Зона Z. Як у ПАРЄ визнали ПМР і що може дати Україні це визнання

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила у вівторок, 15 лютого, два принципово важливі рішення. По-перше, вона рекомендувала виключити Росію із Ради Європи.

Щоправда, тут росіяни зіграли на випередження, заявивши в офіційній ноті МЗС РФ, що йдуть самі, і пригрозивши на помсту за "дії ПАРЄ на користь НАТО" розбомбити весь Воронеж повернути до РФ смертну кару. Але це вже подробиці. Головне, що ПАРЄ, після довгих вагань, таки прийняла рішення відмежуватися від рашізму. Шлях до цього рішення був важким та довгим, але ПАРЄ, розпочавши з вкрай складного старту, його таки пройшла.

А по-друге, з ініціативи Румунії, України, Франції, Естонії, Великої Британії, Грузії та Туреччини, ПАРЄ офіційно визнала факт російської окупації Придністров'я як частини Молдови з наступним формулюванням: "РФ вчинила акт військової агресії проти Республіки Молдова, і, відповідно, окупацію Придністровського регіону".

При цьому представники Молдови не увійшли до ініціаторів цієї резолюції, хоча й не голосували проти неї. Формальне пояснення – технічні проблеми, оскільки сесія проходила з відеозв'язку. Але більше схоже на те, що "протоєвропейська" Молдова, яка давно й затишно сидить на двох стільцях, європейському і російському, і перетворила "неврегульований конфлікт" на високоприбутковий бізнес, як завжди, вирішила тихенько відсидітися в тіні. Не втрачаючи при цьому надії зберегти, хоча б частково, дуже зручний для неї статус-кво.

Формально остаточне рішення залишається за Комітетом Міністрів Ради Європи, який розгляне резолюції ПАРЄ 17 березня. Але, з урахуванням усіх супутніх обставин, питання про виключення Росії з ПАРЄ та визнання Придністров'я зоною російської окупації можна вважати вирішеною справою. І оскільки Україна безпосередньо межує з Придністров'ям, для неї з цього випливає низка практичних висновків.

Перше. Придністров'я, або, висловлюючись з юридичної точки зору коректніше, лівобережні райони Республіки Молдова окуповані країною, яка нині веде проти України військові дії.

Друге. Усі представники місцевої влади на окупованій Росією території, природно, є посібниками окупантів, і – з погляду України – посібниками країни-агресора. Абсолютно незалежно від того, чи робили вони особисто і чи мали намір вчинити в майбутньому будь-які дії проти України. Тут ситуація така сама, як і зі зброєю в зоні військових дій: підняв із землі автомат – і ти вже комбатант, і законна мета. Навіть якщо жодного разу не вистрілив і не збирався стріляти. Навіть якщо автомат без магазину. Ці деталі не мають жодного значення.

Третє, і це питання особливо цікаве, але на нього поки що немає відповіді. Ким є в цій ситуації влада Молдови, яка багато років співпрацювала з колабораціоністами з ПМР? Тут поки що є невизначеність. Вона проясниться після 17 березня, коли рішення набуде чинності, залежно від реакції Кишинева на рішення Комітету Міністрів РЄ, або від відсутності такої реакції. Є тут і очевидний прецедент — пряма аналогія із французьким урядом у Віші. Яке, з одного боку, було законним урядом Франції, з іншого – співпрацювало з гітлерівською Німеччиною, яка окупувала частину французької території. Як наслідок, антигітлерівська коаліція розглядала петенівську Францію, що зберегла під своїм управлінням частину території, флоту та армії як союзника Третього Рейху, з усіма наслідками, а потім визнала законним урядом комітет Вільної Франції на чолі з де Голлем.

Іншими словами, прецедент того, як слід поводитися з колабораціоністами, які підтримують агресора, є. Питання лише у тому, як Україні цим прецедентом скористатися. Що ж із усього сказаного випливає практично?

Очевидно, що Молдова буде вичікувати і тягнути час. Уряд Майї Санду – вкрай слабкий та компромісний. Сама ж Молдова перенасичена російською агентурою. Значна частина її суспільства перебуває під впливом рашистської пропаганди та підтримує Росію. Влаштувати в Молдові путч та привести до влади проросійський уряд сьогодні можна без особливих проблем.

З цієї причини уряд Санду і сидить зараз тихо-тихо, боячись зробити зайвий рух. Але якщо до війни це була внутрішня справа Молдови, то зараз ситуація інша: частину суміжної з Україною держави окупує країна-агресор, яка воює з нею. І Україні, для спонукання Кишинева до правильних, з погляду її інтересів, дій, можна і потрібно ставити питання про використання французького прецеденту, якщо Молдова спробує, як правило, заговорити неприємне для неї питання.

Безумовно, воювати на будь-якій стороні молдавани не будуть, навіть якщо в Молдові й станеться успішний проросійський путч. Але вони вже сьогодні, без жодного путчу, створюють тили придністровського угруповання, легалізуючи його економічно, через свою митницю, і дипломатично через консульства, оскільки в ПМР живе безліч громадян Молдови. Вони забезпечують ПМР та транспортну логістику, що включає як підвезення товарів та вивіз експорту, так і кишинівський аеропорт, який використовує придністровська верхівка. При цьому придністровське угруповання, що загрожує Україні, включає як російську ОГРВ, так і колаборантську "армію ПМР".

Зважаючи на очевидний і вже офіційно визнаний з урахуванням резолюції ПАРЄ колабораціонізм придністровської влади, кордон між ОГРВ та армією ПМР, так само як і між ФСБ РФ та МДБ ПМР дуже умовний. По суті, МДБ та армія ПМР є дочірніми структурами МО та ФСБ РФ, і перебувають у їхньому оперативному підпорядкуванні. Армія і МДБ ПМР зміцнюються російськими кадрами, а придністровські силовики стажуються в ОГРВ і в структурах ФСБ РФ, що знаходяться на території ПМР відповідно.

Про це відомо давно. Але визнання ПМР зоною російської окупації означає і юридичне визнання того, що об'єднане російсько-придністровське угруповання здатне завдати удару в спину Україні будь-якої миті, як тільки отримає наказ із Москви. Жодних додаткових доказів чи обґрунтувань уже не потрібно. І, до речі, якщо щодо молдаван є впевненість у тому, що вони в будь-якому разі, включаючи навіть зміну влади в Молдові на проросійську, не воюватимуть з Україною, то з проросійською Гагаузією все набагато менш. Там цілком можуть виникнути парамілітарні формування, які отримали зброю з ПМР, які за наказом Москви також будуть задіяні в нападі на тили Одеської області.

Оперативні завдання такого угруповання є абсолютно прозорими: удар у спину Одеси, завданий одночасно з російською десантною операцією. Іншими словами, російський гнійник у тилу України несе нам реальну загрозу. І нестиме її завжди, поки його не розкриють і не очистять. Вирішувати питання з окупованим Придністров'ям потрібно якнайшвидше. А рішення ПАРЄ дає юридичну основу та реальний шанс для повного закриття придністровського питання, навіть усупереч небажанню Кишинева щось у цьому напрямку робити.

Що може зробити Україна?

По-перше, вона може нарешті помітити, що реальна влада у Придністров'ї належить верхівці холдингу "Шериф". Але "Шеріфу", а також його власнику Віктору Гушану належить чимало власності на території України. На цю власність має бути негайно поширений закон про конфіскацію російських активів, до якого необхідно внести поправку про колабораціоністів, які активно співпрацюють із російськими окупантами на всіх територіях, окупованих Росією.

Далі, питання про зону російської окупації в тилу України має бути порушене на дипломатичному рівні. Його слід внести до порядку денного під час обговорення можливої миротворчої місії НАТО в Україні. Його треба підняти, до того ж у найжорсткішій формі, у двосторонніх відносинах із Кишиневом — нагадаю, у зв'язку з цим, що Молдова відмовилася приєднатися до антиросійських санкцій. Його треба підняти і до ЄС, куди Молдова та Грузія, слідом за Україною, звернулися із заявками про вступ. Його слід підняти на найближчому саміті НАТО. При цьому Україна має порушувати це питання, пропонуючи конкретний план дій. І цей план цілком очевидний: жорстка блокада ПМР по всьому периметру, і примус окупантів і колаборантів до здачі. Військовослужбовці ОГРВ повинні бути роззброєні та беззбройними відправлені до Росії, незаконна влада ПМР добровільно здалася Молдові, а в регіон необхідно ввести миротворців НАТО.

Цей план виглядав надто радикальним і тому цілком нереальним на початок військових дій. Але він став реальним зараз. Більше того, його слід включити до списку вимог української сторони на мирних переговорах з росіянами. Рішення ПАРЄ дає нам унікальний шанс назавжди закрити вкрай неприємне для України придністровський питання, а заразом допомогти і нашій сусідці Молдові в її непростому розвороті на європейський шлях.

Почати ж, безумовно, слід з арешту під загрозою подальшої конфіскації всієї придністровської власності в Україні. У тому числі й тому, що зареєстровано під молдавським "дахом" на "холенг "Шериф", що "перебуває поза політикою", або особисто його керівництво, навіть якщо у нього є українське громадянство. Українська влада може здійснити таку конфіскацію власним рішенням, прийнятим на підставі законів воєнного часу, не консультуючись ні з ким, хоч і з посиланням на рішення Комітету Міністрів РЄ, коли воно відбудеться. Така дія, зроблена швидко, без жодної оглядки на спроби Тирасполя домовитися полюбовно, які, безсумнівно, будуть вжиті, здатні викликати лавиноподібне обвалення колабораціоністського режиму ПМР, і призвести до швидкого вигнання звідти російських окупантів.