• USD 36.6
  • EUR 37.8
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Порти та зрада. Чи працюватиме Стамбульська угода

Угода розблокує експорт зерна, а це багато мільйонів доларів для економіки воюючої країни та збереження ринків

Реклама на dsnews.ua

Україна та Росія підписали з Туреччиною під егідою ООН у палаці османських султанів Долмабахче у західному Стамбулі угоду "Ініціатива щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів", якою знімається російське блокування експорту українського зерна з портів "Одеса", "Чорноморськ" та "Південне". Термін дії – 120 днів з можливістю пролонгації.

Підписи свої поставили з боку України – міністр інфраструктури Олександр Кубраков, з боку Туреччини – міністр оборони Хулусі Акар, з боку Росії – міністр оборони Сергій Шойгу. Заради цієї події свою відпустку перервав Антоніу Гутерріш, генеральний секретар ООН – організації, яка часто зазнає критики за нездатність зупинити війну Росії проти України.

Перш ніж перейти безпосередньо до угоди, хотів би звернути увагу на особливості висвітлення цього заходу у Стамбулі іноземною, англомовною пресою. А подають вони інформацію про угоду таким чином, що вона була укладена між Україною та Росією.

Що не так. Як наголосив у Twitter радник глави Офісу президента Михайло Подоляк, Україна з Росією жодних угод не підписувала, а підписала його з Туреччиною та ООН. Шойгу візував аналогічний документ з Акаром. Що підтверджується і копією угоди, яка є у розпорядженні "Української правди" — під українським варіантом стоять підписи Кубракова та Акара.

Так, враховуючи, що це Росія влаштувала блокаду українських портів, а отже й зупинила експорт зернових та продуктів харчування, то, можна сказати, що частково це все ж таки є угодою між РФ та Україною. Але лише частково. З тією різницею, що в цьому випадку є конкретні посередники, навіть арбітри – Туреччина та ООН.

І ця різниця в епоху інформаційних воєн має значення, адже кремлівським ресурсам дуже легко буде перетворити цю неточність у формулюваннях у межах чергової ІПсО у натяк на готовність Києва йти далі у перемовинах, аж до вирішення власне питань військового характеру. Які, як відомо, Москва хоче вирішити далеко не на користь України.

А участь третьої сторони (ще раз: Туреччини та ООН) — це свого роду якщо не гарантії, то принаймні цементування ролі інших гравців у спробах вирішити продовольчу кризу, спровоковану Росією.

Реклама на dsnews.ua

Тепер до угоди, про яку ходила маса чуток та публікацій у ЗМІ, зокрема європейських та американських.

Одним із таких потенційних пунктів домовленостей, що озвучувалися раніше, було розмінування акваторії Чорного моря безпосередньо біля вищезгаданих портів, що у свою чергу викликало масу страхів та занепокоєнь щодо перспективи висадки Росією десанту на одеському узбережжі.

У підписаній угоді пункт про розмінування відсутній (майже, але про це нижче).

Хоча, варто зазначити, що навіть у разі розмінування, у рукаві України вже є туз у вигляді протикорабельних комплексів, поставлених партнерами. Можливо їх кількість не така велика, як би хотілося нам, але її все ж таки достатньо для того, щоб влаштувати м'ясорубку під час спроб Росії провести десантування з кораблів.

Угода та неясності

Загалом же з угоди ми дізналися наступне:

На підготовку "Одеси", "Чорноморська" та "Південного" до експорту зерна відводиться близько 10 днів.

Чиї будуть судна? Швидше за все, приватних перевізників. Але про це в угоді жодного слова. Список судновласників, які готові вирушити до зони бойових дій, як і механізм оплати їх роботи (з урахуванням підвищених ризиків та відповідного страхування), також не подано. Або його ще немає і він з'явиться під час наступних переговорів.

Для контролю за дотриманням норм угоди щодо забезпечення "зеленого коридору" для українського зерна в Стамбулі буде створено Спільний координаційний центр (СЦК), куди увійдуть по одному високопоставленому представнику від України, Росії, Туреччини та ООН, а також енна кількість менших представників. Чи буде однакова кількість для кожної сторони – невідомо.

В межах СЦК функціонуватимуть інспекційні групи, до складу яких знову ж таки увійдуть українці, турки, росіяни та представники ООН. Інспектування судів на вимогу РФ щодо можливих таємних поставок зброї в Україну проводитиметься в турецьких гаванях у Босфорі за розпорядженням Анкари.

The Wall Street Journal тиждень тому з посиланням на офіційних осіб Туреччини та власні джерела писала, що: по-перше, доглядатимуть судна турки; по-друге, супроводжуватимуть їх українські кораблі.

Можливо, це й обговорювалося тиждень тому, проте, як бачимо, обидва пункти змінено. І схоже, що зроблено це було на догоду Росії, яка хотіла б, щоб її представники особисто могли побувати на судах.

Це не є добре, бо Україна на прикладі СММ ОБСЄ чи СЦКК вже добре знає, що таке присутність росіян у різних моніторингових групах, де ті, як і режим Путіна загалом, дотримуються не міжнародних угод, а превалюють, власне, інтереси російського режиму.

Отже, постійно зберігатиметься загроза провокацій з боку РФ. Тим більше, що перевірки будуть проводитися не в українських портах, а в Туреччині, і по всьому шляху з Босфору до Одеси охороняти суду український флот не буде. Конвоєв взагалі ніяких не буде. До судів, які українські лоцмани виводитимуть через територіальні води України конкретним маршрутом, заборонено наближатися будь-яким кораблям та авіації.

Перевірки проводяться на "вході" та на "виході" з Босфору. І поки це судно дійде до пункту призначення в "Одесі", "Чорноморську" чи "Південному", може статися будь-що. Особливо якщо перед цим на борт підніметься представник РФ або навіть кілька.

Можна сказати, що укладачі угоди принаймні розуміють, що такі ризики існують. Але механізм реагування на можливі провокації прописано вкрай нечітко.

Зокрема, у документі наголошується, що у разі "підозрілих дій", недотримання норм угоди або надзвичайних ситуацій СЦК затверджує та забезпечує надання допомоги екіпажу.

Формулювання вкрай розмиті. Що мається на увазі під "підозрілими діями", недотриманням норм угоди чи НС? Наближення російського катера з десантом – це підозрілі події? І як саме допомагатиме СЦК, якщо, приміром, відбудеться збройна провокація росіян?

Залишається сподіватися, що "підозрілі дії", недотримання норм угоди або НС будуть прописані у додатках до угоди.

Ще слід звернути увагу на питання щодо розмінування української акваторії. Цю вимогу було знято. Але в документі все ж таки знайшлося місце "підводному каменю" — там прописано пункт, який передбачає проведення розмінування "за потреби" і здійснюватиме його тральщик іншої країни (не український і не російський). Який – не вказується, але вирішуватиме СЦК.

Висновки

Насамперед, підписання цієї угоди має позитивні сторони. З тієї простої причини, що воно принаймні поки що на папері, але розблокує експорт українських зернових, продуктів харчування та добрив.

В українських портах зараз перебуває близько 20 млн тонн зерна. На елеваторах країни загалом його близько 90 млн тонн. Такої кількості зерна Україна ніколи не споживала, забезпечуючи продовольчу безпеку 400 млн осіб у всьому світі. А тому не варто шукати тут зраду (воююча країна, яку інша країна хоче знищити і не приховує цього, годує світ) не варто. Емоції зрозуміти можна, але все ж таки є раціо, а воно полягає в необхідності демонструвати партнерам відданість дотриманню своїх зобов'язань, зберегти ринки, не віддавши їх Росії; дати аграріям продати продукцію, отриману тяжкою працею, а це мільйони та мільйони доларів фермерам та до бюджету країни, яка перебуває у стані війни.

Це величезні переваги Стамбульської угоди. Питання в тому, чи вона запрацює.

До того ж, те, що Москва погодилася відкрити зелений коридор для агроекспорту – може бути ознакою спроб Кремля трохи здати назад.

Або ж навпаки – вона зараз сподівається вибудувати чергову багатоходовочку для нової ескалації, враховуючи пункти угоди, що викликають питання.

Поки що можна помітити, як російська верхівка медійно прив'язує документ до розблокування Заходом вже російського експорту. Тому стільки уваги російська преса приділяє підписанню Шойгу з Гутеррішем іншого документа — меморандуму про сприяння ООН постачанням російського продовольства та добрив на світові ринки. Шойгу прямо заявляє, що угода і меморандум взаємопов'язані, хоча: а) меморандум – це декларація намірів, що не має сили; б) ніякої заборони експорту продовольства з РФ був насправді. Тут йдеться не про постачання продовольства або добрив з Росії, а скоріше про вплетення в західний інформпростір наративу про послаблення санкційного тиску на РФ в цілому.

    Реклама на dsnews.ua