• USD 29.3
  • EUR 29.8
  • GBP 34.8
Спецпроєкти

Війна віскі. Як Данія та Канада нирку поділили

Копенгаген і Оттава закрили суперечку, що тривала півстоліття, навколо острова між Гренландією і Канадою.

Єппе Кофод та Мелані Жолі
Єппе Кофод та Мелані Жолі
Реклама на dsnews.ua

До 10 червня 2022 р. мало хто у світі знав, що між Данією та Канадою йде війна. Ну, як війна, скоріше суперечка. Хоча й суперечкою цей "конфлікт", який отримав назву "війна віскі", назвати в принципі складно. Хоча часом ті чи інші політики дозволяли собі ставитися до "суперечки" надмірно серйозно. І ось 14 червня 2022 року офіційно цю сторінку перегорнули міністри закордонних справ обох країн Мелані Жолі (Канада) та Єппе Кофод (Данія), візувавши угоду про поділ навпіл острова, що знаходиться в протоці Кеннеді/Нерса – між Гренландією та канадським островом Елсмір.

Йдеться про остров Ганса, як його називають у Данії та Європі, або про Тартупалук (мовою інуїтів – "Ниркоподібний").

Острів справді схожий на нирку, але на цьому схожість з цим органом і закінчується. У плані корисних копалин він не цікавий. Там їх, корисних копалин, немає. Це просто кам'яна брила площею 1,3 кв. км, завдовжки – 1,4 кв. км та шириною — 1,1 кв. км.

Для інуїтів – корінного народу Канади – це мисливські угіддя, оскільки є і риба, і птахи часто засиджуються. До речі, угода, підписана Жолі та Кофодом, дозволить їм безперешкодно перебувати на всій його території.

Втім, коли в регіоні у другій половині XIX століття з'явилися дослідники, а саме американець Елайша Кейн, який вирушив на пошуки зниклої експедиції сера Джона Франкліна, у інуїтів з'явилися конкуренти. Насамперед у питанні визначення географічних найменувань (до речі, про назви: символічно - Кейн, Каїн…). Американця в експедиції супроводжував перекладач Ганс Гендрік, член найбільшого племені інуїтів у Гренландії Калааліт. На подяку за допомогу як у перекладі, так і в порятунку членів експедиції Кейн віддав шану Гендріку і назвав на честь нього острів. Нехай крихітний, але, як виявилося, здатний впливати на політику метрополій.

У принципі, після того, як у протоці Нерса/Кеннеді побували дослідники Арктики, сам по собі острів на роки і роки був забутий. Люди там бували, але нікого не турбувала його територіальна приналежність.

Ситуація почала змінюватися у 70-х роках. минулого століття, коли Данія та Канада розпочали переговори про демаркацію кордонів у протоці. І все б нічого, але чортів Ганс/Тартупалук знаходиться рівно посередині – на однаковій відстані від берегів Канади та Гренландії.

Реклама на dsnews.ua

Інтерес до "Нирки" різко виріс. Але перш ніж боротися за цю брилу, урядам треба було з'ясувати, чи стане шкурка за чиньбу. Тобто, є якісь додаткові аргументи на користь необхідності прибрати Ганса (ну, чи Тартупалук) до рук. Тому поява там "чорних трансплантологів" ... пардон, представників нафтокомпанії Dome Exploration (нині Dome Petroleum) з Альберти в 1980-1983 рр. було очікуваним. Вони дослідили острів щодо наявності чорного золота і пішли собі геть. Острів залишився під владою птахів та інуїтів.

Ні, про нього не забули. Просто його умовна цінність була лише у розташуванні та прагненні кожної зі сторін подалі закинути шапку. Тому у 1984 р. на острові висадилися канадські військові – встановили прапор та залишили пляшку віскі, щоб протролити сусідів-данців.

Ті виклик прийняли. Причому на високому рівні, адже того ж року сів вертоліт, зафрахтований тодішнім міністром у справах Гренландії Томасом Гойємом. Він і данські військові зняли канадський прапор, встановили свій, і залишили пляшку чи то шнапса, чи аквавіту з запискою, в якій говорилося: Velkommen til den danske ø ("Ласкаво просимо на данський острів").

Цей обмін люб'язностями був справді люб'язним та з повагою один до одного. Прапори знімалися обережно і так само обережно складалися.

Ось так зародилася дуже кумедна традиція. На острів по черзі прилітали чи приходили на катерах то одні, то інші – встановлювали та міняли прапори, залишали смачне спиртне, записочку та йшли. Хоча арсенал "послань" було розширено за рахунок культурної спадщини. Так, "вікінги" почали лишати традиційні скандинавські пірамідки з каміння — рьосе, а канадці — інуксуки, інуїтські аналоги рьосе у вигляді людини.

До речі, як розповіла у 2002 р. у своєму щоденнику учасниця чергового підйому прапора з боку Данії Нана Фленсбург, острів був буквально усіяний порожніми пляшками, склянками та записками. Отже, якщо когось ще хвилювало, що чинили канадці та данці зі спиртним, то ось вам і відповідь – зігрівалися, як могли.

І все б нічого, але в 2005 р. ідилічний алкогольний тролінг переходить у розряд міждержавної суперечки, коли на острові Ганса офіційно з усіма наслідками висаджується Білл Грем. Це вже не пляшка віскі, а цілий міністр оборони Канади. Отже, жартівлива суперечка автоматично переходить у розряд серйозної територіальної. Копенгаген надсилає ноту протесту, а прем'єр Гренландії Йозеф Моцфельдт звинувачує Канаду в окупації острова. Данці навіть відрядили патрульний катер, але вже не для того, щоб камінці поскладати, а "підтвердити суверенітет" Данії над островом Ганса.

Добре, що керівництво обох країн вчасно схаменулося і зрозуміло, що їх занесло кудись далеко від здорового глузду.

У тому ж 2005 р. і розпочався процес перемовин щодо належності острова. І хоча Канада зрештою визнала, що кордон проходить якраз посередині "Нирки", виробити рішення сторони не могли ще 17 років.

За цю звичайну, до жаху нудну голу, безлюдну скелю "боролися" з принципу та через її географічне розташування. Як і за тимчасово захоплений росіянами острів Зміїний, площа якого в 6 разів менша, ніж у Ганса.

Різниця в тому, що:

По-перше, Зміїний – частина міжнародно визнаної території України.

По-друге, Ганс все ж таки не має такого стратегічного значення.

По-третє, обидві учасниці "війни віскі" — цивілізовані країни. У нашому випадку ми маємо справу з імперією-анахронізмом, якою управляє недооцінений все життя чекіст з непомірними амбіціями.

Міністри закордонних справ Канади та Данії, Жолі та Кофод, звичайно ж, не могли не провести певних аналогій. І коли завершували цю війну, яка війною-то і не була, підписуючи угоду та обмінюючись пляшками зі спиртним "востаннє", обидва згадали про агресію Росії.

Консенсус, досягнутий Канадою та Данією, "дуже важливий за часів, коли повага, заснована на правилах міжнародного порядку, стикається з такими викликами, як сьогодні", — зазначив під час церемонії підписання угоди очільник данської дипломатії, додавши, що угода – це приклад для Путіна того, як рішення ухвалюється силою права, а не правом сили.

Що ж. Якою б часом не була комічна "війна віскі", це справді приклад вирішення суперечок, які не передбачають вбивств та руйнувань. Щоправда, наївно було б думати, що хтось там, у Москві, принаймні зараз, буде готовий скласти зброю та перейти до дипломатії.

    Реклама на dsnews.ua