• USD 36.6
  • EUR 38.7
  • GBP 45
Спецпроєкти

Безсилий терор. Коли Росії не вистачить ракет для оборони Карелії

Можливостей проводити нальоти за принципом DDOS-атак (буквально проламуючи ПРО надто великою кількістю цілей) у російських військ залишається дедалі менше

ракетні обстріли України
Реклама на dsnews.ua

9 жовтня на зустрічі з головою Слідчого комітету РФ Александром Бастрикіним Владімір Путін заявив, що підрив Кримського мосту – це теракт, підготовлений та виконаний спецслужбами України. 10 жовтня він закріпив "терористичний" наратив, заявивши, що "київський режим поставив себе на одну дошку з найодіознішими терористичними організаціями", і пояснивши, що масована ракетна атака по Україні – це відплата.

11 жовтня спікер Білого дому контр-адмірал Джон Кірбі в інтерв'ю CNN зазначив, що Росія планувала завдати по Україні масованих ракетних ударів ще до вибуху Кримського мосту, оскільки такі масштабні атаки не можна було організувати за кілька днів.

Цей коментар — разом із сфальсифікованими "доказами" на кшталт відфотошопленого зразка українського паспорта, який нібито належав підривнику — може вказувати на те, що підрив мосту і справді є справою рук ФСБ. Побічно це вказує характер ушкоджень: критичного збитку конструкції не завдано, міст з експлуатації не виведено. Можна припустити, що епічна картинка втомлених прольотів призначалася для патріотичної громадськості як засіб наочної агітації. Аналогічно, масовані обстріли українських міст мали стати для російської аудиторії демонстрацією здатності показати "київській хунті" кузькину мать. Мовляв, із певних труднощів на Донбасі та Херсонщині "дорогий Владімір Владіміровіч" зробив оргвисновки і призначив одного відповідального за "спецоперацію" замість кількох безвідповідальних. Паралельно вирішилася і проблема "усунути не можна залишити" щодо міністра оборони та голови генштабу.

Загалом, після зустрічей із шаманами, ювіляр-імператор Рима-3 сповнений рішучості замирити непокірну провінцію. Російська публіка має бачити: він готовий до тотальної війни, і телевізійна картинка цю війну показує. Те, що тотальна війна як така є синонімом тероризму, російській публіці знати необов'язково. Головне – щоб епічно. Щоб вибиті шибки, розбиті дороги та країна без світла – максимально близько до реалій російської глибинки. Того самого Замкадья, заборонену пам'ять про яке трепетно зберігає кожен "корінний" москвич.

А тому неважливо, що за два неповні дні понад сотню крилатих і балістичних ракет і близько трьох десятків дронів було витрачено так само безглуздо, як і нещадно. Поки окупанти на Херсонщині продовжують займатися віджиманням плавзасобів у населення (негативний наступ ніхто не скасовував), ця армада не завдала ніякої шкоди ЗСУ і не використовувалася для стабілізації фронту. Більше того, збитки від них були – анітрохи не применшуючи значення жертв цих ударів – незначними. Як за співвідношенням ціна-ефективність (за оцінкою Forbes, $400-700 млн. За відсутності незворотних критичних руйнувань та кількох десятків жертв, здебільшого поранених — це лють, а не операція), так і за довготривалими наслідками.

Навіть навпаки: ці удари у стилі бомбардувань Третім Рейхом британських та голландських міст скоріше зіграли на руку Україні.

По-перше, навіть при тому, що, грубо кажучи, було збито кожну другу ціль, наші західні партнери вкотре переконалися, що Україні необхідні ефективні засоби ПРО – і в кількостях, дуже далеких від гомеопатичних. Репортажі світових стрічок, а також зусилля українського громадянського суспільства та Банкової впливають на західних виборців, а ті, у свою чергу, тиснуть на уряди, щоб це питання було нарешті закрите. Тут дуже показовою є та хвиля жартів і фотожаб, яку викликала чергова заява німецької влади про майбутню передачу Україні комплексів Iris-T. І то сказати, простіше дати українцям обіцяне, аніж приймати чергову хвилю біженців.

Реклама на dsnews.ua

По-друге, стратегія терору разом із наративом "давайте миритися", знову витягнутим із кремлівської комори, викликала – за рідкісним винятком на кшталт угорського прем'єра Віктора Орбана або румунського міністра оборони Василя Динка – зворотну реакцію. Переговори – це індикатор розрядки. Росія залишається вірна принципу " посилення переговорної позиції ", нарощуючи конфлікт. Але після 24 лютого усі попередні спроби примусу до миру – що України, що Європи – завершувалися провалом. Водночас, ступінь ізоляції Росії зростає. Причому навіть з боку колишніх симпатиків Кремля на зразок італійських правих (майбутня прем'єр Джорджа Мелоні вже неодноразово засуджувала російську агресію) та китайських комуністів (Сі Цзіньпін "забув" привітати Путіна з ювілеєм).

По-третє, російські арсенали крилатих ракет не безмежні, виробництво яких через санкційний тиск і загальну деградацію промисловості стає дедалі проблематичнішим. Це, звісно, не означає, що російський ВПК неспроможний їх виробляти. Проте темпи виробництва не перекриватимуть потреб збройних сил. Виробництво тих самих "Калібрів" трималося на рівні лише 150-180 штук на рік, але ці ракети на 70% робилися на імпортній елементній базі. Аналогічна ситуація була з іншими ракетами нових типів. Результат — вже зараз пуски ракет таких типів як "Калібр", "Онікс", лінійка "Іскандерів", включаючи Р-500, трапляються все рідше, не кажучи вже про екзотику на кшталт "Кинджалів". І якщо за перший день вторгнення росіяни випустили по території України 160 ракет, то це так і залишилося не побитим рекордом. Другий пік – 25-26 липня – був удвічі меншим. Нинішня серія (а вона, мабуть, триватиме до 14 жовтня), незважаючи на бравурний старт, також втрачає інтенсивність.

Таким чином, можливостей проводити нальоти за принципом DDOS-атак (буквально проламуючи ПРО надто великою кількістю цілей) у російських військ залишається дедалі менше. Тим більше що арсенали тих же древніх (30-40 років) С-300, які використовувалися в основному для відволікаючих і бентежачих ударів, хоч і великі, але не нескінченні. Простіше кажучи, вже після десятка таких нальотів Фінляндія, що агресивно стає членом НАТО, цілком може почати претендувати на повернення Карелії в рідну гавань. Тим більше що підрозділи морської піхоти та ППО, які прикривали цей напрямок, були перекинуті в Україну. У цій ситуації від "друга" Сі і не таку образку проковтнеш…

Втім, головне – що, як і у випадку з німецькими "вундерваффе" V-1 і V-2 у Другу світову, у нинішній війні зброя терору більше не чинить критично деморалізуючого впливу ні на населення, ні на збройні сили противника – скоріше навпаки.

У цих умовах останнім аргументом Кремля залишається ядерна зброя. Яку, до речі, знову-таки чимось треба доставити. І це ще один вагомий аргумент на користь укріплення української системи ПРО.

    Реклама на dsnews.ua