Саміт БРІКС. Про різний підхід РФ і Китаю

Однією з ключових подій тижня, яка зачіпає позиції та інтереси РФ, став 14-й саміт країн-учасниць БРІКС, що об’єднує найбільші не-західні економіки світу — Бразилію, Росію, Індію, Китай та Південноафриканську республіку (ПАР). У контексті війни в Україні цей саміт є особливо важливим для спостереження з декількох причин.

Перша — війна в Україні завдала важкого удару по усій старій, переважно західній, світовій системі. Поляризація в результаті війни призвела до загострення стратегічного суперництва між великим державами — США та Китаєм, а також на регіональному рівні поміж "нових гравців", які хочуть грати більш активну роль у світових процесах на базі багатополярного світу: Індія, Туреччина, Іран, ПАР, Бразилія, Мексика, ОАЕ, Саудівська Аравія та інші. Цей процес змушує різні країни шукати шляхи посилення своїх регіональних та світових позицій за межами традиційних, переважно західних організацій та інститутів.

Друга — в умовах російсько-української війни "не-західні" країни Африки, Близького Сходу, Латинської Америки, Південної та Південно-Східної Азії намагаються уникати прямого залучення у конфлікт, і приєднання до однієї зі сторін. Як і у часи "холодної війни", ціла низка держав, які бажають зберігати нейтралітет, а разом із тим посилити свої позиції, користуючись кризою, у регіоні та світі, почали шукати прийнятні для себе варіанти збереження рівновіддаленості та нейтралітету.

Третя — війна в Україні та безпрецедентні санкції Заходу проти РФ дуже серйозно розбалансували світову систему, а також змусили інші країни засумніватися у надійності та послідовності західних фінансових та економічних систем. Процес, який часто називають "де-доларизацією" світової економіки — послаблення ролі долару США — спалахнув з новою силою після початку війни в Україні та запровадження санкцій проти РФ, у тому числі заморозки та конфіскації їхніх державних активів та резервів Центрального банку. У зв’язку із цим знову активізувалися дискусії про перспективи формування альтернативних не-західних фінансових та політичних систем, які принаймні можуть бути автономними та менш залежними від тих глобальних фінансових, торгово-економічних та технологічних інструментів, на які мають ексклюзивний вплив США.

У сприйнятті багатьох країн занадто часте та відверте використання Сполученими Штатами свого впливу на світову систему через санкції є негативним трендом надмірної політизації та ідеологізації інструментів системи. З їхнього погляду, система вже не може грати стабільну та надійну роль і бути справедливою для усіх. Відтак, її потрібно змінити у довгостроковій перспективі, або створити конкурентні системи і потоки.

14-й саміт країн БРІКС якраз і став відображенням цих трьох вищенаведених процесів. Його суть полягала у пошуку шляхів автономізації умовних "не-західних країн", зменшення їхньої залежності від західних інститутів та інструментів впливу, створенні власних регіональних та над-регіональних закритих систем. І хоча усі країни БРІКС так чи інакше об’єднані цією ідеєю, їхні підходи та короткотермінові цілі відрізняються.

Російська Федерація використовує платформу БРІКС переважно у внутрішньополітичних цілях: для просування у медіа наративу про "занепад Заходу", а також ідеї швидкого та ефективного розвороту Росії убік інших, альтернативних Заходу, партнерів. Це має створити картинку залученості РФ у глобальні процеси, які нібито от-от призведуть до колапсу західного світового порядку та формування нового балансу сил, у ядрі якого перебуватиме Росія. Насправді, реальні можливості РФ у генеруванні та просуванні свого порядку денного на базі БРІКС обмежені, а західні санкції вже у середньостроковій перспективі перетворюють РФ на середнього гравця, який не є цікавим країнам Азії, що планують посилювати свої позиції на глобальному рівні. Можливості Росії запропонувати країнам БРІКС соціальні інновації та технології є вкрай малими.

З іншого боку, Китай, який цього року головує у БРІКС, просуває більш глобалістське бачення, спрямоване на максимальне охоплення та багатофункціональність таких об’єднань, як БРІКС або ШОС. З їхнього погляду, створення альтернативних західним структур, інституцій та систем — це гра у довгу, і для неї потрібне розширення регіональних платформ країн Глобального Півдня та Сходу. Саме з цією метою Китай вирішив провести цьогорічну зустріч у форматі БРІКС+, запросивши на неї також лідерів Єгипту, Нігерії, Сенегалу, Аргентини, Казахстану, Індонезії, Саудівської Аравії, ОАЕ та Таїланду. Таким чином, Пекін вже визначає ті країни, які він бачить учасниками глобального процесу переходу від тотальної залежності від Заходу. Такий підхід "розмиває" роль РФ і не дає можливості приватизувати та інструменталізувати його, оскільки змушує шукати компроміси та робити обережні заяви поміж таких різних країн.

Те, що до цьогорічного саміту БРІКС долучили такі країни, як Аргентину (яка головує у Спільноті країн Латинської Америки та Карибського басейну), Сенегал (який головує в Африканському Союзі) та ОАЕ (які головують у Раді співпраці країн Перської Затоки), показує горизонтальний, а не вертикальний, регіональний підхід Китаю до управління в межах таких об’єднань, як БРІКС. Роль РФ тут зводиться до другорядної — країна важлива, але є однією з багатьох, і її інтереси не будуть захищатися за рахунок усіх інших. У Пекіні відкрито заявили про можливість приєднання до БРІКС країн із середнім рівнем доходу з так званого Глобального Півдня.

В якомусь сенсі, такі регіональні платформи, як БРІКС, ШОС, РСАДПЗ та інші, є своєрідною формою "Руху неприєднання", який існував у роки "холодної війни", і об’єднував країни, що не бажали приєднуватися до одного з ідеологічних таборів, і хотіли лишатися нейтральними та рівновіддаленими від них. Зараз, на тлі війни в Україні, БРІКС стає повторенням цієї тенденції, оскільки такі країни, як Індія, Китай, ПАР, Іран, Пакистан, Аргентина, Мексика та інші вважають війну в Україні політико-ідеологічною і такою, яка їх не має стосуватися, і не має затягувати у вир глобального протистояння.

Ще однією важливою амбіцією Китаю у підході до БРІКС, на відміну від РФ, є бажання об’єднати усі пан-регіональні платформи, які були створені в останні роки, частково через бажання регіональних країн отримати більше простору для маневру та автономії від західних інституцій. Оскільки Росія не може запропонувати себе у якості лідера цього процесу, особливо по мірі послаблення впливу РФ у своїй власній периферії (про що красномовно свідчать заяви президента Казахстану у Петербурзі), Китай забирає цю роль на себе. Створення горизонтальних регіональних партнерств на базі існуючих пан-регіональних об’єднань і платформ (наприклад, ШОС, Африканської континентальної ЗВТ, Всестороннього регіонального економічного партнерства в Азії тощо), дозволить Китаю та іншим не-західним країнам, або країнам Глобального Півдня створити новий рівень управління, який був би альтернативою моделі "ядро-периферія", що існувала багато десятиліть у західній системі світопорядку. Треба зазначити, що й країни Заходу почали бачити в цьому неминуче майбутнє, а відтак намагаються конкурувати з Китаєм та іншими, ініціюючи регіональні партнерства, наприклад, між ЄС і Перською Затокою.

У своїй промові на саміті БРІКС голова КНР Сі Цзіньпін знову повторив основні тези Пекіна щодо майбутнього світового порядку: об’єднання усіх умовно "незадоволених" Заходом, регіональні партнерства, багатополюсність замість однополярності США, відмова від "минулих помилок" (поділу світу за ідеологічними рамками США та на військово-політичні блоки), відмова від позиції сили як домінантної у міжнародних відносинах, як це показав приклад України. Знову: це дещо суперечить позиції РФ, яка вважає війну в Україні єдино правильним підходом для вирішення суперечок та переділу світу.

Нарешті, для Китаю БРІКС — це інструмент просування альтернативних геополітичних та геоекономічних проектів на противагу американським ідеям розширеного НАТО або Індо-Тихоокеанських союзів. І хоча ця мета також актуальна і для РФ, яка веде проксі-війну зі Сполученими Штатами, зацикленість саме на Азії не входить у першочергові плани Москви, оскільки їхній театр бойових дій — у Європі, і навряд чи вийде за межі Європи.

Інші країни-члени БРІКС так само мають свої міркування щодо ролі об’єднання у майбутньому світового порядку. Єдине, що їх об’єднує — небажання критикувати РФ через війну в Україні. Але головна причина для цього — не підтримка дій Кремля в Україні, а скоріше політико-ідеологічні претензії до Заходу і небажання займати чиюсь сторону, а також фрустрація через західну політику.

Тим не менше, це все не означає швидку маргіналізацію ролі РФ у світі та регіоні. Багато залежатиме від умов виходу з війни в Україні. Росія вже переорієнтувала частину експорту енергоносіїв (зі знижками) на східні азійські ринки, чим привертає увагу тамтешніх покупців — Індії і Китаю зокрема. Крім того, участь РФ у проектах альтернативного глобального управління і будування, хоча й навряд чи буде керівною, але дозволятиме РФ отримувати додаткову підтримку та можливості для компенсування деяких втрат через західні санкції. Тим більше, Україна у геостратегічних розрахунках країн Сходу та Півдня присутня лише поверхнево, і багато в чому програє Росії.

Повністю огляд "Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (20.06-24.06)" читайте тут