• USD 36.6
  • EUR 38.2
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Сеанс приниження. Що ми побачили на саміті G20

Голова МЗС Росії Сергій Лавров поїхав з саміту до оприлюднення комюніке 

Саміт в Індонезії
Саміт в Індонезії / Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

15 листопада на мальовничому індонезійському острові Балі розпочав свою роботу 17-й саміт "Великої двадцятки" (G20), куди входять країни, на які припадає 85% світового ВНП, 75% світової торгівлі та де проживають дві третини населення світу. Хоча, певно, внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну і, як наслідок, катастрофічної ізоляції російської економіки, ці відсотки варто підкоригувати.

Проте в будь-якому разі G20, чи то пак G19, як резонно зазначив під час онлайн-виступу на саміті Володимир Зеленський, залишається найвпливовішим політичним "клубом", члени якого більшу частину свого часу присвятили саме війні Росії проти України, що вчергове підкреслює її значення для всього світу.

Саміт став надважливим для України, бо є чітким барометром ставлення до Росії 19-ти найбільших економік світу. 

Здебільшого воно негативне. Хоча окремі гравці все ж намагаються тримати баланс у відносинах, що ми бачимо у спробах апелювати до колишньої "величі" Росії — задобрити її теплою ванною. Тож коли більшість представників "Двадцятки" наполягали на скасуванні запрошення для російського диктатора на саміт, господарі івенту — Індонезія і особисто президент Джоко Відодо — прийняли протилежне рішення. 

Правда, Путін, розуміючи, що на нього чекає черговий сеанс приниження, спочатку трохи поплазував перед Відодо — перед своїм "братом". Як стверджував президент РФ 27 жовтня, так його кличе індонезійський лідер під час телефонних розмов. 

Може й кличе. Але такі зізнання колись російського стронгмена більше схожі на благання хоч якось захистити його від коридору ганьби. Що досить наївно з його боку. 

Тому Путін на Балі не полетів, відправивши замість себе очільника російської дипломатії Сєргєя Лаврова, який влітку вже отримав свою порцію негативу і демаршів на міністерській зустрічі в межах тієї ж таки G20 в Індонезії.

Реклама на dsnews.ua

15 листопада голова МЗС, а через нього і його бос, отримали свіжу колекцію репримандів. 

Оскільки саміт G20 — це не про засудження або не засудження Росії через агресію щодо України. Це про те, наскільки сильним та принизливим для Москви буде це засудження. 

Виховна робота

За повідомленнями ЗМІ, що з’явилися вчора, були певні дискусії щодо тексту комюніке саміту, оскільки деякі учасники намагалися все ж трохи зрізати кути, наприклад, коли пропонувати замість "війни Росії в Україні" формулювання "війна в Україні". Також повідомлялося, що найбільшим "адвокатом диявола" очікувано був Китай.

Звісно, ситуативний союз КНР та Росії — давно відомий факт. Яку б мету не переслідував Пекін, плекаючи цей альянс. 

Але. Захист Росії Китаєм зумовлено не стільки опікуванням інтересами Москви, скільки китайським прагматизмом, адже Росія ним сприймається (і вже такою є) в якості джерела сировини і політичного васала. Шмагати її Пекін хоче і буде самотужки, якщо буде потреба. Інакше кажучи, банально це вже його власність.

А власність може чудити, тому господар і проводить з нею виховну роботу. Про це свідчить чи не найважливіша подія усього саміту — зустріч президента США Джо Байдена і голови КНР Сі Цзіньпіна. 

Окрім того, що вони після перемовин заявили про намір стабілізувати відносини і знайти спільни точки дотику, що не виключає конкуренції (але без конфлікту), і Байден, і Сі були солідарні в оцінці путінських погроз застосувати ядерну зброю в Україні або проти країн, які РФ вважає ворожими. 

"Президент Байден і голова Сі підтвердили, що вони згодні в тому, що ядерна війна ніколи не має початися і в ній не може бути переможців, і наголосили, що виступають проти використання чи погроз використання ядерної зброї в Україні", – йдеться в комюніке за результатами зустрічі.

Сі насправді і раніше прямо казав Путіну про неприйнятність ядерного шантажу. Але його меседж було значно посилено, бо його надіслано з Балі, після перемовин з головним візаві Китаю. 

І це скорше вже навіть не меседж, а "пропозиція, від якої не можна відмовитися". Плюс це вишенька на торті приниження Росії на саміті "Групи двадцяти". 

Лавров, як обличчя Росії, схоже намагався мінімізувати "шкоду" своїм серцевим нападом, який публічно водночас заперечував. Проте губернатор провінції Балі, як повідомляло Reuters, підтвердив, що Лавров дійсно був у місцевій лікарні, але з ним все гаразд. Був в нього серцевий напад ча ні, це так чи інакше є прекрасним приводом уникати більшості зустрічей на саміті, але бути номінально присутнім. 

Це зараз є єдиною доступною для Росії опцією в умовах, сформованих її політичним вибором. Залишається ховатися, інколи терпіти приниження і подекуди тішитися, що, бачте, Джо Байден був присутній в залі, коли з промовою виступав Лавров (для росЗМІ це було топ-новиною). 

Політичний неваговик

Саміт став ознакою того, що політична вага Росії сьогодні мізерна. Вона вже набагато менша навіть за українську, що ще рік тому здавалося неможливим. Київ зараз не тільки володіє ініціативою на полі бою, але й на дипломатичній арені і почасти перебиває порядок денний Кремля.

Наприклад, візьмемо Зернову ініціативу, про яку повідомив під час виступу Зеленський. Йдеться про розширення дії відповідної угоди на порти Миколаєва та "Ольвію", а окрім того президент України закликав країни доєднатися до ініціативи "Зерно з України", мета якої — допомога найбіднішим країнам світу. І першою стане Ефіопія, попри те, що вона в Генасамблеї ООН проголосувала проти резолюції про репарації Росії (про це трохи згодом).

Варто нагадати, що днями Путін та його турецький колега Реджеп Таїп Ердоган погодилися, що зерно в межах угоди має йти до найбідніших країн Африки. Серед них Путін назвав Джибуті (де Кремль хотів би поліпшити свої позиції), Судан і Сомалі (де ці позиції вже доволі сильні). Але виходить так, що Україна, користуючись своїм впливом, має шанс цю ініціативу перехопити.

Далі. Допоки Москва просить про мир вже без умов, Зеленський висуває ці вимоги у форматі чіткого плану з десяти кроків: 

  • унеможливлення ядерного шантажу Росією (в тому числі деокупація Запорізької АЕС); 
  • безстрокова дія "Зернової угоди"; 
  • енергетична безпека України через посилення ППО/ПРО і обмеження експортних цін на російські енергоресурси; 
  • обмін полоненими за формулою "усіх на усіх"; 
  • виконання Росією положень статуту ООН; 
  • відновлення територіальної цілісності України без будь-яких компромісів з РФ; 
  • створення трибуналу для покарання тих, хто вчинив воєні злочини в України;
  • оцінка екологічних збитків і подолання їх наслідків; 
  • запуск "Київського безпекового компакта" з метою недопущення ескалації та повторної агресії; 
  • документ про завершення війни.

Лавров в свою чергу всі ці кроки назвав "неадекватними" і обмеживися традиційними зустрічними вимогами до США — "дисциплінувати" Україну, підгодував ще трохи пропагандистську дезу про "американські біолабораторії". Та й по всьому. 

На відміну від Києва конкретики Росія не має. Водночас Україна запропонувала світовим лідерам з найбільшим впливом цю саму конкретику — формулу припинення російської війни проти України. Отже є вже з чим працювати, чого прагнути і рухатися до кінцевої мети — зупинити війну і змусити Росію понести відповідальність,

І в цьому контексті згадаємо про резолюцію ГА ООН — це ще один дипломатичний панч, який Кремль отримав паралельно із самітом. Зокрема 14 листопада Генасамблея прийняла резолюцію щодо створення реєстру збитків, завданих Росією Україні, і їх компенсації Москвою. Тобто фактично йдеться про репарації. Але не треба поспішати з висновками, оскільки резолюція, по-перше, лише рекомендує почати роботу над створенням відповідного механізму; по-друге, є рекомендацією. 

Хоча з точки зору символізму та політичного значення цей документ є дуже важливим — дискусію про відповідальність і репарації РФ винесено на найвищий рівень. І проти виступили лише 13 країн, включно з Росією, середи яких або вже діючі її сателіти, або ті, кого банально купили. 

І масований обстріл України у день відкриття саміту, з якого Лавров втік достроково, коли по цивільній інфраструктурі було випущено близько 100 ракет, більше шкодить Росії, аніж Україні. Учасники саміту і країни, які підтримали резолюцію, отримали дуже промовистий аргумент на користь ще більш дієвої підтримки Києва і тиску на Росію. 

    Реклама на dsnews.ua