• USD 28.3
  • EUR 32.1
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Андрій Іларіонов: США можуть підштовхнути Україну до реалізації Мінська, що торпедує її вступ до НАТО

Про підсумки 2021 р. у зовнішній та внутрішній політиці, а також про програму "Трильйон для України" "ДС" поговорила з експертом Українського інституту майбутнього Андрієм Іларіоновим

Андрій Іларіонов/uifuture.org
Андрій Іларіонов/uifuture.org
Реклама на dsnews.ua

"ДС" Східна Європа, і передусім Україна, зустрічають 2022 рік досить насторожено, побоюючись нової агресії з боку Росії. На вашу думку, загроза великої війни – це блеф Путіна чи вона може розпочатися за певних умов? Яких?

А.І. По-перше, треба розділяти війну, велику війну і дуже велику війну. Тобто три різні рівні конфронтації і щодо кожного з них потрібно обговорювати умови, можливості та ризики їх виникнення. Зрозуміло, що ймовірність розв'язання відносно невеликого конфлікту набагато вища, ніж інших видів протистоянь.

По-друге, треба аналізувати, у який термін вони можуть бути розв'язані. Якщо говорити про різноманітні провокації з боку російських військ, що знаходяться в окупованих Донбасі, Криму і вздовж українсько-російського кордону, то така загроза існувала завжди, починаючи з лютого 2014 року. Після 2015 року конфлікт перейшов у стадію низького ступеня інтенсивності і зберігає всі можливості продовження, тут помітних змін не сталося. Водночас постає питання про можливість переходу до активних бойових дій, про що так багато повідомляли протягом останніх двох місяців у закордонних ЗМІ, публікуючи карти можливого театру воєнних дій.

Такий конфлікт найближчим часом, на мою думку, неможливий, і не тому, що цього не хотів би Кремль. Головна проблема в цьому для Путіна зараз — недостатність для здійснення такої операції коштів і сил. Цих засобів точно не існує на окупованих українських територіях і вздовж українсько-російського кордону, і стоїть велике питання, чи має Росія взагалі сили, достатні для проведення такої великомасштабної операції.

"ДС" Давайте розберемося докладніше, про яку недостатність ідеться.

А.І. Протягом майже двох місяців регулярно згадують про контингент чисельністю 94 тис. російських військовослужбовців, сконцентрованих у прикордонних районах, причому щодо питання їх розміщення йдуть уточнення, що називають відстані від 100 до 250 км від українського кордону. Остання цифра, що з'явилася буквально кілька днів тому, — 122 тис., які розташовані в тому ж радіусі від українського кордону. Говорили ще про 150 тис. військовослужбовців, розміщених у радіусі вже 400 км від кордону. Отже, йдеться про 250–270 тис. російських військових, розміщених у межах 400 км від українського кордону.

Щоб використовувати ці війська для великомасштабного наступу, потрібно, по-перше, розмістити їх у безпосередній близькості до кордону, а також розмістити відповідні бази для військ, техніки і боєприпасів, продовольства, медичні та санітарні підрозділи.

Реклама на dsnews.ua

По-друге, необхідно створити відповідну інфраструктуру, логістику, підкріплення, резерви тощо. Тобто все для організації великої військової операції, ознаки якої розвідки українського Міноборони і західних спецслужб наразі не фіксують. Хоча це не означає, що такого не може бути.

Наразі є накопичення військової техніки на російських базах, розміщених у радіусі 400 км від кордону. Насамперед це база в Єльні у Смоленській області, Погоново у Воронезькій, бази в Курській, Ростовській областях і на території Криму. Але цього ще недостатньо для початку великомасштабного наступу.

Слід зазначити, що чисельність ЗСУ становить 250 тис. військовослужбовців. Крім того, 200 тис. осіб перебувають у резерві ЗСУ і приблизно 400 тис. є ветеранами бойових дій в АТО. Зрозуміло, що не всі можуть бути використані для відбиття нападу з боку РФ, але так чи інакше в першому оборонному ешелоні є близько 200 тис. військовослужбовців. Ще близько 500 тис. готових до бойових дій людей перебувають у другому ешелоні. Тобто для відбиття атаки на території України можна зібрати близько 700 тис. вояків. Причому, на відміну від 2014 року, це люди підготовлені, з бойовим досвідом і, що дуже важливо, мотивовані й психологічно готові до активного опору.

Нещодавнє опитування громадської думки в Україні показало, що не лише ЗСУ, а й громадяни, суспільство загалом готові чинити збройний опір агресору. Відповідно, для того щоб проводити масштабну операцію із захоплення великих регіонів і населених пунктів у лівобережній, східній та південній частинах України, необхідно підготувати угруповання чисельністю щонайменше 500–700 тис. осіб, а то й понад мільйон.

Згідно з канонами військової стратегії стороні, що наступає, краще мати перевагу приблизно три до одного. Звісно, якщо сили протиборчих сторін приблизно рівні. Вісім років конфлікту на Донбасі показали, що бойові підрозділи ЗСУ і сепаратистів, з підтримуючими їх російськими військами, мають приблизно рівну підготовку, озброєння і здатність до ведення ефективних бойових дій. Тому підтвердженням є лінія зіткнення, яка практично не змінилася за роки конфлікту. Співвідношення втрат з обох сторін також може бути непрямим доказом цього. Якщо російській стороні вдасться забезпечити вказану перевагу, ймовірність нападу на Україну збільшиться багаторазово.

"ДС" Публікації у західних ЗМІ аналітики про можливості та ймовірності нападу Путіна на Україну явно засновані на спеціально організованих витоках зі спецслужб. Ці витоки багатофункціональні? Вони робляться для створення правильного фону для контактів Байден — Путін? Розв'язання інших завдань?

А.І. Не викликає сумнівів, що є підстави для цих публікацій. Але важливо не лише повідомляти про всі пересування та нарощування кількості бойової техніки на згаданих базах, а й правильно проаналізувати, про що це свідчить. Або це регулярні переміщення військових частин РФ з азіатської частини країни, не тільки проти України, а й Білорусі з прибалтійськими країнами, заплановані давно і здійснювані протягом тривалого часу. Або це справді підготовка повномасштабного наступу. Кожен із варіантів необхідно уважно аналізувати, щоб розуміти, що за цим стоїть.

Ми точно знаємо, що певні пересування в західну частину Росії відбуваються у повній відповідності до планів міноборони Росії, які відомство оприлюднило ще кілька років тому. Отже, варто серйозніше ставитись до заяв про спонтанний характер цих дій, пов'язаних нібито з поточною ситуацією.

Якщо ж переміщення відбуваються у зв'язку з актуальною ситуацією, чому це робиться досить відкрито? Можна говорити, що останніми роками у нас з'явилися нові засоби спостереження, що дозволяють розкривати секретність таких операцій. Проте у двох випадках наступу на сусідні з Росією країни – Грузію у 2008 році та Україну у 2014 році – жодна з розвідок не повідомляла про такі пересування військ. 2008-го американська розвідка, навпаки, заявляла, що вони не чекають жодного наступу Росії на Грузію, але потім це сталося. 2014-го історія повторилася напередодні нападу на Україну. У цих випадках відомі видання не повідомляли заздалегідь про плани російського великомасштабного наступу.

Водночас військові експерти стверджують, що наразі такої загрози для України не існує. Це дуже незвичайне інформаційне поєднання, коли журналісти, які не є фахівцями у військовій тактиці і стратегії, пишуть тривожні статті й публікують карти нападу, а професійні військові стверджують, що це несерйозно.

Загальний висновок у тому, що треба бути дуже пильним, уважно стежити за новою інформацією, матеріалами фото- та відеозйомок на території Росії, за радіоперехопленнями, користуватися всіма можливими джерелами інформації і розвідувальними інструментами. А з появою реальних ознак повномасштабного наступу негайно інформувати всю країну й міжнародне співтовариство.

"ДС" Ультиматум Москви про гарантії нерозширення НАТО на схід — це предмет для переговорів чи його буде обов'язково відкинуто колективним Західом?

А.І. Треба пам'ятати, що ці пропозиції Кремль зробив з ініціативи Байдена Путіну під час їхніх переговорів 7 грудня поточного року. До того ж попереднє повідомлення про те, що така пропозиція буде, Путін отримав від Білла Бернса, директора ЦРУ, який відвідав Москву на початку листопада. Він повідомив, що американська адміністрація запропонувала Путіну сформулювати його стурбованість, претензії щодо так званих гарантій безпеки в Європі для подальшого обговорення. Путін, звичайно, скористався цим, і Кремль оперативно такі пропозиції підготував і передав 15 грудня США.

Чи є вони очікуваними для американців і повністю з ними узгодженими? Ні, вони узгоджені лише частково. Більшість є побажаннями московської сторони, причому сформульованими таким чином і за такими напрямами, які дозволяють зробити висновок, що Путін і сам розуміє неможливість їхнього прийняття США та іншими країнами НАТО.

У цих пунктах є сім потенційних театрів воєнних дій. Вони походять від двох країн, позначених там за іменами. Решта — це регіони. Одна країна – Україна, а інша – США. І на цій осі від США до України розташовані решта географічних театрів, якісь ближні до України та Росії, інші — більш віддалені. Виходячи з цього, можна скласти ієрархію регіонів за рівнем значущості для Путіна і відносної значущості для США. Там, наприклад, є пропозиція щодо обмеження розміщення певних систем озброєння на території США. Зрозуміло, що вона аж ніяк не може бути прийнятою Штатами.

Можливо, Байден, висуваючи свою ініціативу, припускав, що серед пропозицій Путіна знайдеться хоч якась, з приводу якої вони зможуть домовитися, до таких можуть належати саме пропозиції щодо України. Про нерозповсюдження НАТО на схід Путін говорив майже 15 років тому, при цьому він також є жорстким противником вступу Грузії й України до Альянсу. Тому є підстави припускати, що на переговорах Путіна і Байдена, які, мабуть, почнуться в січні, більшість питань, що стосуються НАТО і США, будуть відкинуті — і відкриється тривала переговорна дискусія щодо майбутнього України. Не думаю, що Байден може піти на офіційне визнання путінських пропозицій щодо блокування вступу України і Грузії до НАТО. Це було б публічним ляпасом після того, як протягом 15 років вони заявляли, що наші країни рано чи пізно стануть членами Альянсу.

"ДС" Які ви бачите можливості реанімувати Мінськ, але не на путінських умовах? Якщо Москва категорично відмовляється від будь-яких переговорів із невигідним для себе порядком — що може змінити її позицію?

А.І. Треба насамперед визначитися, якими є цілі української влади, суспільства і всієї української держави. Мені здається, позицію українського суспільства було сформульовано вісім років тому під час Революції гідності, а потім багаторазово підтверджено під час війни на сході України. І за цей вибір віддали життя 14 тис. українців.

Гасло про європейський вибір було головним гаслом на Майдані. Зі словами "Україна — це Європа" встала вся країна! І ця мета була неодноразово підтверджена українцями у різних форматах. Тобто немає нічого важливішого, ніж цей вибір, за який заплачено таку високу ціну. Будь-які інші документи, угоди та рішення є вторинними щодо цього головного євроатлантичного вибору.

Якщо Мінські угоди суперечать такому вибору, то Україна має знайти спосіб їх не виконувати. Протягом семи років з моменту укладення других Мінських угод Україна за ключовими політичними пунктами ці угоди не виконує. Тобто не змінює свою Конституцію, політичне і правове поле відповідно до цього документа. На мою думку, Україна чинить абсолютно правильно, не компрометуючи і не дискредитуючи свій геополітичний вибір. Якщо Україна чинила так останні сім років, не бачу причин не продовжувати цю політику надалі.

"ДС" Чи можуть США включитися до європейського хору, де солюють Німеччина і Франція і змусити Україну виконувати Мінськ у невигідному для країни ключі — з формулою Штайнмаєра, амністією для бойовиків ОРДЛО та іншими пунктами?

А.І. Мені здається, що стратегічний задум американської адміністрації полягає у підштовхуванні до реалізації Україною Мінських угод, що торпедує її можливість вступу до НАТО. Таким чином вдасться задовольнити апетити Путіна, реалізувати власні плани і не втратити обличчя.

"ДС" Які ви бачите основні внутрішньополітичні ризики для нинішньої української влади? У чому вони і як Зе-команда може подолати їх?

А.І. Найнебезпечніше — це бажання і прагнення втілити положення Мінська, що є великим ризиком не тільки для Зе-команди, але і для країни загалом. За останні вісім років не було нічого більш небезпечного для країни, ніж те, що зараз намагається здійснити в цьому напрямку Банкова.

Варто також згадати, що напередодні третього року перебування Зеленського при владі більшість із його численних обіцянок так і не виконані: не проведено необхідних економічних, правових і політичних реформ, без чого неможливий успішний розвиток країни.

Україна протягом останніх 30 років перебувала у стані тривалої стагнаційної кризи, за темпами економічного зростання займаючи разом із Молдовою два останні рядки європейського рейтингу. На жаль, 2021-й також закінчився з показниками, помітно гіршими порівняно з очікуваними на початку року. Тоді говорили про 5,6% від приросту ВВП, на фініші ця цифра впала до 3%. У Росії, головного геополітичного супротивника України, приріст ВВП може сягнути 4,6%. Потрібно розвиватися швидше й успішніше, щоб мільйони українців не виїжджали з України, працюючи вдома на свою економіку.

"ДС" Розкажіть, будь ласка, про вашу стратегію "Трильйон доларів для України". Вона була презентована у жовтні — чи є якийсь фідбек? Чи виявив до неї інтерес хтось із владних чи навколовладних кіл?

А.І. Ця ідея привернула увагу частини українського суспільства, влади наразі ні. Коротко вона полягає у переході України до швидкого і сталого економічного зростання зі збільшенням ВВП на 7–8% щорічно протягом двох десятиліть. Якщо такі темпи підтримуватимуться, за десятиліття можливе подвоєння річного ВВП на душу населення. Це найважливіший показник, що характеризує і загальний економічний розвиток, і рівень добробуту громадян України.

Програма велика, але є три основні напрямки, які можна виділити. Перший — це забезпечення безпеки. Ми це розглядали з огляду на недопущення реалізації Мінських угод. І, звичайно, продовження стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію і вступ до НАТО. Це найважливіше, хоча тут є багато інших деталей. Другий напрямок — зміцнення правових інститутів, яке називається забезпеченням верховенства права. Добре відома українському суспільству корупція, боротьба з якою — завдання номер один відповідно до багатьох опитувань суспільної думки, є дуже важливою, але лише частиною більш глибокого і серйозного завдання щодо забезпечення верховенства права в Україні. Третій напрямок — забезпечення оптимальних економічних розмірів української держави, розуміючи під цим питому вагу державних доходів і витрат у ВВП. У 2020 році цей показник становив 46% ВВП, цього року очікується на рівні 42%. І той, і інший показники є неприпустимо високими, за них стійке економічне зростання в Україні неможливе.

"ДС" Перерозподіл близько половини ВВП через держбюджет – це дуже багато?

А.І. Абсолютно вірно. Країн такого рівня економічного розвитку, як Україна, за стійких розмірів економічного зростання і такого економічного впливу держави на ВВП у світі взагалі немає і ніколи не було. Інакше кажучи, за умови збереження таких економічних розмірів держави сталого економічного зростання в Україні не може бути ніколи. Тому завдання полягає в усуненні цієї найважливішої перешкоди для початку процесу економічного зростання.

Я виступав кілька разів у різних аудиторіях в Україні і бачу, що людям у бізнесі, творчій інтелігенції і навіть в управлінських структурах це зрозуміло. Тому є великі шанси, що суспільство загалом ці ідеї сприйме.

На рівні регіонів, муніципальної влади це також дуже добре розуміють. Можливо, вони не чули такої термінології і не знайомі з такими цифрами, але це дуже добре накладається на їхнє природне розуміння проблем, які існують в українському суспільстві.

Проблема полягає в тому, що на рівні бізнесу, муніципальної та регіональної влади ці питання вирішити не можна. Їх можна і необхідно вирішувати лише на рівні центральної влади.

    Реклама на dsnews.ua