Зоолог Денис Вишневський про "транзитних" ведмедів, міфічних сомів та повернення людей до Чорнобильської зони

Наприкінці квітня у Музеї історії міста Києва відбувся третій CHORNOBYL FORUM, організований Європейським інститутом Чорнобиля. Захід об'єднав провідних українських науковців, експертів, дослідників і ліквідаторів аварії для переосмислення Чорнобильської катастрофи та її сучасних викликів. Особливої актуальності форуму надало нещодавнє влучання російського дрона в арку конфайнменту над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.

Одним зі спікерів форуму став Денис Вишневський – український зоолог, еколог і радіоеколог, начальник наукового відділу Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Понад 23 роки він працює в Зоні відчуження, досліджуючи вплив радіації на екосистеми та відновлення дикої природи. В інтерв'ю "ДС" Денис Вишневський розповідає про життя тварин у Зоні відчуження, спростовує міфи про "гігантських сомів", а також розкриває наслідки російського вторгнення для заповідника і перспективи його подальшого розвитку.

– Не так давно у ЗМІ пройшла новина про те, що в Чорнобильській зоні відчуження рекордно зросла популяція благородних оленів – було зафіксоване стадо у 23 особини. Наскільки це багато і якою є тенденція?

– Насправді йдеться лише про один епізод фіксації великого стада копитних – конкретно оленів. Це не означає автоматичного зростання популяції в масштабах Зони – просто співробітнику заповідника вдалося одночасно опинитися в точці, де перебували ці тварини, і зафіксувати їхню присутність. Такі збіги не є частими, адже тварини активно переміщуються великою територією.

Загалом у Зоні відчуження копитних дійсно чимало – настільки, наскільки екосистема здатна забезпечити їх їжею та умовами існування. Варто нагадати, що площа території заповідника становить близько 2000 квадратних кілометрів. Крім того, ще 600 кв. км промислової зони не відгороджені й також використовуються дикими тваринами. Попри наявність ЧАЕС та інших об’єктів із поводження з радіоактивними відходами, вони охоплюють не більше 10% цієї промислової території.

Така велика територія – понад 2000 кв. км із природоохоронним режимом та без активної господарської діяльності – створює сприятливі умови для існування чисельних популяцій копитних. Зафіксоване стадо – лише підтвердження того, що ці умови дозволяють підтримувати стабільну й місцями щільну популяцію диких тварин.

– Яких тварин зараз найбільше в Зоні? А яких найменше? Чи, можливо, був зафіксований якийсь дійсно несподіваний, унікальний вид?

– Якщо говорити про найчисельніших тварин у Зоні, то це, звісно, комахи – зокрема мурахи, їх там надзвичайно багато. Але якщо мається на увазі велика фауна – хребетні, то серед них переважають такі звичні для лісової зони види, як дика свиня, косуля, олень, лось, єнотоподібна собака. Також у Зоні мешкає багато хижаків: вовки, рисі, лисиці, борсуки. Окрему увагу сьогодні привертає бурий ведмідь – його періодично фіксують на фотопастках, однак поки що йдеться про поодинокі випадки, тож ведмідь вважається транзитним видом. Чи утвориться тут стабільна популяція, чи це тимчасове явище – покаже час.

Зона відчуження має типову для цього регіону європейську фауну – це край лісів і боліт, тому й тварини переважно лісові або водно-болотні. Унікальних або несподіваних видів у класичному розумінні тут майже немає, але завдяки щорічним дослідженням орнітологи постійно фіксують нові для цієї території види птахів – один або два щороку.

Цього року також вперше зафіксували степового бабака – щоправда, це не результат зміни клімату чи міграції, а радше наслідок того, що поблизу північного кордону заповідника розташований Екопарк, де бабаки живуть. Ймовірно, один з них міг утекти і опинитися вже на території заповідника. Чи приживеться він тут – ще незрозуміло, спостерігатимемо за динамікою.

До війни також планувався проєкт із повернення зубра на ці території, зокрема через можливу міграцію з білоруського боку. Але повномасштабне вторгнення зупинило ці плани, і зараз питання реінтродукції зубра залишається замороженим.

– Чи правда, що дикі кабани в Зоні, на відміну від інших видів, "фонять", як після катастрофи? З чим це пов'язано?

– Вони дійсно можуть мати вищий рівень радіонуклідів у тканинах порівняно з іншими тваринами. Це пов’язано з особливостями їхнього харчування – дикі кабани активно риють ґрунт, поїдають коріння, гриби та личинки, які можуть містити значно більше цезію-137 чи стронцію-90. Тобто вони більше контактують із ґрунтом, де осіли радіоактивні речовини.

– Гігантські соми біля ЧАЕС – наскільки це міф, а наскільки реальність?

– Гігантські соми біля ЧАЕС – це не зовсім міф, але й не щось надприродне. У підвідному каналі біля Чорнобильської АЕС справді тривалий час спостерігали сомів. Це місце стало своєрідною туристичною точкою: туди приводили екскурсії, туристи кидали рибі хліб, і враження від розміру сомів часто перебільшувалося. Насправді це нормальні для виду розміри – просто рибу тут ніхто не виловлює, як це відбувається в інших водоймах.

Оскільки рибальство, як і мисливство, у Зоні відчуження заборонене, риба може спокійно досягати своїх природних максимальних розмірів. Ті соми, яких я бачив на власні очі, сягали приблизно 1,5 метра. Що справді вражає, особливо коли дивишся на них у воді й немає з чим порівняти масштаб.

– Загалом як почуваються тварини у Чорнобильській зоні? Як на них вплинула радіація, як вони до неї пристосувалися? І як вони пережили воєнні дії, присутність росіян?

– Тварини у Чорнобильській зоні загалом почуваються добре, якщо говорити з точки зору екосистемного балансу. Зона велика, близько 2600 кв. км, і це створює унікальні умови – на відміну від урбанізованих чи господарсько освоєних територій, тут майже повністю відсутній вплив людини. Якщо й виникає якийсь негативний фактор – пожежа, пересування військової техніки, як було у 2022 році під час окупації, – тварини мають можливість просто відійти в інші, спокійніші частини Зони. Великі ссавці, як правило, саме так і чинять: тимчасово мігрують углиб заповідника й швидко відновлюють звичний ритм життя.

Щодо впливу радіації, іонізуючого випромінювання – у перші місяці після аварії справді фіксували зниження чисельності деяких видів – наприклад, ґрунтових комах, особливо в зонах з екстремальним забрудненням, таких як Рудий ліс. Але цей ефект був короткостроковим. Надалі численні дослідження показали, що радіаційне тло у більшості частин Зони не призводить до таких наслідків, як масові порушення репродукції чи скорочення тривалості життя тварин. Так, на клітинному чи генетичному рівні фахівці іноді фіксують певні відхилення, але вони не мають критичного впливу на популяції.

Тут важливо розуміти принципову різницю між підходами до оцінки ризиків для людини й тварин. Радіаційні норми для людей надзвичайно суворі, вони створені з розрахунку на захист кожного окремого індивіда. У випадку тварин усе інакше: якщо особина народилась, досягла статевої зрілості та залишила потомство – з біологічної точки зору це вже успішне завершення життєвого циклу. Саме тому ми й маємо феномен: попри заборону для проживання людей, природа у Зоні відчуження активно розвивається.

– Які втрати зазнала Зона внаслідок російського вторгнення 2022-го? Що росіяни там накоїли?

– Втрати, яких зазнала Чорнобильська зона відчуження внаслідок російського вторгнення 2022 року, були задокументовані й передані до Міністерства захисту довкілля відповідними актами. Найбільш помітні з них – це неконтрольовані лісові пожежі, які виникли під час бойових дій, а також спорудження російськими військовими польових укріплень – окопів, бліндажів, траншей. Ці земляні роботи, особливо у заплаві річки Уж, сприяють ерозії берегів і руйнуванню природного середовища.

Окрім цього, частина території Зони нині фактично використовується для потреб оборони – розміщення підрозділів Збройних сил України, укріплення північного кордону. Це також своєрідна втрата для природоохоронної території, адже змінюється її функціональне призначення. Але якщо оцінювати загальні масштаби, ситуація не є критичною. Завдяки великій площі заповідника значну частину змін можна компенсувати природним шляхом. Особливо це контрастує з трагедією, яку зазнали об’єкти природно-заповідного фонду на сході України – у Донецькій та Луганській областях, де були знищені як екосистеми, так і інфраструктура (офіси, наукові станції, майно заповідників і національних парків).

Водночас війна суттєво обмежила можливості для моніторингу. Через ризики безпеки, мінування та обмеження на пересування науковці та співробітники заповідника отримують значно менше даних про стан території, ніж до повномасштабного вторгнення. Це, безперечно, впливає на якість наукової та природоохоронної роботи в Зоні.

– Наскільки актуальний питанням для Зони є розмінування? Скільки часу на це знадобиться?

Питання розмінування, безумовно, є актуальним для Чорнобильської зони, однак його вирішення – не в компетенції заповідника. Це сфера відповідальності військових і Державної служби з надзвичайних ситуацій. Варто розуміти, що пріоритет для розмінування завжди буде віддаватися територіям, де проживає цивільне населення, де є сільське господарство або критична інфраструктура. У цьому контексті Зона відчуження та ПЗФ, з огляду на їх особливий статус і відсутність постійного населення, не є першочерговими.

Водночас у заповідника є позитивний досвід співпраці з саперними підрозділами різних структур. Після деокупації 2022 року були оперативно обстежені ключові об’єкти інфраструктури та основні маршрути пересування. І зараз, коли виникає необхідність перевірки окремих ділянок – для досліджень або доступу працівників, ми звертаємося до відповідних служб, і сапери надають експертну оцінку щодо безпеки.

Скільки часу знадобиться на повне очищення території прогнозувати складно, адже це залежить від державних пріоритетів і ресурсів. Але на поточному рівні співпраця дозволяє принаймні частково забезпечувати безпечну роботу в межах заповідника.

– Свого часу чимало говорилося про певні енергопроєкти, об'єкти альтернативної енергетики у Зоні відчуження. На дні охолоджувального ставу хотіли вирощувати енергетичну вербу. Нещодавно відкрили першу сонячну електростанцію, незабаром обіцяють запустити другу. Наскільки можливе таке господарське використання Зони, чи не зашкодить воно їй як заповіднику?

– Питання про те, чи варто використовувати Зону відчуження, дещо некоректне саме по собі, адже Зона вже давно використовується, і доволі активно. Насамперед, це стратегічна територія, яка забезпечує радіаційну безпеку: тут постійно контролюється гідрологічний режим, щоб запобігти поширенню радіонуклідів за її межі, проводяться протипожежні заходи, функціонує система поводження з радіоактивними відходами. Усе це – не просто "використання", а критично важлива функція, результатом якої є безпека держави.

До повномасштабного вторгнення тут працювало понад 3 тисячі людей – це вже свідчить про системне господарське використання території. Також Зона є унікальним науковим полігоном для вивчення впливу радіації на природу та різні типи екосистем, а заповідна частина Зони відіграє важливу роль у збереженні біорізноманіття.

Щодо проєктів альтернативної енергетики – сонячних електростанцій, тощо – такі ініціативи періодично з’являються, і частина з них реалізується через відповідні держструктури. Але важливо пам’ятати: Зона відчуження має складний статус, значні обмеження і спеціальний режим. Саме тому ідеї на кшталт вирощування "енергетичної верби" на дні охолоджувального ставка чи будівництва великомасштабних господарських об'єктів часто виглядають сумнівно. Особливо дивує, що подібні ідеї з’являються саме тут, тоді як у сусідніх регіонах – на Поліссі, у малозаселених районах Житомирщини чи Чернігівщини – є великі ділянки землі, які можна освоювати без радіаційного фону, без колючого дроту і без обмеженого доступу.

Якщо коротко: Зона вже використовується, і з дуже важливою метою. Наука, охорона довкілля, утилізація відходів і, в першу чергу, безпека – це і є її основні "продукти". І будь-які нові проєкти мають узгоджуватись з цим ключовим призначенням, а не суперечити йому.

– Коли в Зону зможуть повернутися люди? І чи це треба?

– Складно відповісти, бо це запитання саме по собі дещо хибне. Я, наприклад, у понеділок був у Зоні – чи можна вважати це "поверненням"? Питання скоріше в тому, навіщо повертатися.

Цей підхід – мовляв, ми щось втратили і мусимо це повернути – корінням тягнеться ще з 1980-х, коли Чорнобильська трагедія сприймалась як втрата "цінної" землі. Так, евакуація людей була величезною гуманітарною трагедією. Але якщо дивитися тверезо, то сьогодні багато подібних регіонів на півночі Житомирської чи Чернігівської областей, без радіаційного забруднення, поступово занепадають. Люди виїжджають звідти не через катастрофу, а через низьку якість життя, відсутність інфраструктури, економічних перспектив. І цей процес триває незалежно від зони.

Повернення у Зону у звичному розумінні – тобто жити, народжувати дітей, вирощувати картоплю – не відбудеться. Не тому, що не можна фізично туди зайти, а тому, що цього не допускають правила радіаційної безпеки. І правильно роблять. Якщо ми хочемо залишатись цивілізованою країною, ми не можемо ігнорувати науково обґрунтовані норми. Є об'єктивні ризики, які не завжди можна відчути на рівні органів чуття – радіацію не видно, не чути, вона не пахне. Але її наслідки можуть бути серйозними і неочікуваними, відкладеними у часі.

Час від часу лунають ідеї "очистити" Зону, знявши два метри ґрунту й засипавши чорноземом. Але що ми отримаємо в результаті? Малоперспективне поліське село, звідки молодь знову буде тікати – тепер уже не через радіацію, а через відсутність можливостей.

Замість того, щоб уявляти Зону як "територію, яку треба повернути людям", слід мислити раціонально. Ця територія вже має цінність – як місце для досліджень, для збереження біорізноманіття, для контрольованого розміщення об'єктів, які небажано розташовувати поряд із населеними пунктами (наприклад, полігонів для утилізації вибухонебезпечних матеріалів).

Люди можуть бути в Зоні, з функціональною метою. Але жити там постійно не потрібно й не варто. Нам слід відмовитися від ностальгії за хрущами і садочком. Натомість треба бачити її реальну цінність як унікальної території з особливим режимом і потенціалом, який слід використовувати обережно й розумно.