"Ватна" Україна. Наративи, обличчя, перспективи

Ватники — вже звиклий термін, яким позначають людей з проросійськими поглядами, або ж людей з (пост)радянською ментальністю, які не розуміють сенсу існування України як незалежної держави.

Протягом останніх 12 місяців в Україні було проведено низку соціологічних досліджень, які дозволяють оцінити потенційну чисельність таких осіб. Найбільш показовими є чотири ознаки:

• ставлення до кремлівських вимог,
• ставлення до Росії,
• ставлення до РПЦ,
• політичні уподобання.

Результати опитувань дозволяють "проградуювати" ватників (за кожною з чотирьох ознак) на дві стадії: важку та помірковану.

• Важка стадія — це "ждуни русского міра". Їм притаманна відверта проросійськість (під час анонімних опитувань).
• На поміркованій стадії проросійськість сором’язлива. Їй шукають виправдання у начебто непереборних обставинах.

Ставлення до кремлівських вимог

Упродовж 2-12 травня 2025 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки "Омнібус", до якого за власною ініціативою додав запитання про сприйняття окремих мирних планів для завершення війни. Респондентам зачитувалися три умовні плани: 1) США; 2) Європи і України; 3) Росії. Останній звучав так:

• Україна має суттєво скоротити армію та обмежити озброєння;
• Україна назавжди відмовляється від членства в НАТО;
•  Під контроль Росії переходять міста Херсон, Запоріжжя та загалом уся територія Донецької, Запорізької, Херсонської областей;
• Україна офіційно визнає всі окуповані території частиною Росії і назавжди відмовляється від них;
• США та Європа скасовують усі санкції проти Росії.

До ватників у важкій стадії можна зарахувати тих, що відповіли "Я легко погоджуюся на цей варіант" про умовний план Росії: Таку відверто проросійську відповідь дали 2% опитаних. Вони залюбки подарують Путіну не лише Херсон і Запоріжжя, а усе, чого той зажадає.

До ватників у поміркованій стадії зарахуємо тих, хто заявив: "Це буде важкий варіант, але загалом прийнятний". Таку сором’язливо проросійську відповідь обрали 8% опитаних. Вони виправдовують себе тим, що це важкий, вимушений, але начебто безальтернативний крок.

Сумарно ці дві стадії складають 10%. Крім того, 8% опитаних було "важко сказати", чи підтримують вони пропонований Росією варіант. Решта 82% респондентів заявили, що "цей варіант зовсім неприйнятний".

Тепер погляньмо на таблицю з даними в регіональному вимірі.

КМІС відносить:

●      до західного макрорегіону — Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку, Чернівецьку області;

●      до центрального макрорегіону — Київ і Вінницьку, Житомирську, Київську, Кіровоградську, Полтавську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області;

●      до південного макрорегіону — Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Херсонську області;

●      до східного макрорегіону — Донецьку, Луганську і Харківську області.

У таблиці в категорію "Можуть прийняти" об’єднано перші дві відповіді ("Я легко погоджуюся на цей варіант" і "Це буде важкий варіант, але загалом прийнятний"). Як бачимо, в південному і східному макрорегіонах частка тих, хто вважає кремлівські вимоги прийнятними, складає 16%, вона приблизно утричі вища, ніж у центральному і західному макрорегіонах (5-6%).

Ставлення до Росії

Упродовж 20 вересня — 3 жовтня 2024 року КМІС провів опитування з прямими запитаннями щодо ставлення до Росії і росіян.

Про хороше ставлення до Росії заявили 3% опитаних. Їх можна напевне зарахувати до ватників із важкою стадією проросійськості — після двох з половиною років повномасштабної війни заявляти про своє хороше ставлення до держави-агресора означає проявляти відверту проросійськість.

Про своє добре ставлення до росіян, себто мешканців Росії, заявили майже утричі більше опитаних — 8% респондентів. Ця частка охоплює обидві стадії проросійськості: як важку, так і помірковану. До останньої належать ті 5%, які не ставляться добре до держави-агресора, але виправдовують її мешканців. Це прихильники улюбленої тези "хороших русскіх" про те, що "це війна Путіна, а не росіян".

У південному і східному макрорегіонах частка тих, хто добре ставиться до росіян — мешканців Росії, складає 13% і приблизно удвічі вища, ніж у західному і центральному макрорегіонах (4-7%).

Деякі аспекти доброго ставлення до Росії та росіян розкриває опитування, проведене Центром Разумкова з 24 квітня по 4 травня 2025 року. Як виявилося, 0,4% опитаних найбільше пов’язують (ототожнюють) себе в першу чергу з Росією, 1,6% — з Радянським Союзом. Тобто разом це 2% важкої стадії проросійськості.

На питання про ставлення до Росії заявили "цілком позитивно" 0,8% респондентів і "переважно позитивно" 2,1%. Разом це дає 2,9% важкої стадії проросійськості. Що практично співпадає із 3% хорошого ставлення до росіян в опитуванні КМІС.

Ще одне питання дозволяє оцінити кількість як важких, так і поміркованих ватників. Воно звучить так: "Після перемоги України та деокупації її території, чи підтримаєте Ви повний розрив усіх стосунків з Російською Федерацією аж до цілковитої заборони на в’їзд громадян Росії в Україну?" Відповіли "ні" 3,7% (важка стадія), "скоріше ні" — 6,7% (поміркована стадія). Сумарно маємо 10,4% респондентів з проросійською позицією.

Вочевидь, одним з головних мотивів, який підживлює бажання відновлення зв’язків з Росією, є надія на буцімто "взаємовигідне співробітництво". Тут можна навести цифри двох опитувань SOCIS, проведених 3-9 лютого і 14-23 березня 2025 року. Респондентів запитали: "Після закінчення війни, який пріоритетний шлях розвитку України слід обрати?". Варіанту "намагатися відновити нормальні відносини з Росією" надали перевагу 3,7% у лютому і 4,8% у березні.

Ставлення до РПЦ

Упродовж 25-31 жовтня 2024 року Центр Разумкова провів опитування з метою дослідження церковно-релігійної ситуації в Україні. Воно дозволяє оцінити проросійськість саме у релігійному вимір.

Частка тих, хто відніс себе до УПЦ МП, доволі низька — 5,5%. (Однак за півроку ця частка зросла до 6,8%, як засвідчило опитування, проведене Центром Разумкова з 24 квітня по 4 травня 2025 року.) Водночас про своє позитивне ставлення до УПЦ МП заявило значно більше респондентів — 13,3%.

Тут межі макрорегіонів дещо інші, ніж у КМІС. За версією Центру Разумкова:

●      Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області;

●      Центр — місто Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області;

●      Південь — Миколаївська, Одеська, Херсонська області;

●      Схід — Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Донецька, Луганська області.

Звісно, не всім прихильникам УПЦ МП притаманна проросійськість. Але принаймні половині з них вона все ж властива. Про це свідчить заключна частина дослідження Центру Разумкова, яка стосується ставлення українців до положень закону "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", ухваленого Верховною Радою 20 серпня 2024 року. Респондентам пропонували визначитися, чи підтримують вони певні положення цього закону.

Отже, більше половини (50,9%) вірних УПЦ МП проти заборони в Україні РПЦ. Серед усіх респондентів ця частка уп’ятеро нижча- 10,2%. При цьому на сході та півдні частка противників заборони РПЦ складає 17,2-19,2% і більш як удвічі вища, ніж на заході та в центрі (3,8-8,0%).

Виступ проти здійсненої законом України заборони РПЦ слід визнати чіткою ознакою проросійськості. Однак не для всіх противників заборони РПЦ це питання однаково важливе. Найбільше зачіпає воно вірян Московського патріархату. Частка тих, хто відносить себе до УПЦ МП і при цьому виступає проти заборони РПЦ, складає до 2,8%. Це важка стадія проросійськості.

Потенційна кількість ватників

Потенційну чисельність ватників можна оцінювати за різними ознаками. Ми здійснили таку оцінку за чотирма ознаками, які є найбільш показовими: 1) ставлення до кремлівських вимог, 2) ставлення до Росії, 3) ставлення до РПЦ, 4) політичні уподобання.

Зауважимо, що категорії ватників за ознаками ставлення до кремлівських вимог, ставлення до Росії та ставлення до РПЦ перетинаються лише частково. Наприклад, ті, хто може прийняти "мирний план Росії", не обов’язково добре ставиться до жителів Росії чи виступає проти заборони РПЦ. Тому Кремль намагатиметься створити в Україні такі політичні проекти, які були б привабливими для усіх категорій поміркованих ватників. У разі успіху їхній максимум — це 15%.

Тут відразу треба наголосити – це не вичерпний список і не факт, що всі перераховані нижче будуть задіяні у цих процесах. Але ми точно можемо говорити, що росіяни будуть намагатися створити проросійську партію (точніше — партії, бо уявити собі об’єднання всіх проросійських сил під одним політичним дахом поки малореально). Зараз тільки нагадаємо, що, як мінімум одна така партія має шанси подолати прохідний 5% бар’єр.

1.  Анатолій Шарій – має одну з найбільших аудиторій серед проросійських блогерів, активно впливає на думки частини українців через соцмережі.
2. Олексій Арестович – залишається одним із найвідоміших медіаспікерів, його коментарі та прогнози активно обговорюються в суспільстві.
3. Віктор Медведчук – попри санкції та втрату медіаресурсів, залишається символічною фігурою проросійського табору, має вплив через мережу прихильників.
4. Вадим Рабінович – екс-нардеп, співзасновник партії ОПЗЖ, впливовий у проросійських та іудейських колах, хоча активність знизилася.
5. Михайло Добкін – має значний політичний та бізнесовий бекграунд, тривалу історію проросійської риторики та контактів із Москвою, зберігає вплив на сході України.
6. Дмитро Добкін – разом із братом володіє великими активами, має політичний досвід і вплив у бізнес-середовищі, відомий проросійськими заявами.
7. Діана Панченко – активна в медіа, популярна серед молодої аудиторії, виступає з проросійською позицією.
8. Андрій Деркач – відомий проросійською діяльністю, під санкціями, але його меседжі досі поширюються в суспільстві.
9. Юрій Подоляка – популярний серед проросійської аудиторії, його аналітика та відео широко розповсюджуються, зберігає високий вплив.
10. Юрій Бойко – один із лідерів проросійської політики в Україні, має сталу аудиторію.
11. Михайло Чаплига – медіаактивний, впливовий у нішових політичних колах.
12. Олександр Дубінський – блогер і політик, відомий скандалами, має вплив у соцмережах.
13. Максим Бужанський – народний депутат, відомий проросійською риторикою, активний у соцмережах.
14. Євген Мураєв – екс-нардеп, колишній медіавласник, вплив зменшився через санкції.
15. Олександр Онищенко – бізнесмен, політик, відомий проросійськими заявами.
16. Олег Царьов – колишній нардеп, активний у проросійському інформаційному полі.
17. Олеся Медвєдєва – журналістка, веде популярний YouTube-канал.
18. Андрій Пальчевський – бізнесмен і медіа-персона, відомий своїми заявами.
19. Андрій Баумейстер – філософ, блогер, вплив на інтелектуальні кола.
20. Володимир Олійник – колишній нардеп, перебуває в РФ, часто виступає на російських телеканалах із антиукраїнською риторикою.
21. Тетяна Монтян – юристка, блогерка, відома гострою критикою влади.
22. Руслан Коцаба – журналіст, відомий антивоєнною позицією.
23. Митрополит Онуфрій (Березовський) – глава УПЦ (МП), має вплив на релігійну аудиторію.
24. Митрополит Антоній (Паканич) – вплив у церковних колах.
25. Митрополит Павел (Лебедь) – вплив у церковних колах.
26. Вадим Новінський – бізнесмен і політик, вплив через церковні та бізнес-структури.
27. Микола Азаров – екс-прем'єр, вплив обмежений еміграцією.
28. Нестор Шуфрич – нардеп, вплив зменшився через санкції та політичні зміни.
29. Ренат Кузьмін – колишній заступник Генпрокурора, народний депутат, фігурант багатьох проросійських інформаційних кампаній, неодноразово висловлював антиукраїнські наративи, перебуває під санкціями.
30. Вадим Столар – один із неформальних фінансистів проросійських політичних проєктів, має вплив у Києві, фігурує у розслідуваннях щодо співпраці з російськими спецслужбами.
31. Олег Волошин – політик, вплив обмежений.
32. Олена Лукаш – юристка, екс-міністерка, вплив обмежений.

Одним з напрямків впливу, який набирає ваги в межах гібридної стратегії РФ, є так званий "грузинський сценарій" – модель поступового повернення країни під вплив Росії через інформаційно-політичне проникнення, розхитування легітимності держави та корупційно-кланову інфільтрацію еліт. Цей сценарій не є прямою військовою агресією, а серією скоординованих інформаційних, політичних і управлінських диверсій.

Суть сценарію

Після завершення гарячої фази війни Кремль робитиме ставку не стільки на вибори та просування проросійського кандидата, скільки на хаотизацію української політики, деморалізацію суспільства та повзучу делегітимізацію державного механізму. Основна мета – створення внутрішнього розладу, в якому проросійські або антидержавні актори можуть діяти під прикриттям "альтернативного патріотизму", "експертної критики" чи "прагматичного пацифізму".

Відмінність українського контексту

На відміну від Грузії, де проросійська "Грузинська мрія" здобула послідовну перемогу на виборах, в Україні підтримка відверто проросійських сил коливається в межах 10–15%, що унеможливлює повторення аналогічного сценарію в чистому вигляді. Водночас, актори другого ешелону – медійні маніпулятори, блогери, політичні реваншисти – здатні створити ефект постійного внутрішнього коливання, що підіграє гібридній тактиці РФ.

Інструменти реалізації (через кейси):

• імітація патріотичної критики, що насправді підриває довіру до держави;
• легітимація капітуляції як вияв турботи про людей;
•  демонізація оборонних структур;
• штучне посилення еміграційних настроїв;
• використання наративів про розрив довіри до союзників;
• активізація церкви як інструмента моральної дестабілізації.

В умовах повномасштабної російсько-української війни інформаційно-психологічна діяльність Російської Федерації трансформувалась із відкритої агітації в багаторівневі гібридні впливи, адаптовані до українського соціального контексту. Основні зусилля російських інформаційно-психологічних операцій (ІПсО) сьогодні зосереджені не на апеляції до прямої підтримки Росії, а на розхитуванні внутрішньої стійкості України через інформаційне маскування та риторику, що подається як конструктивна або національно орієнтована позиція.

Після 2021 року, коли були закриті проросійські телеканали Росія втратила можливість нав’язувати свою повістку дня. І зараз росіяни не стільки просувають свою повістку дня, скільки виступають резонаторами болючих тем, більша частина яких справді існує в масовій свідомості українців. При цьому подача цих резонансних тем і акценти (часта гіперболізація проблеми) є частиною цього самого ІПСО.

В умовах війни ознакою інформаційної лояльності до стратегічних інтересів РФ вже не є пряме просування прокремлівських тез. Меседжі можуть бути подані українською мовою, у форматі нібито конструктивної критики, з використанням символіки, лексики й візуального коду, орієнтованого на українське національно-свідоме середовище. Проте при уважному аналізі такі висловлювання резонують із стратегічними цілями РФ, зокрема: делегітимації української влади, підривом довіри до Сил оборони України, формуванням уявлень про слабкість державного апарату, зневірою в перемозі, фрагментацією єдності суспільства.

Основні вектори гібридного наративного впливу, які в аналітичному контексті варто позначати як псевдопатріотичні, є:

• опис держави як неефективної, байдужої, репресивної машини, що насправді підриває довіру до базових функцій держави в умовах війни – оборони, безпеки, інституційного порядку. Наратив посилює атомізацію суспільства та сприяє формуванню настроїв "кожен за себе";
• релятивізація цілей війни, зведення її до "чужих" або "незрозумілих" інтересів – меседжі на кшталт "це війна олігархів", "нас використовують для геополітичних ігор", "ніколи не переможемо ядерну державу". Такі меседжі формують емоційне дистанціювання від спротиву, нівелюють сенс жертовності та стимулюють втрату національного контексту війни;
• дискредитація мобілізації та провокування внутрішніх протиставлень – наративи про "полювання ТЦК на людей", "відлови на вулицях", "бусіфікацію", "непідготовлену смерть", "привілейованих, що відкупилися" тощо створюють уявлення про несправедливість і хаос у системі національної оборони; додатково поглиблюється розкол між фронтом і тилом, військовими та цивільними, "своїми" і "чужими серед своїх";
• гібридне використання західного та історичного досвіду як аргументу на користь "мирного врегулювання за будь-яку ціну" – зокрема, через спотворені посилання на приклади "фінляндізації" (нейтралітет в обмін на безпеку), "Мінських угод" або інших компромісних домовленостей, що фактично закріпили втрату територій; паралельно з цим просуваються тези про те, що "Захід завжди зраджує своїх союзників" ("В'єтнам, Афганістан, а ось зараз й Україна"), що формує атмосферу недовіри до партнерів і безальтернативності поступок агресору.
• системне поширення меседжів про тотальну корупцію, що виконує функцію універсального пояснювача всіх внутрішніх проблем – від фронту до економіки, та створює враження, що державність України є морально збанкрутілою й не варта захисту. Така риторика не стимулює до реформ, а паралізує бажання до дії через фаталізм ("усі однакові", "нічого не зміниться");

Ці меседжі формально не містять ознак ворожої пропаганди, однак структурно та функціонально підтримують стратегічну мету РФ – деморалізацію українського суспільства та підрив його політичної суб’єктності.

Особливу актуальність ці наративи набувають у зв’язці з так званим "грузинським сценарієм" – моделлю повзучого проросійського реваншу не через військову силу чи виборчий процес, а через хаотизацію внутрішньої політики, інфільтрацію еліт і системну делегітимацію. У цьому контексті критика державних інституцій, релятивізація цілей війни, підрив довіри до партнерів, просування завуальованих гасел про капітуляцію стають інструментами інформаційно-політичного впливу.

У рамках цього дослідження представлено типологізований перелік інформаційно-психологічних наративів, які активно застосовуються або можуть бути використані проти України в умовах повномасштабної війни та в середньостроковій перспективі в рамках "грузинського сценарію". Особливість сучасного гібридного впливу полягає в переході від відверто проросійської риторики до псевдопатріотичних, фрагментованих і внутрішньо орієнтованих меседжів, які часто подаються українською мовою та мімікрують під "громадянську турботу" або "виважену аналітику".

Кожен кейс у цьому переліку проаналізовано за уніфікованою структурою:

• Назва наративу (загальна формула): дозволяє швидко ідентифікувати тип деструктивного дискурсу;
• Розширене тлумачення: описує джерело впливу, механізми розповсюдження, точку входу в суспільну свідомість, соціальну або інформаційну базу;
• Головна теза: концентрована форма ідеї, яку поширює даний наратив;
• Дроблення на наративи: варіанти прояву, які полегшують диференціацію наративу в полі практичного моніторингу;
• Чому працює: когнітивні, психологічні або соціальні фактори, що підсилюють ефективність поширення;
• Вплив: які функції виконує наратив у загальній системі інформаційного тиску;
• Потенціал розвитку: за шкалою високий / середній / низький;
• Протидія: аналітична рекомендація системної, стратегічної відповіді з боку держави.

Послідовність подання кейсів визначено за шкалою інформаційної загрози – від найбільш деструктивних у коротко- та середньостроковій перспективі (позиція 1), до менш ризикових, але потенційно впливових у довготривалому вимірі (позиція 18).

Псевдопатріотична критика

●       Розширене тлумачення: Критика з позиції "я люблю Україну, але…" підриває віру у перемогу, в армію, у демократію. Мімікрує під аналітику, часто поширюється інтелектуалами або блогерами.

●       Головна теза: "Я не за Росію, я просто проти того, що зараз в Україні".

●       Дроблення на наративи:

•  "Не можна критикувати – значить уже диктатура"
• "Все, що не встигають зробити – крадуть"
•  "Я не ватник, але ЗСУ вже не ті"
•  "Зе – актор, а не державник, і цього достатньо"
•  "Це вже не Україна, а корпорація"

●       Чому працює: створює враження внутрішнього критичного дискурсу, що маскується під патріотизм.

●       Вплив: підриває довіру до будь-якої влади, провокує апатію, радикалізацію центристів.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Дуже ефективно вбудовується в український дискурс, маскується під аналітику, важко відрізнити від легітимної критики.

●       Протидія: Потрібна системна робота з риторикою – виявлення шаблонів, логічне розвінчання, делікатна протидія без жорсткої цензури.

ТЦК / мобілізація / полювання на людей

●       Розширене тлумачення: Поширення страху через відео "відловів", нібито свавілля ТЦК, історій про "мобілізацію інвалідів". Підживлює зневіру в державі, страх і еміграційні настрої (заохочує до втечі за кордон).

●       Головна теза: "Чоловіків відловлюють на вулицях – це рабство".

●       Дроблення на наративи:

• "Мобілізують хворих/інвалідів"
• "Все купується та продається"
• "Відловлюють біля церков/шкіл"
•  "Ніхто не повертається живим"
• "Жінок скоро теж забиратимуть"

●       Чому працює: страх, травма, недовіра до державних інститутів.

●       Вплив: втечі, ухиляння, паніка.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Циклічно активується з новими хвилями мобілізації, появою резонансних відео в соцмережах, випадками зловживань.

●       Протидія: Потребує повної прозорості процесів мобілізації, чітких правил, правової відповідальності для обох сторін – як для ТЦК, так і для ухилянтів.

Корупція / держава-корупціонер

●       Розширене тлумачення: Використовує реальні факти корупції для делегітимації всієї держави, армії, волонтерів. Створює дискурс, що "всі крадуть".

●       Головна теза: "Корупція – суть України, нічого не зміниться".

●       Дроблення на наративи:

• "Армія краде на пальному"
• "Волонтери збагачуються"
•  "Все вирішується хабарем"
• "Олігархи повернуться після закінчення війни"
•  "Служба в тилу продається"

●       Чому працює: реальні кейси накладаються на глибоке розчарування.

●       Вплив: демобілізація населення, зневіра, пасивність.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Живиться реальними кейсами та медійними скандалами. Це завжди резонансний та складний для спростування наратив.

●       Протидія: Необхідна публічна демонстрація ефективних покарань і державної доброчесності, а також чітке розділення між системною корупцією та індивідуальними випадками.

Дискредитація ЗСУ

●       Розширене тлумачення: ЗСУ подаються як "мародери", які роблять "бізнес на війні", в армії "некомпетентні командири". Це зриває мобілізацію та руйнує суспільну довіру.

●       Головна теза: "В армії – мародери, командири – кати та бездарі, а війна – бізнес".

●       Дроблення на наративи:

• "Солдати – гарматне м’ясо"
• "В армії крадуть"
• "Командири – садисти"
• "ЗСУ неефективні, все вирішують гроші"
• "Воюють за премії, за бойові виплати, а не за країну"

●       Чому працює: емоційно болючі кейси та гра на нестачі інформації.

●       Вплив: розчарування в обороні, СЗЧ (втеча з фронту).

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Розвивається через кожен скандал або інцидент на фронті, активно використовується ворогом, часто анонімно.

●       Протидія: Необхідна активна публічна комунікація успіхів, а також покарань. Нарощування висвітлення конкретних прикладів героїзму військових.

Нелегітимність влади / узурпація влади Зеленським

●       Розширене тлумачення: Акцент на темі "скасованих виборів", "диктатури", "узурпації". Створює основу для делегітимації не лише Зеленського, а й державного механізму.

●       Головна теза: "Владу узурповано, вибори скасовані – в країні диктатура".

●       Дроблення на наративи:

• "Конституція порушена"
• "Військові не підкоряються"
• "Режим тримається лише на західних партнерах"
• "Після війни не повернуть демократію"
• "ЗСУ – це опора хунти"

●       Чому працює: страх перед свавіллям, правовий нігілізм.

●       Вплив: делегітимація держави, стимулювання бунту.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Набирає сили ближче до виборчого циклу та на фоні обговорення конституційності воєнного стану.

●       Протидія: Потрібна проактивна юридично-інституційна комунікація щодо виборчого процесу, конституційності рішень і легітимності влади в умовах воєнного стану.

Капітулянтська "миротворчість"

●       Розширене тлумачення: Формується образ "людяності через слабкість" – краще втратити території, ніж людей.

●       Головна теза: "Треба зупиняти війну, хай навіть втратимо щось, адже головне — життя".

●       Дроблення на наративи:

• "Навіщо захищати міста, які все одно знищені?"
• "Справжній патріот – той, хто хоче миру"
• "Життя дитини важливіше за території"
• "Путін вже переміг – визнаймо це і рухаймось далі"

●       Чому працює: емоційне виснаження, втома, прагнення безпеки.

●       Вплив: легітимація капітуляції під виглядом турботи про збереження життів.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Працює через емоції, втомленість, втрати. Часто маскується під "гуманістичний" підхід. Активізується з кожним новим загостренням на фронті.

●       Протидія: Пояснення, що відступ перед агресором призводить до нової війни, а не до миру. Приклади з історії, зокрема, періоду початку АТО та наслідки укладання "Мінських угод".

Поглиблення суспільних розколів ("свої проти своїх")

●       Розширене тлумачення: Протиставлення біженців мобілізованим, тилу – фронту, бідних – волонтерам. Це руйнує горизонтальну довіру.

●       Головна теза: "Україна воює з власним народом – це внутрішня окупація".

●       Дроблення на наративи:

• "Київ проти Сходу/Півдня"
• "Фронтовики проти тиловиків"
• "Патріоти проти патріотів"
•  "Біженці проти волонтерів"

●       Чому працює: використовує реальні конфлікти, обростає чутками.

●       Вплив: провокація міжрегіональної, міжкласової, міжгрупової ворожнечі.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Базується на реальних емоційних конфліктах і соціальній напрузі. Працює незалежно від позиції щодо війни.

●       Протидія: Потрібна інформаційна кампанія з акцентом на єдність, історії взаємодопомоги, спільної мети.

Наратив "покинутої країни"

●       Розширене тлумачення: Використовує реальні факти затримки допомоги з боку партнерів, байдужості чиновників, втоми фронтовиків. Ефективний для деморалізації.

●       Головна теза: "Захід нас зрадив, свої забули, держава кинула".

●       Дроблення на наративи:

• "Нам не платять – отже, ми не потрібні"
•  "Фронтовиків кинули"
• "Біженці живуть краще ніж ті, хто залишився"
•  "Захід просто заробляє на війні"
•  "Наші живуть гірше за африканців"

●       Чому працює: апелює до травми, самоізоляції, почуття несправедливості.

●       Вплив: зростання цинізму, еміграційних настроїв, самоусунення від спротиву.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Постійно підтримується затримками виплат, бездіяльністю чиновників.

●       Протидія: Держава має бути присутньою в житті кожного: особисто, матеріально, морально. Особливо на деокупованих та прифронтових територіях.

Зовнішнє управління / несамостійність

●       Розширене тлумачення: Сформульовано як критика на адресу західної допомоги: "вони нам все диктують", "Зеленський – маріонетка Заходу". Активно експлуатує антимодерністські та антиглобалістські настрої.

●       Головна теза: "Україною керує Захід, а Зеленський – маріонетка Заходу".

●       Дроблення на наративи:

• "Грантоїди керують країною"
• "Вашингтон, Лондон та Брюссель керують ЗСУ"
• "Україна – полігон для експериментів"
• "Захід воює руками українців"
• "Нам не дають самим вирішувати"

●       Чому працює: відчуття приниження, втрати суб’єктності.

●       Вплив: дискредитація реформ і союзників, розвиток антизахідних настроїв.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Постійно підживлюється новинами щодо військової та фінансової допомоги з боку партнерів, зростає під час візитів західних лідерів, міжнародних скандалів.

●       Протидія: Необхідно показувати приклади вигідної суб’єктної кооперації з Заходом.

Захід зраджує / "нас зливають"

●       Розширене тлумачення: Будується на прикладах з Афганістану, виборах у США/ЄС. Посилює недовіру до союзників.

●       Головна теза: "Захід скоро домовиться з Путіним – без нас".

●       Дроблення на наративи:

• "Америка кине, як Афган"
• "Зброя не доходить"
• "Франція домовиться з Кремлем"
• "Миротворці – це замаскована окупація"
• "Нас обміняють на газ"

●       Чому працює: страх зради, досвід Афганістану.

●       Вплив: цинізм, антизахідні настрої, втрата довіри.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Залежить від кожного нового коливання допомоги, виборів у ЄС/США, заяв про перемовини з РФ.

●       Протидія: Необхідна проактивна зовнішня та внутрішня дипломатія – не замовчування, а пояснення складнощів, термінів, рішень.

Релігія / "канонічність" / православна єдність

●       Розширене тлумачення: Використовується Російською православною церквою як канал впливу. Активно маніпулює поняттями "канонічності", "істинної віри" та "гонінь". Підживлює конфлікти навколо релігійних громад, храмів, а також заохочує спротив мобілізації серед вірян.

●       Головна теза: "УПЦ – істинна церква, ПЦУ – політичний проєкт Заходу".

●       Дроблення на наративи:

• "Церква – поза політикою"
• "Гоніння на віру"
• "ПЦУ підтримує НАТО і сатаністів"
• "Війна – кара за зраду віри"
• "Зеленський воює з Богом"

●       Чому працює: страх "відступництва", вплив церков на літніх і сільських жителів.

●       Вплив: розкол, конфлікти, проксі-вплив РПЦ.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Тема залишається актуальною через законодавчі ініціативи, протестні дії, традиційно консервативне населення в селах, вплив РПЦ і церковних структур.

●       Протидія: Цей кейс є прикладом гібридної експлуатації віри як інструменту політики. Потрібна цілеспрямована державна політика релігійної безпеки й інформування.

Штучність української державності

●       Розширене тлумачення: Спростовує легітимність української держави через тези про "подарунок Леніна", "зліплену націю", "тимчасове формування". Ідеологічно слугує виправданням федералізму, сепаратизму або анексій.

●       Головна теза: "Україна – штучне утворення, зібране з уламків СРСР".

●       Дроблення на наративи:

• "Галичина – не Україна"
• "Закарпаття – угорське"
• "Південь і Схід – російські"
• "Слобожанщина – Новоросія"
• "Київ – "мать городов русских"

●       Чому працює: незнання історії, наслідки радянського підходу до вивчення історії та переписування історії.

●       Вплив: делегітимація незалежності, стимулювання сепаратизму.

●       Потенціал розвитку: високий

●       Обґрунтування: Використовується як база для підтримки сепаратистських настроїв, ворожих історичних маніпуляцій, особливо під час міжнародних перемовин або загроз анексій.

●       Протидія: Потребує постійного історичного наративу від держави, що демонструє тяглість української державності задовго до ХХ століття.

Війна – не наша / мир за будь-яку ціну

●       Розширене тлумачення: Апелює до втоми, трагедій, смертей. Стверджує, що "нічого не вартує людського життя", – з пропозицією капітуляції.

●       Головна теза: "Ця війна – не наша, вона вигідна лише елітам".

●       Дроблення на наративи:

• "Діти гинуть – за що?"
• "Це війна США та Росії"
• "Армія – це бізнес"
• "Мир головніше, ніж перемога"
• "Мене не захищають – мене використовують"

●       Чому працює: втома, трагедії, начебто безсенсовність втрат.

●       Вплив: саботаж, посилення настроїв щодо прийнятності капітуляції.

●       Потенціал розвитку: високий.

●       Обґрунтування: Різко зростає на тлі втоми, втрат, матеріальних труднощів, частих похоронів.

●       Протидія: Системна відповідь — не лише на рівні логіки, а й емоцій: приклади того, що відмова від боротьби призводить до ще більших трагедій.

Велика Вітчизняна / антифашизм / культ перемоги

●       Розширене тлумачення: Експлуатує ностальгію за СРСР, асоціює режим у сучасній Україні з "фашизмом", подаючи РФ як спадкоємицю переможців нацизму. На цьому тлі ЗСУ трактуються як "неонацисти".

●       Головна теза: "Україна – на боці нацистів, РФ знову рятує світ".

●       Дроблення на наративи:

• "УПА вбивала євреїв"
• "Європа толерує нацизм"
• "Світ забув, хто переміг Гітлера"
• "ЗСУ – не нащадки переможців"

●       Чому працює: радянський культ перемоги, страх ревізії історії.

●       Вплив: очорнення УПА/ЗСУ, виправдання дій РФ.

●       Потенціал розвитку: середній.

●       Обґрунтування: Активізується у символічні дати (9 травня, день визволення міст), однак втрачає вагу серед молоді та в західних й центральних регіонах.

●       Протидія: Потребує історичної деконструкції, реабілітації УПА та переосмислення 9 травня на державному рівні як інструменту деколонізації пам’яті.

Мовна /культурна війна

●       Розширене тлумачення: Наратив створює враження, що українізація є утиском російськомовних. Формується образ держави як репресивної сили щодо "інакшості".

●       Головна теза: "Заборона російської мови/культури – це нацизм".

●       Дроблення на наративи:

• "Забороняють Пушкіна, але не Шекспіра"
• "Шевченка нав'язують силою"
• "Без російської мови ми ніхто"
• "Мене переслідують за мову"

●       Чому працює: глибока російськомовна ідентичність, культурна інерція.

●       Вплив: міжетнічні конфлікти, образа.

●       Потенціал розвитку: середній.

●       Обґрунтування: Працює в окремих регіонах та при медіаконфліктах, але втрачає універсальність через зміну поколінь й просування української мови як престижної.

●       Протидія: Потрібна стратегія культурної привабливості української мови, а не її примусового нав’язування.

"Один народ" / братські зв’язки

●       Розширене тлумачення: Базується на міфі про історичну єдність українців і росіян як частин "триєдиного народу". Сприймається частиною населення як "правда родинної історії", посилюється через особисті зв’язки, ностальгію та побутову двомовність. Подається як аргумент проти війни ("не можна вбивати братів") – і водночас як основа для заперечення самостійності України.

●       Головна теза: "Ми – один народ з росіянами, нас штучно розділили".

●       Дроблення на наративи:

• "Російська культура – наша"
• "Родичі з РФ хочуть миру"
• "Донбас – ментально Росія"
• "Без Росії не було б України"
• "Росія – духовна мати"

●       Чому працює: апеляція до радянської ідентичності, родинних зв’язків, культурної близькості.

●       Вплив: розмивання ідентичності, легітимація агресії, демотивація спротиву.

●       Потенціал розвитку: середній.

●       Обґрунтування: Хоча наратив емоційно сильний, він поступово втрачає вплив через радикалізацію суспільства та втрату довіри до РФ після 2022 року. Але зберігає силу у прикордонних регіонах, в сім’ях зі змішаними зв’язками, у темах "миру".

●       Протидія: Наратив лежить в основі легітимації російської агресії. Протидія можлива лише через системну історичну просвіту, деконструкцію імперських міфів та культурну демаркацію.

Гіперболізовані успіхи РФ ("велич через відзеркалення")

●       Розширене тлумачення: "У них – стабільність і порядок, у нас – бардак і корупція". Порівняння завжди не на користь України.

●       Головна теза: "У РФ все стабільно, вони знають, що роблять, а у нас – хаос".

●       Дроблення на наративи:

• "У них дороги/інфраструктура/порядок"
• "Поки ми сварилися – вони побудували імперію"
• "Росія – це не Путін, а глибинний народ"
• "Ми програли інформаційну війну"
• "У нас жебраки, у них – стабільність"

●       Чому працює: контраст на фоні кризи/хаосу в Україні.

●       Вплив: викривлене сприйняття реальності, психологічне визнання переваги ворога.

●       Потенціал розвитку: середній.

●       Обґрунтування: Має ефект в умовах криз або занепаду в Україні, однак може втрачати силу при посиленні міжнародної ізоляції РФ і висвітленні її внутрішніх проблем.

 ●       Протидія: Розвінчання міфу про "ефективність РФ": факти, реальні наслідки централізації, репресій, бідності та втрат на війні.

Русофобія / дискримінація російськомовних

●       Розширене тлумачення: Україну звинувачують у "мовному нацизмі". РФ легітимізує агресію як "захист".

●       Головна теза: "Україна – це держава ненависті до росіян".

●       Дроблення на наративи:

• "Дітей б’ють за мову"
• "Вчителів звільняють"
• "Не можна говорити російською в лікарні"
• "Солдати знущаються з російськомовних"
• "Утиски в Києві, Харкові, Дніпрі"

●       Чому працює: ефект "жертви", що потребує захисту.

●       Вплив: виправдання дій РФ, підбурення до конфліктів.

●       Потенціал розвитку: низький.

●       Обґрунтування: Після 2022 року значно втратила актуальність в Україні, хоча може активізуватись у вигляді внутрішньої критики з-за кордону або від псевдозахисників прав людини.

●       Протидія: Потрібно постійно пояснювати відмінність між культурною політикою і дискримінацією, просувати ідею політичної, а не етнічної нації.

В умовах повномасштабної війни Росія здійснює інформаційно-психологічні впливи, які поступово переходять від прямої пропаганди до внутрішньоорієнтованого, гібридного мовлення. Основна небезпека полягає в тому, що ці меседжі дедалі частіше вбудовуються в український публічний простір як частина "конструктивної критики", "тривоги за країну та людей", "втоми від війни" тощо.

Формально нейтральні або навіть на перший погляд патріотичні висловлювання все частіше резонують із ключовими стратегічними цілями РФ:

●       делегітимація влади;

●       дискредитація ЗСУ та мобілізації;

●       деморалізація населення;

●       фрагментація єдності та ідентичності;

●       відрив України від союзників;

●       просування тез капітуляціонізму й антидержавного фаталізму.

У середньостроковій перспективі така модель поведінки створює передумови для реалізації так званого "грузинського сценарію" – стратегії, за якої Росія після закінчення бойових дій не робить ставки на виборчий прорив, а натомість поступово підриває довіру до державних інституцій, стимулює хаос, розмиває легітимність держави та посилює інфільтрацію політичних еліт. Успішна повна реалізація такого сценарію в Україні наразі оцінюється як малоймовірна, але намагання його втілити можуть створити постійну внутрішню нестабільність в країні, що гратиме на користь реалізації гібридної тактики РФ щодо України.