Свобода слова: межа і необхідність

Сьогодні трапилося дві події: Організація "Репортери без кордонів" представила новий рейтинг свободи преси, а головний регулятор ЄС з питань конфіденційності оштрафував TikTok на 530 мільйонів євро, оскільки вважає, що платформа передає дані користувачів до Китаю.

До речі, у рейтингу "Репортерів" (RSF) в України не таке погане місце (62), що порівняно з тією ж РФ (171) виглядає оптимістично. Але автори дослідження все одно б'ють на сполох: незалежні видання в усьому світі відчувають матеріальні труднощі, а медіа зі стабільним фінансуванням незалежними називати все складніше.

Інша дилема полягає у тому, що альтернативні традиційним ЗМІ соціальні платформи набувають все більшої популярності, у той час як бажаючих реалізовувати через них антидемократичну політику вистачає. Що й підтверджує ситуація з TikTok.

В Україні, яка до того ж веде запеклу війну на всіх фронтах, у тому числі інформаційному, додається й проблема третя – контроль над медіа необхідний, але де є його межа? Забороняти? Новітні технології дають можливість з легкістю такі заборони обходити. Забороняти технології? Шкодити самими собі. Регулювати контент? Хто, як і на яких правових підставах буде це робити.

Спробую сформулювати крамольну тезу.

Доба безконтрольного Інтернету та всього іншого, що є в сфері масових комунікаційних мереж, добігла кінця. І якщо не впливати (саме – впливати) на комунікативні процеси самостійно, то цю функцію візьмуть на себе сторонні, а то й ворожі структури. Які не задаватимуть собі дурних питань, на кшталт – "Де кордони дозволеного у сфері свободи слова?"

Вирішити наведені протиріччя є характерними не лише для України, а й для всіх країн демократичного світу. У Північній Кореї питання гласності не виникають. Але якщо ми хочемо зберегти принципи існування вільної думки у сучасному світі, то насамперед, нам слід з більшою ефективністю протидіяти тим, хто жодних прав людини не визнає у принципі.

Зробити це можна двома способами.

Перший. Розвиток власних комунікативних технологій та створення зручних і привабливих для користувачів майданчиків комунікації. Якщо цього не буде – витік даних у ворожі країни набуде неконтрольованого характеру. Простіше кажучи – Україні потрібні і власні підконтрольні соціальні мережі, і месенджери, і весь набір новітніх технологій, у тому числі у сфері VPN. Не буде українського комунікативного набору – буде антиукраїнський.

Другий. Стимулюванням розвитку імунітету на когнітивному рівні перед ворожими інформаційними диверсіями. А це вже питання культури, національної ідентичності, виховання та дієвої інформаційної політики.

Насправді, досвід успішного протистояння демократії з тоталітарним режимом у цій сфері є – кейс СРСР 1980-х це підтверджує. Але просто сидіти і чекати, що хтось за нас зробить цю роботу – значить рухатися у напрямку програшу в інформаційній війні. Який може стати однією зі складових загальної поразки України.

Здається, дзвіночки, що в інформаційній політиці нашої країни щось не так, уже перейшли у стадію набату.