• USD 36.6
  • EUR 36.1
  • GBP 41.1
Спецпроєкти

Насолода колишніх образ. Що чекає на Будапешт за демократичну неуспішність?

Резолюція Європарламенту, який констатував втрату Угорщиною демократичного устрою, ставить неприємне питання: "Що ж із цим робити далі?"

Реклама на dsnews.ua

Нагадаю, що Європарламент 433 голосами "за", 123 "проти" при 28 утриманих засудив "навмисні та систематичні зусилля уряду Угорщини" щодо підриву європейських цінностей. Європарламент констатував, що Угорщина вже не є демократією, а перетворилася на "гібридний режим виборчої автократії", де ще відбуваються вибори, але вже відсутня повага до демократичних норм та стандартів, і що процес цього розмивання триває.

Як міра впливу депутати Європарламенту закликали Єврокомісію покарати Угорщину фінансово, урізавши її фінансування з бюджету ЄС.

Раніше Єврокомісія планувала рекомендувати (ви оціните стиль!) скоротити фінансування Угорщини через побоювання широкомасштабної корупції. А чеський міністр з європейських питань Мікулаш Бек висловив думку, що останні дії уряду Угорщини можуть створити ситуацію, коли вона вийде зі складу ЄС. Бек не уточнив, з чиєї ініціативи може відбутися вихід, а лише заявив, що найближчими місяцями буде зайнято "утримання Угорщини в європейському мейнстрім", оскільки Чехія зараз головує в ЄС.

Як угорська демократія вмирала, не народившись

У "найвеселішому бараку соціалістичного табору", як називали Угорщину в РЕВ, демократія на 99% була чистою імітацією. Спроби виростити з єдиного відсотка щось прийнятне, зроблені після краху соцтабору на початку 90-х, породили хирлявий паросток, що страждав від багатьох хвороб, що перейшли в усихання. Воно йде вже давно, тож ще чотири роки тому євродепутати вимагали від виконавчих органів ЄС приблизно того ж, що й зараз, і були акуратно відправлені лісом та садом. У таку ж прогулянку їх відправлять знову, на що є серйозні причини, і ми ще до них дійдемо.

Звичайно, всі паростки демократій у колишніх соцкраїнах на старті були хирлявими і погано гібридними. Але у разі Угорщини все посилив ресентимент, який задушив її демократію вже остаточно. У 1920 році 2/3 територій, якими володіла Угорщина у складі двоєдиної Австро-Угорської Імперії, і на яких знаходилася більша частина її промисловості, були вилучені за Тріанонським договором на користь її нових сусідів, що виникли на австро-угорських уламках. Підставою для цього стали приналежність угорців до однієї з двох імперських націй переможеної Австро-Угорщини і те, що на вилучених територіях, упереміш із трьома мільйонами угорців, жило приблизно стільки ж словаків, хорватів, словенців та румунів, а провести етнічні кордони. За цим були досвіди життя в авторитарній державі: спочатку союз з Гітлером, потім — радянська окупація.

Реклама на dsnews.ua

У сумі це породило в угорців образу, яка стала частиною національної самосвідомості та специфічний стиль зовнішньої політики — боротьбу за максимальну свободу від зовнішніх зобов'язань у будь-яких спілках. Така боротьба включає вихід на конфронтацію, підвищення ставок по максимуму, а потім поступовий відступ у розрахунку на завершення торгу десь посередині. В угорській історії це кілька разів призвело до успіху: революція 1848, придушена Російською Імперією на прохання Відня, сприяла народженню в 1867 компромісної Австро-Угорщини, а повстання 1956, також пригнічене, змусило Москву змиритися з відносно стерпним, "гуляшним" варіантом угорського соціалізму.

Граючи на цих рисах угорського характеру, Віктору Орбану порівняно легко вдалося зміцнитися при владі: він став тролити сусідів пам'яттю Тріанона і натяками на реванш, а заяви у відповідь використовувати як інструмент мобілізації електорату. Другим ешелоном у хід йшов весь набір страхів, що циркулюють в угорському суспільстві: навала мігрантів, настрої в ЄС, нібито антиугорські, зловісні плани Сороса, наступ ЛГБТ, що загрожує оточити кожного окремого угорця, самі знаєте ким, і подорожчання комунальних послуг.

Всі ці проблеми, включаючи насторожене ставлення до угорців, породжене їх ресентиментом, існують реально, і, незважаючи на їхню складність, вирішуються спільними зусиллями в рамках ЄС. Але Орбан продавав їх виборцям як знамення Апокаліпсису — а як інструмент порятунку пропонував ізоляцію від вад Заходу, і згуртування навколо себе особисто та своєї партії Fidesz.

Чи навряд колишній соросівський стипендіат Орбан — послідовний антизахідник. Швидше, він маніпулятор, який бажає утримувати владу за всяку ціну. Його стратегія призвела до успіху, але з одним застереженням: успіх був нестійкий. Fidesz знову і знову займала на виборах перше місце, але отримувала лише приблизно половину голосів, що у блоці з кимось, що самостійно. Міцна парламентська більшість Орбану забезпечувала неоднорідність опозиції, не тільки проєвропейської, а й євроскептичної, а також система д'Ондта, що дає власникам першого місця переваги при розподілі голосів, відданих за кандидатів, які програли одномандатними округами, і партії, що не пройшли 5% бар'єр.

У той же час реальні економічні успіхи Орбана, при неупередженому погляді на них виглядають до непристойності скромно, що вело його популярність до зони ризику. Закріпитися при владі в цій ситуації Орбан міг двома способами: доводячи ресентимент і залякування виборців купою проблем, що загрожують угорцям ззовні, до найвищого градуса – і помалу демонтуючи демократію, замінюючи її симулякрами. Сьогодні держава контролює в Угорщині більшу частину ринку ЗМІ, а сам Орбан за 12 років підім'яв під себе прокуратуру, забезпечивши лояльність чиновників. Як побічний ефект це створило благодатний ґрунт для корупціонерів, за принципом "друзям – все, ворогам – закон".

Власні погляди Орбана немає у разі великого значення. Звичайно, що для захисту своєї психіки йому довелося певною мірою повірити в свою пропаганду. Ймовірно, він щиро переконаний, що Захід вступив у фазу розпаду, а США поступляться місцем Китаю, з яким зблизиться Росія.

Це породжує наростаючий розрив між свідомістю незмінного прем'єра і реальністю, що його оточує. Так, на зустрічі членів уряду та депутатів парламенту з симпатизуючими Fidesz художниками, інтелектуалами та бізнесменами, що пройшла у селищі Кетче 10 вересня, у закритому режимі, Орбан передбачив зупинку взимку 40% європейської промисловості, затяжну війну в Україні, розвал ЄС до 20 перебування Fidesz при владі в Угорщині до 2060. Щоправда говорити таке публічно Орбан поки що уникає, а його непублічна мова, опублікована на сайті Szabad Europa, звідти незабаром зникла. Але, Інтернет, і, зокрема, кеш, Гугла, як відомо, пам'ятає все…

Проте, доки ЄС існує, Орбан користуватиметься вигодами від членства в ньому, маневруючи між Москвою та Брюсселем. І абсолютно точно ніколи не порушуватиме питання про вихід Угорщини з Євросоюзу.

Ось і зараз, зіткнувшись із позицією Європарламенту, Орбан поспішає пом'якшити ситуацію. Діючи на попередження, він підписав указ про створення незалежної антикорупційної агенції. На кону понад 40 мільярдів євро, які Угорщина ризикує не одержати у вигляді фінансування від ЄС у період до 2027 року.

"А куди подітися нам, європейцям?"

Єврокомісія почула Орбана і планує запропонувати лідерам ЄС дати йому час для антикорупційної кампанії: для початку — місяць, потім, можливо, три, а там як йтиметься. Але "приборкання корупції" – украй розтяжне поняття. Воно не гарантує відновлення угорських демократичних інституцій навіть до скромного, доорбанівського рівня. Адже основна проблема демократії в Угорщині не в Орбані, а в уразливості угорського суспільства на яких десятиліттями грає Орбан, розцькувавши їх до стану виразок, що не гояться.

Це порушує й питання загального характеру: чи може недемократична держава бути членом ЄС? Припустимо, воно не може бути прийняте до Євросоюзу – і формально це так, хоча насправді дещо складніше. Але якщо вже прийнята в ЄС держава перестала бути демократичною, що накажете з нею робити? Наскільки можна терпіти різноманіття у лавах єдності Євросоюзу? Якщо що, "In variedade concordia" — "Єдність у різноманітті", — офіційний девіз ЄС.

Порушимо питання ще жорсткіше: ось ФРН, ключовий член ЄС. Припустимо, через неймовірний збіг обставин там відродився Гітлер, як це описано в сатиричному романі "Він знову тут", і в знятому за романом фільмі, і відроджена ним НСДАП прорвалася до влади. Як діятиме Брюссель? Чи буде нео-Гітлер віднесений до допустимого для єдності з ним різноманіття? А якщо не буде, то що саме буде зроблено? І, якщо авторитарист Орбан все-таки вписується в рамки допустимого, а Гітлер, допустимо, ні, то де ці рамки проходять?

На ці питання немає відповіді — але сама їхня постановка витягує на світ глибоку кризу, в якій перебуває ЄС, яка не зуміла по-справжньому інтегрувати до своїх лав нових членів із соцтабірним досвідом. Спроби будувати життя за колишніми поняттями, звично озиратися на пахана в Кремлі, знову і знову даються взнаки в рядах країн-колишніх зеків.

Але ситуація не зводиться до труднощів культурної Західної Європи, що прагне прищепити добрі манери приблатненої Східної. Все ще гірше: саме західне ядро ЄС зробило грубі помилки, дозволивши Москві посилитися і посадити Європу на енергетичну голку. Провідні країни ЄС і сьогодні постійно спізнюються із жорсткими заходами – і, що ще важливіше, із жорсткою стратегією щодо рашистської Росії, яка стала загрозою для всього людства. Вони шукають компроміс там, де він у принципі неможливий. На це, зокрема, вказує радник глави МЗС Польщі — східноєвропейської та постсоцтабірної країни Пшемислав Журавський вель Граєвський, на думку якого якби Німеччина та Франція захотіли, вони знайшли б спосіб припинити блокування Угорщиною антиросійських санкцій.

Але ні в Німеччині, ні у Франції політичні еліти досі не хочуть повної перемоги над Росією. Така перемога і подальший демонтаж неоімперської РФ їх лякає, оскільки загрожує порушить не на їхню користь рівновагу сил усередині ЄС. Берлін і Париж влаштувала б "веймарська" Росія: навантажена репараціями та роззброєна, але зберегла цілісність. Іншими словами, західноєвропейські лідери не хочуть знімати шкуру з московського ведмедя, а хочуть, вдягнувши йому в ніс кільце, змусити виступати у своєму цирку. Не розуміючи, що рано чи пізно хижак набереться сил, а приборкувачі втратить пильність, і для них це скінчиться плачевно. І, Угорщина, як гальмо та демпфер санкцій, настільки влаштовує сьогодні західноєвропейських бюрократів, що вони готові пробачати Орбану безліч гріхів. Інтереси ЄС загалом, і європейці як єдина спільнота при цьому провалюються невідомо куди.

Друга проблема – прецедент виключення країни з ЄС з ініціативи Брюсселя, що з великою ймовірністю спричинить її вихід із НАТО. У такій ситуації Будапешт, без сумніву, кинеться в обійми Москви, а потім і Пекіна, який докладе всіх зусиль, щоб зробити Угорщину вітриною розвороту на Схід. Це загрожує спровокувати серію відходів з ЄС/НАТО вже кількох нестійких країн, причому з їхньої власної волі.

Наприклад, за опитуваннями, більше половини населення Словаччини вважають, що у війні з Україною переможе Росія, а 20% прямо бажають російської перемоги.

Ці 20% складають твердий електорат SMER-SD колишнього прем'єр-міністра Роберта Фіцо, який спробує взяти реванш за поразку 2020 року на виборах 2024 року. Сьогодні у Словаччині проукраїнський уряд, але що буде завтра?

Є й чинник чистої економіки. Стійкий розвиток та приріст ВВП передбачають розширення сфери впливу ЄС. Але, якщо в епоху черговий НТР, вона може розширюватися технологічно, то проміжку між ними потребує фізичного розширення: поширення впливу на нові країни і регіони. Нині якраз такий, проміжний період.

Іншими словами, хоча гарантувати успіх Бека щодо утримання Угорщини в європейському мейнстримі складно, в лавах ЄС вона втримається поза сумнівами. Ні Брюссель, ні Будапешт не зроблять і кроку один від одного. Це, у свою чергу, означає вкрай бліді перспективи для угорської демократії. Звичайно, в запасі Брюссель має фінансовий фактор, але Орбан наторкнув у таких торгах. Роблячи ставку у букмекера, я б поставив на нього, а не на його візаві.

    Реклама на dsnews.ua