• USD 29.3
  • EUR 29.8
  • GBP 34.8
Спецпроєкти

День веселого печива. Звідки взялися солодкі традиції "на Миколая"

Ось уже багато років зимові свята для українців офіційно стартують із 19 грудня – Дня Святого Миколая. У домашніх колах цей день ще називають пряничним. Але чому так повелося, готові відповісти далеко не всі

Печиво "на Миколая"/real.kyiv.ua
Печиво "на Миколая"/real.kyiv.ua
Реклама на dsnews.ua

За історичними мірками відсутність Святого Миколая (точніше, Миколи, оскільки саме так його ім'я звучить для всіх жителів нашої країни) як "покровителя подарунків" у пулі найвідоміших персонажів української зими тривало зовсім недовго: менш ніж 70 років. Разом із різдвяними святами та ошатною ялинкою він був заборонений у 1929 р. владою "імперії більшовиків" як буржуазно-попівський пережиток.

Проте вилучення безмірно улюбленого в народі навколоялинкового дійства викликало в масах таке бродіння, що у 1935 р. "дерево щастя" (до речі, з ініціативи одного з українських партійців вищої ланки) повернули. Щоправда, не як різдвяний, а як новорічний атрибут. Оскільки зелена красуня міцно асоціювалася з образом впізнавано одягненого білобородого старця з добрим обличчям і милосердною душею, то не обійшлося і без нього.

Ось тільки називати його почали не на ім'я (бо будь-яке з них незмінно призвело б до негайного обговорення забороненого минулого), а абсолютно абстрактно – Дід Мороз. Ще через два роки у цього персонажа з'явилася супутниця, якої ніколи не було у його прототипу, — і далі справа була тільки за тим, щоб не дати публіці можливість не полюбити нових героїв, залишивши їй єдину альтернативу: або так, або без свята. Результат ми знаємо.

Додатково образ святого-дарителя затьмарив перенесення різдвяних свят з 25 грудня на 7 січня. І все тому, що виявивши хронічне порушення заборони на віру, радянська влада вирішила скористатися принципом "не можеш знищити – очолюй". У результаті реанімована православна церква Московського патріархату отримала ексклюзивні права на відправлення релігійних обрядів, принагідно оголосивши, що їх повернення пастві — наслідок правильного внутрішнього рішення з 1917 р. жити не за григоріанським календарем (тобто запропонованою Папою Григорієм XIII в 1582 р. астрономічно правильною системою літочислення, за якою увесь світ і відраховує поточні дати), а за юліанським (на честь Гая Юлія Цезаря). Хоча він був запроваджений за 45 років до н. е. без урахування високосних років і тому встиг добряче відстати.

Таким чином, Різдво, яке піддані російській корони "по-буржуйськи" і, звичайно ж, разом із мудрим і справедливим Миколаєм (Миколаєм, Миколою, Ніколасом, Клаусом, Мікулашем тощо) зустрічали за тиждень до Нового року, до віруючих громадян "Країни робітників і селян" почало приходити через тиждень після нього. Але вже без "нагляду" святого-дарителя. Хоча, задля справедливості, треба зауважити, що образ Миколи Чудотворця як такого, як і раніше, скрізь дуже шанований.

На щастя, дива живуть за своїми законами. І повернення Миколи-Дарителя в українські традиції зимових свят – чудовий тому приклад.

День Святого Миколая ще називають пряничним
День Святого Миколая ще називають пряничним / Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

Чому саме Миколай

Як відомо, свята, що стали по-справжньому народними, настільки невіддільні від історії культури нації, що представляють окремий інтерес для етнографів. Адже в них вплетені традиції, коріння яких сягає глибини століть. Тому в тих же новорічних урочистостях, які наші співгромадяни щиро люблять, можна побачити "уламки" не лише християнських, а й ранніх язичницьких обрядів. Але ось пояснити, чому через століття зберігся саме цей слід і чому він трансформувався саме таким, а не іншим чином, майже неможливо.

Образ Миколая – один із небагатьох винятків із цього правила. І при цьому чи не найдивовижніший. Адже до того, як стати улюбленим у багатьох народів казковим персонажем, він був реальною історичною особистістю, яка жила орієнтовно у 270–345 рр. на території сучасної Туреччини. При цьому єдиним спадкоємцем дуже багатої сім'ї, що повністю присвятив себе вивченню Святого Письма. Проте строгість до себе поєднувалася у ньому з увагою і співчуттям до інших, тому свій статок він спрямовував на допомогу бідним і знедоленим, особливо дітям, що потрапили в біду. Скромність змушувала його робити це таємно, підкидаючи дорогоцінні монети через вікно чи піч. За легендою один із таких "летючих подарунків" одного разу приземлився у вивішеній на просушування панчосі, що породило відому західну традицію заводити для різдвяних дарів декоративні шкарпетки.

У 19 років ця чудова людина стала архієпископом Мири в Лікії (звідси один із його церковних титулів Микола Мирлікійський), багато зробив для розвитку та захисту християнського вчення, прославився як захисник (і, відповідно, рятівник) невинно засуджених, тяжко працюючих і сиріт, зазнав гонінням за правління римського імператора Діоклетіана. Після смерті був канонізований і став одним із найшанованіших християнських святих, на захист якого сподівалися діти, моряки, рибалки, воїни, мандрівники, нужденні, а також пекарі, торгівці, хворі, учні тощо.

Створена у першій половині XVIII століття ікона святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського. Належить Києво-Печерській лаврі/lavra.ua
Створена у першій половині XVIII століття ікона святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського. Належить Києво-Печерській лаврі/lavra.ua

На його честь був зведений і перший християнський храм Русі – трикупольне святилище, яке у 957 р. рівноапостольна київська княгиня Ольга поставила на місці поховання свого "колеги" князя Аскольда.

Святий охоронець Різдва

Саме як справедливого і доброго опікуна дітей, надію багатьох людей, абсолютного безсрібника і ревного захисника християнства, Святого Миколая просто не змогли не врахувати при формуванні традицій святкування Різдва, що дійшли до нас. Адже тільки Чудотворець, який володіє усіма перерахованими якостями, міг надійно, безпомилково і абсолютно таємно розподілити всі без винятку подарунки, які стали важливим атрибутом цього світлого дня.

Львівська резиденція Святого Миколая
Львівська резиденція Святого Миколая / УНІАН

Хоча, як не дивно, його святкування на нашій землі стало здійснюватись пізніше, ніж з'явилися дари від імені Миколая. Справа в тому, що непоказні добрі справи святого, що докладно пригадуються в день його пам'яті, викликали у пастви сплеск прагнення до благодійності, найочевиднішою точкою докладання якої були діти-сироти. А допомагаючи цим малюкам, неможливо було не думати і про своїх.

Тому в якийсь момент до "Миколаєва дня" було приурочено таку начебто банальну подію, як вручення дітям найнеобхідніших сезонних обновок. Тільки "по-миколайськи", тобто так, щоб теплі панчохи або свитка (застарілий сьогодні верхній одяг) були виявлені як диво. Ну а оскільки далеко не у всякої сім'ї (особливо багатодітної) була можливість обдарувати чад чимось суттєвим, у справу пішли й нехитрі ласощі, тим більше бажані, що наші пращури були ними не розпещені. І невдовзі вже кожна маленька людина щиро вірила в увагу доброго святого.

Коли ж завдяки церковній Реформації, започаткованій у 1517 р. німецьким священиком Мартіном Лютером, своє нинішнє становище набуло Різдво, "день подарунків" теж змістився на нього. Ось тільки загальна зворушлива любов до Святого Миколая була настільки велика, що відмовитися від неї народ не погодився.

У результаті покровитель дітей і таємний доброзичливець став тим самим невід'ємним елементом відповідних урочистостей, яким ми його знаємо.

Святий Миколай на українській різдвяній листівці/old.npu.edu.ua
Святий Миколай на українській різдвяній листівці/old.npu.edu.ua

Миколай і "миколайчики"

Навіть тоді, коли основною справою Миколая "у мирі" в якийсь момент стало вважатися оберігання різдвяних традицій, безпосередньо присвячений його пам'яті день все одно залишився особливим. Можливо, тому, що пояснити дітям, чому всезнаючий, справедливий і незмінно уважний до них святий раптово охолов до своїх маленьких підопічних, було неможливо. Але й організовувати дві порівняні за формою і змістом "подарункові сесії" протягом неповних трьох тижнів було і накладно, і непедагогічно.

Вийти з цього делікатного становища допомогли знову-таки ласощі, що у всі часи приносять малюкам щиру радість. А оскільки "на Миколая" саме припадав розпал передріздвяного посту, то недостатнє багатство смаку смаколиків, що не порушують релігійних приписів, прагнули компенсувати їх незвичайною формою. У результаті фігурні сухі прянички прозвали "миколайчиками", а запах імбирно-медового тіста став чимось на кшталт обіцянки скорого Різдва.

І все ж таки остаточний вид ця випічка спеціального призначення набула у XVIII столітті, після того як правила поста для дітей офіційно були пом'якшені. Тоді негайно "посмачнішавшим" "миколайчикам" почали не тільки надавати цікавої форми, а й розписувати їх цукровою глазур'ю. Фахівці з історії гастрономії схиляються до думки, що вперше це чарівне дійство було здійснене в Речі Посполитій (староукр. Рѣч Посполита, вона ж Республіка Трьох Націй), що виникла в 1569 р. в результаті об'єднання в спільну федеративну державу Королівства Польського, Великого князівства Литовского і Великого князівства Руського у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств.

І, до речі, саме активне поширення нової "миколайчикопрактики" стимулювало "великий прихід" уже різдвяних пряничних будиночків. Після публікації в 1812 р. казки братів Грімм "Гензель і Гретель" спочатку в Німеччині, а потім і в усьому світі вони стали найбільш впізнаваними ласощами чудового свята.

Ну а веселі пряникові фігурки, що стали "кулінарною прикметою" настання Дня Святого Миколая, легко чекають на можливість стати їстівними ялинковими прикрасами. Тому сьогодні у багатьох європейських країнах першим хітом продажу різдвяних солодощів є набори із пряничних заготовок та інгредієнтів для глазурі, які дозволяють дітям та їхнім батькам провести незабутні хвилини за солодким мистецтвом. Хоча і повністю готові ласощі-іграшки завжди мають попит.

"Миколайчики" промислового виготовлення з одноколірною цукровою глазур'ю
"Миколайчики" промислового виготовлення з одноколірною цукровою глазур'ю / Depositphotos

Україну наших днів можна вважати країною, де "миколайчики" несподівано перетворилися на щось більше, ніж просто традиційні фігурно-розписні пряники. Їхнє повернення в наше життя і культуру стало одним із символів відродження національної свідомості та діяльних патріотичних поривів. Бонусом же цього стану речей можна вважати те, що ці ласощі ще залишаються новинкою для багатьох наших гурманів. А це означає, що на них чекають гастрономічні перспективи, яким можна тільки порадіти. Адже, незважаючи на принципову простоту рецептури, чарівна випічка "на Миколая", якби не була смачною, не витримала б випробування часом.

    Реклама на dsnews.ua