Новий фільм, стара магія. Вес Андерсон запускає "Фінікійську схему"

Головну роль у "Фінікійській схемі" зіграв Бенісіо дель Торо — співпраця дель Торо та Андерсона почалася нещодавно, вже у цьому десятилітті, коли актор зіграв божевільного, лютого і геніального художника Моузеса Розенталера у "Французькому віснику" 2021-го, найбільш вражаючому андерсонівському фільмі останніх років. Але дель Торо, улюбленця кіноманів з часів "Звичайних підозрюваних" Брайана Сінгера та "Страху і огиди в Лас-Вегасі" Террі Гілліама, не було серед зірок акторського складу наступного фільму Андерсона, того самого "Астероїд-сіті" — фільму, який дещо розчарував тих, хто вже звик до того, що Вес Андерсон безперебійно забезпечує публіку шедеврами

Дель Торо повернувся — і, якщо судити з трейлера, шикарний костюм успішної ділової людини середини минулого століття йдуть актору так само, як арештантська роба, в якій герой дель Торо змушений був ходити у "Французькому віснику". Його нинішній персонаж Жа-Жа Корда – один із найбагатших бізнесменів Європи, який заробив величезні статки на літаках та торгівлі зброєю. Корда вижив у шести жахливих авіакатастрофах – і тепер замислився над тим, кому ж залишити свою імперію.

За сюжетом, герой Дель Торо вирішив позбавити спадщини дев'ятьох своїх синів – тим часом, сімейна справа має дістатись його єдиній дочці Лізл (24-річна Міа Тріплтон, дочка Кейт Вінслет, новачок у кіносвіті Веса Андерсона). Але справа ускладнюється тим, що Лізл — черниця, яка зі своїм люблячим батьком не спілкується вже довгі роки. За сюжетом, Жа-Жа Корда збирається водити за носа сильних світу цього і між іншим налагоджувати стосунки з дочкою.

Титри фільмів Андерсона традиційно рясніють зірковими іменами, для багатьох акторів, які вперше знімалися у режисера, участь у його проєкті – схожа на досвід знімання у іменитого фотографа, задоволення цікавості щодо того, як саме виглядатиме поява в кадрі. На цей раз компанію дель Торо складуть Том Генкс, Бенедикт Камбербетч та Скарлетт Йоганссон. Крім цього — Білл Мюррей (дуже давній однодумець режисера), Шарлотта Генсбур (ще одна нова гостя на майданчику в Андерсона, залишається лише дивуватися, чому так довго режисер, відомий франкофіл, не запрошував до своїх проектів доньку Сержа Генсбура та Джейн Біркін), а також Джеффрі Райт.

Так, Андерсон згадував про сценарій "Фінікійської схеми" ще 2023-го – на пресконференціях, пов'язаних з "Астероїд-сіті". Знімальний процес проходив у Німеччині минулого року – і давніх шанувальників режисера може насторожити і навіть засмутити той факт, що цього разу Андерсон не співпрацював зі своїм постійним оператором Робертом Йоменом. Йомен, який номінувався на "Оскар" за свою операторську роботу в безперечному шедеврі Андерсона 2014-го року "Готель "Гранд Будапешт", багатьма сприймався як "сірий кардинал" на майданчику, головним відповідальним за всю ту візуальну пишність, притаманну фільмам Веса.

Йомен відомий любов'ю до роботи зі старою доброю кіноплівкою, анаморфотним об'єктивам і м'якому, приглушеному освітленню – тепер його замінив французький оператор Брюно Дельбоннель, який свого часу зняв "Амелі". Що ж, судячи з того, що ми бачимо в трейлері, засмучуватися немає причин — фірмовий візуальний стиль андерсонівських фільмів очевидний, з чого можна зробити висновок, що саме Андерсон, а не Йомен, був головним творцем "картинки" своїх фільмів.

Тепер залишається сподіватися на те, що "Фінікійська схема" буде кроком вперед для Андерсона — ну чи хоча б у бік від "Астероїд-сіті", хоча навіть повернення до рівня "Готелю "Гранд Будапешт" або "Французького вісника" сприйматиметься як тупцювання на місці, яким би мальовничим та захоплюючим це місце не було.

Що ж не так з "Астероїд-сіті", картиною 2023-го року, яка могла похвалитися участю, крім Генкса та Йогансон, Тільди Свінтон, Едварда Нортона, Едріена Броуді та Марго Роббі? Справа в тому, що в боротьбі між формою та змістом у своїх фільмах перфекціоніст і невиправний естет Андерсон завжди був тим самим арбітром, який не допускав суттєвих переваг на користь однієї зі сторін. Безумовно, до написання сценаріїв своїх картин режисер ставиться так само скрупульозно та прискіпливо, як до побудови візуального ряду – зрештою Андерсон двічі номінувався на "Оскар" саме як сценарист. Але історія, розказана в "Астероїд-сіті" у фірмовій андерсонівській манері, залишала, за великим рахунком, глядача байдужим – незважаючи на присутність таких неодмінних атрибутів оповідань Андерсона, як неповноцінна сім'я (з тим не менш зворушливими внутрішньосімейними стосунками) і одного-другого чарівного дивака з дивацтвами та талантами, гідними захоплення та вивчення.

І якщо вже вийшло так, що історія створення п'єси драматургом Конрадом Ерпом (Нортон) і сама п'єса (дія якої відбувається у вигаданих ретрофутуристичних п'ятдесятих роках у розташованому серед пустелі Астероїд-сіті, на з'їзді юних астрономів), не зачіпала глядача за живе – то й звичайного ідеального візуального ряду виявилося замало. Більше того, те, що Андерсон так неухильно, з граничною точністю слідує власноруч виведеній формулі, цього разу не тішило – настав час для розмови про творчу кризу.

Що цікаво – того ж року, лише пізніше, режисер представив публіці ще кілька своїх робіт, цього разу короткометражок, знятих за розповідями Роальда Даля. І магія знову запрацювала безвідмовно – літературна основа сценаріїв завдяки британському майстру минулого століття була більш ніж міцною. Від фільмів Андерсона, особливо це стосувалося 40-хвилинної картини "Чудова історія Генрі Шугара" з Беном Кігслі, Бенедиктом Камбербетчем та Рейфом Файнсом, знову повіяло знайомою чарівністю.

Інші три картини — "Лебідь", "Щуролов" і "Отрута" теж були хороші, і поки сюжет чіпав не тільки розум глядача, а й те, що знаходиться в грудній клітці, маніакально точне дотримання Андерсоном власної рецептури не викликало жодних нарікань. До речі, це було не перше звернення Андерсона до Даля – режисер уже поставив у 2009-му чудовий мультик "Фантастичний містер Фокс", один із кількох своїх анімаційних дослідів.

А що стосується короткометражок, то одна з найкращих робіт Андерсона в його фільмографії – це нескінченно чуттєвий і хвилюючий 13-хвилинний "Готель "Шевальє", в якому компанію герою Джейсона Шварцмана в номері паризького готелю склала героїня Наталі Портман. Короткометражний фільм служить прологом для прекрасної картини "Потяг на Дарджилінг" 2007 року, але до нього можна ставитися як до самостійного твору.

Коли Вес Андерсон ще не був тим самим Андерсоном

Чи завжди Андерсон був таким одержимим "картинкою", що ретельно вибудовується, подібно до театральних декорацій? Треба сказати, знаменита манера режисера, що дозволяє впізнавати його фільми буквально і без перебільшень по одному кадру, з'явилася далеко не відразу. Є майстри, на кшталт Квентіна Тарантіно з його "Скаженими псами", чия естетика і почерк були вже повністю сформованими в часи дебюту — але Вес Андерсон належить до більш численної когорти видатних режисерів, від Скорсезе до Джармуша, манера яких ставала "фірмовою" і відомою поступово.

Перша повнометражна режисерська робота 26-річного на той момент Веса, фільм "Пляшкова ракета", вийшов на екрани в 1996-му — і незважаючи на операторську роботу вже згаданого Роберта Йомена, який зняв наступні картини Андерсона, не мав нічого спільного з тим, із чим довелося зіткнутися глядачеві у візуальному значенні вже у двадцять першому столітті. Та й сама історія, хоч і розказана під кумедним кутом, була переважно кримінальною, приземленою – і зовсім несхожою на ті казки для дорослих, які почали виходити в Андерсона пізніше.

Друга картина Веса вийшла через два роки — і "Академія Рашмор" ("Rushmore") могла б вважатися цілком класичним твором Андерсона-режисера, якби він не затьмарив сам себе (і не винайшов себе заново) у 2001-му, коли світові була представлена "Сім'я Тененбаум"

"Сім'я Тененбаум"

Це вже був той самий Вес Андерсон. І нехай можна було говорити про вплив Луї Маля з його "Шумом у серці" і "Згасаючим вогником", шедеврі Жана-П'єра Мельвіля "Жахливі діти", навіть великого Орсона Веллса і "Чудових Емберсонів", навіть про Селінджера і "Ловця у житі" (якщо мова заходила про те, як історія подавалася за допомогою голосу за кадром) — все це були лише розмови для високолобих синефілів. Звичайний глядач бачив справжнє, ні з чим не порівнянне диво на екрані – і його очі не обманювали, Вес Андерсон був єдиним у своєму роді.

Всі ці нескінченні зуми камерою всередині сцени, ледь не поклоніння симетрії, особлива палітра кольорів – характерні технічні деталі, але для того, щоб стати великим шанувальником того, що і як знімає Вес Андерсон, необов'язково в них розбиратися. Якщо ви хоча б раз у житті переставляли предмети на столі або в кімнаті таким чином, що звичайна повсякденна картина раптом починала грати свіжими фарбами і жити новим життям, Вес Андерсон – ваш режисер, і ви зрозумієте, яким чином він за допомогою краси та порядку бореться з хаосом і жахом цього світу.

Актори Андерсона

А тепер про акторів. Дебютна "Пляшкова ракета" Андерсона окрім братів Овена та Люка Вілсонів могла похвалитися участю однієї із зірок "Хрещеного батька" Джеймса Каана – але це лише початок. У "Рашморі" головні ролі зіграли Джейсон Шварцман, Олівія Вільямс і Білл Мюррей (саме завдяки Андерсону в той період Мюррей починав здобувати репутацію актора, готового зніматися не тільки в мейнстримових картинах, а й у "незалежних" режисерів у їх ризикованих проєктах). А ось одним із перших акторів, які дали згоду на знімання в "Сім'ї Тененбаум", був уже цілком легендарний і маститий на той час Джин Гекмен — не без праці з боку Андерсона і наполегливих умовлянь свого агента, який розбирався у сучасному "авторському" кіно.

Сімдесятирічний на той час Гекмен часто гадки не мав, що від нього вимагає цей юний хуліган Вес. Але його поява в кіно в ролі авантюрного глави сімейства з Нью-Йорка на прізвище Тененбаум прикрасила не лише картину Андерсона, а й фільмографію самого Гекмена — і так багату на виняткові роботи. Після того, як стало відомо, що легенда Голлівуду знімається в проєкті, Андерсону вже не склало великих зусиль отримати до себе в картину Анжеліку Г'юстон, Гвінет Пелтроу, Бена Стіллера та Денні Гловера — ну а брати Вілсон і Білл Мюррей повернулися вже за старою дружбою.

З тих пір це стало традицією — всі фільми Андерсона, починаючи з "Сім'ї Тененбаум" і наступної чудової картини "Водне життя зі Стівом Зіссу" (2004-й рік), могли похвалитися карколомним акторським складом. При цьому глядач незмінно відкривав для себе зовсім несподівані сторони, здавалося, вже вздовж і впоперек вивченої зірки – на своє задоволення і не меншу радість самої знаменитості.

Кейт Бланшетт, Віллем Дефо, Джефф Голдблюм, Рейф Файнс, Едрієн Броуді, Тільда Свінтон, Едвард Нортон, Френсіс Макдорманд, Бенісіо дель Торо, навіть Брюс Вілліс в "Королівстві повного місяця", (2012-й рік) — у всіх них, що опинилися на майданчику в Андерсона, відкривалося друге дихання і кіноселебрітіс з великим ентузіазмом поспішали довести, що ще здатні приємно здивувати.

Андерсон та музика

Окрема розмова – музика у фільмах Веса Андерсона. Рідко кому вдається в кіно так точно використовувати пісні та оркестрову музику, доповнюючи те, що відбувається на екрані, – у потрібний момент, в потрібну частку секунди надаючи сенс та створюючи необхідний настрій, а іноді навіть новий вимір.

Меломан Андерсон часто звертається до поп-класики середини шістдесятих або початку сімдесятих, іноді обираючи кілька пісень одного і того ж музиканта чи гурту – як у випадку, наприклад, з композиціями гурту The Kinks з альбому Lola для "Поїзда на Дарджилінг". У "Водному житті" морську подорож головних героїв супроводжують пісні Девіда Боуї – причому не лише в авторському виконанні за кадром, а й безпосередньо у сценах фільму. Роль одного з матросів грав бразильський музикант Сеу Жоржі — саме він співав класику Боуї португальською мовою, примостившись з акустичною гітарою десь на палубі. Виконання було чарівно безпосереднім — і сам Боуї був у захваті.

Яким саме саундтреком порадує нас майбутня "Фінікійська схема", поки невідомо (цілком точно там буде музика французького кінокомпозитора Олександра Деспла, давнього поплічника Андерсона) – але на прем'єру картини чекаємо вже наприкінці травня.