Тюльпанів недостатньо. Яких прав не вистачає жінкам в Україні

Популярність 8 березня постійно знижувалася останні роки – з 49% у 2017 році до 21% у 2024 році, свідчить опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Однак цьогоріч зафіксоване незначне зростання – до 23%. При цьому, на Заході країни свято популярне серед 6% населення, в Центрі — серед 24%, на Півдні – серед 32% і на Сході – 40%. Від статі чи віку ставлення до "жіночого дня" не залежить. 

"Це може свідчити про певне стабілізування ставлення до свята після періоду різкого падіння. Попри загальне зниження, воно залишається важливим для частини суспільства", — коментують зростання популярності 8 березня у КМІС. Водночас скасовувати його соціологи не рекомендують, хоч такі пропозиції час від часу і лунають у Верховній Раді: "Поки існує понад 10-15% людей, які є прихильниками цього свята, ініціатива його скасування недоречна, а зараз прихильників 23%", — каже голова КМІС Володимир Паніотто.

При цьому далеко не всі з тих, хто виступає проти 8 березня у його "радянському" вигляді, підтримали б остаточне скасування свята. Різні феміністичні українські рухи популяризують 8 березня як день захисту рівності статей, прав жінок, проводять у цей день освітні заходи та лекції. Сьогодні "ДС" також пояснює, яких ще прав не вистачає жінкам в Україні і чому нам так важливо зберегти святкування Міжнародного жіночого дня, але змінити його сенс у своїх очах.

Гендерні питання у війську

Невелике зростання популярності святкування 8 березня у форматі "свята весни" може бути пов’язане і з війною. У час, коли традиційні гендерні ролі розподілені традиційним для патріархальної свідомості шляхом: чоловіки йдуть воювати, а жінки залишаються вдома і виховують дітей, стає актуальнішим і підтримання притаманних цьому сценарію ритуалів. А саме прославляння жінки як берегині домашнього вогнища, втілення краси, ніжності та турботи.

З тим більшими викликами на фоні цього стикаються жінки, які вирішують пов’язати своє життя з війною і долучаються до війська задля захисту країни. Хоча, здавалося б, за роки війни, а особливо, за три роки повномасштабного вторгнення, суспільство мало б звикнути до цього явища і того, що не лише чоловіки, а й жінки можуть обирати таку роль добровільно, все одно час від часу від жінок-військових продовжують надходити скарги на домагання у війську, заборону на участь у важливих завданнях чи банальні проблеми з гігієною, формою та побутом, який досі не всюди і не завжди враховує жіночі потреби.

Також жінки, які служать у війську, мають менший доступ кар'єрного росту в армії: стають генералами та обіймають високі командні посади здебільшого чоловіки, а якщо на таку посаду призначають жінку, — вона обов’язково стикається з критикою зі сторони частини українського суспільства лише через факт її статі.

Можливо якраз саме тому напередодні Міжнародного жіночого дня у Генштабі ЗСУ повідомили про призначення до Збройних сил радниці з гендерних питань. Нею стала громадська діячка, колишня радниця з гендерних питань Командування Сухопутних військ ЗС України Оксана Григор'єва. Зазначається, що посаду радниці впровадили "з метою забезпечення взаємної координації між родами та видами військ та Міноборони України, а також розробки та реалізації комплексної гендерної стратегії в ЗС України".

"Гендерна рівність є частиною Стратегії національної безпеки України та однією з цілей сталого розвитку. Впровадження гендерної політики є однією з умов вступу України до Євросоюзу та НАТО", — зазначили у Генштабі.

Важливо, щоб подібні ініціативи впроваджувались не лише через вимоги Європи, а й дійсно з метою забезпечення спокою, комфорту та добробуту жінок. Адже вони матимуть результат лише тоді, коли на нього буде націлена не тільки одна людина з відповідною посадою, а й загалом суспільство чи хоча б вагома його частина.

Нерівномірний розподіл праці

Не всі привілеї, які по факту мають чоловіки в Україні у порівнянні з жінками, можливо змінити законодавчо, за допомогою омбудсменів чи гендерних радників. Ідеться про закріплені десятками років традиційні ролі, які можна рушити лише зміною суспільної свідомості, яка хоч і досить повільно, але вже відбувається. І популяризація відзначення 8 березня з тими сенсами, які були у нього закладені з самого початку, також сприяє цій зміні.

Одним з найважливіших у переліку цих привілеїв є нерівномірний розподіл домашньої праці і очікування від суспільства/чоловіків/їхніх родичів, що саме жінка буде цілком або переважно готувати, прибирати, прати, доглядати та виховувати дітей, а також робити інші речі, під якими мається на увазі "створення домашнього затишку". 

Зрештою, немає нічого поганого у виборі жінки не працювати, а бути на утриманні чоловіка і натомість доглядати дітей і дім у разі, якщо це свідомий вибір самої жінки, який відображає її цінності, прагнення та мрії. Але проблема українського суспільства у тому, що часто цей вибір нав’язаний економічними або соціальними факторами.

У 2024 Україна, Білорусь і Туреччина очолили рейтинг країн Європи, в яких жінки у найбільш ранньому віці вступають у перший шлюб. При цьому українки посіли перше місце. Як свідчать дані Євростату, середній вік одруження українок складає 24,9 роки, білорусок – 25,1 років, а туркень – 25,2 років. Рейтинг країн, в яких жінки не поспішають одружуватися, очолили Швеція, Норвегія та Іспанія. Шведки вперше одружуються у 34,8 роки, іспанки – у 34,7 роки, а норвежки – у 34,1 роки. Саме скандинавські країни вважаються найбільш успішними серед європейських у питаннях досягнення гендерної рівності. Тож ситуація, яка наразі спостерігається в Україні, не вирішується одними законами, є наслідком особистісної дискримінації жінок в багатьох сферах і потребує постійної роботи активістів, освітян з суспільством на всіх рівнях.

Різниця в оплаті праці і декрет

Хоча чоловіки в Україні можуть іти у декретну відпустку по догляду за дитиною на рівні з жінками, дуже часто це "вибір без вибору". Ідеться навіть не про розповсюджене засудження суспільством жінок, які обрали не іти у декрет, хоча цей момент теж має місце. Найбільша проблема — це "скляна стеля". Жінці значно важче отримати керівну посаду, де вона зможе отримати високу зарплатню. Дуже часто це пов’язано з гендерними стереотипами, а саме побоюваннями, що жінка, власне, може завагітніти і піти у декрет, тоді як від чоловіка таких вчинків не очікують.

Відповідно, жінка часто просто не може заробляти стільки ж, скільки її чоловік, і обговорення, хто саме піде у декрет, навіть не підіймається, адже у такий відповідальний для родини момент зарплату повинен зберегти той, у кого вона вища. Крім того, тут важлива і статистика щодо розриву в зарплатах між чоловіками та жінками в Україні: за різними оцінками, жінки заробляють на 20-30% менше, ніж чоловіки на аналогічних посадах.

На відміну від попередньої проблеми, ця корегується не лише роботою з суспільством, а й законодавчо, адже українське право у питанні декретних відпусток ідеальним не є. Основні його проблеми:

1. Низький рівень фінансової підтримки.
2. Відпустка по догляду за дитиною до 3 років не є оплачуваною – сім’я отримує лише соціальну допомогу, яка не покриває втрату доходу. Допомога при народженні дитини становить 50 тис. грн, але виплачується частинами (приблизно 10 тис. грн одноразово після народження і 860 грн на місяць протягом трьох років).
3. Чоловіки можуть взяти лише 14 днів оплачуваної відпустки після народження дитини – цього недостатньо для повноцінного включення в батьківство.
4. Декретна відпустка традиційно сприймається як "жіноча" справа. Чоловіки рідко беруть відпустку, бо це не заохочується ані роботодавцями, ані суспільством. У Норвегії та Швеції, наприклад, існують спеціальні квоти на декретну відпустку для чоловіків, що стимулює рівномірний розподіл догляду.
5. Бюрократичні труднощі. Оформлення декретної відпустки для чоловіка складніше, ніж для жінки: потрібно додатково доводити, що мати повернулася на роботу або не може доглядати за дитиною. Відсутні автоматизовані механізми для подання заявок (часто вимагається фізична присутність у державних установах).
6. Відсутність гнучких форматів відпустки. В Україні немає можливості поєднувати часткову зайнятість і догляд за дитиною, що є нормою у країнах Європи. У деяких країнах, як-от у Німеччині, батьки можуть поєднувати роботу на 50% і декретну відпустку, що дає змогу не випадати з ринку праці.
7. Відсутність соціальної інфраструктури. Дефіцит якісних дитячих садків і ясел змушує мам залишатися вдома довше, ніж вони могли б. Високий рівень неофіційного працевлаштування ускладнює доступ до соціальних виплат.

Для порівняння, у Норвегії чоловіки можуть обирати 46 тижнів відпустки зі 100% оплатою або 56 тижнів з 80% виплатою від середньої заробітної плати. Це дозволяє батькам не втрачати фінансову стабільність. Водночас в Україні немає суттєвої фінансової компенсації для батьків, які беруть відпустку на догляд за дитиною після 14 днів. Виплати, які отримують родини, не компенсують втрату зарплати. 

У тій же Норвегії соціальна політика спрямована на рівність батьків у догляді за дітьми, і декретна відпустка для чоловіків є нормою. В України зараз зовсім інші акценти і пріоритети, дуже низький рівень народжуваності (0,6 дітей на одну жінку на 2024 рік), відповідно держава не переймається такими питаннями. Але проблема від того не зникає, а народжуваність, тим паче, не підвищується, бо українки частно не хочуть брати на себе такі ризики.

Проте дещо держава могла б зробити без особливих зусиль і фінансових витрат: хоча б спростити оформлення декрету для чоловіків через "Дію" і створити гнучкіші варіанти відпустки по догляду за дитиною.

Права, які не працюють

Про проблеми жінок в Україні багато говорять, вони відомі і постійно виносяться на обговорення активістами, а час від часу і депутатами у Верховній Раді. Як наслідок, деякі поширені прояви дискримінації вже поза законом, але від того, на жаль, не зникли.

Наприклад, це дискримінація жінок при наймі на роботу, коли їх запитують про вік, наявність партнера, плани на сім’ю та пологи. Це незаконно, але заборона при відсутності покарання не зупиняє багатьох роботодавців, про що часто з’являються повідомлення у соцмережах, зокрема у LinkedIn — мережі для пошуку та встановлення ділових контактів, що з кожним роком набирає популярності серед українців, зокрема і молоді.

Окрім того, якщо жінка завагітніє, її можуть скоротити замість надання декретної відпустки. Хоча закон забороняє запитувати жінок про сімейний статус і плани на дітей, але механізм притягнення роботодавців до відповідальності не працює — штрафи або не накладаються, або є мінімальними.

Також дівчата в Україні менше представлені в STEM-науках (наука, технології, інженерія, математика) через стереотипи та брак підтримки. Водночас чоловіки рідше обирають сфери освіти та догляду через упередження, що ці професії "жіночі".

Попри щорічні покращення законодавства, система захисту жертв домашнього насильства досі недосконала. Поліція, особливо в регіонах, нерідко ігнорує такі виклики. І попри впровадження Стамбульської конвенції, не всі її положення реалізовані. Наприклад, конвенція вимагає створення достатньої кількості притулків та служб підтримки для постраждалих. В Україні кількість таких закладів є обмеженою, і вони не завжди доступні в усіх регіонах, що ускладнює доступ постраждалих до необхідної допомоги.​ Також документ вимагає регулярного збору даних та проведення досліджень щодо насильства, який є недостатнім в Україні, що ускладнює оцінку масштабів проблеми та ефективність заходів протидії.​

Ще кілька проблем і прав, які знаходяться під загрозою:

1. Жінки мають право на роботу і освіту, але проблема сексуальних домагань у цих сферах залишається стабільною, адже немає ефективних механізмів боротьби, а слова жінок завжди піддаються сумніву, існує широко розповсюджена культура звинувачення жертви, яка не може почуватися у безпеці і говорити про домагання відкрито. В Україні відсутній ефективний механізм боротьби з харасментом, хоча у деяких країнах (наприклад, у Франції) є закони, що дають жінкам можливість подавати анонімні скарги, і компанії зобов’язані розглядати їх серйозно.
2. В Україні бракує безкоштовних програм із сексуальної освіти та доступних контрацептивів, що обмежує право жінок на контроль над власним тілом.
3. Розмір пенсії , яку отримуюють жінки, нижчий за аналогічний у чоловіків, адже на її розмір впливають довгі періоди відпустки по догляду за дитиною і в цілому культура нижчої оплати жіночої праці.

Таким чином, попри певний прогрес, жінки в Україні досі стикаються з дискримінацією в роботі, армії, політиці та соціальному житті. Частина проблем може бути вирішена через закони, але без зміни суспільної свідомості та впровадження реальних механізмів контролю ситуація залишатиметься незмінною.