• USD 41.2
  • EUR 44.8
  • GBP 53.5
Спецпроєкти

Діти The Beatles. Чи передається талант у спадок, і чи можуть діти конкурувати з батьками

40 років тому, у жовтні 1984 року, вийшов перший альбом дитини "Бітлз" — дебютна платівка Джуліана Леннона "Valotte", яка мала великий успіх. Враховуючи те, що днями нарешті матеріалізувався новий, записаний після восьмирічної перерви альбом Джеймса Маккартні "Beautiful Nothing", ми з'ясовуємо, що являють собою такі різні й такі схожі "бітлівські діти" — і чим вартим вони займалися відтоді, як підросли

Джеймс Маккартні на концерті в Афінах
Джеймс Маккартні на концерті в Афінах
Реклама на dsnews.ua

Джуліан Леннон та його зведений брат Шон

Джуліан Леннон (повне ім'я — Джон Чарльз Джуліан Леннон) народився у квітні 1963 року, за кілька тижнів після того, як на прилавках музичних магазинів Великобританії з'явилася дебютна платівка "Бітлз". До 1967 року "бітли" жили в шаленому ритмі. Якщо вони не перебували на нескінченних гастролях по всьому світу, то записували у студії наступний альбом, або знімалися у черговому фільмі, або виступали на телебаченні чи радіо. У ті рідкісні моменти, коли Джон Леннон нарешті опинявся вдома (спочатку будинком вважалися лондонські квартири, потім — особняк Кенвуд в Уейбріджі, графство Суррей), то важко впізнавав сина, який встигав підрости за той час, поки Леннон був відсутній.

Але восени 1966-го "Бітлз" порвали з практикою виснажливих гастролей — і тепер Джон міг проводити більше часу з дружиною Синтією та Джуліаном (хоча перше, що зробив Леннон-старший тієї осені — вирушив на зйомки фільму "Як я виграв війну" до Іспанії) ). У листопаді "Бітлз" почали записувати свою легендарну платівку "Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера" — і на початку наступного року маленький Джуліан показав Джону малюнок, на якому була зображена дівчинка, що літає над землею. Коли Леннон поцікавився у сина, що саме він намалював, Джуліан відповів — "Люсі в небі з діамантами". Так народилася бітлівська "Lucy in the Sky with Diamonds", одна з "психоделічних" пісень групи.

Джуліан також спонукав Джона написати колискову "Good Night" — заспівану Рінго Старром у фіналі бітлівського "Білого альбому". Але найзнаменитішою піснею, натхненною маленьким Джуліаном у шістдесятих, стала, звичайно ж, "Hey Jude", яку написав Пол Маккартні. Маккартні написав цей хіт "Бітлз" влітку 1968 року, в ті дні, коли Леннон остаточно порвав стосунки з матір'ю Джуліана — і став жити з Йоко Оно.

Маккартні бачив, як несолодко доводилося Джуліану — тоді "дядько Пол" і написав пісню, що підбадьорює, "Гей, Джулс", просто для того, щоб підтримати хлопчика ("Джулсом" Джуліана називали в сімейному колі). Коли пісню почали записувати в студії, "Джулс" змінили на більш милозвучне "Джуд" — сингл зайняв перше місце по обидва боки Атлантики і вже до осені 1968-го продався шестимільйонним тиражем.

Батьки Джуліана розлучилися, хлопчик спочатку жив із матір'ю Синтією в Хойлейці, місті неподалік Ліверпуля, потім — в Уельсі. Час від часу, вже на початку сімдесятих, Джуліан їздив до Джона в Аскот, Беркшир, де бігав по галявинах маєтку "Тіттенхерст-парк" — але ці поїздки були не надто частими, та й Джуліан відчував себе ніяково в суспільстві Йоко Оно, на якої батько вже встиг одружитися.

Наприкінці 1971-го Джон і Йоко поїхали до Штатів, через два роки із відносини дали глибоку тріщину, і подружжя почало жити окремо. Йоко залишилася в Нью-Йорку, Джон же помчав до Лос-Анджелеса, разом із помічницею Леннонів, Мей Пенг. У цей період Джуліан став часто літати до батька в Штати, вони разом їздили до "Діснейленду" і взагалі весело проводили час — цей період Джуліан Леннон досі згадує як найщасливіший час, проведений з батьком.

Реклама на dsnews.ua

Тоді ж, на Різдво 1973-го, Джон подарував синові його першу гітару — разом із найновішим винаходом, драм-машиною. До літа наступного року Джуліан навчився непогано грати на справжній ударній установці — і навіть взяв участь у записі альбому батька, чудовій платівці 1974 року "Walls and Bridges". Саме ударні 11-річного Джуліана можна почути на фінальному треку альбому Ya Ya. Але потім Леннон-старший знову зійшовся з Йоко, 1975-го у них народився довгоочікуваний син Шон — і практично вся увага та любов Джона переключилися на нього.

Після загибелі батька у грудні 1980-го для Джуліана настали похмурі часи. Йому доводилося не тільки переживати сімейну трагедію (до того ж виявилося, що Синтія продовжувала любити колишнього чоловіка всі ці роки), а й вперше спробувати себе в ролі "видобутку" — на той час журналісти всіма способами намагалися витягнути з Джуліана всілякі коментарі з приводу того, що сталося із батьком.

Пристрасті трохи стихли, на початку вісімдесятих Джуліан вже жив самостійним життям у Лондоні — і тоді почав складати свої перші пісні. Окрім групи батька та його сольних пісень на Леннона-молодшого помітно вплинули музиканти зовсім іншого плану — наприклад, джазовий піаніст Кіт Джаретт та американський гурт "Steely Dan". Джуліан почав записувати демо, і одного разу відправив плівку зі своїми піснями на адресу британського лейблу "Charisma". Голова фірми Тоні Стреттон Сміт, можливо, підписав би з хлопцем контракт лише тому, що він — син Джона Леннона, але Смітові справді сподобалися пісні Джуліана. Голова великого американського лейблу "Atlantic" Ахмет Ертегун теж був у захваті від Джуліана — у Леннона-молодшого тепер був контракт із двома лейблами, залишилося лише записати альбом.

Пісні для дебюту Джуліан доводив розуму у Франції, в орендованому з такої нагоди лейблами замку "Валотт" — так само він назвав і пісню, написану на сходах замку, так само називалася і дебютна платівка Джуліана Леннона. Сам альбом записувався в Штатах за допомогою іменитого саундпродюсера Філа Рамона. Робота над частиною пісень велася в нью-йоркській студії "The Hit Factory" — тій самій, у якій батько Джуліана чотирма роками раніше, восени 1980-го, записував свій останній альбом "Double Fantasy". Рамон поцікавився у Джуліана — чи не відчуває він присутність духів. Леннон-молодший відповів, що духи до нього налаштовані доброзичливо.

Платівка "Valotte" побачила світ у жовтні 1984-го року — і, будучи першим записом будь-кого з дітей "Бітлз" (інші були ще надто малі для великого шоу-бізнесу) стала сенсацією. Альбом увійшов до двадцятки найкращих у Штатах та Англії — і став найуспішнішим у комерційному сенсі записом будь-кого з "бітлівських спадкоємців". Голос Джуліана був дуже схожий на спів Джона — хоч і з меншою кількістю відтінків та нюансів. Але головне те, що Леннон-молодший вже у 21 рік був відмінним поп-композитором, можливо, навіть більш витонченим, ніж батько у його роки (у 21 старший Леннон разом із "Бітлз" ще виступав по клубах Ліверпуля та Гамбурга і не мав договору з фірмою грамзапису).

Джуліан вирушив на гастролі світом (на концертах він виконував навіть пісню "Бітлз", "Day Tripper"), 1986-го він знявся у фільмі-концерті "Hail! Hail! Rock'n'Roll", присвяченому Чаку Беррі — і виступив на одній сцені з одним із винахідників рок-н-ролу та великим кумиром свого батька. Тоді ж вийшов другий альбом Джуліана – "The Secret Value of Dreaming", більш винахідливо аранжований, ніж дебют, але мав менший успіх. Через три роки Джуліан вдарився в експерименти, результатом яких стала платівка "Mr. Jordan" — у деяких треках альбому, особливо в "Now You're in Heaven", Джуліан нагадував уже не батька, а Девіда Боуї. Це зовсім не сподобалося потенційним покупцям платівок Джуліана, які бажали скрізь бачити тінь "Бітлз" — у результаті альбом став комерційним провалом.

З того часу, починаючи з дев'яностих, Джуліан почав складати і записувати пісні тільки в тому випадку, якщо цього дуже захочеться йому самому. Саме тому його останні альбоми (які він випускає вкрай рідко) "Photograph Smile", "Everything Changes" і особливо диск 2022-го року "Jude" звучать абсолютно не вимучено і з природною теплотою людини, яка досі любить музику найніжнішою і найтрепетнішою любов'ю. Того ж таки 2022-го, навесні, Джуліан вперше перед камерами заспівав сольну пісню батька, знамениту "Imagine" — висловлюючи підтримку Україні. Він неодружений і в нього немає дітей (як і у Джеймса Маккартні, Шона Леннона чи Дхані Харрісона). Але Джуліан пише книжки для дітей — а ще професійно займається фотографією.

До речі, з Шоном Ленноном, зведеним молодшим братом, у Джуліана з роками склалися чудові стосунки — після смерті матері Синтії у 2015-му році Шон є чи не найближчою людиною для Джуліана. Музична ж кар'єра самого Шона складається найбільш захопливим чином — можливо, він найцікавіший і найнепередбачуваніший музикант серед усіх "бітлівських дітей". Шон випустив лише дві платівки з піснями під своїм ім'ям — друга з яких, "Friendly Fire" 2006-го року, була збіркою відчайдушних і прекрасних гімнів розбитому серцю.

Після цього Шон разом зі своєю новою дівчиною Шарлоттою Кемп Мюль (вони разом досі) створив чудовий психоделічний дует "The Ghost of a Saber Tooth Tiger" — їхня платівка 2014-го "Midnight Sun" була одним із найприємніших сюрпризів усього минулого десятиліття. Окрім цього, Шон у 2016-му організував проект "The Claypool Lennon Delirium", в рамках якого музикував з басистом-екстремалом Лісом Клейпулом — втім, жодних рамок і меж для цього чудового дуету, який записав два альбоми, просто не існувало. Остання на сьогоднішній день робота Шона Оно Леннона — інструментальна платівка цьогорічного "Asterisms", натхненна музикою "фьюжн".

Джеймс Маккартні та інші діти Пола

Джеймс Маккартні був довгоочікуваним сином Пола Маккартні та його дружини Лінди. Хлопчик народився 1977-го року — на той час у Пола та Лінди вже підростали три дочки. Старшу, Хізер (дочка Лінди від першого шлюбу) Пол удочерив у 1969-му році — і тоді ж шестирічна дівчинка знялася у документальному фільмі "Бітлз" "Let it Be". У серпні того ж року у Пола та Лінди народилася дочка Мері (гордий батько сфотографувався з малюком для обкладинки свого першого сольного альбому "McCartney"), а 1971-го в сімействі Маккартні з'явилася ще одна дівчинка, Стелла — пологи були досить важкими, і саме тоді Пол вигадав назву для своєї нової групи, "Wings", маючи на увазі "ангельські крила", що зберігають і оберігають його сім'ю.

Пол і Лінда ніколи не говорили про це вголос, але завжди мріяли про хлопчика — і були дуже втішені, коли за шість років після Стелли Лінда народила Джеймса. Він ріс мрійливою та тихою дитиною, і найбільше любив літні місяці, які сім'я проводила, як правило, на фермі High Park у шотландській глушині. Але основним будинком багатодітного подружжя Пола та Лінди, починаючи з середини сімдесятих, була ще одна ферма — недалеко від містечка Рай у Східному Суссексі. Перші два роки життя маленький Джеймс провів на гастролях разом із батьком і матір'ю, але коли "Wings" припинили існування на початку вісімдесятих, Маккартні припинив активну концертну діяльність і сім'я почала вести по-справжньому відокремлений і тихий спосіб життя в Суссексі.

Джеймс, як і його старші сестри, ходив до місцевої школи в Раї і нічим особливим не вирізнявся серед інших дітей. Проте, однокласники та вчителі, звісно, знали, чий він син — хоча б просто тому, що Пол та Лінда відвідували батьківські збори у школі та запрошували однокласників дітей до себе на ферму, щоб відзначити дні народження Мері, Стелли чи Джеймса.

Коли Джеймсу виповнилося дев'ять років, батько подарував йому гітару — інструмент, який раніше належав кумиру Пола, піонеру рок-н-ролу п'ятдесятих років Карлу Перкінсу. Для порівняння — перша гітара у старшого Маккартні з'явилася лише у 14 років, і те, щоб її отримати, Полу довелося обміняти трубу, яку подарував йому його тато, дід Джеймса. У результаті вже у підлітковому віці Джеймс чудово володів гітарною технікою — і, у принципі, міг грати такі соло, на які в його роки не був здатний Пол. Коли Джеймсу виповнилося 19, він взяв участь у записі однієї з найкращих платівок батька — в альбомі 1997 року "Flaming Pie", який вирізнявся теплою, сімейною та домашньою атмосферою. Джеймс зіграв соло на електричній гітарі в пісні "Heaven on a Sunday" — сам Пол при цьому скромно грав на акустиці (у буклеті диска Маккартні назвав сина "молодим лосем").

Через кілька років, вже після смерті Лінди Маккартні, Джеймс взяв участь у записі ще однієї платівки батька, альбому 2001-го року "Driving Rain", і не лише знову зіграв на гітарі у двох піснях, "Back in the Sunshine Again" та " Spinning on an Axis", але і написав їх разом з Маккартні-старшим.

Втім, ще через кілька років Джеймс вважав за краще залишити сімейну ферму в Суссексі і влаштуватися у власній квартирі в Брайтоні — відносини молодшого Маккартні з новою дружиною батька, Хізер Міллс, складалися не найкращим чином. У той час Джеймс став складати багато своєї музики і …. щоб було чим платити за квартиру, працював офіціантом. Цей період ізоляції від власної родини закінчився вже 2005-го — того року Джеймс супроводжував Пола під час його великого американського туру.

Свою першу платівку, альбом під назвою "Me", Джеймс записав лише у 2013-му році, коли йому виповнилося 36 – при цьому Маккартні-старший взяв у записі найактивнішу участь, зігравши на гітарі, клавішних та ударних. Продюсував запис саунпродюсер Девід Кан, з яким Пол працював на початку нульових — а сам робочий процес проходив у Лондоні, Нью-Йорку та домашньої студії Пола в Суссексі (вона розташовується всередині колишнього вітряка). Пісні альбому справляли найприємніше враження — і вони тільки вигравали б, якби матеріал Джеймса Маккартні хоч-не-хоч не доводилося порівнювати з піснями батька. Але це — вічне прокляття всіх дітей "бітлів", які вирішили зайнятися музикою.

У Джеймса явно був той самий мелодійний інстинкт, що й у Пола — нехай він не був настільки розвинений. Дивно, але голос молодшого Маккартні зовсім не скидався на голос батька — не одну з його вокальних "масок". Пол міг співати на одній і тій же платівці і навіть в одній пісні відразу кількома голосами — зриваючись на крик, додаючи вокалу м'якості або навіть виконувати вокальну партію в театральній, комічній манері. Але Джеймс і не прагнув жодним чином копіювати те, що робив тато — і співав у набагато стриманішій манері.

Наступний диск Джеймса, "The Blackberry Train", вийшов через три роки, у 2016-му, і звучав набагато жорсткіше — цього разу Маккартні-молодший наважився на експерименти та записував альбом разом з інженером та продюсером Стівом Альбіні, тим самим, який працював з "Нірваною" над їхньою останньою платівкою "In Utero". Альбом знову викликав найпозитивніші емоції, але після його виходу Джеймс взяв паузу, яка розтяглася на довгі вісім років — але він ніколи не прагнув бути в центрі уваги. На новому диску Джеймса, серед інших краси, звучить прониклива "Primrose Hill" — у її записі взяв участь Шон Леннон.

Насправді, з усіх дітей Пола, тільки старша і молодша дочки, Хізер і Беатріс (від другого шлюбу з Хізер Міллс) примудряються вести непомітніший спосіб життя, ніж Джеймс Маккартні. Тим часом Стелла Маккартні продовжує залишатися дизайнером зі світовим ім'ям, а Мері займається фотографією, випускає кулінарні книги та знімає документальні фільми. Ще 2001-го Мері Маккартні взяла серію інтерв'ю у батька для фільму "Wingspan", а 2022-го — зняла чудову документалку "Якби ці стіни могли співати", присвячену історії легендарної студії "Еббі Роуд".

Дхані Харрісон і Зак Старкі

Зак Річард Старкі, син Рінго Старра та його першої дружини Морін, народився на два роки пізніше за Джуліана Леннона — 1965-го. Коли Заку виповнилося 8 років, близький друг батька, легендарний барабанщик гурту The Who Кіт Мун, подарував Заку ударну установку — сам Рінго сподівався, що син стане лікарем або юристом. Але природу не обдуриш – Зак став по-справжньому чудовим барабанщиком. З технічної точки зору він навіть перевершує батька — хоча Рінго досі немає рівних у його вмінні відчувати всі нюанси пісні.

У дев'яностих Зак брав участь у гастролях батьківського "All-Starr Band", і тоді ж, 1996-го, він уперше зіграв з "The Who" (Кіт Мун помер ще 1978-го). Зак досі грає з "The Who", своїм улюбленим гуртом — крім цього деякий час, у нульових, був постійним барабанщиком легенд брит-попа, "Oasis".

Єдиний син "тихого бітла" Джорджа Харрісона, Дхані Харрісон, до 46 років записав лише два альбоми — "In Parallel" у 2017-му та "Innerstanding" у 2023-му. Обидві ці роботи відрізняють авантюрний та експериментальний підхід — характерний для того, чим займається той самий Шон Леннон. Але Дхані ще й успадкував від батька властивий покійному Джорджу містицизм — що робить його похмуру і тінисту музику ще більш незбагненною для непідготовлених або просто випадкових слухачів.

    Реклама на dsnews.ua