Чому глава "ДНР" Захарченко готується до відставки

Звільнення чергового "народного правителя" свідчитиме не стільки про припинення мирного процесу, скільки про початок створення на Донбасі Придністров'я-2

"Прем'єр" самопроголошеної "Донецької народної республіки" Олександр Захарченко написав заяву про відставку. Про це він повідомив в інтерв'ю журналу "Русский репортер". Свій крок лідер сепаратистів пояснив небажанням підписувати угоду з Києвом про передачу частини підконтрольної йому Донецької області українським військовим. Однак, реальних версій звільнення Захарченка може бути кілька. Це і уникнення відповідальності самим лідером бойовиків, і рішення Кремля, якому він
 підконтрольний де-факто, і результати переговорів Києва та Москви щодо подальшої долі Донбасу. Пізніше, прес-служба "ДНР" заявила, що про заміну їх лідера поки не йдеться. Але, судячи з усього, це лише питання часу.

Версія 1 – уникнення статусу зрадника. За словами Олександра Захарченка, його заява про відставку з поста "глави уряду" "ДНР" стала відповіддю на підготовку підписання нової тристоронньої угоди між Росією, Україною та самопроголошеною республікою про звільнення частини області від бойовиків і передачу її українській владі. Лідер сепаратистів заявив, що не хоче підписувати таких угод, оскільки це
 буде зрадою бійців з якими він воює. Повірити в такі мотиви можна лише в наступному контексті.

Керівник "ДНР" міг бути лише проміжним кадровим ресурсом між активними військовими діями на Донбасі і досягненням домовленостей про майбутній статус регіону між владою Росії та України

Так, відомо, що Захарченко ще до і під час керівництва "ДНР" зібрав під своїм керівництвом кілька сотень добре озброєних та навчених бійців з числа колишніх "беркутівців", інших правоохоронних підрозділів, які перейшли на бік сепаратистів, та найманців. Крім того, була налагоджена система збору "податків" з місцевих підприємців, що частково забезпечило угрупованню Захарченка самоокупність. Також команда лідера сепаратистів взяла під контроль значну частину незаконних вугільних копанок області, а також державних шахт.

Таким чином, один з керівників "ДНР" отримав чималий фінансовий та організаційний ресурс, який дозволяє йому в майбутньому стати одним з найвпливовіших людей в невизнаній республіці. Порушити цю ідилію може підписання згаданих ним угод з Києвом. Відставка ж навпаки робить
 з нього народного героя, який не зраджує. Тим більше, що від його "принципової позиції" нічого не залежить.

Версія 2 – зрив мінських домовленостей. Не варто забувати, Кремль, так чи інакше, зберігає свій вплив на Донбасі. Зокрема, нема сумніву, що в підрозділах того ж Захарченка є немало "спеців" з ВСБ чи ГРУ, які знають, як "привести до тями" занадто самостійних керівників сепаратистів. Зрештою, Захарченка в "ДНР" призначав той таки Кремль. І в цьому контексті його відставка може виявитись банальним зривом досягнутих 5 вересня у Мінську між Росією, Україною, "ДНР", "ЛНР" та ОБСЄ мирних домовленостей. Тобто, за день-два в "ДНР" можуть вибрати нового "главу уряду" і той заявить, що він нічого в Мінську не підписував, а тому і дотримуватися чужих зобов'язань не буде.

На користь цієї версії свідчить активізація і нарощування військ терористів і підрозділів армії РФ в районі Маріуполя і Волновахи. І, цілком можливо, що готуючи зрив умовного миру на Донбасі, Кремль готує паралельно новий наступ на позиції української армії.

Версія 3 – відпрацьований матеріал. Відповідно до цієї версії, відставка Захарченка є лише одним з пунктів плану, узгодженого Москвою вже давно. Тобто, керівник "ДНР" міг бути лише проміжним кадровим ресурсом між активними військовими діями на Донбасі і досягненням домовленостей про майбутній статус регіону між владою Росії та України. На цьому етапі Москві був потрібен в Донецьку жорсткий і безкомпромісний керівник, який міг би хоча б частково взяти під контроль отаманщину,  яка заполонила зону АТО. І Захарченко з цим завданням, наскільки міг, настільки й справився, хоча впливи його не розповсюджувалися ширше кількох районів. Тепер черга за професійними політиками, які повинні забезпечити інституалізацію невизнаної республіки.

Питання лише в тому, який статус реально матиме тепер Донбас. Очевидно, що Росія, як і раніше, зацікавлена в облаштуванні тут другого Придністров'я. Не виключено, що в тій чи іншій формі погодиться на це і Київ, принаймні на найближчий час. Однак,

 залишається проблема не підконтрольності навіть Кремлю немалої частини збройних формувань, які воюють в Донецькій та Луганській області вже не тільки проти української армії, а й проти "російських добровольців" з числа кадрових військових РФ. Москва може спробувати шантажувати їх припиненням постачання зброї та амуніції.

Але і в команді Путіна, і в таких проблемних підрозділах чудово розуміють, що ця гра може спровокувати успішній наступ збройних сил України і приведе до втрати
 підконтрольної сепаратистам сьогодні частини Донбасу. Більш дієвим може стати банальний відстріл непідконтрольних отаманів професіоналами з ФСБ та ГРУ. А керувати цим анклавом приїдуть вже перевірені регіонали з числа вічних "хазяїв Донбасу".