• USD 36.6
  • EUR 37.2
  • GBP 44.1
Спецпроєкти

Подолані географічні розбіжності. Як війна в Україні запускає розпад Росії

"Нагірний Карабах", інструмент тиску Кремля на Вірменію та Азербайджан, впевнено наближається до неіснування

Реклама на dsnews.ua

Минулої п'ятниці, 25 березня, Вірменія повідомила, що азербайджанські війська "увійшли в четвер, 24, до села Парух (Фарух), що знаходилося в зоні відповідальності російських миротворців, між позиціями азербайджанських і вірменських військ", а жінки та діти із сусіднього село Пірляр (Храморт) евакуйовані, і там збираються вірменські сили для оборони.

… Я попрошу не виражатись у моєму домі…

Того ж дня, 25-го, міністри оборони Азербайджану та РФ, Закір Гасанов та Сергій Шойгу обговорили ситуацію, що склалася на території Азербайджану, де тимчасово дислокований російський миротворчий контингент. Гасанов повідомив, що у зазначених пунктах проводиться уточнення позицій та місць дислокації. Він також уточнив, що правильна назва села – Фаррух, саме із двома "р", а не "Фарух", і, тим більше, не "Фурух".

Гасанов нагадав своєму співрозмовнику ще й про те, що азербайджанська сторона не раз вказувала на неприпустимість використання назви "Нагірний Карабах" у прес-релізах російських військових, і що жодних "підрозділів збройних формувань Нагірного Карабаху", про які згадували росіяни, не існує у природі. Існують — поки що — лише залишки вірменської армії, не виведені з території Азербайджану, і просто банди, або, висловлюючись коректніше, незаконні збройні формування. Саме по них і завдає ударів азербайджанської армії, звільняючи законні азербайджанські території. У тому числі і з "Байракторів", згаданих у російському релізі.

Приблизно в тому ж дусі, але на нотах, що підвищуються, протікало і подальше спілкування. МО Азербайджану все більш рішуче закликав МО РФ "відповідно до положень тристоронньої заяви забезпечити повне виведення залишків вірменської армії та незаконних вірменських збройних формувань з визнаних міжнародним співтовариством територій Азербайджану", а також "не представляти в спотвореній формі пересування збройних сил Азербайджану в межах його територій і правильно вказувати назви територій".

Як Баку тролити Москву

Реклама на dsnews.ua

А де ж російські миротворці, які перебували між позиціями азербайджанської армії, що захищає територіальну цілісність своєї країни та вірменськими окупантами? Іхтамнет, їх перекинули в Україну, затикати чергову дірку в лавах російських окупантів, зроблену ЗСУ. Це й дало можливість азербайджанцям зайняти село Фаррух, з двома "р", та увійти у безпосередній зіткнення з вірменськими окупантами. Які, відчувши цей дотик, стали звати російських миротворців, але ті вже в Україні, і, можливо, в ній назавжди залишаться.

Звичайно, публічні азербайджанські реакції — тролінг чистої води. З моменту підписання угоди про введення миротворців і навіть задовго до цього всі розуміли, що єдиною метою російської миротворчості буде гарантована нерегульованість конфлікту. Але тоді Азербайджан не мав вибору, йому довелося погодитися на російські пропозиції, від яких неможливо було відмовитися.

Тепер позиція Баку формально невразлива. Її можна оскаржити, лише організувавши провокацію за участю російських військових, оскільки Вірменія не має сил для протидії азербайджанській армії.

Безперечно, Росія, якби мала можливість, підтримала б Єреван. Тут доречно згадати про свідчення причетності РФ до ракетних обстрілів азербайджанських міст під час 44-денної війни. Стрілянина, як виявилося, велася з російських пускових установок і російськими ракетами. Все це було "позичено" вірменським союзникам із запасів на базі в Гюмрі.

Але зараз Росія загрузла в Україні, і в Баку вирішили використати підходящий момент. Принагідно нагадавши Москві та Єревану про те, що було прописано у тристоронній заяві від 10 листопада 2020 року та у Декларації про союзницьку взаємодію, підписану між Москвою та Баку 22 лютого 2022-го, за два дні до початку війни в Україні. Ясно, що Москва не збиралася виконувати взяті на себе зобов'язання, що теж цілком звичайно. Але вона не може зараз заявити це відкрито?

Що буде далі?

За останніми повідомленнями МО РФ та ЗМІ Вірменії азербайджанська сторона після переговорів "здійснила відведення своїх підрозділів з району населеного пункту Фурух (Парух) у Нагірному Карабаху". МО навіть опублікувало пояснювальну карту.

Водночас, за інформацією прес-центру невизнаної НКС на 09.00 27 березня азербайджанські підрозділи залишалися на місці. І у МО Азербайджану також повідомили, що їхні військові залишаються на позиціях у селі Фаррух.

Щоб розібратися, хто бреше, достатньо поставити питання про те, між ким могли відбуватися переговори про відхід з Фарруха. Російських миротворців у Фаррух немає, і це вже відомо точно. Всі переговори між Баку та Єреваном починаючи з осені 2020 року йшли лише за посередництва Москви. Обмін думками з приводу визволення Фарруха теж йшов лінією Баку-Москва, на рівні МО двох країн, а думки вірмен ніхто й не питав. Нарешті, версія про відхід азербайджанців від Фаруха з'явилася спочатку в вірменських ЗМІ і потім у повідомленнях МО РФ. Було згадано навмисно спотворену назву села та термін "Нагірний Карабах" — сподіваючись, що азербайджанці взагалі проігнорують цю інформацію, ніяк її не коментуючи. Іншими словами, вірменські ЗМІ та МО РФ збрехали, так само, як бреше МО РФ про російські втрати в Україні. Розрахунок був на те, що коли брехню викриють, про "Фуруха" всі встигнуть забути.

Москва – Єреван: Як Кремль намагається втягнути Вірменію в українську авантюру і що з цього вийде

Звичайно, Москва, зіткнувшись із несподіваними для себе втратами в Україні, гребе зараз звідусіль і всіх поспіль. Зрозуміло, що вивести миротворців змусила потреба, але, навіть шкрябаючи по засіках, їх можна було залишити на кінець. На що ж розраховували в Москві, зважуючись на їхнє виведення?

Можливо, там вважали, що Азербайджан не стане просуватися своєю територією, після їхнього відходу? Якщо це так, то Москва виявила повне нерозуміння ситуації в регіоні, таке ж повне, як і в Україні. Але може бути й так, що виведення миротворців – спроба натиснути на Вірменію, яку Москва вмовляє надіслати свій контингент в Україну, в рамках її зобов'язань як члена ОДКБ. Звичайно, ОДКБ — оборонний союз, але Кремль, як завжди, все перетлумачує на свою користь, ліпивши поліцейсько-каральне об'єднання. І тисне на союзників — Путін дуже хоче надати конфлікту міжнародного характеру. Це дозволило б розмазати відповідальність за агресію та пошукати можливості обходу санкцій.

Щоправда, успіхи Москви на цьому напрямі поки що не вражають. Їй вдалося досягти лише згоди Мінська на використання як плацдарм території Білорусі, яка, за фактом, вже давно перебуває під російською окупацією.

Висновок миротворців міг бути спробою тиску на Єреван: мовляв, якщо не надішлете своїх військових в Україну, ми вас залишимо наодинці з Баку. І тут для Єревана настає черга рахувати ризики.

Участь в агресії проти України обіцяє Вірменії безліч неприємностей. Головна з них – опинитися під санкціями разом із Росією. Щоправда, у Вірменії в сусідах усі країни, які не підтримали антиросійських санкцій. Але в країнах, які ці санкції підтримали, вірмени мають бізнес-зв'язки, лобі, банківські рахунки. Словом, Єреван має що втрачати.

Альтернатива співучасті в агресії – відхід миротворців, прямі переговори з Баку та неминуче повернення всіх азербайджанських територій. Можливо, поетапний, не один день, але неминучий. В активі — завершення війни, що набридла всім. Як бонус – нормалізація відносин з Туреччиною, яка, серед іншого, здатна убезпечити Єреван від надто пристрасних іранських обіймів, здатних у якийсь момент перейти в окупацію без Росії.

Звісно, у Росії є велика вірменська діаспора. Але санкції зробили її економічно неспроможною. І вірмен із Росії до Вірменії, за нинішньої нестачі гарматного м'яса, безумовно не надішлють. Швидше, вони самі звідти побіжать і будуть щасливі, що добігли ті, хто добіжить. І база у Гюмрі спорожніла. І вічна карабахська війна набридла всім, крім степанкертського клану, який побудував на ній бізнеси та кар'єри.

Але вплив Степанакерта, який багато років робив політичну погоду в Єревані, ослаб спочатку за підсумками 44-денної війни, а тепер у зв'язку з санкціями та економічним ослабленням Росії. Це не може не викликати у Єревана спокусу послати до межі московських партнерів разом зі степанакертськими яструбами, помахати рукою слідом миротворцям, висловивши їм найглибшу вдячність, але повідомивши, що їхні послуги більше не потребують, і переглянути зовнішню політику. Тим паче, що всім уже очевидно: союз із Москвою означає для Вірменії глухий кут, вічну війну та прозябання на задвірках Росії, в оточенні недоброзичливих сусідів. Вірмени майже два століття були російською голкою в Закавказзі, і нажили від цього мінімуму переваг, але масу неприємностей. Включно з подіями 1915-22 років, які у Вірменії називають геноцидом, а в Туреччині за геноцид не визнають, але яким, як їх не назви, передувала змова лідерів вірменських громад, які проживали в Туреччині, з Росією.

Острови на горизонті

Звісно, Вірменія – не частина Росії де-юре. Але, за фактом, з початком карабахської війни 1992 року, вона стала російською колонією з вкрай обмеженим суверенітетом. Так що якщо зараз у Єревана вистачить рішучості розвернутися геть від Москви, та позбудеться шматка свого закавказького підчерев'я.

А якщо Єреван не наважиться і намагатиметься зберігати вірність Росії, він зіткнеться з тим, що вивести миротворців набагато простіше, ніж ввести їх назад. Зараз миротворців на лінії поділу немає, отже, немає і поділу. Натомість Азербайджан має масу приводів вийти з потрійної угоди. Втрутитися військовою силою Росія навряд чи зможе – вільної сили вона не має. Все кинуто до України. До того ж, це відразу штовхне Баку в бік Туреччини вже остаточно. Економічний тиск на тлі санкцій дуже сумнівний. Так що нічого, крім нервового гавкання Лавроппентроппа Сергія Лаврова ми, безумовно, не почуємо.

А якщо йтиметься про переформатування перемир'я в новому розкладі сил і можливостей, то в азербайджанців у будь-якому разі буде привід запросити до посередників Туреччини — зокрема й для організації миротворчої місії у новому форматі. Що, власне кажучи, означає для Єревану той самий результат, що вже був описаний вище, але в менш вигідному для нього варіанті, за принципом "не хотіли по-доброму — буде по-поганому".

Тим часом, на іншому кінці світу російська армія розпочала навчання на Курильських островах. Три тисячі солдатів і сотні одиниць технік відпрацьовують відображення морського десанту, та їх гастролі що неспроможні тривати вічно. Усю трупу чекають в Україні, щоб переробити її на трупи, — вибачте вже за мимовільний каламбур. І, якщо Японія після цього просто займе, явочним порядком, чотири майже безлюдні острови, що зробить Росія? Весь розвинений світ вважає острови японськими, а японці можуть навіть провести там референдум, запропонувавши за його абсолютно передбачуваними результатами громадянство всім, хто забажає залишитися на японських островах, та комфортні умови переїзду до Росії тим, хто цього не забажає. Тепер питання на засипку: чи багато буде охочих поїхати до Росії?

Важливо:

Можливо, це буде не завтра, але це обов'язково станеться. Недарма ж, ще 7 березня, на тлі вже тоді очевидного російського провалу в Україні, в Японії вперше за багато років офіційно назвали острови споконвічно японськими і почали постачання озброєнь для ЗСУ.

    Реклама на dsnews.ua