• USD 36.6
  • EUR 38.5
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Відставка Шевченка. Чи варто чекати від Пишного революції в НБУ

У владі важлива заміна: керівником НБУ замість Кирила Шевченка, ймовірно, стане Андрій Пишний. Як це вплине на монетарну політику і загалом економічну ситуацію в країні? 

Реклама на dsnews.ua

Бізнесові і політичні кола сколихнула заява про відставку чинного голови Національного банку України Кирила Шевченка, який працював на цій посаді з липня 2020 р. Офіційно — за власним бажанням "в силу причин, пов'язаних зі здоров’ям". Не секрет, що він часто їздив на лікування за кордон, а тягар відповідальності та колосальне напруження воєнних місяців справді могли підірвати здоров´я. Позаяк ідеться про управління ключовою фінансовою інституцією і складні стосунки Шевченка з Банковою і урядом, виникли й інші пояснення його вчинку. Тим більше, що майже ні в кого не виникає сумнівів у кандидатурі наступника — це Андрій Пишний, який тривалий час керував державним "Ощадбанком" (у 2014-2020 рр.) і вважається креатурою глави Офісу Президента Андрія Єрмака (деякі ЗМІ називають їх кумами). Оглядачі також вказують на важіль впливу, начебто застосований до Шевченка — активізована кримінальна справа про нібито виведення мільйонів гривень на підставних осіб з державного "Укргазбанку", яким він керував до призначення в НБУ.

Ця історія обростає версіями, але, якщо абстрагуватися від персональних втрат і вигод, найважливіші питання такі: чи слід очікувати значних змін у політиці Нацбанку і яких саме? Вони стосуються переважно монетарної політики Національного банку України. Тому зупинимося на цій темі докладніше і заодно підсвітимо суперечності між Шевченком та представниками інших владних структур.

Курс Шевченка

Чинний голова НБУ 19 липня 2020 р змінив на посаді Якова Смолія, який послідовно проводив консервативну політику з таргетування інфляції та мав підтримку фінансових кіл. Зміна керівництва НБУ сталася через 14 місяців після вступу на посаду президента Володимира Зеленського, який обіцяв високі темпи економічного зростання (пам´ятаємо плани уряду Олексія Гончарука про збільшити ВВП на 40% за 5 років).

У той час інформаційно активізувався бізнес з реального сектору, який збирав конференції щодо потреби пом´якшити монетарну політику — знизити облікову ставку, а отже, й вартість грошей в економіці.

Проблема в тому, що згідно з мейнстрімною теорією, пожвавлення ділової активності внаслідок такий дій могло розігріти інфляцію, що суперечило пріоритетній цілі центробанку щодо цінової стабільності. Смолій не хотів змінювати монетарну політику. А Шевченко… також не змінив курс. Фактично він так само проводив досить незалежну від Банкової і уряду політику у руслі настанов МВФ, який рекомендує дотримуватися режиму інфляційного таргетування (щоправда, це не допомагало навіть домовлятися про швидше отримання траншів).

Розмови про можливе усунення Шевченка з посади тривали ще задовго до 24 лютого 2022 р., однак після повномасштабного вторгнення Росії відійшли на другий план.

Реклама на dsnews.ua

Розглянемо детальніше ключові дії керівництва НБУ у період війни та їх наслідки.

НБУ почав фінансувати дефіцит державного бюджету через прямий викуп облігацій в уряду. Це те, що прийнято називати "друком" грошей. Видатки на армію зросли в рази, податкові надходження знизились, а міжнародна допомога надходила в недостатніх обсягах і неритмічно. В цих умовах з березня по цей час Нацбанк викупив облігацій внутрішньої держпозики (ОВДП) в сумі на понад 300 млрд грн (а загалом в його портфелі цінних паперів уряду на 620 млрд грн). Останнім часом темп такої емісії пригальмувався — до приблизно 30 млрд грн на місяць.

Нацбанк з початку вторгнення також зафіксував курс, перекрив канали відтоку капіталу та утримував облікову ставку на стабільно високому рівні у 10% перші три воєнні місяці. Однак вже з 3 червня різко збільшив її до 25%. Офіційне пояснення — для боротьби з інфляцією та девальвацією гривні. В теорії це дало б можливість Мінфіну підняти ставки з ОВДП до 28%, щоб залучити гроші з ринку (цього не сталося). На практиці це дозволило комерційним банкам класти гроші на депозитні сертифікати в НБУ під 23%.

У липні НБУ все одно довелося девальвувати гривню, змінивши офіційний курс з 29,3 грн/$ на 36,6 грн/$ (попутно вирішуючи проблему множинних курсів і спекуляцій на цій темі). Тепер на міжбанку приблизно так і є, а в обмінниках долар давно вилетів за позначку 40 грн.

З липня Шевченко виступає за прикручення монетарних гайок. Тоді він заявив що подальша емісія може викликати інфляцію і девальвацію (коли надлишкова гривня потраплятиме на валютний ринок), а отже, гроші до бюджету треба залучати через підвищення податків на споживання, імпорт, активи, ренту, а також через внутрішні запозичення шляхом підвищення ставок за гривневими ОВДП "до ринкового рівня".

Цікаво, що "ринковий рівень" визначив… сам Шевченко, точніше правління НБУ, коли у червні підвищували облікову ставку до 25% (а потім зробили прогноз щодо утримання її на цьому рівні до ІІ кварталу 2024 р.) Натомість Мінфін відмовився так сильно піднімати відсоток за військовими облігаціями, які періодично пропонує на ринку, заявивши, що купівля їх у цих умовах — "вияв патріотизму і благодійності". Зараз, залежно від терміну розміщення, річна ставка за ОВДП Мінфіну становить від 12% до 16%. За таких умов залучати грошей вдається мало.

При цьому НБУ не перестає підколювати урядовців у своїй стрічці новин такими повідомленнями: "Виплати уряду за погашеннями ОВДП із початку повномасштабної війни на 54,1 млрд грн перевищують запозичення від продажу відповідних цінних паперів на аукціонах".

Більше того, Нацбанк запланував сам конкурувати з Мінфіном на ринку — тобто перепродавати урядові облігації зі свого портфеля, але вже з дохідністю 25% річних. Принаймні такого висновку дійшли члени Комітету з монетарної політики НБУ 19 вересня. Мета очевидна — змусити підняти в Україні ставки за гривневими активами, зокрема ОВДП уряду. Таким чином регулятор хоче стимулювати заощадження, а отже, зібрати гроші з ринку, щоб знизити ризик девальвації і тиск на золотовалютні резерви.

Виходить, НБУ всіма силами намагається зменшити кількість грошей в економіці — через поступове згортання програми емісійного фінансування бюджету та через вилучення гривні за допомогою цінних паперів.

Боротьба капіталів

В сухому залишку ми маємо не просто боротьбу між НБУ, Мінфіном, ОП та різними персоналіями у владі. Це по суті класичне зіткнення інтересів фінансового і промислового капіталу.

Як ми побачили вище, комерційним банкам вигідні високі ставки, адже їм краще покласти гроші на депозитні сертифікати НБУ чи вкластися в ОВДП (особливо коли за ними піднімуться відсотки) з гарантованим заробітком, ніж видавати ризикові кредити, особливо в кризовий час. Крім того, фінансовому сектору дуже важлива цінова стабільність, адже інфляція, крім усього іншого, з´їдає дохідність за фінансовими інструментами.

Натомість реальному сектору, виробникам більш важливий доступ до дешевших грошей і збереження попиту на продукцію. Сильна інфляція шкодить економіці і конкретним бізнесам, але виробникам передусім потрібні кошти хоча б на операційну діяльність та наявність платоспроможних покупців. У кризовій ситуації, коли приватні інвестиції скорочуються, тільки держава може підтримати внутрішній попит.

У другому варіанті потрібна злагоджена робота уряду та НБУ. Принципова позиція в тому, що не можна табуювати емісійне фінансування держбюджету — іншого шляху втримати економіку з величезними військовими потребами просто немає. Але влада мала б подбати про те, щоб нові "надруковані" гроші йшли на виробництво, військові потреби, підтримку найбідніших.

Натомість ось як Шевченко сформулював головний страх НБУ: "Емісійна" гривня потрапляє на валютний ринок і тисне на обмінний курс. Національний банк частково стримує тиск завдяки валютним інтервенціям". Звісно, якщо пропускати гроші на валютний ринок — то так і буде. Але на те у нас і працюють економічний блок уряду та НБУ, щоб створити умови для спрямування гривні у правильні каналі — на виробництво необхідних товарів і послуг.

До речі, бюджетні трансферти (пенсії і соцвиплати) теж не можна вважати якимсь неплідними та небезпечними витратами. Наприклад, рядовий пенсіонер за свої мізерні кошти навряд чи скупить валюту, ймовірно, він піде в найближчий продуктовий магазин та підтримає гривнею національного виробника. На цьому варто передати привіт уряду, який не заклав у бюджет-2023 підвищення мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму, що означає зниження багатьох виплат найменш заможним українцям на 30% — рівень прогнозованої інфляції. Звісно, підвищенні ціни б´ють не лише по фінансистах, а й по всіх, хто отримує фіксований дохід, зокрема найбідніших верствах. Але в останньому випадку бюджетні виплати слід індексувати на рівень інфляції, а не прикриватися пенсіонерами, щоб виправдати жорстку монетарну політику під час кризи.

Тріумф фінансистів

Що ж зміниться з приходом Андрія Пишного на посаду голови НБУ? Він матиме підтримку в ОП, йому буде легше домовлятися з Мінфіном і згладити різкі рухи, зроблені або анонсовані Шевченком. Ймовірно, доведеться і в наступному році фінансувати державний бюджет за рахунок емісії — за триваючої війни це безальтернативне рішення, його б ухвалив і Шевченко. Але визначальним є інший факт: Пишний, так само як його попередники, — представник фінансового капіталу. Тож і для нього пріоритетом буде стримування інфляції (наскільки це можливо в сучасних умовах), а не інтелектуальна робота у зв´язці з урядом, спрямована на управляння попитом і каналами емісії заради збільшення зайнятості і виробництва.

До речі, в нас існує майже незламна традиція призначати головами НБУ вихідців із комерційних банків, ким були Кирило Шевченко, Яків Смолій, Валерія Гонтарева, Степан Кубів і багато інших. Для порівняння, у США Федеральною резервною системою з часів Пола Волкера, який пішов з посади у 1987 р., керували переважно науковці — Алан Грінспен, Бен Бернарке, Джанет Єллен. Це й не дивно, бо на Заході явище, коли люди з бізнесу йдуть керувати "своєю" ж галуззю на державний пост і навпаки, називають revolving door — ефект обертових дверей. Це може викликати конфлікт інтересів, а тому не вітається. У наших еліт такого розуміння немає.

А містер Волкер, який на зорі кар´єри працював у Chase Manhattan Bank, прославився тим, що за його каденції вгамувалася інфляція початку 80-х (за це його люблять фінансисти), але ціною рецесії і безробіття.

Можливо, пан Пишний буде сильним керівником НБУ. Але чи справді Україні потрібен свій Волкер? 

    Реклама на dsnews.ua