У світі про економіку. Заробіток на ведмежому ринку, автомобільний ривок Китаю та урок від великодніх зайчиків

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Норов ведмежого ринку: як інвестувати в похмурі часи

Унаслідок торговельно-тарифної війни, розпочатої президентом США Дональдом Трампом, ключові біржі, попри певні коливання, перейшли у класичний ведмежий тренд. Настав період, коли одні інвестори найбільше втрачають гроші, а інші — мають шанс розбагатіти. Видання Economy Insights (How they make money) підготувало пам´ятку для інвесторів, як діяти під час ринкового спаду.

Отже, ведмежий ринок зазвичай визначається як падіння на 20% або більше з останнього піку індексу, наприклад S&P 500 або Nasdaq. Такі періоди є тимчасовими спадами на довгому висхідному тренді. Так, з 1945 р. S&P 500 пережив 15 ведмежих ринків із середнім падінням у 32% (див. графік нижче). Наскільки тривалими були такі періоди? В середньому 1,7 р. з досягненням дна на 11-му місяці після початку обвалу. І це при тому що бичачі тренди, коли індекси зростають, тривали по кілька років:

Дані свідчать, що ведмежі ринки — це нормально. А от успіх інвестора визначає його реакція на спади. Можна розпродати перспективі акції і втратити, а можна задешево придбати частку в найкращих компаніях. І ось що важливо: відскоки, як правило, починаються раніше, ніж ситуація здається безпечною. Ринок має тенденцію йти на відновлення ще до покращення економічних новин. Тому варто залишатися в грі (бути інвестором) навіть у похмурі часи.

Справжній ворог інвестора — це не обвал ринків, а невпевненість. Навіть досвідчених гравців штовхає на непродумані вчинки психологія моменту — гіперболізоване відчуття наростаючих збитків, потреба діяти будь-що, сприйняття волатильності як постійної втрати капіталу. Однак найчастіше втрати на біржі відбуваються не внаслідок поганого вибору акцій, а через неадекватну реакцію, породжену страхом.

На цей випадок треба заздалегідь скласти план інвестування та дотримуватися самодисципліни. "Коли ціни падають, дисципліна, а не передбачення, є вашою суперсилою", — зазначає видання. Невдячна справа — намагатися визначити момент досягнення ринком дна, краще розробити власну систему, засновану на правилах: наприклад, щомісяця оцінювати, що саме купувати, але при цьому лише на фіксовану суму, не додавати до портфеля "лузерів", але й не розпродавати всіх "переможців". В інвестуванні емоції шкодять, а послідовність допомагає.

Щоб заробити на ведмежому ринку, видання радить почати з оцінки якості, зосереджуючись на компаніях з фундаментальними показниками — гарною прибутковістю на одиницю продукції, зростаючим вільним грошовим потом та стійкими конкурентними перевагами. Варто також пошукати бізнеси, які навіть під час спаду розвиваються, нарощують частку ринку або інвестують. Рекомендуєься діяти поступово, бо на подальшому спаді можна буде інвестувати більше. Фокусуючись на довгостроковій вигоді, варто покладатися на принцип Парето (правило 80/20): націлитися на невелику кількість фірм, які потенційно можуть перевершити решту портфеля. "Усі акції є дешевими на ведмежому ринку, тому це чудовий час для інвестицій у компанії, які зазвичай переоцінені на бичачому ринку", — підсумовує видання. 

Драйвер глобального авторинку. Як Китай залишив позаду усіх конкурентів

Глобальна торговельна війна йде за домінування на передньому краї технологій. Автовиробництво, яке об´єднує переваги розвинутої галузі й технічні інновації, без сумніву відіграє, ключову роль у цій битві. У світі є кілька центрів з великою історією виробництва і експорту автомобілів. Але подивіться на цей динамічний графік:

Автоекспорт Китаю, Японії, Німеччини і США у 2014–2024 рр., млн шт.

Схоже, США та союзники уже спізнилися на кілька років… Але щоб мати повну картину, недостатньо проаналізувати лише міжнародну торгівлю (як на графіку вище), поглянемо на ринки, що формують глобальний попит на авто. Ось свіжа інфографіка з Global Times:

Як бачимо, Китай є також найбільшим у світі автомобільним ринком: торік тут був зареєстрований кожен третій новий автомобіль. Скільки це в абсолютних числах? 25 мільйонів машин! Як ми писали раніше, майже всі куплені китайцями авто вироблені всередині країни. Загальний випуск сягнув 31 млн шт. (25 млн продажів удома +6 млн шт. — за кордон). Бум китайського автопрому завдячує продуманій програмі захисту і стимулів національного виробництва, яка поєднує тарифи на імпорт і залучення іноземних інвестицій у виробництво автомобілів на території КНР в обмін на доступ до місцевого ринку. 

Як нормативний порядок заважає країнам багатіти: дослідження Джеймса Робінсона

"Ділова столиця" вже багато років відстоює політику економічного патріотизму, що фокусується на розвитку внутрішніх виробничих спроможностей як шляху до процвітання. З цих позицій ми нещодавно висували контраргументи до твердження лауреата Премії Шведського центробанку з економічних наук пам´яті Альфреда Нобеля Джеймса Робінсона, який під час лекції в Україні повторив думку про те, що зміна "поганих" інститутів на "хороші" має передувати стійкому економічному зростанню. Тоді вчений навів як приклад Південну Корею, шлях якої, якщо перевірити факти, заперечує цю тезу: там спершу, десятиліттями, тривав економічний стрибок, а вже потім диктатура змінилася на демократію. 

Утім, тематика досліджень та інсайти Робінсона залишаються дуже важливими для розуміння процесу розвитку країн і формування економічної політики, тому ми не можемо пропустити його нову працю. У щойно опублікованій робочій версії статті "Шляхи на периферію" "нобелівський" лауреат поглиблює розуміння причин економічної нерівності між країнами. Тут він не просто підтверджує відомий зв'язок між інклюзивними/екстрактивними інститутами та процвітанням/бідністю (за що власне й отримав премію торік разом з Дароном Аджемоглу і Саймоном Джонсоном), а й розкриває нові нюанси.  

Робінсон глибше докопується до причин існування екстрактивних інститутів. Якщо раніше акцент робився на політичних силах та владних відносинах, то тепер автор виділяє ще один потужний чинник — нормативний порядок. Це система цінностей, переконань і соціальних норм, яка визначає, що є прийнятним у суспільстві. Економіст стверджує, що іноді нормативний порядок може виправдовувати екстрактивні інститути, навіть якщо вони не сприяють економічному розвитку. Власне тому, що не все в людських відносинах зводиться до економіки і процвітання.

Щоб продемонструвати цю ідею, автор наводить приклади з різних країн:

• Китай. Конфуціанство, з його акцентом на сімейних цінностях, ставить лояльність до сім'ї вище за абстрактні закони. А це може призводити до ігнорування закону заради інтересів рідних. У конфуціанському суспільстві до різних людей застосовуються неоднакові правила.
• Колумбія. Тут поширена практика зловживань законом та корупції, коли еліти використовують владу для особистого збагачення. Примітно, що, за дослідженнями автора, в Колумбії існує антисоціальна норма "no sea sapo" ("не будь жабою"), яка засуджує викриття правопорушень, що, звісно, перешкоджає боротьбі з корупцією та беззаконням.  
• Гана. Традиційні системи, в яких земля належить громаді, можуть призводити до неефективного використання ділянок і зниження продуктивності сільського господарства, бо люди не зацікавлені у довгострокових інвестиціях (наприклад, розорювання більших площ не гарантує потім володіння ними). Проте ці системи також мають позитив у забезпеченні соціальної підтримки.  
• Сомалі. Сегментовані родові суспільства, де лояльність до клану є визначальною, часто стикаються з конфліктами та труднощами у створенні сильних політичних інститутів.

Отже, норми, які стають на заваді економічному процвітанню, можуть сильно варіюватися чи навіть бути унікальними для конкретної країни. Це аргумент автора проти конкуруючого підходу, відомого як "економіка розвитку", яка акцентує на тому, що суспільства однаково намагаються досягти результатів у вигляді економічного процвітання (і щоб цього досягти, бідним потрібно імітувати/емулювати те, що робили багаті). Робінсон стверджує, що тут недостатньо лише економічних реформ. Важливо також враховувати політичні та соціокультурні фактори, зокрема, владні відносини та особливий нормативний порядок. Успішні приклади трансформації, такі як Велика Британія, Ботсвана та Сомаліленд, на думку вченого, стали можливими завдяки комплексному підходу, який включав як зміну політичних інститутів, так і переосмислення соціальних норм.   

Великодній урок з економіки

Цього року православний і католицький Великдень збігаються в часі (вітаємо!), тож західні ЗМІ і блогери зараз також говорять про все, що пов´язано з найбільшим християнським святом. Підключилися й економісти, які не лише коментують зростаючу статистику витрат, а й зачіпають яскравіші та довгограючі теми. Так, професор економіки Мюнхенської бізнес-школи Флоріан Бартоломей написав… великодню статтю-урок про те, як формуються ринки завдяки прагненню людей до різноманітності. І пояснює він на прикладі популярного товару до свята.

Напередодні Великодня полиці магазинів рясніють розмаїттям шоколадних зайців — від класичних молочних до екстравагантних чорних — з горіхами і без, великих і малих, у барвистих обгортках… Це розмаїття — не просто маркетинговий хід, а відображення глибинних економічних та психологічних сил, що керують вибором споживачів, констатує Бартоломей.

Він описує дві гіпотези, що пояснюють прагнення людей купувати різне:

1. Підхід ідеального вибору. Можливо, у вас є уявлення про ідеального шоколадного зайця. Скажімо, він із темного шоколаду, з хрусткими горішками, і має особливу форму. Що більше варіантів пропонує ринок, то вища ймовірність, що ви знайдете зайця, максимально наближеного до вашого ідеалу.
2. Любов до різноманітності. А втім, можливо, ми не шукаємо ідеал, а просто цінуємо новизну, досвід, символізм… Купуючи кілька різних зайців, ми задовольняємо цікавість, прагнемо спробувати різні смаки, а також підбираємо особливого зайця для кожного члена родини чи друга — класичного для партнера, кумедного для дітей. Так різноманітність стає частиною великоднього ритуалу.

Ще точніше пояснення в економістів є на питання, чому бізнес намагається задовольнити попит на різноманітні товари. Справа в тім, що компанії конкурують не лише ціною, а й характеристиками продукту — дизайном, упаковкою, смаком, брендингом. Якби шоколадні зайці були недиференційованим (однаковим) продуктом, тоді довелося б лише знижувати прайс, щоб спонукати покупця придбати саме ваш товар, а це призвело б до цінової війни та зменшення прибутків у всіх. Диференціація продукту дозволяє перетворити шоколадного зайця з простого товару на емоційно забарвлений, індивідуально значущий подарунок. Ця стратегія дає можливість виробникам уникнути цінової війни та підтримувати стабільні прибутки.

Тож наступного разу, обираючи шоколадного зайця, та й будь-який інший товар, пам'ятайте: ваш вибір — це не лише питання смаку, а й відображення складної взаємодії економіки, психології та маркетингу.

Європейська залізнична мережа від Києва до Лісабона: концепт

Остання тема сьогоднішнього дайджеста про концепт мрії, що міг би колись стати втіленням євроінтеграції України. 

Уявіть собі подорожі Європою на ультрасучасних потягах, що сполучають, наприклад, Київ та Берлін, долаючи відстань за лічені години на швидкості 400 км/г. Уявіть безперешкодний перетин кордонів та зупинки на вокзалах, що стали б візитівками кожної країни. Це все вже уявили в креативному агентстві 21st Europe, яка просуває проєкт Starline, покликаний надихнути на створення єдиної та зручної залізничної мережі від західних до східних рубежів континенту. Ось схема:

Клікніть, щоб збільшити картинку

Не секрет, що нинішня розрізнена система національних залізниць Європи застаріла та неефективна. Варто згадати про відсутність уніфікованої системи бронювання квитків, а це лише одна з численним проблем. Натомість, інтегрований підхід міг би запустити зміни на краще: від значного скорочення шкідливих викидів та зміцнення економічних зв'язків до поглиблення співробітництва у сфері безпеки між країнами. Такий загальноєвропейський проєкт міг би кардинально змінити мобільність громадян.

І, можливо, найголовніше: Starline міг би стати символом європейської єдності та прогресу, посиливши відчуття спільності, а для українців — втіленням євроінтеграції. Київ і Львів були б важливими містами у мережі Starline, а українська столиця — ще й останнім пунктом на двох загальноконтинентальних гілках — до Лісабона і до Дубліна. Це, безумовно, свідчить про потенційно значну роль України у майбутній транспортній архітектурі Європи.

Утім, не варто забувати, що Starline наразі є лише концепцією, візією майбутнього. Пропонуємо оцінити саму ідею і спостерігати за долею проєкту.