"Історична хвороба". Навіщо Путін вішав на вуха Трампа локшину про спільне минуле
Що об’єднує сучасних правих популістів? Любов до спекуляцій на власних інтерпретаціях історії. Фанатична віра у правоту цих інтерпретацій підміняє минулим проекти майбутнього
"Росія створила Америку". Чому Трампу не сподобалася лекція Путіна
Під час телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Путіним 3 липня останній розповів першому про "важливу роль Росії у формуванні американської державності". Зокрема, під час Війни за незалежність, а потім під час Громадянської війни. "Путін заявив Трампу, що дві країни "пов'язані не тільки союзом у Першій і Другій світових війнах, а й глибшим історичним корінням", — цитує The Telegraph помічника президента РФ Юрія Ушакова.
"Я розчарований Путіним. Тому що, чесно кажучи, мені здається, що Путіна там вже просто… немає. Я не бачу, щоб він хотів зупинитися. І це дуже погано. Дійсно. Просто кажу, як він не виглядає людиною, яка хоче закінчити цю війну", — прокоментував розмову з російським диктатором американський президент. З чого можна припустити, що лекція з історії його не зачепила. Хоча сам Трамп у своїх заявах неодноразово звертався до історичних паралелей. 13 травня під час прес-конференції у Білому домі президент США згадав про 80 річницю з дня капітуляції гітлерівської Німеччини, видавши фразу: "Мені довелося поговорити з президентом Путіним. Він втратив 51 мільйон людей, і він воював. Росія воювала. Цікаво, чи не так? Він воював із нами у Другій світовій війні, і всі його ненавидять. А Німеччина і Японія — з ними все гаразд. Але це дивний світ".
Тож під час телефонних розмов Путін не вперше читає Трампу лекції з історії у власній інтерпретації. Про які події він міг розказати американському колезі цього разу? В російській історіографії багато наукових, а ще більше псевдонаукових пропагандистських публікацій про стосунки Російської імперії та Сполучених Штатів у часи формування останніх. Якщо коротко, то у вересні 1775 року британський король Георг ІІІ направив імператриці Катерині ІІ листа з проханням надати допомогу військом у придушенні повстання в американський колоніях. Російська цариця відмовила й оголосила нейтралітет. А в 1780 році Російська імперія проголосила декларацію про збройний нейтралітет, яка стосувалася мореплавства і фактично спрямовувалася проти британців. Повсталі північноамериканські штати позитивно відгукувалися про обидва кроки цариці Катерини. В американській історіографії, знаній своїм америкоцентризмом, про ці події згадується у контексті тодішньої дипломатії, однак їхній вплив на здобуття незалежності від Британії не перебільшується. На відміну від російської історіографії. Так само і про участь Російської імперії у подіях Громадянської війни у США.
Росія програла Кримську війну 1853-1856 років, коли на боці Османської імперії виступили союзники Британія, Франція, Австрійська імперія та інші. Війна дуже ослабила ресурси росіян та показала їхнє серйозне технологічне відставання від європейських держав. Під час цього військового конфлікту США зайняли нейтральну позицію, але надавали гуманітарну допомогу російським жителям Далекого Сходу та Аляски. Коли ж у 1861 році за океаном спалахнула Громадянська війна, царська Росія підтримала Північ. Спочатку дипломатично, а в 1863 році цар Олександр ІІ вирішив показати англійцям і французам "кузькіну мать" — відправив за океан дві військові ескадри, одну до берегів Нью-Йорку іншу — до Сан-Франциско. Військові судна участі у бойових діях не брали, простоявши близько року на рейді, вони покинули американські води. В російській історичній науці ця експедиція героїзується, а її роль перебільшується. Головним же наслідком спроб царської Росії гнатися за величчю стало падіння економічного рівня, що вдало для себе використали американці. У 1867 році вони за безцінь ($7,2 млн, станом на 2025 рік це близько $150 млн) купили у росіян Аляску.
Вочевидь, Путін розповідав Трампу свою інтерпретацію історичних подій. Чи знав про них глава Білого дому? Для нього, мабуть, це була ситуація з розряду "навіщо мені це взагалі знати". Колись журналіст-провокатор Карлсон Такер після інтерв’ю, яке він узяв у Путіна, дав ємку характеристику словам диктатора про "денацифікацію України": "Найтупіше, що я коли-небудь чув. Я ненавиджу всю цю розмову, бо вона несправжня. Путін намагався пов'язати когось зі злим режимом, якого більше не існує". Попри неоднозначність фігури Такера, він правильно розставив акценти: сучасний глядач не хоче чути історичні лекції, про минуле він може почитати чи подивитися відео самостійно і скласти своє враження, людина інформаційної епохи бажає чути про майбутнє. Путін ніколи не говорить про майбутнє. Або читає історичні лекції, проводить спекулятивні паралелі, або каже про "реалії", себто про сьогодення.
Про користь і шкоду "істориків"
Одна із ранніх праць німецького філософа Фрідріха Ніцше — його праві дуже поважають — присвячена користі і шкоді історії для життя. Історію він поділяв на монументальну (її увага прикута до взірцевих і піднесених моментів минулого), антикварну (творить історію народів) і критичну (здатність руйнувати минуле). Третій вид історії імпонує Ніцше найбільше. Філософ називав залюбування минулим "історичною хворобою", бо надлишок історії підриває силу життя.
Трамп також "хворіє" історією. 14 червня він проводив військовий парад на день армії, і на свій день народження заодно. На параді марширували військові у мундирах тих часів, про які Путін читав йому лекцію. Проте Трамп усе ж не мислить лише минулим. Його MAGA – це проект майбутнього Америки, але з поворотом до консерватизму. А от в оточенні президента США "істориків" вистачає До них можна віднести бізнесмена Стіва Беннона, впливового радника президента Стіва Міллера, віце-президента Джей Ді Венса та його креатур на кшталт заступника глави Пентагону Елбріджа Колбі, який за версією західних ЗМІ умовив шефа ухвалити рішення про зупинку військової допомоги Україні. Їхні погляди в чомусь відрізняються, але їх об’єднує фанатична віра у правоту своєї інтерпретації історії. Цим вони близькі з Путіним.
Наприклад, Беннон вірить у циклічність. Кожен цикл американської історії становить приблизно 80 років, стільки часу минає між визначними її етапами: війною за незалежність, громадянською війною, переможною участю США у Другій світовій війні. Нинішній етап він вважає четвертим поворотом Америки — відмовою від ліберальних цінностей на користь християнського консерватизму. Цей етап "історики" в оточенні Трампа пов’язують з месіанською роллю нинішнього президента.
Політики-"історики" є і в Європі. Передовсім згадується прізвище угорського прем’єра Віктора Орбана, який уміло грає на історичних темах, перебуваючи при владі беззмінно 15 років. Ностальгія маленького народу за великою імперією, яка канула в минуле, виявилася успішною політичною технологією. Переважна більшість конфліктів Орбана з Євросоюзом загалом та сусідами зокрема спричинена суперечливими інтерпретаціями минулого. Чи існує проект успішного майбутнього в Угорщини Орбана? Згідно з даними, опублікованими у квітні Центральним статистичним управлінням країни, 2024 року 41 300 громадян покинули свою Батьківщину. Це найвищий показник з 2010 року, коли до влади прийшла партія "Фідес". За п'ятнадцять років правління Орбана Угорщину назавжди покинули понад 367 тис. осіб. Тож відповідь очевидна: угорці не бачать майбутнього за правління уряду "історика" Орбана.
Після обрання президентом Польщі Кароля Навроцького, до того ж ще й фахового історика, відомого просуванням національних історичних наративів, схожа тенденція може проявитися і в цій країні. Діючий президент Анджей Дуда під час нещодавнього перебування в Києві припустив, що Навроцький, сівши у крісло президента, відкоригує свої погляди. В тому числі стосовно України. Однак приклад Орбана та інших європейських правих переконує, що вони не збираються відступати від спекуляцій на складних моментах історичної пам’яті. Бо це приносить їм політичний успіх серед виборців, багато з яких ностальгує за минулим. А віднедавна ще й підтримку керівного за океаном істембішменту. Єдине, що відрізнятиме Навроцького від Орбана у кращий бік — він глибоко антиросійський.
У січні цього року відома американсько-британська письменниця і журналістка, дружина глави МЗС Польщі Радослава Сікорського Енн Епплбом опублікувала цікаве дослідження "Нові распутіни" про причини сучасного обскурантизму та небезпеку цього явища. Постійні спекуляції на власних інтерпретаціях минулого — одна з ознак мракобісся, бо вони породжують зручні для маніпуляцій і прості за змістом теорії змов. Збереження традицій та історичної пам’яті — дуже важливе завдання для кожного народу та його інтелектуальної еліти, але з наведених прикладів очевидно, що знання про минуле мають включати в себе уроки минулого. Один із них: якщо народ прагне рухатися вперед і стати успішним, він має проектувати своє завтра з урахуванням сьогодення, а не жити з поглядом, завжди поверненим в історичне вчора.
