нас кухню, культуру, територію. Наша мета – протидіяти цьому.
  • Cancel Russia. Робота з міжнародною гастрономічною спільнотою з закликами бойкотувати Росію. З перших днів вторгнення ми зверталися до престижних гастрономічних премій Michelin Guide, 50Best Restaurants, Sun Pellegrino, щоб ті виключили російські ресторани та шефів з своїх списків та розірвали з ними стосунки. Це було нелегко, особливо з Michelin. Як і всі французькі організації, він не поспішав з реакцією, проте пізніше відповів призупиненням діяльності в Росії.
  • Робота з професійним ресторанним сектором Британії. Усі благодійні заходи вимагають комунікації та розуміння середовища. У ті дні, коли я не готую для заходів, я проводжу багато зустрічей. Дуже допоміг виступ у Royal Academy of Culinary Arts у березні, на якому вдалося завести декілька важливих контактів з небайдужими людьми. Наприклад, серед благодійних колаборацій (вечерь, метою яких був збір коштів для України) були заходи з зірковим британським шефом Джеймі Олівером та унікальна колаборація одразу з чотирма мішленівськими шефами Джейсоном Атертоном, Томом Брауном, Томом Кітчіном та Томом Селлерсом. Те, що вони підтримали наші благодійні ініціативи не тільки дозволило зібрати значні суми для українських благодійних фондів, а також й означала багато, екстрабагато годин комунікації!
  • Висвітлення проблеми працевлаштування жінок-шефів за кордоном. Війна змусила тікати за кордон мільйони українок, багато з них – з дітьми. Постала проблема працевлаштування. Як гастродипломат я звертався до колег з ресторанного бізнесу різних країн Європи, звертаючи їхню увагу на цю проблему.
  • Робота з міжнародною пресою та соцмережами. Наче теж щось цілком зрозуміле з довоєнних часів, але зараз немає шансів на втому – необхідно використовувати будь-яку можливість розповісти про Україну. Відповідати на усі запити та ініціювати свої. Якщо весь тиждень простояв зранку до ночі на кухні та не можеш розігнутися, а у єдиний вільний день кличуть на 8 ранку на BBC Radio, необхідно випити кави і приїхати. Бо мова йде не про тебе, а про те, що війна все ще триває. Усього за місяці ми згенерували понад 200 згадок української кухні як частини культури країни, що виборює свою свободу та ідентичність, у ЗМІ понад 10 країн.
  • Створення своїх культурних "дипломатичних" представництв. Таким чином наприкінці літа з’явилася Mriya – ресторан сучасної української кухні у Лондоні, який ми відкрили разом з партнеркою Ольгою Цибитовською наприкінці літа. Ресторан розповідає про сучасну Україну та її традиції мовою смаку та затишку (бо окрім кухні, демонструє роботи українських художників та гаш дизайн). Дуже помітно, як світ втомлюється від війни, як Україна зійшла з перших шпальт. Наша місія – розповідати про Україну далі у такий спосіб.

Кулінарна дипломатія не є самостійним інструментом міжнародних відносин. Борщ не переконає іншу сторону одразу ж заключити вигідну домовленість. Але гастродипломатія – це дуже важливе коліщатко у велетенському механізмі дій Міністерства закордонних справ, що призводить до того, що світова спільнота допомагає нам у протистоянні злу.

    Реклама на dsnews.ua