"Червоні" заправки. Як російський дизель може допомогти Трампу та скільки заробить Путін

9 жовтня Дональд Трамп оголосив про домовленість із Володимиром Путіним: Росія негайно постачатиме 300 тис. т дизеля на американський і світовий ринки. У листопаді обіцяно ще 500 тис., згодом — 1 млн і, залежно від стану російських НПЗ, ще 3 млн т.

Того ж дня Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США (OFAC) видало General License №135, дозволивши визначені операції з російським дизелем до 7 квітня 2027 р. За інформацією Reuters, ще у вересні спецпредставник Володимира Путіна Кирило Дмитрієв у Вашингтоні просив такі ліцензії для великих російських нафтових компаній.

То початкові 300 тис. т дизеля — це багато чи мало?

Ставка на окремі штати та медійний ефект

Численні експерти, аналізуючи угоду, крім власне аморальності, вважають її беззмістовною. Адже перша партія — лише приблизно 2,25 млн бар. Для США, які щодня експортують близько 1,5 млн бар. дизеля, обсяг невеликий. Аналітики Wood Mackenzie та Commodity Context сумніваються, що він забезпечить тривале зниження цін. Проте дизельні ф'ючерси після оголошення угоди впали майже на 5%. З погляду простої людини, економія 10 центів на галоні (3,7 літра) — ні про що.

Але чи обов'язково Трампу потрібне довгострокове зниження цін? До виборів у Конгрес залишилося 24 дні. Можна припустити, що короткостроковий політичний ефект для адміністрації не менш важливий за економічний. Тобто логічний ланцюжок "Угода з Путіним принесе занадто мало ресурсу — ціни по всій країні навряд чи сильно впадуть — угода не принесе користі на національних виборах" не обов´язково виявиться правильним. Не виключено, що справжній план виглядає інакше "Угода з Путіним дає достатньо ресурсу для локальних інтервенцій пального — медіа подають їх як майбутню сталу тенденцію — республіканці виграють в частині спірних штатів".

Важливо: у США для перемоги не потрібно переконувати всю країну. 3 листопада американці обиратимуть 435 членів Палати представників і 35 сенаторів. Усіх — мажоритарним методом. Тобто показник популярності Республіканської партії чи самого Трампа для передбачення результатів не має значення. Адже на цих виборах важлива не звична карта "червоних", "синіх" і "фіолетових" штатів, а конкретні конкурентні округи й сенатські перегони.

Серед таких перегонів – Мен (Сьюзен Коллінз проти Троя Джексона), Мічиган (Майк Роджерс проти Абдула Ель-Саєда), Огайо (Джон Гастед проти Шеррода Брауна), Айова, Техас, Аляска й т.ін. Навіть традиційно республіканський Канзас Cook Political Report 6 жовтня перевів у категорію Toss Up — невизначених перегонів: там сенатор Роджер Маршалл змагається з демократом Адамом Гамільтоном.

А що з дизелем саме в спірних штатах? За даними Управління енергетичної інформації США (EIA), на 2 жовтня американські запаси дизеля та інших дистилятів становили 105,1 млн бар., на 12% нижче п'ятирічної сезонної норми. На Середньому Заході, де розташовані Айова, Канзас, Мічиган і Огайо, запаси скоротилися з кінця серпня на 9%, до 26,2 млн бар. У Новій Англії, до якої належить Мен, залишалося 2,46 млн бар., на 39% менше, ніж торік. Тут дизель також конкурує з близьким за складом пічним паливом, яким опалюють будинки. Натомість на узбережжі Мексиканської затоки, де зосереджена переробка Техасу, запаси зросли до 43,9 млн бар. За даними AAA, на початку жовтня галон дизеля коштував приблизно $6,6 у Мічигані та на Алясці, $6,45 у Мені, $6 в Айові й Канзасі, $5,74 у Техасі.

Отже, ситуації різні: десь справді бракує запасів, а десь пальне просто дороге. Додатковий імпорт може послабити локальну напруженість, але не гарантує однакового зниження цін навіть у сусідніх штатах.

"Дизельна угода" і спонсори Трампа

А тепер найцікавіша гіпотеза — про великий бізнес й спонсорів Дональда Трампа. Російський дизель купуватимуть конкретні трейдери, дистриб'ютори й мережі АЗС. Хто саме — наразі не відомо. Серед помітних операторів в спірних штатах можна назвати такі: Casey's із приблизно 570 заправками в Айові та 200 у Канзасі, Love's, Pilot Flying J, QuikTrip.

Особливо цікава Sunoco LP, ця компанія постачає пальне приблизно 11 тис. брендованих і партнерських торгових точок. Її генеральний партнер належить Energy Transfer, яку контролює мільярдер Келсі Воррен, донор Трампа та співорганізатор збору коштів для нього в Х’юстоні у 2024 р.

Чи можна уявити добровільні тимчасові знижки великих мереж за публічної підтримки адміністрації? Так. Хоча прямих доказів таких домовленостей щодо російського дизеля поки що немає. До того ж загальна ліцензія OFAC не надає уряду права розподіляти пальне між політично близькими компаніями. Але це можна компенсувати залаштунковими домовленостями: РФ продає дизель не США взагалі, а конкретним компаніям.

До речі, прецедент з політично мотивованими знижками уже був. У липні 2026 р. мережа Freedom Fuel Network продавала бензин по $3,47 за галон — на честь 47-го президента США. Трамп публічно хвалив ініціативу, Білий дім рекламував дешеве пальне, а серед пов'язаних із проєктом підприємців був республіканський збирач пожертв Ренді Браун. Associated Press з'ясувало, що економічна стійкість такої моделі викликає сумніви. Але як медійний сюжет вона спрацювала: заправки, низькі ціни, президент, який нібито все вирішив. Я легко уявляю аналогічні телевізійні репортажі про дизель: щасливі усміхнені фермери в картатих сорочках та капелюхах верхи на тракторах фотографуються біля стел зі зниженими цінами. А Fox News це транслює в прямому ефірі. І лояльні Трампу медіа та соцмережі розповідають про його "історичний успіх", наполягаючи, що тепер так буде завжди… якщо правильно проголосувати.

Утім, це поки що гіпотеза, а не встановлений план адміністрації. І медійний ефект зовсім не гарантує зміни виборчих настроїв.

Як ще влада впливає на ціни

До інтервенцій можна додати адміністративні заходи. Влада може зменшувати паливні податки, послаблювати транспортні обмеження та полегшувати використання наявних запасів.

І це вже відбувається. 1 жовтня губернатор Огайо Майк Девайн (звісно, що республіканець) підписав House Bill 519, який на 90 днів, з 4 жовтня до 2 січня, практично обнулив податок штату на пальне: 38,5 цента за галон бензину та 47 центів за галон дизеля. На компенсацію бюджетних втрат передбачено $725 млн із резервів штату. Закон зобов'язує АЗС повністю передати податкову економію покупцям, а за порушення може втрутитися генеральний прокурор Огайо.

На федеральному рівні 5 жовтня Трамп підписав указ, який тимчасово дозволив ширше використовувати маркований дизель, зазвичай призначений для сільського господарства та позашляхової техніки, і відтермінував відповідні федеральні податкові зобов'язання до кінця року.

Уже 6 жовтня губернаторка Айови Кім Рейнольдс (республіканка, так "збіглося") призупинила штрафи та окремі обмеження для використання такого дизеля під час перевезення аграрної продукції. 7 жовтня дію рішення розширили на перевезення худоби та кормів.

Отже, уряд та влада штатів уже використовують податки та регулювання, щоб зменшувати витрати на пальне. Однак Reuters 9 жовтня зазначало, що практичний ефект федеральних заходів поки обмежений через юридичну невизначеність і труднощі впровадження. А зниження податків, на відміну від додаткових поставок, не створює жодного нового бареля дизеля. Але, підчас виборів важливі не дострокові економічні моделі, а короткотривалий медійний ефект.

І знов до виборів. Іноді в США їх результат вирішують буквально сотні голосів. Так, у 2020 р. республіканка Маріаннетт Міллер-Мікс виборола мандат у Палаті представників в Айові у демократки Ріти Гарт із перевагою лише в 6 голосів: 196 964 проти 196 958. У 2008 р. демократ Ел Франкен випередив республіканця Норма Коулмана на виборах до Сенату в Міннесоті на 312 голосів після перерахунку й судових процедур. У 2022-му республіканка Лорен Боберт зберегла місце в Палаті представників від Колорадо з перевагою 546 голосів. Тобто, для того щоб втримати Конгрес, повторюся, не треба переконувати всі 152 мільйони американських виборців у правильності "нормалізації" відносин з Росією. Може бути достатньо лишень переконати десятки тисяч, а то й сотень — в конкретних округах. Ці приклади не доводять, що знижки на дизель змінять результати голосування. Але демонструють, наскільки малим іноді буває остаточний відрив.

А скільки заробить Росія?

За умовної експортної ціни $1000–1500 за тонну перші 300 тис. т принесуть $300–450 млн валової виручки. Якщо реалізуються всі оголошені обсяги — 4,8 млн т — йдеться про $4,8–7,2 млрд.

Це не чистий прибуток і не обов'язково додаткові доходи: частину дизеля Росія могла б продати в інших країнах. Реальний виграш залежить від різниці цін, витрат і податків. Проте послаблення санкцій розширює можливості збуту й отримання валютної виручки для економіки, яка фінансує війну.

Головна небезпека для України

Справа навіть не у мільярдах. Вашингтон та Захід в цілому вимагають від Китаю, Індії та Туреччини скорочувати закупівлі російських енергоносіїв. А сам дозволяє собі операції з російським дизелем.

Юридично це не скасовує санкцій і не надає іншим країнам аналогічних дозволів. Але політично створює небезпечний прецедент. Чому Індія має відмовлятися від російської нафти, якщо США послаблюють обмеження заради власної паливної кризи? Чому Китай чи Туреччина не можуть використати аналогічне обґрунтування?

Плюс посилить антисанкційні настрої в ЄС. Якщо США заробляє на російських енергоносіях — чому Німеччина та Франція цього не роблять?

Чи допоможе угода республіканцям на виборах 3 листопада — поки невідомо. Натомість ризик для санкційної політики вже очевидний: обмеження, покликані скорочувати доходи агресора, дедалі більше перетворюються на предмет ситуативної торгівлі.