На небі у повному складі. The Band, The Blue Moon Boys з Елвісом та "Досвід Хендрікса"
Цього тижня на 88-му році життя помер Гарт Хадсон – останній із учасників гурту The Band

Хадсон був незмінним клавішником легендарного канадсько-американського гурту, музиканти якого в шістдесятих роках були акомпануючим складом Боба Ділана, а пізніше здійснили справжню революцію в рок-музиці. Після того, як гітарист Роббі Робертсон помер влітку 2023-го, Хадсон був останнім з учасників The Band, що залишилися в живих. "ДС" згадує про "Бенд" та їхній вплив на музику, а також про інші знамениті групи, що перемістилися в інший світ у повному складі.
Від The Hawks до The Band
Групу The Band наприкінці шістдесятих і до розпаду оригінального складу в 1977-му любила публіка, при цьому гурт користувався величезною повагою серед колег-музикантів. Коли "Бенд" восени 1976-го давали свій фінальний концерт у Сан-Франциско, на сцену зали Winterland Ballroom разом із групою мали за честь вийти родоначальник чиказького електричного блюзу Мадді Уотерс, Ніл Янг, Ерік Клептон, Ван Моррісон, Джоні Мітчелл, і, звісно, Боб Ділан. Той концерт, що став багатогодинним магічним дійством, знімав Мартин Скорсезе для документальної стрічки "Прощальний вальс" (The Last Waltz), яку вважають ледь не найкращим фільмом-концертом в історії.
Чим же "The Band" заслужили таке шанобливе ставлення до себе? Учасники гурту були чудовими музикантам, фанатично захопленими своєю справою, але коли виходили на сцену, особисті амбіції залишалися за лаштунками. У грі Гарта Хадсона, Роббі Робертсона, Річарда Менюела, Ріка Данко та Левона Хелма не було жодного самолюбування та показної віртуозності, чим грішили багато груп на межі шістдесятих та сімдесятих. Натомість спільними зусиллями The Band на кілька годин відкривали завісу великої таємниці музики – і робили це з великим благоговінням. Відчуття причетності до таїнства незмінно передавалося публіці – і концерти The Band ставали незабутнім досвідом.
Роббі Робертсона Ділан називав "математичним генієм" музики — він грав вкрай економно, маючи дивовижний талант обирати єдину правильну ноту в цю мить. А ще Робертсон писав пісні – він був автором класичного репертуару гурту. Пісні Роббі, канадця з індіанським корінням, були настояні на музичних традиціях Північної Америки.
У групі, до речі, було три приголомшливих вокалістів. Так, Левон Хелм (єдиний американець у групі, родом з Арканзасу) був не лише барабанщиком – він мав голос людини, яка, здавалося, справді жила серед прерій і встигла взяти участь у всіх битвах Громадянської війни за сотню років до винайдення рок-н-ролу Річард Менюел був майстром гри на фортепіано, а ще володарем голосу з ангельським тембром, який міг передати як глибоке сум'яття і невимовний біль, так і радість нелюдських масштабів. А Рік Данко, канадієць з українським корінням, був найбільш запальним з цієї трійці, і при цьому залишався вражаюче дисциплінованим бас-гітаристом.
Що ж до Гарта Хадсона, то він тримався осторонь мікрофона, але був справжнім архітектором звуку The Band. Єдиний учасник гурту з класичною музичною освітою (і найстарший у колективі) Хадсон, як правило, сидів за своїм органом Лоурі (електронний орган, що став особливо популярним та затребуваним інструментом у п'ятдесяті), але міг взятися і за акордеон, а ще він був чудовим саксофоністом.
Хадсон останнім приєднався до гурту, який тоді називався The Hawks – його буквально благали стати їхнім клавішником. Хадсон зрештою погодився, але висунув умову: Робертсон, Хелм, Менюель та Данко мали брати у нього уроки музики, причому платити за них по $10 на тиждень. У середині шістдесятих The Hawks вже акомпонували Бобу Ділану у його першому "електричному" концертному турі.
Влітку 1966-го Ділан потрапив у мотоциклетну аварію, обставини якої досі до ладу не відомі – ходили чутки про те, що Боб все інсценував, щоб позбавити себе настирливих шанувальників та нескінченних гастролей, інші "обізнані" стверджували, що Ділан паралізований і вже ніколи не встане з ліжка. Але Боб одужував у своєму будинку у Вудстоку, штат Нью-Йорк, і не просто сидів на галявині, а музикував разом із The Band.
Пізніше Ділан зі зошитами, списаними текстами нових пісень, перебрався до підвального приміщення будинку, який музиканти The Band знімали неподалік – ці пісні записували у напівпрофесійних умовах на магнітофон Хадсона. Тоді вони набули міфічного статусу і розійшлися світом на багатотисячних піратських копіях. У середині сімдесятих пісні нарешті було видано офіційно – у вигляді подвійного альбому The Basement Tapes ("Плівки з підвалу"). Набагато пізніше, вже в 2014-му році, ці "підвальні записи" матеріалізувалися в повному обсязі у вигляді архівного релізу The Basement Tapes Complete на шести компакт-дисках, що зібрав захоплені відгуки.
Після того, як Ділан остаточно оговтався від аварії і поїхав до Нешвілла записувати там зовсім інші пісні (вони вийшли на платівці John Wesley Harding у грудні 1967-го), The Band взялися за роботу над власним дебютним альбомом. Запис проходив у тому ж підвалі, а оскільки стіни будинку були пофарбовані в рожевий, платівка отримала назву Music From Big Pink. Ділан оформив обкладинку альбому, The Band виконали на платівці кілька пісень, складених разом із ним, але найвизначнішу композицію — класичну The Weight — написав не Ділан, а Роббі Робертсон.
Альбом Music from Big Pink вийшов у світ у середині 1968-го і став чудовим засобом від психоделічного похмілля, що прийшло після попереднього "літа кохання". Настав час повертатися до музичного коріння, що переконливо демонстрували пісні альбому. Прихід нової ери гучно сповістив суворий орган Гарта Хадсона — рідко коли клавішні в рок-музиці звучали настільки велично, як інструмент Хадсона у пісні Chest Fever. Цілком можливо, що зараз цей же хадсонівський орган Лоурі звучить в інших світах – разом із інструментами та голосами решти учасників The Band.
The Blue Moon Boys — тріо Елвіса Преслі
Якщо почати розмову про найвпливовіші тріо в історії музики, то на думку спадають і британський гурт Cream, в якому сяяли Ерік Клептон, Джек Брюс і Джинджер Бейкер; і The Jimi Hendrix Experience, і кобейнівська "Нірвана". Але найбільший вплив на хід музичної історії мало скромне тріо Елвіса Преслі, учасники якого вперше зіграли разом влітку 1954-го року. Нікого з музикантів цього тріо – ні самого Елвіса, ні гітариста Скотті Мура, ні контрабасиста Білла Блека — вже немає в живих. Як і барабанщика Ді Джея Фонтани, який приєднався до тріо в 1955-му, перетворивши його на квартет.
У липні 1953-го року вісімнадцятирічний хлопець на ім'я Елвіс Преслі зайшов до студії Сема Філіпса в Мемфісі, щоб записати там гнучку пластиночку в одному екземплярі – як подарунок для своєї матері Гледіс. Саме так Елвіс пізніше пояснював причину своєї появи у професійній студії. Там він застав помічницю Сема Філіпса Маріон Кейскер, яка повідомила переляканому хлопцю з подряпаною гітарою в руках, що запис обійдеться йому в три долари дев'яносто вісім центів, ще за долар можна було придбати магнітофонну плівку з власним виконанням. Від останнього варіанта Елвіс відмовився – він не мав зайвих грошей.
Преслі заспівав дві пісні – My Happiness, хіт 1948-го року, та баладу That's When Your Heartaches Begin. Прониклива Кейскер звернула увагу на манеру виконання Елвіса – залишила собі копію запису та взяла у нього номер телефону. Лише через рік після першого візиту Преслі до студії, у червні 1954-го, Меріон на прохання Філліпса передзвонила Елвісу і запросила його прийти в "Сан" ще раз. Преслі з'явився 26-го червня — нічого до ладу записати не вдалося, але Філліпсу при особистій зустрічі він і справді припав до душі.
Сем Філліпс вирішив звести Елвіса зі Скотті Муром, своїм знайомим гітаристом з кантрі-групи Starlight Wranglers. Філіпс дав Муру номер Елвіса — Скотті подзвонив йому того ж дня, після вечері. Трубку узяла Гледіс Преслі та повідомила, що син пішов до кіно. Мур проявив наполегливість і попросив місіс Преслі сходити до кінотеатру та витягнути звідси сина. Елвіс передзвонив Скотті за сорок хвилин.
Наступного ж дня Елвіс уже репетирував разом зі Скотті та його приятелем Біллом Блеком вдома у Мура – до ганку Преслі під'їхав на старому "Лінкольні", такому ж пошарпаному, як і його гітара. Але часи рожевих кадилаків, що виблискували в променях слави свого господаря, були не за горами. Через кілька днів Елвіс разом зі Скотті на соло-гітарі та Біллом за контрабасом (своє тріо вони назвуть The Blue Moon Boys) запише ту саму "вододільну" пісню That's All Right.
Раніше за усіх з The Blue Moon Boys цей світ покинув Білл Блек – він помер ще 1965-го, через пухлину головного мозку, а Скотті Мур, один із найбільш цитованих гітаристів двадцятого століття, пережив Елвіса на 39 років, померши в червні 2016-го.
The Jimi Hendrix Experience
У 1966-му році успіх нарешті посміхнувся гітаристу Джімі Хендріксу – його виступ для нечисленної публіки в нью-йоркському клубі Cheetah вразив дівчину на ім'я Лінда Кіт, подругу Кіта Річардса з "Ролінг Стоунз". Лінда поспішила запевнити Джімі, що незабаром він стане суперзіркою, та постаралася звести його з менеджером "Стоунз" Ендрю Олдхемом. Той не зацікавився, але Лінда розповіла про Джимі басисту гурту The Animals Чесу Чендлеру, який якраз збирався залишити рідний колектив та зайнятися продюсуванням інших виконавців. Чендлера вразили виконавський рівень Хендрікса та його харизма – і він відразу запропонував Джимі укласти контракт.
Саме Чендлер привіз Хендрікса до Лондона у вересні 1966-го. Він же, по суті, за рекордно короткий термін допоміг йому підібрати британських музикантів — бас-гітариста Ноела Реддінга і барабанщика Мітча Мітчелла. Мітчелла щойно вигнали з групи Georgie Fame and the Blue Flames, але він був барабанщиком з сильним і різким ударом, мав джазовий підхід і розбирався в ритм-н-блюзі – для Хендрікса цього було достатньо.
Гурт вирішили назвати The Jimi Hendrix Experience, тієї ж осені музиканти почали записувати дебютну платівку – революційний альбом Are You Experienced. Він досі залишається чимось подібним до Біблії для тих, хто серйозно ставиться до електричної гітари. І просто прикладом прекрасної музики без жодних рамок та обмежень для всіх інших. Сам Хендрікс помер ще 1970-го, ставши одним із перших членів "клубу 27". Реддінг і Мітчелл пішли за своїм колегою лише у двадцять першому столітті. Ноел Реддінг помер у 2003-му році, а за п'ять років до Хендрікса та Реддінга в небесному складі The Jimi Hendrix Experience приєднався і Мітч Мітчелл.