• USD 28.3
  • EUR 32.1
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Під "Владою пса". Хто і за що отримав "Золотий глобус-2022"

У Лос-Анджелесі оголосили переможців "Золотого глобуса" - однієї з найпрестижніших кінопремій США і світу

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

"Золотий глобус" присуджується Голлівудською асоціацією іноземної преси. Перше офіційне вручення відбулося у 1944 р. на кіностудії 20th Century Fox, але тільки на початку 1950-х Голлівудська асоціація іноземної преси ухвалила надати безіменній нагороді офіційного статусу. У 1952 р. "Глобусом" нагородили видатного кіномитця Сесіля Де Мілля і з того часу існує окрема нагорода його імені – почесний приз за внесок у кінематограф.

Вручення премії відкриває ланцюжок нагород різних кіно- і телеасоціацій та спілок, який зазвичай завершується у березні вечором "Оскарів" (цьогоріч це станеться 27 березня). Нагородження "Глобусами" відбувається після кількаетапного голосування за участі 86 провідних журналістів, які спеціалізуються на тематиці Голлівуду. Зараз "Золотий глобус", остаточно вийшовши з тіні "Оскара", набув авторитету однієї з найпочесніших кінонагород світу. Окрема специфіка в тому, що тут призи дають і за фільми, і за телесеріали.

Напередодні церемонії найбільшу кількість номінацій — 7 – мали такі настільки несхожі фільми, як "Влада пса" і "Белфаст".

"Владу пса" знято новозеландською режисеркою Джейн Кемпіон. Дія розгортається в Монтані в 1925 р. Головні герої — брати Філ (Бенедикт Камбербетч) і Джордж (Джессі Племенс) — тримають успішне ранчо. Одного разу, переганяючи стадо, заїжджають на обід до трактиру "Червоний млин", який тримає вдова середніх років на ім’я Роуз (Кірстен Данст). Філ поводиться хамськи, глузує з сина Роуз, котрий допомагає матері подавати на стіл – Пітера (Коді Сміт-Макфі). Проте скандал призводить до несподіваного повороту: спочатку Джордж приходить до засмученої хазяйки, аби вибачитись, швидко в неї закохується й робить їй пропозицію руки та серця. Філ сприймає одруження брата як зазіхання на звичний порядок речей і починає тиху війну проти "авантюристки" Роуз, доводячи її до розпачу й алкоголізму.

Режисер і автор сценарію "Белфасту" британець Кеннет Брана, називає цю біографічну драму своїм "найбільш особистим фільмом". У головних ролях знялися Катріна Балф, Джуді Денч, Джеймі Дорнан, Кіаран Гайндс та дебютант Джуд Гілл. Картина розповідає про життя північноірландської робітничої сім'ї під час міжрелігійних сутичок у Белфасті (столиці Ольстера) наприкінці 1960-х.

Події показані з погляду 9-річного хлопчика Бадді (Джуд Гілл). Його батько працює через протоку — в Англії, а мама, старший брат Вілл, бабуся (Джуді Денч) і дідусь по батьківській лінії (Кіаран Гайндс) — живуть у Белфасті. Їхня родина опиняється в особливо непростій ситуації, адже вони – протестанти у католицькому кварталі. Мир у районі завершується 15 серпня 1969 року, коли група протестантських бойовиків влаштовує побоїще, нападаючи на будинки місцевих католиків. У відповідь на це мешканці вулиці зводять на вулиці барикаду, щоб не допустити повернення погромників; так само прибуває військовий загін з бронетехнікою. Зрештою, розуміючи, що у Белфасті їм залишатися небезпечно, сім'я вирішує виїхати до Англії.

Реклама на dsnews.ua

Власне, "Белфаст" є класичним романом виховання – тобто історією про дитинство, про перші закоханості й перші біди, про кінець дитинства й про дорослішання. Після кольорового прологу Брана повністю переходить на чорно-білу гаму, намагаючись стилізувати зображення під кінохроніку і водночас під настрої епохи в Ольстері, де панували чорно-білий кривавий розлам між католиками й протестантами. В цій драмі багато ніжності й гумору, точні акторські роботи та якісна драматургія – яка й принесла Брані "Глобус" за найкращий сценарій. І, хоча під кінець фільм збивається на прямолінійну мелодраматичну інтонацію в стилі телевізійного "мила", Національна рада кінокритиків США включила "Белфаст" до списку 10 найкращих фільмів 2021 року.

Та все ж у категорії "Найкращий фільм — драма" перемогла саме "Влада пса", отримавши також приз за найкращу режисуру. Це особливо важливо для Кемпіон, адже це її перша велика нагорода після "Золотої пальмової гілки" за "Фортепіано" (1993) та взагалі перша повнометражна робота за 12 років.

Однак за такий тривалий час Кемпіон не тільки не розгубила форму, а навпаки — посилила її. Найбільше "Влада пса" нагадує витончений психологічний роман (вона, власне, й знята на однойменним романом Томаса Севіджа і відповідно розбита римськими цифрами на п’ять частин), який на наших очах переростає в трилер. Сюжет тримається на поступовому розвитку характерів і розкритті таємниць. Ніхто з протагоністів насправді не є тим, ким здається спочатку. Філ – брутальний мачо, але за його напускною маскулінністю стоїть освіта в Єльському університеті, біль від втрати легендарного вчителя Бронко Генрі і глибоко прихована гомосексуальність. А стрункий, високий і дещо жіночний Пітер з його книжками й виразними очима насправді несе в собі жорсткий, гострий інтелект і маніакальну цілеспрямованість; отаке "розпаковування" персонажа настільки вразило журі "Глобуса", що воно присудило 25-річному Коді Сміту-Макфі премію як найкращому виконавцю другого плану в драмі. Камбербетч і Коді утворюють неймовірний дует, протистояння в якому має закінчитись рівним чином несподівано й фатально; так само переконливі Племенс і Данст. Для цієї драми чотирьох австралійський оператор Арі Веґнер створює запаморочливі декорації, показуючи гру світла в горах і на неозорих рівнинах. За всіма параметрами у Кемпіон вийшла досконала робота, яка в її фільмографії займе місце поруч з "Фортепіано".

Слідом за "Владою пса" та "Белфастом" ішла велика група фільмів з приблизно однаковим номінаційним рейтингом – по 4 категорії мали "Вестсайдська історія", "Король Річард", "Лакрична піца", "Не дивіться вгору", по 3 — "Дюна", "Бути Рікардо", "Енканто". Тут важливо врахувати, що "Золоті глобуси" присуджують окремо за драму і окремо за комедію/мюзикл. В останній номінації – доволі передбачувано – перемогла "Вестсайдська історія". Для Стівена Спілберга це вже не перше звернення до жанру музичного кіно, але тут 75-річний патріарх Голлівуду зіткнувся з серйозним викликом, адже екранізація культового мюзиклу Леонарда Бернстайна, створена в 1961 році Робертом Вайзом і Джеромом Роббінсом, давно визнана кінокласикою та є другою в списку найкращих мюзиклів усіх часів.

Проте Спілберг упорався, запропонувавши дещо інакші інтонації та оптику. По-перше – значно посилив соціальні мотиви. Бійки між нью-йоркськими бандами "Акулами" (пуерторіканці) та "Ракетами" (біла шпана) проходять на тлі мангетенських руїн в районі 61 вулиці. Будинки руйнують, людей виселяють, і незабаром тут постане знаменитий Лінкольн-центр (кивок у бік версії 1961 року, адже її знімали саме там і саме перед початком будівництва). Режисер приділяє багато уваги знедоленості героїв, котра й штовхає молодь на злочини; окрім того (чого не було у Вайза) – пуерторіканців дійсно грають латиноамериканські актори, які багато спілкуються в кадрі іспанською, а англійською говорять з акцентом. По-друге, значно посилені діалоги – якщо у 1961-му вони слугували лише зв’язками між піснями, то тут розмовні сцени мають самостійну цінність і краще розкривають персонажів. І нарешті, танцювальні та пісенні номери: вони поставлені блискуче й винахідливо, але, що важливе – витримані в сучасній естетиці, апелюють до свідомості саме глядачів ХХІ століття.

Тож комбінація цих факторів і принесла "Вестсайдській історії" не тільки статус найкращого мюзиклу, але й першість виконавицям головних ролей: найкраща акторка в комедії або мюзиклі — Рейчел Зеглер, найкраща акторка другого плану – Аріана ДеБоуз.

Серйозну конкуренцію Спілбергу міг скласти Лін-Мануель Міранда — творець сенсаційного офф-бродвейського мюзиклу "Гамільтон". "Тік-так, бум!" є його повнометражним дебютом. Але обійшлося тільки званням найкращого актора в номінації "комедія або мюзикл" для Ендрю Гарфілда. Гарфілд дійсно вразив – адже, з одного боку, до нього доволі міцно приросла маска "Людини-павука" з кінокоміксів студії "Марвел", з іншого – хоча він і грав більш серйозні ролі, але співати в кадрі йому ще не випадало. Проте в Міранди він блискуче перевтілився в режисера-початківця мюзиклів, показавши і психологічно глибоку гру, і чудові вокальні данні.

Один з провідних голлівудських сценаристів Аарон Соркін, який останні 5 років намагається утвердитись в якості режисера, виступив зі стилізацією під комедійний серіал початку 1950-х. "Бути Рікардо" розповідає про дні реального подружжя телезірок Люсіль Болл (Ніколь Кідман) і Десі Арнаса (Хавьєр Бардем). І, хоча знамениті "кулеметні" діалоги Соркіна звучать тут особливо ефектно, а в акторському ансамблі немає жодної слабкої ланки, все ж картина завоювала тільки одну нагороду: "Найкраща акторка драми" для Кідман. А найкращим драматичним актором став Вілл Сміт, який переконливо й колоритно зіграв батька видатних тенісисток сестер Вільямс у загалом посередній спортивній стрічці Рейнальдо Маркуса Гріна "Король Річард".

Серед серіалів в абсолютних лідерах перебувала "Спадщина" — 5 номінацій; трохи відстали "Ранкове шоу" й "Тед Лассо" — по 4 номінації кожна, знаменита "Гра в кальмара", а також "Прибиральниця. Історія матері-одиначки", "Поза", "Велика", "Вбивства в одному будинку", "Хитрощі", "Ломка" мали 3 категорії.

Тут беззаперечним тріумфатором виявилася телекомпанія НВО, адже і "Спадщина", і "Хитрощі" (переможці, відповідно, у номінаціях "Драматичний серіал" і "Комедійний серіал") – її продукт. Перший – свого роду "Гра престолів" в світі сучасних корпорацій. Серіал розповідає про сім'ю Рой, власників глобального медіаконгломерату "Вейстар Ройко", які виборюють контроль над компанією на тлі погіршення здоров'я патріарха сім'ї Логана Роя (Брайан Кокс). Родинні почуття намертво сплетені з жадібністю, самопожертва — з самолюбством, любов – з ненавистю, інтриги – багатоходові та вишукані, і дивитися це не менш цікаво, аніж сагу з драконами та м’ясорубкою на мечах.

Що ж до "Хитрощів", то вони занурюють глядача у світ естрадного гумору та стенд-апу. Головня героїня – комедійна знаменитість Дебора Венс (Джин Смарт), у якої настав складний період. Агент Джиммі намагається переконати Дебору привернути увагу молоді та відправляє до неї асистентку-письменницю Аву. Але, незважаючи на гідний гонорар, для останньої це надто важке завдання. Вона не може порозумітися з егоїстичною і примхливою зіркою, входить з Деборою у суворий конфлікт. Смішне й трагічне тут сусідять дуже близько.

Найкращим актором телесеріалу обрали Майкла Кітона за роль у 8-серійній "Ломці", присвяченій історії епідемії опіоїдної залежності в США, показаної з погляду лікарів, пацієнтів і фармацевтичних компаній; останні випускали синтетичні опіати, які продавали як знеболювальне, і таким чином через лікарів "підсадили" на небезпечне зілля мільйони молодих людей. Джейсона Судейкіса, що зіграв тренера з футболу Теда Лассо в однойменній багатосерійній комедії, заслужено відзначили в категорії "Найкращий актор у комедійному серіалі". Кейт Вінслет, що блискуче перевтілилася в детективку, котра розплутує складну справу у сазі "Мейр з Істтауна", стала найкращою акторкою у телефільмі або мінісеріалі; для зірки "Титаніка" це одна з найкращих ролей.

"Грі в кальмара" дістався тільки "Глобус" для найкращого актора другого плану — О йон Су.

Спеціальний "Глобус" за значний внесок у телебачення отримав продюсер, режисер, громадський активіст, ветеран Другої світової війни, без пари місяців сторічного віку Норман Лір, а вищезгадану спецпремію імені Сесіля Б. Де Мілля – легендарна американська акторка Джейн Фонда.

Загальний список всіх номінацій та переможців:

Найкращий фільм (драма): "Влада пса";

Найкраща комедія або мюзикл: "Вестсайдська історія";

Найкращий серіал (драма): "Спадщина";

Найкращий режисер: Джейн Кемпіон, "Влада пса";

Найкращий сценарій: Кеннат Брана, "Белфаст";

Найкращий телефільм або мінісеріал: "Підземна залізниця",

Найкращий комедійний серіал: "Хитрощі";

Найкраща акторка (драма): Ніколь Кідман "Бути Рікардо;

Найкраща акторка в комедії або мюзиклі: Рейчел Зеглер, "Вестсайдська історія";

Найкраща акторка драматичного серіалу: Емджей Родрігес, "Поза";

Найкраща акторка у комедійному серіалі: Джин Смарт, "Хитрощі";

Найкраща акторка у телефільмі або мінісеріалі: Кейт Вінслет, "Мейр з Істтауна";

Найкраща акторка другого плану у кінострічці: Аріана ДеБоуз, "Вестсайдська історія";

Найкраща акторка другого плану в телефільмі або мінісеріалі: Сара Снук, "Спадщина";

Найкращий актор (драма): Вілл Сміт, "Король Річард";

Найкращий актор у комедії або мюзиклі: Ендрю Гарфілд, "Тік-так, бум!";

Найкращий актор драматичного серіалу: Джеремі Стронг, "Спадщина";

Найкращий актор у комедійному серіалі: Джейсон Судейкіс, "Тед Лассо";

Найкращий актор у телефільмі або мінісеріалі: Майкл Кітон, "Ломка";

Найкращий актор другого плану у кінострічці: Коді Сміт-МакФі, "Влада пса";

Найкращий актор другого плану в телефільмі або мінісеріалі: О йон Су, "Гра в кальмара";

Найкращий фільм не англійською мовою: "Сядь за кермо моєї машини" (режисер — Рюсуке Хамагуті, Японія);

Найкраща музика: "Дюна", Ганс ЦИММЕР;

Найкраща пісня: "No Time to Die" (Біллі Айліш та Фіннеас О’Коннелл), "007: Не час помирати";

Найкращий анімаційний фільм: "Енканто" (режисери — Байрон Говард і Джаред Буш).

    Реклама на dsnews.ua