• USD 29.3
  • EUR 30.4
  • GBP 35.7
Спецпроєкти

Санкцій мало. Чому Росія прагне нової Карибської кризи

Санкції – механізм, якого явно замало для того, щоб зупинити Кремль.

Нарощування військ біля кордону з Україною викликає напруженість у відносинах із Заходом
Нарощування військ біля кордону з Україною викликає напруженість у відносинах із Заходом / East News
Реклама на dsnews.ua

Переговорний процес між США та НАТО з одного боку, і Росією – з іншого, активна фаза якого завершилася безрезультатно для Москви минулого тижня, знову перетікаючи у фазу позиційної геополітичної війни.

За підсумками переговорів у Женеві (з американською делегацією) та Брюсселі (з НАТО), сторони з головою занурилися у виробництво нових меседжів для одне одного.

Як приклад можна навести пропозицію Естонії збільшити контингент НАТО на своїй території, заради чого естонська влада готова побудувати за свій рахунок казарми на 5 тис. осіб.

Вашингтон у свою чергу опрацьовує сценарії стримування потенційної нової агресії Росії проти України. Усі вони включають масштабні жорсткі "санкції", зокрема проти президента Росії Володимира Путіна особисто.

Проте помітно рішучішими виглядають законопроекти, внесені Республіканською партією до Палати представників (зареєстрував Майкл Маккол) та Сенат (подав Тед Круз).

Останній законопроект демократи та Білий дім уже забракували, чим фактично звели на "ні" можливість домовитися зі "слонами" про дипломатичні призначення.

Реклама на dsnews.ua

Це не означає, що адміністрація Байдена ігнорує російську загрозу, хоча, проваливши законопроект Круза, виглядає менш налаштованою на боротьбу з автократами, ніж "слони". Проте Демпартія побоюється нашкодити своїм відносинам із Німеччиною, тому жорсткі санкції пропонуються до запровадження лише у разі інтервенції Росії в Україну.

До чого, втім, у Москві теж не поставилися з розумінням. Росія зараз блефує, посилюючи геополітичну напруженість, — ставить на червоне, так би мовити.

Ще під час переговорів у Женеві російська делегація, очолювана кар'єрним спадкоємцем Чуркіна — заступником глави МЗС РФ Сергієм Рябковим, як пише The New York Times, погрожувала розмістити "деякі системи озброєнь у деяких місцях". І, за даними американської розвідки, Кремль може розгорнути нові ядерні озброєння ближче до берегів США, зокрема ближче до Нью-Йорка.

Мусуються в інформаційному просторі з легкої руки російських голів наративи про нову Карибську кризу. Що також підтверджує оцінку розвідки США щодо гіпотетичного розміщення озброєнь у небезпечній близькості до США. І хоча розмови про можливе розміщення російських ракет на Кубі та у Венесуелі є нічим іншим як страшилками для обивателів, сама логіка дій Кремля, схоже, полягає в тому, щоб досягти максимального ступеня напруги, за якою піде розрядка. У менш апокаліптичних термінах його можна описати як "туфлі тиснуть": бути босим некомфортно, але в якийсь момент виявляється кращим, ніж носити занадто тісне взуття — інакше кажучи, заради комфорту та безпеки Захід має стати поступливішим. Тим більше що санкційні механізми працюють кудись повільніше військових.

Риторичні вправи Лаврова

Підтвердив ці наративи і особисто голова російської дипломатії Сергій Лавров в інтерв'ю програмі "Велика гра" В'ячеслава Ніконова ("Перший канал") за підсумками переговорів у Європі 13 січня.

До речі, за участю онлайн колишнього радянського емігранта Дмитра Саймса (Сіміса), гендиректора одного з ключових американських ретрансляторів російської пропаганди, – журналу The National Interest. Так би мовити, для антуражу – створення картинки високої поінформованості Смоленської площі в особливостях американської політики.

Інтерв'ю програмне. І його активно розганяють російські інформаційні ресурси, оскільки головний реципієнт – це колективний Захід. А якщо точніше, то Сполучені Штати, з якими і тільки з якими Москва має намір обговорювати всі зовнішньополітичні питання, у тому числі стосовно НАТО та Європейського союзу.

До речі, у Брюсселі від цього не в захваті. Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель у зв'язку з цим минулого тижня наголошував на неприпустимості обговорення європейської безпеки без участі ЄС – лише між США та Росією.

Проте Лавров на його вимогу відповів традиційно по-хамськи: ЄС, мовляв, сам себе відправив на задвірки теми європейської безпеки.

Це перший момент. Другий: Москва Лаврова у відповідь на категоричну відмову НАТО та США заблокувати розширення Альянсу на Схід продовжує наполягати на тому, що Захід порушує обіцянки, нібито дані ще Михайлу Горбачову.

Акцент, як і раніше, робиться на тому, що давав їх тодішній держсекретар Джеймс Бейкер III. Проте твердження Кремля вже неодноразово спростовувалися. У тому числі особисто Бейкер. Суть у тому, що Бейкер справді під час переговорів з Горбачовим промовляв нерозгортання у Східній Європі сил НАТО, проте ці пропозиції не схвалили у Вашингтоні та відкинули у Берліні, тому в угоду, підписану Горбачовим, вони не були включені.

Кремль ігнорує слова Бейкера та інших представників США. Зрозуміло, чому — у такому разі руйнується вся база вимог росіян до НАТО повернутися до кордонів 1997 р. і не надавати членства Україні та Грузії.

Натомість Лавров "викочує" в інтерв'ю посилання на мемуари британського посла Родріка Брейтвейта 2002 р., який описав переговори з Горбачовим, під час яких екс-прем'єр Британії Джон Мейджор запевняв президента СРСР у тому, що жодних планів на інтеграцію Польщі та Угорщини було.

Відверто слабенький, маніпулятивний "доказ" насправді. Лавров по суті бере на озброєння окремі фрази "тієї сторони", які залишилися лише фразами під час переговорів і не були закріплені на папері.

Звідси і постійно повторювана вимога Москви до США у письмовій формі надати свою думку щодо горезвісних путінських "червоних ліній". На майбутнє Москва хотіла б мати документ, нехай це буде декларативний папір, щоб не оперувати усними висловлюваннями Бейкера чи Мейджора.

І, нарешті, третій ключовий момент у інтерв'ю Лаврова. Він стосується антиросійських санкцій – старих та нових.

Російський міністр тисне на те, що США дуже зловживають цим механізмом, ігноруючи інші формати подолання протиріч.

І тут же розписується в безпорадності Росії, відповідаючи на питання ведучого, які ж військово-технічні заходи могла б вжити РФ: мовляв, Москва не уподібнюватиметься Вашингтону. Так, звичайно, не буде, адже вона просто не здатна щось протиставити Штатам як щодо дзеркальних санкцій, так і щодо озброєнь і технологій.

Пошук концепцій

Паралельно з тиражуванням послань Лаврова в The Washington Post вийшла колонка радника президента з нацбезпеки в адміністрації Дональда Трампа Джона Болтона, присвячена активізації протистояння між Україною та Росією, і, відповідно, між США та Росією.

Він критикує (місцями справедливо) американську владу за недостатні розторопність і жорсткість щодо режиму Путіна.

При цьому слід визнати, розмірковуючи про варіанти інтервенції РФ і відповіді Заходу на неї, Болтон і сам ситуацію подає вкрай спрощено (навмисно чи ні), без урахування таких важливих деталей та особливостей: перекидання військ для навчання українців, допомога гіпотетичним партизанам, блокування "Північного потоку-2" Німеччиною і, звичайно, гостра необхідність ввести санкції щодо Росії вже зараз.

Сергій Лавров має рацію в одному – Сполучені Штати дійсно надто покладаються на санкції.

І це проблема, хоч би якими вони були ефективні і болісні для Росії. Все ж таки вони, нехай і б'ють по російській економіці, не скидають режим Путіна і не роблять його "гаманців" біднішими.

Отже, крім санкційних механізмів, потрібно сформувати якісь нові інструменти тиску, адже санкції за своєю суттю часто мають половинчастий характер, а не всеосяжний. У якихось сферах вони діють, а інші сектори співпраці з Росією залишаються працездатними.

Необхідність у нових концепціях відчувається дедалі гостріше, оскільки з 8 років війни Кремль не відмовився від імперських амбіцій.

Непоганий варіант запропонували республіканці під керівництвом Майкла Маккола у Палаті представників, внісши до законопроекту про підтримку України пункт про включення її до списку країн "НАТО+". Але велика ймовірність того, що демократи "зарубають" і цей законопроект, оскільки він також містить вимогу ввести в повному обсязі санкції проти "Північного потоку-2", а Білий дім не має жодного бажання сваритися з Берліном.

Санкції у тому вигляді, в якому вони представлені в США, повторимося, — не змусять режим Путіна різко згорнути свою гібридну політику та припинити ставити ціпки в колеса української євроатлантичної інтеграції. Санкції матимуть або обмежений ефект, або не працюватимуть. І у разі нової інтервенції Росії в Україну дозволять союзникам лише знизати плечима та вказати на те, що вони намагалися якось завадити росіянам, але, на жаль, не вийшло.

Щоб цього не допустити, колективному Заходу слід звільнитися з геополітичного клінчу з Росією, частиною якого є Україна, але без здачі її інтересів, оскільки це вкрай негативно позначиться на стабільності та цілісності усієї трансатлантичної спільноти.

Як США і союзники могли б це зробити, неясно. У той час як Кремль, схоже, має ширший коридор можливостей, включаючи найекстремальніші сценарії на кшталт організації нової Карибської кризи з метою змусити Захід погодитися на перезавантаження, щоб уникнути повномасштабного конфлікту.

    Реклама на dsnews.ua