• USD 41.6
  • EUR 43.5
  • GBP 52.3
Спецпроєкти

Пам'яті Маріанни Фейтфул. Як дочці шпигуна вдалося вирватися з амплуа "дівчини Міка Джаггера" та стати символом 1960-х

30 січня на 79-му році життя померла співачка та актриса Маріанна Фейтфул – поп-ікона шістдесятих, яка надихала як шанувальників, так і колег-музикантів. Фейтфул була жінкою важкої долі, але ще вона була прикладом стійкості – ми згадуємо, як складалася кар'єра дочки баронеси фон Захер-Мазох та легендарної "дівчини Міка Джаггера"

Реклама на dsnews.ua

Якщо королями "свінгуючого Лондона" середини шістдесятих були "Бітлз" і "Ролінг Стоунз", то Маріанна Фейтфул, якій на той час було близько двадцяти років, по праву вважалася його принцесою. Співачка, актриса та подружка Міка Джаггера, яка вплинула на нього так глибоко, як не вдавалося жодній іншій жінці, вона була символом того десятиліття.

Дочка баронеси та шпигуна

Маріанна не збиралася ставати поп-зіркою, у неї не було ні зоряних амбіцій, ні мрій про славу — але час сам вибрав її. Народження Маріанни було наслідком дивного союзу. Її батько, ексцентричний англійський джентльмен Роберт Глін Фейтфул працював не будь-де, а в британській розвідці, тобто був шпигуном. А ще в нього вистачало часу на літературу – містер Фейтфул, будучи професором італійської літератури, викладав у лондонському коледжі Бедфорда. Як не без гордості стверджувала сама Маріанна, батько міг без акценту говорити будь-якою європейською мовою, від французької до чеської.

Коли Глін Фейтфул познайомився з матір'ю Маріанни, баронесою Євою фон Захер-Мазох (онучою племінницею того самого Леопольда фон Захер-Мазоха, автора "Венери в хутрі"), та була балериною у Відні — роман привів до одруження, але мати не уявляла собі, з ким вона пов'язує своє життя. Батьки розлучилися, коли дівчинці було шість років – з того часу Маріанна дуже сумувала за батьком, з яким змогла знову зблизитись лише за кілька років до його смерті.

Спочатку Маріанна з матір'ю жила в Редінгу, графство Беркшир, потім вони переїхали до Лондона, де дівчинка пішла до звичайної школи в Брікстоні. Мати і дочка майже бідували — коштів не вистачало, життя в післявоєнній Англії було нелегким, до того ж Маріанна хворіла на туберкульоз. Коли дівчинка вже ставала підлітком, вона почала вчитися в католицькій школі в Редінзі, але не тому, що збиралася бути монахинею, а тому, що на приватну школу мати не мала грошей. У той же час Маріанна зацікавилася театром – і займалася на курсах при місцевому театрі.

Якось знайомий запросив Маріанну на бал у Кембриджському університеті – наближався день Святого Валентина. Там Маріанна, яка вже була справжньою красунею зі світлим від природи волоссям і туманним поглядом, познайомилася з молодим чоловіком на кілька років старшим – він був у маленьких темних окулярах, мексиканській сорочці та джинсах. Хлопця звали Джон Данбар, він був художником і видатним лондонським тусовщиком – і не тільки дружив із самим Полом Маккартні та менеджером "Ролінг Стоунз" Ендрю Олдхемом, але й знав особисто американських бітників, автора "Голого сніданку" Вільяма Барроуза та поета Аллена Гінза.

"Лондон, що танцює свінг"

Реклама на dsnews.ua

Незабаром міс Фейтфул знову опинилася в Лондоні – але це вже був зовсім інший світ і зовсім інший Лондон. Був 1964-й рік — час змін вже настав, шістдесяті йшли повним ходом, але найцікавіше було ще попереду. Мати Маріанни була впевнена, що як тільки дочка знову опиниться в столиці, на неї відразу звернуть увагу і дівчина купатиметься в променях слави — приблизно так і сталося.

Разом із Данбаром, який незабаром стане її чоловіком, Маріанна опинилася на вечірці, на якій був присутній згаданий Ендрю Олдхем. Він був вражений красою дівчини та її аристократичними манерами – до того ж, як виявилося, Маріанна мала природний артистизм і голос, не видатний, але здатний заінтригувати. Олдхем, який був молодшим за наймолодшого учасника "Стоунз", загорівся бажанням стати менеджером Маріанни і зробити з неї витончену поп-зірку, граючи на контрасті з буйними блюзовими грубіянами Джаггером та компанією.

"As Tears Go By"

Мік Джаггер і Кіт Річардс на той час вже написали переповнену меланхолією баладу "As Tears Go By" — взагалі-то це була їхня перша спроба скласти разом зрозумілу пісню. Ендрю Олдхем завжди відрізнявся прозорливістю – нещодавно він переконав Міка та Кіта, що не можна вічно грати та записувати лише кавер-версії маловідомих американських блюзів, пісні Чака Беррі чи соул-хіти, які ще не дісталися Британії. Олдхем буквально змусив Джаггера та Річардса почати писати власний матеріал – він закрив їх на ніч на кухні і зажадав, щоб до ранку була готова пісня, "оточена високою цегляною стіною з вікнами високо нагорі". І ще – Олдхем вимагав, щоб у пісні і близько не було ніякого сексу.

Тієї безсонної ночі на тісній кухні і народилася "As Tears Go By", яку Олдхем тепер хотів віддати Маріанні. Сам він збирався стати продюсером запису – до того ж він значився і як співавтор пісні. Справа в тому, що спочатку творіння Джаггера та Річардса називалося "As Time Goes By" — як пісня з класичного фільму "Касабланка" 1942-го року. Олдхем запропонував змінити "час" на "сльози" — виходило ще сентиментальніше. Самі автори дещо соромилися свого твору – від традиційного репертуару "Стоунз" пісню відокремлювали світлові роки. Але до їхньої честі варто помітити, що "As Tears Go By" не була надто сопливою чи солодкою – пісня передавала стан сумної молодої людини, яку раптом наздогнав напад жалю до себе, під час спостереження за вечірніми іграми дітей на майданчику.

Сінгл із виконанням Маріанни вийшов у червні 1964-го року на тому ж лейблі, що випускав записи "Ролінг Стоунз" — чудово аранжована пісня з чудовою партією гобою стала не просто великим хітом, але ще й одним із перших прикладів "бароко-попа", стилю, без якого неможливо уявити середину шістдесятих та особливий шарм того часу. Голос Фейтфул мав глибину і загадку, рідкісні для сімнадцятирічної дівчини — і ще тією самою горезвісною аристократичною гідністю.

Джаггер вже тоді, 1964-го, демонстрував інтерес до Маріани – почавши з того, що виявив незграбність і зіпсував її сукню на черговій вечірці, відкорковуючи пляшку вина. Але Маріанна була неприступною і десятки разів відповідала йому відмовою – вона все ще була захоплена Джоном Данбаром і у травні 1965 року вийшла за нього заміж. Свідком на весіллі був Пітер Ешер – учасник дуету "Peter and Gordon" та старший брат нареченої Пола Маккартні, актриси Джейн Ешер.

За місяць до весілля вийшов і дебютний альбом Маріанни – точніше, одразу два дебютні альбоми. Це і справді був унікальний випадок — справа в тому, що керівництво лейбла "Decca" представляло Фейтфул виключно в ролі підліткової поп-зірки, але сама Маріанна бачила себе швидше як виконавиця фолк-пісень. Спочатку лейбл запропонував резонний компроміс – поєднати на одній платівці народні пісні та потенційні танцювальні хіти. Але Фейтфул виявила характер і принциповість — у результаті одного дня на прилавках британських музичних магазинів з'явився поп-альбом "Marianne Faithfull" і фолкова платівка "Come My Way". Хорошими були обидва релізи.

Мік та Маріанна

У листопаді 1965-го у молодого подружжя народився син Ніколас – і якби не популярність і контракт із лейблом, Маріанна з радістю залишалася б удома. Але вона була поганою домогосподаркою — до того ж, лондонське богемне життя вступало в найцікавішу і ще відносно безневинну фазу. Наступного року Маріанна, якій вже виповнилося двадцять, більше вільного часу проводила не вдома, а в гостях у гітариста "Стоунз" Брайана Джонса та його дівчини Аніти Палленберг, з якою Маріанна дуже здружилася. Незважаючи на народження дитини, вона все більше віддалялася від чоловіка. До того ж Джон Данбар був захоплений своєю художньою галереєю, а її тягнуло до світу собі подібних — новоспеченої лондонської аристократії, якою на той час були поп-зірки (рок-зірками це особливе плем'я почнуть називати лише через кілька років).

Мік Джаггер 1966-го розлучився зі своєю подружкою, моделлю Кріссі Шрімптон – він усе ще не приховував своїх почуттів до Маріани, і нарешті Фейтфул здалася. Мік і Маріанна стали жити разом — і дуже скоро її вплив на Джаггера і пісні, що складалися ним разом з Кітом Річардсом, став дуже помітним.

За тексти пісень здебільшого відповідав Мік — ще зовсім недавно платівки "Ролінг Стоунз" рясніли випадами на адресу дівчат. Якщо інші групи або виконавці-чоловіки воліли виливати слухачеві душу з приводу розбитого серця і того, як жорстоко обійшлася з ними кохана, то Джаггер у текстах хітів "Стоунз" дохідливо пояснював партнерці, чому їм не варто бути разом і чому дівчина не заслуговує на його кохання. Такий підхід до твору пісень був продемонстрований з усією суворістю в піснях платівки 1966-го року "Aftermath", у номерах на кшталт "Under My Thumb", "Stupid Girl" або "Out of Time", ще раніше — у хіті "The Last Time".

Але вже до 1967 року Мік почав писати ніжні, чарівні пісні, натхненні стосунками з Маріанною – у піснях "Стоунз" з'явилася витонченість, вишуканість і, звичайно ж, аристократичність. "She Smiled Sweetly" ("Вона мило усміхнулася"), "Complicated" ("Складна"), "She's a Rainbow" ("Вона – веселка") – таких захоплених і зворушливих пісень, в яких ліричний герой щиро захоплюється всім тим новим світом, яким є для нього кохана жінка, а не лише її сексуальністю, Джагґер більше не писав ніколи. Після розставання з Фейтфул через три роки, і з 1970-го – тим більше.

Фейтфул, дочка професора літератури, підсовувала Джаггеру книги, вона ж зацікавила його акторською грою — сама Маріанна до 1967 року вже грала на підмостках театру "Ройал-Корт" в лондонському Вест-Енді і встигла знятися у Жана-Люка Годара, в епізоді картини "Made in U.S.A." 1968-го вона грала разом з Аленом Делоном у "Мотоциклістці", а потім стала Офелією в "Гамлеті" Тоні Річардсона. На той час Маріанна вже страждала на наркотичну залежність – і роль Офелії лише посилила і залежність, і депресію. Фільм Річардсона не був видатним — але незвично сексуальна в даному контексті, навіть агресивна робота Фейтфул по праву заслуговувала на найвищу похвалу. По суті, вона грала не так шекспірівську героїню, як намагалася осмислити перед камерами свою власну трагедію. Якщо Офелія була відкинута Гамлетом, то Джаггер робив те саме з Маріанною — він не був готовий пов'язувати своє життя з наркоманкою, в історії "Ролінг Стоунз" в той час і так було достатньо наркотиків.

Розлучення не було миттєвим — влітку 1969-го Маріанна ще літала з Міком до Австралії, на зйомки фільму "Нед Келлі", в якому він грав головну роль. Але ця поїздка була останньою краплею – тоді Маріанна прийняла 150 пігулок снодійного, впала в кому, але залишилася живою. Після розлучення з Джаггером Маріанна стрімголов полетіла вниз. Тяжка героїнова залежність, життя у знайомих, потім – у кублах, сквотах чи зовсім на вулиці, все це тривало роками, спроби друзів змусити її пройти курс лікування закінчувалися нічим.

Музичні продюсери теж робили спроби змусити її працювати – так 1971-го Маріанна записала матеріал для альбому "Rich Kid Blues", але платівка вийшла лише у вісімдесятих. Через чотири роки, 1975-го, коли раптом з'явився натхненний музикою кантрі альбом "Dreamin' My Dreams", Маріанна вже жила у квартирі без електрики та гарячої води.

У 1979-му, натхненна панком і новою хвилею, Фейтфул таки змогла взяти себе в руки і записати шедевр "Broken English" — до болю відверту, різку платівку, заспівану хрипким голосом, майже знищеним нескінченним ларингітом та наркотичною залежністю. Таку платівку на той час могла записати тільки вона – не Патті Сміт і Ніко. Але з героїном Маріанна остаточно розлучилася лише до середині вісімдесятих – і з того часу кожен новий альбом Фейтфул був черговим доказом її винятковості. У дев'яностих Маріанна була непередбачуваною — вона могла записати платівку з "композитором Девіда Лінча" Анджело Бадаламенті (альбом "A Secret Life"), а через кілька років раптом з'явитися на диску "Металіки".

У двадцять першому столітті Фейтфул теж продовжувала записувати найцікавішу музику – особливо це стосувалося платівок, зроблених за участю Ніка Кейва та його колеги по "The Bad Seeds" Уоррена Елліс, дисків "Negative Capibility" та "She Walks in Beauty", її фінального релізу -року. На своєму останньому альбомі Маріанна читала вірші поетів англійського романтизму – і в поєднанні із примарними аранжуваннями Елліса її речитатив діяв на слухача магічним чином. Вона тяжко хворіла останніми роками – насилу перенесла ковід кілька років тому, але вижила. Тим не менш, смерть Фейтфул стала несподіванкою — здавалося, вона так само непохитна, як її старий друг Кіт Річардс.

    Реклама на dsnews.ua