• USD 28.4
  • EUR 32.1
  • GBP 38.3
Спецпроєкти

Переговори США та Росії у Женеві. Яку гру вони затіяли

За підсумками майже восьмигодинних переговорів сторони залишилися при своєму

Представниця США Венді Шерман та представник Росії Сергій Рябков перед початком переговорів у Женеві 10 січня 2022 р.
Представниця США Венді Шерман та представник Росії Сергій Рябков перед початком переговорів у Женеві 10 січня 2022 р. / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

У Женеві завершилася зустріч американської та російської делегацій під керівництвом заступника держсекретаря США Венді Шерман і, відповідно, заступника голови МЗС РФ Сергія Рябкова.

Переговори, ініційовані для обговорення цілого комплексу питань двосторонніх відносин, що стосуються безпосередньо інтересів партнерів і союзників США, легкими просто не були. Почалися вони об 11 ранку за київським часом, потім приблизно о 15:00 учасники перервалися на півгодинний обід і знову повернулися за стіл переговорів, щоб залишити його лише о 17:32. Переговори тривали 7,5 години.

Проте насправді переговорний процес у Женеві стартував не у понеділок, а у неділю, де відбулася попередня зустріч Шерман та Рябкова.

За її підсумками заступник Сергія Лаврова видав ряд провокаційних та агресивних, у стилі покійного постпреда Росії в ООН Віталія Чуркіна, заяв на кшталт: НАТО настав час "збирати манатки і вирушати на рубежі 1997 р." (тобто де-факто знизити рівень підтримки країн Східної Європи); а США, мовляв, доведеться "звикати до нової ситуації, адаптуватися і давати задній хід [...], інакше постраждає їхня власна безпека"; і взагалі саме Штатам потрібно готуватися до "компромісів", а не Росії.

Сигнали із Вашингтону

Втім, не лише росіяни посилювали свої переговорні позиції напередодні зустрічі, а й американці також.

Нехай далеко не так агресивно, не в манері, властивій дипломатії пітерських підворіть, проте Вашингтон і Альянс чітко задекларували неприпустимість будь-яких поступок Москві як у питанні забезпечення захисту союзників по НАТО, так і щодо підтримки України.

Реклама на dsnews.ua

Держсекретар Ентоні Блінкен в ефірі CNN позначив для Кремля "два шляхи" — дипломатію та діалог або конфронтацію у разі нового вторгнення в Україну, що дуже дорого обійдеться режиму Володимира Путіна.

Генсек НАТО Єнс Столтенберг, у свою чергу, знову повторив, що Альянс допомагає Києву у справі євроатлантичної інтеграції, і приймати рішення щодо вступу України до Організації Північноатлантичного договору будуть лише українці та союзники, але не Росія.

Більше конкретики про те, яку позицію дотримуються в Штатах, можна було отримати з меседжів адміністрації Джо Байдена, переданих Москві через пресу.

Зокрема на сторінках The New York Times з'явилася стаття, яка відкидає всі "червоні лінії", проведені Путіним риторично щодо розширення НАТО та зон впливу Росії у регіоні.

Її автор Пітер Бейкер розвінчав кремлівську міфологему про те, що Вашингтон свого часу обіцяв Москві нерозширення НАТО на Схід. Бейкер пише про те, хто стояв біля витоків переговорів між США і СРСР, що розвалювався, — про свого однофамільця Джеймса Бейкера III, свого часу дуже впливового держсекретаря (про нього разом з дружиною Сюзанною Глассер Пітер Бейкер написав книгу), який обговорював у той час з Михайлом Горбачовим, так би мовити, майбутній формат стосунків та баланс сил.

За словами журналіста, Бейкер III справді під час переговорів допускав можливість нерозширення НАТО, проте ця пропозиція так і не була включена до американсько-російської угоди, оскільки її не схвалили ні у Вашингтоні, ні в Берліні, який очікував возз'єднання. Про це говорив і сам ексдержсекретар у 2014 р., та й Горбачов також.

Американська сторона обіцяла росіянам лише відстрочку з прибуттям сил Альянсу до Німеччини доти, доки радянська армія не покине НДР. Ось за що вхопилися сьогодні в Москві, надаючи обіцянку почекати з розгортанням військ НАТО і пропозицію Бейкера III, яка так і не стала пунктом домовленостей.

До речі, оцініть іронію. Тоді інтеграція в НАТО всієї Німеччини – ФРН та НДР – розглядалася Берліном як один із стовпів суверенітету та незалежності країни.

Але у 2008 р. під час саміту в Бухаресті та в наступні роки Німеччина відчайдушно чинить опір активізації інтеграції України в НАТО, яка могла б також стати запорукою її суверенітету та незалежності.

Але повернемось до поточного переговорного процесу між США та Росією. Як уже зазначалося вище, в американській пресі напередодні зустрічі з'явилися недвозначні меседжі для Кремля. Один із них ми вже розглянули.

Інший стосується безпосередньо кроків, на які Вашингтон готовий піти у разі нової агресії Росії проти України.

Джерела The Wall Street Journal в уряді США повідомили, що Білий дім розглядає різні варіанти нових санкцій проти Росії, у тому числі найжорсткіші, що блокують експорт російських енергоносіїв та відключення РФ від системи SWIFT.

Але. Ці заходи – крайні. Потрібно розуміти, що вони негативно вплинуть як на американську, так і на європейську економіки (різке зростання цін на нафту і газ, збитки для тих європейських банків, які ще мають відносини з росіянами). Тому запровадження таких санкцій можливе лише в тому випадку, якщо Путін розгорне повномасштабний наступ на Україну, тобто малоймовірно.

Більш прийнятний для союзників варіант – це точкові, але вкрай болючі санкції. Наприклад, заборона продажу Росії настільки необхідних їй мікросхем і чіпів, через що РФ, що і без того відчуває технологічний голод, чий авіапарк стрімко тане, відстане від Заходу ще більше. До речі, перші проблеми у Москви тут уже почалися: так, наприкінці грудня Індонезія відмовилася від контракту на постачання винищувачів Су-35 на $1,1 млрд, а за нею також були Єгипет і Алжир через неможливість через санкції поставити на російські машини західну авіоніку.

Домовилися домовлятися

Ще в неділю, після заяв Рябкова, було очевидно, що переговори в Женеві не принесуть жодного конкретного результату. Що той самий Рябков по суті і підтвердив під час брифінгу за підсумками зустрічі з американською делегацією.

Зам Лаврова визнав, що американська сторона дуже серйозно "пропрацювала" горезвісні "пропозиції" Росії щодо НАТО та України. Але озвучені ним тези залишилися колишніми: нібито шантаж Заходом Росії, неприйнятність розширення НАТО на Схід, вимога до Києва дотримуватись Мінських домовленостей на умовах Москви; інтенсифікація військових навчань тощо.

Кожен залишився при своєму. Сторони зацементували свої умови та де-факто лише погодилися продовжувати переговори.

Кремль прагнув потужним і масштабним гібридним натиском змусити США піти на поступки, роблячи ставку на те, що в такій стресовій ситуації Вашингтон припуститься помилки або кількох, і Москва зможе домогтися бажаного.

Проте добилася зворотного — актуалізації українського питання та зростання підтримки Києва з боку партнерів. США і НАТО справді серйозно підготувалися до переговорів, явивши російській делегації батоги та пряники. Пряники є готовністю обговорювати обмеження кількості ракет середньої дальності в Європі та масштаби військових маневрів біля кордонів Росії. Усе.

Нам же треба зрозуміти одну просту річ — йшлося, йдеться і йтиметься не лише про Україну. Насамперед Вашингтон обговорює та зміцнює зараз стратегічну систему безпеки, елементом якої — важливим, але не єдиним — є Україна.

Цей процес складний. Він вимагає гнучкості та багаторівневої політики. Іншими словами, Сполучені Штати та їхні союзники ведуть велику гру з безліччю змінних, які включають не лише загрозу санкцій або готовність до компромісів, але також зміцнення НАТО і партнерів (зокрема України).

До останнього, до речі, очевидно, відноситься і те, з яким ентузіазмом у Фінляндії зараз обговорюють можливий вступ країни до НАТО. Це явний тиск на Росію. Адже від кордонів Фінляндії до Пітера, рідного міста Путіна, рукою дістати. Ця близькість Фінляндії як суб'єкта Західної цивілізації до північної столиці РФ завжди була сильним тригером для Москви – царської, радянської, путінської. Цей тригер був однією з причин її конфліктів з Гельсінкі – Визвольної війни, Талвісоти та Яткосоти.

Росія, у свою чергу, протиставляє цій "загрозі" ситуацію в Казахстані, куди під егідою ОДКБ увійшов російський контингент.

Баланс сил у Центральній Азії продовжує швидко змінюватися після виходу американських військ з Афганістану. Казахстан Назарбаєва, колись міцний горішок для режиму Путіна, тепер Казахстан Токаєва, більш відповідний, як видається, російським інтересам.

У зв'язку з чим важливо враховувати значення Казахстану для Китаю. Пекіну, слід визнати, теж не вдавалося взяти Казахстан під повний контроль. Тепер ситуація, повторимося, кардинально змінилася. І позиції Росії у регіоні зміцнилися. Тому КНР доведеться домовлятися із Кремлем. І вона домовиться. Питання в тому, на яких умовах, і чи виявлять до цих переговорів інтерес США, які назвали Китай своїм головним геополітичним суперником.

Тому слід чітко усвідомити, що у трикутнику США-РФ-КНР існує глибока взаємозалежність. Баланс сил у всьому світі вибудовуватиметься саме у зв'язку з цією взаємозалежністю.

Отже там, де Вашингтону буде вигідно співпрацювати з Москвою, він співпрацюватиме, чітко відокремлюючи горезвісних мух від котлет. Відповідним чином поводитимуть себе Китай і Росія. Остання на прикладі Казахстану зараз переконує опонентів у своїй здатності продавати послуги гаранта безпеки в Центральній Азії, по суті, становлячи для регіону певною мірою частину колективного Заходу. І на цьому полі можлива співпраця між Росією та США.

У питаннях України, НАТО та Європи загалом позиція Вашингтону залишиться незмінною, без жодних поступок. Втім, у російської пропаганди щодо цього явно особлива думка.

    Реклама на dsnews.ua