• USD 36.6
  • EUR 38.5
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Меч Ердогана та пазур Путіна. Навіщо турецькому президенту маленька переможна війна

Теракт біля дипмисії РФ у Стамбулі та обстріл міста Каркамиш на півдні Туреччини можуть бути елементами одного плану

Реклама на dsnews.ua

21 листопада Анкара повідомила про обстріли півдня Туреччини зі сходу річки Євфрат – з території Сирії, що перебуває під контролем курдів.

Ввечері 20 листопада курди із Загонів народної самооборони (YPG), які в Туреччині визнані терористичною організацію і сирійським бойовим крилом Робітничої партії Курдистану, начебто випустили чотири ракети у напрямку міста Каркамиш, але вони впали на відкритій місцевості. 21-го ж Давут Гюль, губернатор провінції Газіантепу, де розташовано Каркамиш, вже заявив про влучання 5 мінами у середню школу та два житлових будинки, внаслідок чого загинули три людини і постраждали, зокрема, один військовий та сім поліцейських.

Міноборони Туреччини, в свою чергу, повідомило про "потужний" удар у відповідь, проте деталей не навело.

Зауважимо, що епізоди з обстрілами Каркамиша, буцімто, з боку курдів, вочевидь, не самодостатні, але є продовженням історії з терактами у Стамбулі.

13 листопада, як відомо, на вулиці Істікляль і, на що варто звернути увагу, біля будівлі Генконсульства Росії стався вибух, внаслідок якого загинули шість осіб і понад 80 зазнали поранень. За два дні – 15 листопада – в сусідньому районі Фатіх вибухнула замінована автівка.

Турецька влада назвала це терактами, а відповідальними оперативно визнала курдів з РПК.

І не менше оперативно керівництво країни проголосило проведення чергової, вже третьої за останні кілька років, військової операції на півночі Сирії, що отримала назву "Меч-пазур". В межах операції, яку також було розширено і на територію півночі Іраку, звісно ж, заселеного курдами, як стверджує Анкара, авіацією було знищено 89 цілей, афілійованих з "терористами" — база РПК і YPG, наприклад, а також укриття, тунелі, склади боєприпасів. 

Реклама на dsnews.ua

Разом чи проти

Коли мова заходить про курдів, сирійських чи то іракських, зазвичай ЗМІ згадують про те, що вони мають підтримку з боку Сполучених Штатів. Хоча в історії їх відносин із Вашингтоном і були темні плями, ба навіть випадки фактичної зради інтересів курдів з боку США. Проте сторони постійно верталися до нормалізації цих відносин.

Але не тільки Штати мають тісний контакт з курдами. Тут слід нагадати про певний вплив Москви, яка почала вибудовати діалог з ними ще за часів СРСР.

Відповідальною особою за цей напрямок фактично став відомий радянський арабіст і майбутній очільник розвідки КДБ (ПГУ – Перше головне управління), а згодом і голова МЗС РФ Євгеній Примаков.

Ще наприкінці 60-х він в статусі "журналіста" почав свої вояжі до Іраку, де часто зустрічався з лідером курдських повстанців Масудом Барзані. Він, за офіційними повідомленнями, намагався примирити уряд Іраку з курдами, проте його спіткала невдача (якщо це була дійсно невдача), і в 1984 р. курди знов повернулися до боротьби з Багдадом.

Примаков – це лише одна з московських персоналій, які "працювали" з курдами. КДБ в принципі займався цим напрямком, налагоджуючи непогані відносини з курдами та курдськими організаціями.

В цьому контексті маємо розглянути дві можливі опції нового конфлікту, який розпочався дуже своєчасно для Росії.

Сценарій перший. Теракти та обстріли можуть бути меседжем від Москві Реджепу Таїпу Ердогану, чий геополітичний шпагат в українському питанні Кремль категорично не задовольняє.

Режим Путіна вимушений миритися з амбіціями та рішучістю турецького лідера. Проте це не виключає сильного бажання російської сторони підштовхнути Анкару до розширення партнерства (зокрема, в питанні "Зернової угоди") через теракт, який виглядає як атака на Росію на території Туреччини, і через нову ескалацію на півночі Сирії. Тобто може йтися про загострення в асиметричний спосіб.

Сценарій другий. Теракти і обстріли – провокація, яку було погоджено Москвою та Анкарою.

На це вказує те, наскільки стрімко розгорталися події. 13 листопада стався теракт, одразу ж призначають винуватців – курдів, і вже за тиждень ми спостерігаємо військову операцію "Меч-пазур".

А операція ця, зазначимо, проводиться на тлі серйозного скорочення присутності російських військ у Сирії, які Кремлю довелося перекидати на фронт в Україну.

Отже, цілком імовірно, що Кремль мириться з турецьким контролем над північчю Сирії. Тобто колишню арабську республіку Туреччина більшою мірою тепер ділитиме з Іраном за номінальної присутності і підтримки Башара Асада росіянами. Це може бути тією ціною, яку платить Росія за спільну геополітичну авантюру проти Сполучених Штатів, які, як напередодні терактів заявив Ердоган, "нападають на Росію", оскільки нові атаки турецьких сил на курдів можуть спричинити чергову суперечку між Вашингтоном й Анкарою.

Якщо ми справді спостерігаємо реалізацію сценарію №2 та домовленості між Ердоганом та Путіним справді існують, то турецький лідер однозначно у виграші.

Чому? Все дуже просто. Почнемо з того, що після виборів 2018 р. рейтинг Ердогана обвалився до приблизно 40%. Ще в квітні він мав взагалі лише 20% підтримки, згідно з дослідженням Metropoll, а в жовтні, після, до речі, вдалого запуску "Зернової угоди", виріс до 56%.

Рейтинг Ердогана і його партії знижується через серйозні економічні проблеми. На початку жовтня річна інфляція в Туреччині зросла до рекордного за 24 роки показника у 83,45%. І влада вже навіть не намагається з нею боротися, йдучи іншим шляхом – просто вливає кошти у збільшення зарплат (за останні 9 місяців мінімальна зарплата зросла на 90%) і протидіє безробіттю. 

В таких випадках лідери на кшталт Ердогана, що мають військово-геополітичні амбіції, дуже часто намагаються вирішити питання за рахунок зовнішньополітичних здобутків в межах невеличкої і точно безпрограшної війни.

До того ж Ердоган отримує можливість через курдське питання знов натиснути на Штати, які відмовилися продавати Анкарі американські винищувачі F-35 після того, як Туреччина закупила російські ЗРК С-400.

Щодо Росії, то Кремль теж матиме певну вигоду, хоча і набагато меншу. Насамперед, через те, що надає Анкарі більше контролю над Сирією. Натомість Москва долучається до створення нового гіпотетичного напруження між США та Туреччиною, та в середині НАТО загалом. 

    Реклама на dsnews.ua